№ 40749310, 15.09.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

15 вересня 2014 року 11:50 № 826/10961/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., при секретарі Яцюті М.С., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «ДНС Гарант»доДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києвіпро визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ДНС Гарант» (далі по тексту - позивач, ТОВ «ДНС Гарант») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі по тексту - ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 14 липня 2013 року №0010032213 та №0010022213.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 липня 2014 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до судового розгляду на 11 серпня 2014 року.

У судовому засіданні 11 серпня 2014 року судом оголошувалась перерва до 19 серпня 2014 року для надання представникам сторін часу подати додаткові докази на обґрунтування їх позиції.

У судовому засіданні 19 серпня 2014 року судом також оголошувалась перерва до 03 вересня 2014 року у зв'язку із зобов'язанням представника відповідача надати суду якісні копії протоколів допитів свідків, на які містяться посилання в акті перевірки позивача.

У судовому засіданні 03 вересня 2014 року представник позивача наполягав на задоволенні позову з викладених у ньому підстав. Представник відповідача проти задоволення позову заперечував та надав суду копії протоколів, які надані слідчим відділом фінансових розслідувань ДПІ у Деснянському районі ГУ Міндоходів у м. Києві разом з постановою про призначення позапланової документальної перевірки від 11 квітня 2014 року.

У порядку частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України представники сторін надали суду клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження, що стало підставою для постановлення судом 03 вересня 2014 року ухвали про перехід до розгляду справи в письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

У період з 20 по 23 червня 2014 року працівником ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві на підставі наказу від 18 червня 2014 року №503, відповідно до постанови СВ ФР ДПІ у Деснянському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 11 квітня 2014 року, згідно з підпунктом 78.1.11 пункту 78.1 статті 78, пунктами 79.1, 79.2 статті 79 Податкового кодексу України проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «ДНС Гарант» з питань дотримання вимог податкового законодавства під час фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Транслогистика» (код ЄДРПОУ 38705720), ТОВ «Коніан Трейд» (код ЄДРПОУ 37883548), ТОВ «Аурум Інвест Груп» (код ЄДРПОУ 37449578), ТОВ «Ярмак Трейд» (код ЄДРПОУ 38517816), ТОВ «Камфорд Естейт» (код ЄДРПОУ 38824242) за період з 01 квітня 2011 року по 11 квітня 2014 року.

За результатами перевірки складено Акт №1190/2213/34191658 від 26 червня 2014 року (далі по тексту - Акт перевірки), в якому зазначено про порушення позивачем вимог:

- пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пунктів 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток в період, що перевірявся, на загальну суму 9248,91 грн. у тому числі за 2013 рік у сумі 9248,91 грн.;

- пункту 198.6. статті 198 та пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на зальну суму 9735,70 грн., у тому числі у лютому 2013 року на суму 1755,83 грн., березні 2013 року на суму 1644,00 грн., квітні 2013 року на суму 1354,50 грн., серпні 2013 року на суму 1566,50 грн., жовтні 2013 року на суму 3414,77 грн.

Виявлення зазначених порушень стало підставою для винесення відповідачем 03 липня 2013 року податкових повідомлень - рішень:

- №0010032213, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 9735,70 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 2433,92 грн.;

- №0010022213, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток підприємств за основним платежем у розмірі 9248,91 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 2312,22 грн.

Посилаючись на безпідставність та необґрунтованість висновків податкового органу, що стали підставою для збільшення сум грошових зобов'язань по податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість, ТОВ «ДНС Гарант» звернулось з відповідним позовом до суду.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що висновки податкового органу, викладені в Акті перевірки, документально та нормативно не підтверджуються. Зокрема, позивач наголошує на наступному: протоколи допиту свідків за відсутності рішень суду про визнання особи винною не є належними доказами в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України та не доводять фіктивності правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами; реальність здійснення господарських операцій з поставки товарів підтверджуються належним чином складеними первинними і розрахунковими документами; на момент укладення та виконання договірних відносин їх Сторони (як Покупець, так і Постачальник) були належним чином зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість, мали необхідні дозвільні документи. Таким чином, висновки ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, що викладені в Акті перевірки, з посиланнями на недостовірні докази є безпідставними та необґрунтованими, а спірні податкові повідомлення - рішення такими, що винесенні без належних на то правових підстав.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що висновки Акта перевірки являються правомірними та ґрунтуються на достовірних і належних доказах, а саме згідно інформації, яка містилась у постанові слідчого слідчого відділу фінансових розслідувань ДПІ у Деснянському районі ГУ Міндоходів у м. Києві старшого лейтенанта податкової міліції Базілевського М.Е. від 11 квітня 2014 року, досудовим слідством встановлено, що 26 квітня 2013 року невстановлені на даний час особи, на території міста Києва, діючи умисно, створили суб'єкт підприємницької діяльності - ТОВ «Транслогистика» з метою прикриття незаконної діяльності, що полягає у наданні послуг з мінімізації податкових зобов'язань реально діючими суб'єктами господарської діяльності, шляхом відображення у податковій звітності безтоварних операцій, та в подальшому таким чином сформували для декількох підприємств податковий кредит на загальну суму 2239963 грн., внаслідок чого заподіяно велику матеріальну шкоду державі. Так, слідством встановлено, що ТОВ «Транслогистика» відображало в податковій звітності проведення псевдо фінансово-господарських операцій з ТОВ «ДНС Гарант», за рахунок яких останнє формувало податковий кредит. Окрім цього встановлено, що позивач здійснював формування податкового кредиту за рахунок фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Коніан Трейд», ТОВ «Аурум Інвест Груп», ТОВ «Ярмак Трейд», ТОВ «Камфорд Естейт», які згідно інформації з оперативного управління ДПІ у Деснянському районі ГУ Міндоходів у м. Києві відносяться до підприємств з ознаками «фіктивності», на підтвердження чого надано копії протоколів допиту свідків.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам, суд приходить до наступного.

