№ 40788322, 22.09.2014, Одеський окружний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2014 року 13год. 05 хв. м. Одеса Справа № 815/4540/14

Одеський окружний адміністративний суд у складі :головуючого судді Іванова Е.А. секретар Сакара М.М.за участю представників: позивача Кучера О.В. відповідача Мазур Н.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м.Одесі адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Грін -Порт» до Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових-повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Грін -Порт» (далі - ТОВ «Грін -Порт») звернулося до суду з позовом до ДПІ у Приморському районі м. Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області (далі - ДПІ у Приморському районі м. Одеси) в якому позивач просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Приморському районі від 11.04.2014 року №0000392230 та №0000402230.

Позовні вимоги мотивовані тим, що здійснення господарських операцій між ТОВ «Грін -Порт» та ТОВ «Торгово-будівельна компанія «Нова столиця» у вересні 2013 року підтверджені первинними документами, такими як, специфікації, податкові та видаткові накладні, платіжні доручення, акти списання, акти приймання - передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів, тощо. Також позивач зазначає, що підстав, для визначення угоди між ним та ТОВ «Торгово-будівельна компанія «Нова столиця» нікчемною не було, оскільки не було підстав, передбачених ст. 203, 215 ЦК України, за наявності яких угода є нікчемною. Крім того, як зазначає позивач не існує вироку суду, яким доведено вину директора контрагента позивача - ТОВ «Торгово-будівельна компанія «Нова столиця» у здійсненні фіктивного підприємництва.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав, просив його задовольнити з підстав, викладених в позовній заяві.

Представник відповідача в судове засіданні позов не визнав, та надав до суду письмові заперечення на позов, які мотивовані тим що, позивачем неправомірно сформований податковий кредит та визначені валові витрати по взаємовідносинам з ТОВ «Торгово-будівельна компанія «Нова столиця», оскільки угоди останнього мають ознаки нікчемності. За таких обставин, як зазначає відповідач ТОВ «Грін -Порт» неправомірно включив до складу податкового кредиту суми ПДВ, зазначені у податкових накладних, виданих ТОВ «Торгово-будівельна компанія «Нова столиця», а також безпідставно відніс до складу валових витрат витрати на придбання товарів у ТОВ «Торгово-будівельна компанія «Нова столиця».

Вислухавши пояснення сторін, з'ясувавши обставини справи та дослідивши наявні у справі докази, суд доходить наступних висновків.

Судом встановлено, що Державною податковою інспекцією у Приморському районі м. Одеси була проведена позапланова невиїзна документальна перевірка ТОВ «Грін -Порт» щодо підтвердження взаємовідносин з ТОВ «Торгово-будівельна компанія «Нова столиця» за період вересень 2013 року.

За результатами перевірки ДПІ у Приморському районі м. Одеси був складений акт від 25.03.2014 року №1712/15-53-22-3/307477669, яким встановлено порушення позивачем п. п.п. 139.1.9, п. 139.1, ст. 139 ПК України, в результаті чого позивачем безпідставно в декларації з податку на прибуток включено до складу витрати суми витрат по постачальнику ТОВ «Торгово-будівельна компанія «Нова столиця» на загальну суму 404763,95 грн. в т.ч.: - 2013 рік у сумі 404763,95 грн., чим занижено податок на прибуток на суму 76905,15 грн. та п. 198.2, ст. 198 ПК України в результаті чого заниженоо позивачем податку на додану вартість у вересні 2013 року у сумі 80952,79 грн. (т.1, а.с. 29-44).

З вказаним актом позивач не погодився та подав на нього зауваження вих..№51/07-306 (т1., а.с.45-503), які були розглянуті та листом від 11.04.2014 року №127/10/15-53-22-3/09 ДПІ у Приморському районі м. Одеси був змінений висновок акту та викладений в наступній редакції: перевіркою встановлено порушення ТОВ «Грін -Порт» п. 198.2, ст. 198 ПК України в результаті чого занижено позивачем податку на додану вартість у вересні 2013 року у сумі 80952,79 грн., та порушення п.п. 139.1.9, п. 139.1, ст. 139 ПК України в результаті чого позивач безпідставно завищує розмір від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток на загальну суму 404763,95 грн. (т1, а.с. 51-54).

