Решение № 40815321, 07.10.2014, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження №22ц/790/4659/14 Головуючий1 інстанції - Нікуліна Л. П.

Справа №646/2502/13-ц Доповідач - Кіпенко І.С.

Категорія: приватна власність

РІШЕННЯ

Іменем України

7 жовтня 2014р. Судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого - судді Кіпенка І.С.,

суддів колегії - Кіся П.В., Котелевець А.В.,

при секретарі Таран В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 15 травня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про поділ спільного сумісного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про визнання права особистої приватної власності на майно, що було придбано за час шлюбу,

В С Т А Н О В И Л А

21 березня 2013 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5, який в подальшому неодноразово уточнювала та просила поділити майно, набуте за час шлюбу з ОСОБА_5, визнати за ОСОБА_5 право власності на квартиру АДРЕСА_2 та стягнути з відповідача на її користь вартість 2/3 частини вищезазначеної квартири у сумі 167 085,00 гривень.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач ОСОБА_4 зазначила, що вона з відповідачем спільно проживала з березня 2007 року, а 30 червня 2007 року зареєструвала з відповідачем шлюб, від якого вони мають малолітню дитину - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1. В період шлюбу у жовтні 2007 року ними була придбана двокімнатна квартира АДРЕСА_2, яка була оформлена на відповідача. Спірна квартира придбавалась в період шлюбу, а тому вважала, що належить їм обом на праві спільної сумісної власності.

Спільно володіти квартирою вони не в змозі, оскільки 04.09.2013 року були розлучені рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова. Крім того зазначила, що їхня спільна донька дуже сильно хворіє, на її лікування потрібні значні кошти. При поділі спірної квартири просила відступити від засади рівності часток, оскільки їхня дочка є інвалідом дитинства, перебуває на її утриманні, відповідач аліменти не сплачує, вона самотужки виховує дочку при тому, що заробляє невеликі кошти. Дочка потребує проведення операції за кордоном, яку вона не змозі сплатити самостійно. У зв'язку з вищевикладеним просила визнати на спірну квартиру право власності за відповідачем, а їй виплатити грошову компенсацію за 2/3 частини квартири у сумі 167085,00 гривень.

В свою чергу ОСОБА_5 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_4, в якій просив визнати за ним право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_2.

В обґрунтування свого позову ОСОБА_5 зазначив, що 30.06.207 року він з позивачкою зареєстрував шлюб, однак ще до укладення шлюбу, у 1999 році він та його бабуся ОСОБА_7 придбали право загальної спільної власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва на житло, р. № 5А-99-172942, виданого 09.03.1999 року центром (відділом) приватизації державного житлового фонду управління комунального майна та приватизації головного управління економіки й комунального майна виконавчого комітету Харківської міської Ради та зареєстрували своє право власності в КП «ХМБ ТІ». В зазначеній квартирі він проживав зі своєю бабусею з 1979 року до 31.10.2007 року.

У зв'язку з хворобою дочки він вирішив продати квартиру та купити більш дешевшу квартиро а різницю від купівлі-продажу витратити на лікування їхньої дочки. Так, 31.10.2007 року він та його бабуся продали належну їм на праві спільної сумісної власності квартиру за 259 570,00 гривень, а наступного дня 01.11.2007 року він придбав за кошти, отримані від продажу квартири на своє ім'я нову квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 за 200 485,00 гривень.

Після цього в спірну квартири переїхав він та його бабуся, позивачка в цій квартирі проживати відмовилась пославшись на те, що їй незабаром народжувати, але після народження дитини вона також відмовилась переїхати до спірної квартири. Також зазначав, що спірна квартира придбана 01.11.2007 року тобто через чотири місяці після реєстрації шлюбу. Тому наполягав, що спірна квартира була придбана за кошти, які належали йому особисто.

У судовому засіданні першої інстанції ОСОБА_4 та її представник позов підтримали та просили його задовольнити. Проти зустрічного позову заперечували, вважали його необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Відповідач ОСОБА_5 та його представник зустрічний позов підтримали, просили його задовольнити, в задоволенні первісного позову просили відмовити.

Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 15 травня 2014 року в задоволення позову ОСОБА_4 відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_5 задоволено, визнано за ним право власності на спірну квартиру.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 ставиться питання про скасування рішення, як постановленого з порушенням норм матеріального і процесуального права та ухвалення нового рішення, яким поділити майно набуте за час шлюбу з ОСОБА_5 Визнати за ОСОБА_5 право власності на АДРЕСА_2. Стягнути із ОСОБА_5 на її користь вартість 2/3 спірної квартири у сумі 167085,00 (сто шістдесят сім тисяч вісімдесят п'ять) гривень. Зустрічний позов ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог ч. 1 ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - скасуванню з ухваленням нового рішення з таких підстав.

Задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_5, суд виходив з тих обставин, що спірна квартира придбана ОСОБА_5 за час шлюбу але за особисті кошти тому є особистою приватною власністю чоловіка.

Однак повністю погодитись з такими висновками суду не можна з наступних підстав.