Основним нормативно-правовим актом, що врегульовує спірні правовідносини є Податковий кодекс України від 02.12.2010р. №2755-VI з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - ПК України).

В розумінні підпункту 14.1.27 пункту 14.1. статті 14 ПК України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Одночасно згідно підпункту 14.1.36 названої статті господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 138.1. статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1. пункту 138.1. статті 138 ПК України).

Згідно абзацу 1 пункту 138.2. статті 138 названого Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

У той же час, підпунктом 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Крім цього, податковим кредитом у розумінні підпункту 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 ПК України визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу пункту 198.2. названої статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (пункт 201.1. статті 201 ПК України).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби.

В силу пункту 201.4. статті 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (пункту 201.6. статті 201 ПК України).

Згідно з пунктом 201.7. статті 201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Наступним пунктом названої статті встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.10. статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з п. 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011р. № 1379, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2011 року за № 1333/20071, (який набрав чинності 16 грудня 2011 року та був чинний станом на момент виникнення спірних правовідносин) (далі по тексту - Порядок) податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Пунктом 5 Порядку встановлено, що сплачена (нарахована) сума податку на додану вартість у податковій накладній повинна відповідати сумі податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг продавця у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних.

Податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку (п. 6.2 Порядку).

Одночасно відповідно до положень п. 6.3 цього Порядку не дає права покупцю на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту: відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних; порушення порядку заповнення податкової накладної; податкова накладна виписана платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду.

Отже, виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, Податковим кодексом України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку на додану вартість.

Таким чином, із зазначеного вище також випливає й те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. №996-XIV з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Закон України від 16.07.1999р. №996-XIV), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

В розумінні названого Закону первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з частою 1 статті 9 Закону України від 16.07.1999р. №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 зазначеної статті).

За приписами частини 3, 4 та 5 статті 9 Закону України від 16.07.1999р. №996-XIV інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Регістри бухгалтерського обліку повинні мати назву, період реєстрації господарських операцій, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні. Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Отже, виходячи з аналізу зазначених норм Закону, облік господарських операцій здійснюється у регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за №168/704 з наступними змінами та доповненнями в редакції на момент виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Положення №88), яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (установи), первинні документи це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо (пункт 2.2 названого Положення).

В силу пункту 2.4. Положення №88 первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Усі первинні документи, облікові регістри і бухгалтерська звітність повинні складатись українською мовою. Поряд з українською мовою може застосовуватися інша мова у порядку, визначеному статтею 11 Закону України «Про мови в Україні» (пункт 1.3. Положення №88).

Аналіз наведених норм свідчить про те, що валові витрати та податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути фактично понесені (сплачені) і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків, що також узгоджується з позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11.

Так, в ході судового розгляду справи судом встановлено, що у жовтні 2013 року ТОВ «Камфод Естейт» на підставі рахунків - фактур №КЕ-0000167 від 08 жовтня 2013 року та №КЕ-0000168 від 25 жовтня 2013 року відпустило ТОВ «ДНС Гарант» товар згідно видаткових накладених №КЕ-0000056 від 08 жовтня 2013 року та №КЕ-0000132 від 25 жовтня 2013 року. На підставі зазначених документів 08 та 25 жовтня 2013 року ТОВ «Камфод Естейт» виписало податкові накладні №114 та №418, а позивач здійснив розрахунок за отриманий товар у повному обсязі, що підтверджено і податковим органом в Акті перевірки.

Також, 20 серпня 2013 року ТОВ «Транслогистика» виставила позивачу рахунок-фактуру №ТР-0000253 на суму 9398,99 грн. (в тому числі ПДВ 1566,50 грн.) та на підставі видаткової накладеної від 20 серпня 2013 року №ТР-0000096 відпустила товар на зазначену суму з надання податкової накладної №225 від 20 серпня 2013 року.

29 березня 2013 року ТОВ «Ярмак Трейд» на підставі рахунку-фактури №1912 від 29 березня 2013 року виписало видаткову накладну №1619 та відпустило товар на суму 8127,02 грн. (в тому числі ПДВ 1354,50 грн.) з наданням податкової накладної №258.