На підставі вказаного акту ДПІ у Приморському районі м. Одеси були винесені податкові повідомлення-рішення від 11.04.2014 року №0000402230, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 404764 грн., та №0000392230, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 80953 грн. основного платежу та 40477 грн. за штрафними санкціями (т1, а.с. 11-12).

Не погодившись із вказаними податковими повідомленнями - рішеннями позивач оскаржив їх до Головного управління Міндоходів в Одеській області, яке за результатами розгляду скарги позивача від 24.04.2014 року №51/07-352 (т1, а.с. 55-60), прийняло рішення від 20.06.2014 року №1335/10/15-32-10-02-07 яким податкові повідомлення-рішення залишило без змін, а скаргу без задоволення (т.1, а.с. 61-69).

Також, позивач звернувся зі скаргою до Міністерства доходів і зборів України (т1, а.с. 70-75) на податкові повідомлення-рішення, яке за результатами розгляду скарги позивача від 02.07.2014 року №51/07-591, прийняло рішення від 17.07.2014 року №12770/6/39-99-10-01/15, яким також податкові повідомлення-рішення залишило без змін, а скаргу без задоволення (т1, а.с. 76-80).

Відповідно до п. 198.2, ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З податкової декларації з податку на додану вартість за вересень 2013 року вбачається, що позивач задекларував податкового кредиту у загальному розмірі 422985 грн. Згідно додатку № 5 до декларації з ПДВ - розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів за вересень 2013 року, одним з контрагентів позивача було ТОВ «Торгово-будівельна компанія «Нова столиця» на підставі взаємовідносин з яким позивачем сформовано податковий кредит у розмірі 80952,79 грн..

У декларації з податку на прибуток підприємств за ІІІ квартали 2013 року, у рядку 07 «об'єкт оподаткування від усіх видів діяльності» за ІІ-ІІІ квартали 2013 року зазначено розмір від'ємного значення у сумі 515175 грн. та як зазначено в листі ДПІ у Приморському районі м. Одеси вказаний розмір від'ємного значення був завищений на суму 404763,95 грн., грн., в результаті того, що позивач у ІІІ кварталі 2013 року відніс до складу валових витрат витрати, що виникли на підставі взаємовідносин з ТОВ «Торгово-будівельна компанія «Нова столиця».

Судом встановлено, що між ТОВ «Грін -Порт» (покупць) та ТОВ «Торгово-будівельна компанія «Нова столиця» (продавець) 29.08.2014 року був укладний договір поставки №49/БП (т1, а.с 123).

Згідно п 1.1 договору продавець зобов'язується поставити, а покупець прийняти й сплатити реагенти, біопрепарати, добрива, грунти (чорнозем, пісок), щ іменується у подальшому «товар».

Факт здійснення господарської операції підтверджується специфікаціями до договору від 29.08.2013 року, 10.09.2013 року, податковою накладною №26 від 06.09.2013 на загальну суму 51300 грн., в тому числі ПДВ у сумі 8550 грн., видатковою накладною від 06.09.2013 року №385 на загальну суму 51300 грн., в т.ч. ПДВ у сумі 8550 грн., податковою накладною №48 від 10.09.2013 року на загальну суму 7862,40 грн., в т.ч. ПДВ у сумі 1310,40 грн., видатковою накладною від 10.09.2013 року №404 на загальну суму 7862,40 грн. в т.ч. ПДВ у сумі 1310,40 грн., податковою накладною від 16.09.2013 року №66 на загальну суму 51240 грн., в тому числі ПДВ у сумі 8540 грн., видатковою накладною від 16.09.2013 року №420 на загальну суму 51240 грн., в т.ч. ПДВ у сумі 8540 грн., податковою накладною №95 від 25.09.2013 року на загальну суму 3264 грн., в т.ч. ПДВ у сумі 544 грн., видатковою накладною від 25.09.2013 року №442 на загальну суму 3264, грн.., в т.ч. ПДВ у сумі 544 грн., податковою накладною від 25.09.2013 року на загальну суму 28800 грн., в т.ч. ПДВ у сумі 4800 грн., видатковою накидано від 25.09.2013 року №444 на загальну суму 28800 грн., в т.ч. ПДВ у сумі 4800 грн.(т.1, а.с. 124-135).

Також між позивачем (покупець) та ТОВ «Торгово-будівельна компанія «Нова столиця» (продавець) був укладений договір поставки №119/П/13 від 29.08.2013 року (т.1, а.с 136).