Відповідно до ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу).

Разом з тим згідно п.3ч.1 ст.57СК України майно, набуте одним з подружжя за час шлюбу, але за кошти, які належали йому (їй) особисто, є особистою приватною власністю чоловіка (дружини). Відповідно до п.7 цієї ж статті, якщо у придбання майна вкладені, крім спільних коштів, кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні відповідно до розміру внеску є його особистою приватною власністю.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_4, перебували у зареєстрованому шлюбі з 30 червня 2007 року.

З матеріалів справи вбачається, що з ОСОБА_5 та його бабуся ОСОБА_7 мали на право загальної спільної власності квартиру за адресою: АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва на житло, виданого 09.03.1999 року центром (відділом) приватизації державного житлового фонду управління комунального майна та приватизації головного управління економіки й комунального майна виконавчого комітету Харківської міської Ради.

Тобто до реєстрації шлюбу ОСОБА_5 мав у приватній власності 1/2 частину вищезазначеної квартири.

З позовної заяви та пояснень ОСОБА_5, вбачається, що 31.10.2007 року він та його бабуся продали належну їм на праві спільної сумісної власності квартиру за 259 570,00 гривень, тобто по 129,785грн. кожному, а наступного дня 01.11.2007 року він придбав за кошти, отримані від продажу квартири на своє ім'я нову квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 за 200 485,00 гривень.

Решту коштів виручених від продажу квартири тобто різницю від купівлі-продажу квартир витратили на лікування їхньої дочки.

Зазначені обставини об'єктивно підтверджуються лише в частині дат та сум купівлі продажу квартир, копіями договорів купівлі продажу квартир, що сторонами не заперечується.

Відповідно до ст. 212 ЦПК суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 3 ст. 10 ЦПК передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених законом.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 10, частин 1, 4 ст. 60 ЦПК кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

ОСОБА_5, не надано належних та допустимих доказів на підтвердження доводів того що кошти отримані його бабусею, - ОСОБА_7 були передані ОСОБА_5 та використані ним на придбання квартири по АДРЕСА_2.

Отже об'єктивно підтверджується, що ОСОБА_5 мав особисті кошти на придбання квартири в сумі 129.785грн., а квартиру придбано за 200 485,00 гривень.

Позивачкою за основним позовом ОСОБА_4, також не надано належних та допустимих доказів на підтвердження доводів того, що вона вкладала свої особисті кошти на придбання спірної квартири.

За встановлених обставин, судова колегія вважає доведеним, що 1/2 частина квартири АДРЕСА_2 придбана за кошти, що належали ОСОБА_5 отримані ним від продажу 1/2 частини квартири по за адресою: АДРЕСА_1 та є його особистою власністю.

З урахуванням наведеного 1/2 частина квартири АДРЕСА_2 є спільною сумісною власністю подружжя, як майно набуте подружжям за час шлюбу, частка кожного з подружжя у спільній сумісній власності складає по 1/4 частині .

Таким чином ОСОБА_5 належить 3/4, а ОСОБА_4 1/4 частина квартири АДРЕСА_2.

Що стосується позовних вимог про зобов'язання ОСОБА_5 сплатити ОСОБА_4 вартість її частки в спірній квартирі, то вони задоволенню не підлягають, оскільки такий спосіб захисту прав позивачки не передбачено діючим законодавством.

Позовні вимоги ОСОБА_4 щодо відступу від засади рівності часток, при поділі спірної квартири то вони задоволенню також не підлягають з наступних підстав.

Суд може присудити одному з подружжя меншу частку за обставин, що мають істотне значення. У частині другій ст..70 СК подано приблизний перелік цих обставин, кожна з яких пов'язана з протиправною поведінкою одного з подружжя. Зменшення його частки у спільній сумісній власності це санкція за невиконання обов'язків як дружини чи чоловіка, зокрема обов'язку дбати про матеріальне забезпечення сім'ї, і водночас, це санкція до одного з них як співвласника.

Частина 3 ст. 70 СК пов'язує збільшення частки майна за умови що розмір аліментів недостатній для забезпечення фізичного духовного розвитку та лікування дитини.

Позивачкою не доведено протиправної поведінки відповідача, які були б достатньою підставою для збільшення її частки при поділі майна подружжя.

Що стосується іншої умови, - недостатності розміру аліментів, то в судовому засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_4 пояснила, що з позовом до суду про збільшення розміру аліментів вона не зверталась, тобто фактично погодилась з присудженим розміром аліментів.

За встановлених обставин, судова колегія не знаходить підстав для задоволення позову ОСОБА_4 в частині вимог про збільшення частки майна.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 309, ч. 2 ст. 314, ст.ст. 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4, - задовольнити частково.

Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 15 травня 2014 року, скасувати.

Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5 та зустрічний позов ОСОБА_5 до ОСОБА_4 задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/4 частину, а за ОСОБА_5 право власності на 3/4 частини квартири АДРЕСА_2, в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя.

В задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_4 відмовити.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:

Судді :