Згідно п. 1.1 якого продавець зобов'язується поставити, а покупець прийняти та сплатити контейнери та запчастини для контейнерів зі збирання відходів, що іменуються в подальшому «товар».

Факт здійснення господарської операції підтверджується специфікаціями до договору від 30.08.2013 року, 16.09.2013 року, 09.09.2013 року, 10.09.2013 року, 16.09.2013 року, 03.09.2013 року, 29.08.2013 року, податковою накладною №6 від 02.09.2013 року на загальну суму 51840 грн., в т.ч. ПДВ у сумі 8640 грн., видатковою накладною від 02.09.2013 року №366 на загальну суму 51840 грн., в т.ч. ПДВ у сумі 8640 грн., податковою накладною від 04.09.2013 року №18 на загальну суму 18390,12 грн., в тому числі ПДВ у сумі 3065,02 грн., видатковою накладною від 04.09.2013 року №377 на загальну суму 18390,12 грн., в тому числі ПДВ у сумі 3065,02 грн., податковою накладною від 09.09.2013 року №43 на загальну суму 43200 грн., в тому числі ПДВ у сумі 7200 грн., видатковою накладною від 09.09.2013 року №400 на загальну суму 43200 грн. в тому числі ПДВ у сумі 7200 грн., податковою накладною від 13.09.2013 року №60 на загальну суму 31680 грн.. в тому числі ПДВ сумі 5280 грн., видатковою накладною від 13.09.2013 року №415 на загальну суму 31680 грн., в т.ч. ПДВ у сумі 5280 грн., податковою накладною від 17.09.2013 року №68 на загальну суму 54270 грн. в т.ч. ПДВ у сумі 9120 грн., видатковою накладною від 17.09.2013 року №422 на загальну суму 54270 грн.. в т.ч. ПДВ у сумі 9120 грн., податковою накладною від 20.09.2013 року №80 на загальну суму 57600 грн., в т.ч. ПДВ у сумі 9600 грн., видатковою накладною від 20.09.2013 року №431 на загальну суму 57600 грн., в т.ч. ПДВ у сумі 9600 грн., податковою накладною від 24.09.2013 року №89 на загальну суму 48960 грн., в т.ч. ПДВ у сумі 8160 грн., видатковою накладною від 24.09.2013 року №437 на загальну суму 48960 грн., в т.ч. ПДВ у сумі 8160 грн., податковою накладною від 25.09.2013 року №96 на загальну суму 36860,24 грн., в т.ч. ПДВ у сумі 6143,37 грн., видатковою накладною від 25.09.2013 року №443 на загальну суму 36860,24 грн., в т.ч. ПДВ у сумі 6143,37 грн.(т.1, а.с 137-159).

Станом на 01.09.2013 року, дебіторська/кредиторська заборгованість згідно рахунку 631 становила 0 грн.

Станом на 30.09.2013 року, кредиторська заборгованість згідно рахунку 631 становить 485716,76 грн., у т.ч. ПДВ у сумі 80952,79 грн.

Судом встановлено, що сума ПДВ, зазначена у податкових накладних була віднесена позивачем до складу податкового кредиту у вересні 2013 року та вартість товару без ПДВ була включена позивачем до складу валових витрат у ІІІ кварталі 2013 року.

Проте в акті перевірки ДПІ у Приморському районі м. Одеси зазначає, що ТОВ «Грін -Порт» неправомірно віднесло до складу податкового кредиту вересня 2013 року суми ПДВ по взаємовідносинам з ТОВ «Торгово-будівельна компанія «Нова столиця», а також безпідставно віднесло до складу валових витрат ІІІ кварталі 2013 року витрати з придбання товару у ТОВ «Торгово-будівельна компанія «Нова столиця», оскільки господарські операції позивача з ТОВ «Торгово-будівельна компанія «Нова столиця» на думку ДПІ у Приморському районі не мають на меті наміру створення правових наслідків, а тому така угода носить фіктивний характер.

Судом встановлено, що єдиним мотивом для судження відповідача про відсутність реальності здійснення позивачем господарської операції з ТОВ «Торгово-будівельна компанія «Нова столиця» у вересні 2013 року є висновки інших органів податкової служби, а саме ДПІ у Овідіопольському районі ГУ Міндоходів в Одеській області від 24.10.2013 року №87/15-21-22-01/38381266 (т.2, а.с 6-43).

Проте, суд не погоджується з таким твердженням відповідача з огляду на наступне.

Статтею 3 Господарського кодексу України визначено поняття господарської діяльності, відповідно до якої під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну, або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюванний правочин).

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочини, якщо його недійсність установлено законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання судом такого правочину недійсним не вимагається. Нікчемний правочин є недійсним на підставі закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно зі ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Вказаний акт зустрічної звірки не містить посилання про вину позивача, яка виразилась в намірі позивача порушити публічний порядок, а також не доводить умислу ТОВ «Торгово-будівельна компанія «Нова столиця» на порушення публічного порядку та не містить посилань і на обставину в чому таке порушення полягає.

Згідно ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Аналізуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину, всі укладені між сторонами правочини є чинними. Якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після розгляду питання про недійсність такого правочину.

Зазначаючи про не спрямованість правочину позивача з ТОВ «Торгово-будівельна компанія «Нова столиця» на реальне настання правових наслідків, ДПІ в Приморському районі м. Одеси не враховано, що правочини, які вчиняються без наміру створення правових наслідків, що обумовлені ними, визначаються законом як фіктивні. Фіктивні правочини не віднесені законом до нікчемних, їх недійсність визначається тільки судом.

Згідно з. п. 18 Постанови Пленуму ВСУ №9 від 06.11.2009 року Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК).

В листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року №742/11/13-11, зазначено, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового кредиту.

В даному випадку, виходячи з вищевикладених фактів та доказів, що їх підтверджують, суд встановив, що договори з контрагентом ТОВ «Торгово-будівельна компанія «Нова столиця» укладені у письмовій формі, виконання вказаних договорів підтверджується видатковими накладними, рахунками, податковими накладними, а тому суд робить висновок, що сторони договорів діяли виключно для досягнення економічних результатів та з метою отримання прибутків у відповідності до ст.. 3 ГК України.

При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є вірним, виходячи з загальних засад судочинства.

Проте, кримінальна справа відносно керівника та засновника ТОВ «Торгово-будівельна компанія «Нова столиця» за ознаками фіктивного підприємництва не порушувалася та вирок не приймався, зокрема доказів цього суду не надано.

Відповідно до ч 1. ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Частиною 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Висновок щодо нереальності поставок має бути підтверджений з боку ДПІ лише відсутністю саме первинних документів у позивача, які мають містити відомості про господарську операцію та підтверджувати її здійснення , а саме договору, накладних на отримання товару, податкових накладних, тощо.

В матеріалах справи містяться всі первинні документи, що підтверджують факт придбання ним товару у ТОВ «Торгово-будівельна компанія «Нова столиця».

У акті ДПІ у Овідіопольському районі ГУ Міндоходів в Одеській області від 24.10.2013 року №87/15-21-22-01/38381266 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Торгово-будівельна компанія «Нова столиця» щодо підтвердження господарських відносин із контрагентами за період жовтень 2012 року - вересень 2013 року», на який посилається ДПІ у Приморському районі як на підставу нікчемності правочину, укладеного позивачем з ТОВ «Торгово-будівельна компанія «Нова столиця», зазначено, що згідно висновку ОУ Білгород-Дністровської ОДПІ ГУ Міндходів в Одеській області «Про результати відпрацювання ризикового платника податків оперативним підрозділом ГУ Міністерства доходів і зборів України» від 18.10.2013 року №92/15-05-07-02-14: «Місцезнаходження ТОВ «Торгово-будівельна компанія «Нова столиця» за податковою адресою не встановлено. Ознак фіктивності не встановлено. В ході відвідування податкової адреси встановлено, що підприємство за податковою адресою відсутнє. Встановлено причетність посадових осіб до ведення фінансово-господарської діяльності СГД, та підприємству було надано запит за липень 2013 року по взаємовідносинам з усіма постачальниками та покупцями зазначеного звітного періоду. Однак від підприємства отимно копії бухгалтерських та податкових документів лише по взаємовідносинам з ТОВ «Вторметекспорт». За результатами розгляду даних матеріалів було встановлено, що підприємством не було надано у повному обсязі документального підтвердження, щодо здійснення фінансово-господарських угод між підприємствами. Та зроблений висновок що операції мають ознаки «безтоварності», що становит під сумнів реальність здійснення даних угод.

Тобто перевірка ТОВ «Торгово-будівельна компанія «Нова столиця» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з контрагентами здійснювалися не на підставі первинних документів та висновки акту також не ґрунтуються на первинних документах.

В зв'язку з чим податковим органом зроблений висновок в акті перевірки, що операції ТОВ «Грін-Порт» з ТОВ «Торгово-будівельна компанія «Нова столиця» не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів.

Таким чином, усі висновки в акті перевірки щодо нереальності угод контрагенту позивача ТОВ «Торгово-будівельна компанія «Нова столиця», а отже і угоди з позивачем та завищення у зв'язку цим позивачем податкового кредиту не ґрунтуються на документах первинного бухгалтерського й податкового обліку, а тому ДПІ у Приморському районі м. Одеси не могло посилатися на вищевказаний акт перевірки, як на підставу відсутності реальності господарських операцій між позивачем та ТОВ «Торгово-будівельна компанія «Нова столиця».

Суд бере також до уваги і те, що на час здійснення господарської операції між позивачем та контрагентом - постачальником, вони були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстровані як платники податку на додану вартість. Виходячи з принципу індивідуальної відповідальності позивач не повинен нести відповідальність за несплату податків постачальником чи недостовірність його відомостей.

Правова позиція Верховного Суду України у розглядуваній категорії спорів, відображена, зокрема, у постанові цього суду від 31 січня 2011 р. № 14/11 у справі за позовом закритого акціонерного товариства "Мукачівський лісокомбінат"до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення. Так, за тотожних обставин та на підставі вказаних норм Закону Верховний Суд України дійшов висновку про те, що "чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання". Верховний Суд України у вказаному рішенні також наголосив, що такий висновок "узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС"АД проти Болгарії"(заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності".

Припущення, висновки відповідача в акті перевірки, не є підставою для позбавлення позивача, як добросовісного платника податку, права на віднесення сплачених ним у ціні товару та послуг відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту. Позивач виконав усі передбачені законом обов'язки щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Саме на податковий орган покладений обов'язок контролю за сплатою податкових зобов'язань із врахуванням конституційного принципу щодо індивідуальності зобов'язань сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом, а відтак вказані податковим органом заперечення не можуть бути причиною позбавлення позивача на віднесення сплачених ним у ціні послуг відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

Відповідно до п 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше, зокрема, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Суд враховує також і те, що відповідно до ч. 4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Оскільки визнання фіктивного правочину недійсним відбувається за рішенням суду, єдиним допустимим засобом доказування факту фіктивності правочину є рішення суду. Інші докази, зокрема й акти перевірки податкового органу, цю обставини підтвердити не можуть в силу прямого припису закону, а отже, й не можуть братися до уваги судом під час вирішення справи.

Виходячи з вимог ч. 2 ст. 71 КАС України, ці обставин повинен довести суб'єкт владних повноважень, який є відповідачем, оскільки саме з встановленням цих обставин пов'язана правомірність прийнятих рішень.

Таким чином податкові повідомлення-рішення від 11.04.2014 року №0000392230 та №0000402230 винесені неправомірно та підлягають скасуванню.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи те, що у позивача наявні всі первинні документи, що підтверджують здійснення господарської операції з контрагентом ТОВ «Торгово-будівельна компанія «Нова столиця», та те, що висновки податкового органу визначені в акті перевірки ґрунтуються лише на акті перевірки контрагента, суд доходить висновку, що позовні вимоги ТОВ «Грін-Пот» обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Керуючись, ст. ст. 2, 71, 158, 160, 163 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Грін -Порт» до Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області від 11.04.2014р. №0000392230, №0000402230.

Стягнути з державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Грін -Порт» витрати по сплаті судового збору у сумі 487,20грн.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст..254КАС України.

Апеляційна скарга на постанову суду може бути подана протягом десяти днів після отримання копії постанови. Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Повний текст постанови виготовлений 22 вересня 2014 року.

Суддя Е.А.Іванов

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Грін -Порт» до Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області від 11.04.2014р. №0000392230, №0000402230.

Стягнути з державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Грін -Порт» витрати по сплаті судового збору у сумі 487,20грн.

22 вересня 2014 року.