14 лютого 2013 року та 07 березня 2013 року на підставі рахунків - фактур №1451 та №1731 ТОВ «Коніан Трейд» поставило ТОВ «ДНС Гарант» товарів згідно видаткових накладних від 14 лютого 2013 року №1197 на суму 10534,99 грн. (в тому числі ПДВ 1755,83 грн.) та 07 березня 2013 року №ДН-0000019 на суму 9864,61 грн. (в тому числі ПДВ 1644,10 грн.).

Крім того, 19 квітня 2013 року, 23 травня 2013 року та 10 червня 2013 року ТОВ «Аурум Інвест Груп» оформило видаткові накладні №1904-23 на суму 13905,20 грн. (в тому числі ПДВ 2317,53 грн.), № 2305 на суму 15914,90 грн. (в тому числі ПДВ 2652,48 грн.) та №1006 на суму 14040,35 грн. (в тому числі ПДВ 2340,06 грн.), а також видала податкові накладні від 19 квітня 2013 року №186, від 23 травня 2013 року №215 та від 10 червня 2013 року №90.

09 липня 2013 року ТОВ «Аурум Інвест Груп» на підставі видаткової накладної №0907-2 поставило ТОВ «ДНС Гарант» товар на загальну суму 16037,21 грн. (в тому числі ПДВ 2672,87 грн.) та виписало податкову накладну №116 на зазначену суму.

Повний розрахунок за придбаний товар позивачем підтверджується в Акті перевірки вказівкою на відсутність заборгованості останнього за наслідками постачання товарів.

Додатково на підтвердження своїх позовних вимог позивач надав суду оборотно-сальдові відомості по рахунку 281 та 201, на яких обліковувався придбаний у зазначених вище контрагентів товар, копії прибуткових накладних, на підставі яких дані заносились до названих рахунків, а також зауважив, що необхідність у придбанні відповідного товару зумовлена господарською діяльністю товариства - ремонтом комп'ютерів і периферійного устаткування.

За результатами дослідження вище перелічених первинних і розрахункових документів суд дійшов висновку, що вони оформлені у відповідності до вимог Закону України від 16.07.1999р. № 996-ХІV та Положення № 88, а наявні в матеріалах справи податкові накладні, що були виписана контрагентами на ім'я позивача за результатами придбання товарів, за своїм змістом цілком відповідають вимогам пункту 201.1 статті 201 ПК України.

Аналізуючи посилання відповідача, як на підставу правомірності збільшення грошових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток приватних підприємств, на лист СУ ФР ДПІ у Деснянському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 11 квітня 2014 року №10786/32014-15 та постанову про призначення позапланової документальної перевірки від 11 квітня 2014 року, в яких зазначено про здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженню №32014100030000015 за фактом вчинення невстановленими особами фіктивного підприємництва при створенні ТОВ «Транслогистика» (код ЄДРПОУ 38705720) за ознаками складу кримінального правопорушення передбаченого частиною 2 статті 205 КК України, в ході якого стало відомо, що 26 квітня 2013 року невстановлені на даний час особи, на території міста Києва, діючи умисно, створили суб'єкт підприємницької діяльності - ТОВ «Транслогистика» з метою прикриття незаконної діяльності, що полягає у наданні послуг з мінімізації податкових зобов'язань реально діючими суб'єктами господарської діяльності, шляхом відображення у податковій звітності безтоварних операцій, та в подальшому таким чином сформували для декількох підприємств (в тому числі позивача) податковий кредит на загальну суму 2239963 грн., внаслідок чого заподіяно велику матеріальну шкоду державі, суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Як вбачається з копій доданих до листа СВ ФР ДПІ у Деснянському районі ГУ МІндоходів у м. Києві від 11 квітня 2014 року №10786/32014-15 протоколів допиту свідків слідством встановлено, що ТОВ «Транслогистика» відображало в податковій звітності проведення псевдо фінансово-господарських операцій з ТОВ «ДНС Гарант», за рахунок яких останнє формувало податковий кредит. Окрім цього встановлено, що позивач здійснював формування податкового кредиту за рахунок фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Коніан Трейд», ТОВ «Аурум Інвест Груп», ТОВ «Ярмак Трейд», ТОВ «Камфорд Естейт», які згідно інформації з оперативного управління ДПІ у Деснянському районі ГУ Міндоходів у м. Києві відносяться до підприємств з ознаками «фіктивності» на підтвердження чого надано копії протоколів допиту свідків.

На підтвердження викладеного податковим органом надано копії протоколів допиту в якості свідків осіб, які згідно установчих та реєстраційних документів зазначені в якості засновників, або директорів, а саме ОСОБА_3 - засновника ТОВ «Транслогистика», Кулика В.В. - директора ТОВ «Ярмак Трейд» та ОСОБА_5 - засновника ТОВ «Камфорд Естейт».

Однак, до названих документів суд ставиться критично, оскільки викладені в них відомості ще перевіряються в рамках досудового розслідування, в той час як єдиним документом на підтвердження встановлених обставин є вирок суду, постановлений за результатами розгляду відповідної справи, який набрав законної сили.

Крім того, суд звертає увагу, що протокол допиту в якості свідка громадянки ОСОБА_6, яка є засновником ТОВ «Коніан Трейд», та на який міститься посилання в Акті перевірки ані до заперечень, ані під час розгляду справи представником відповідача наданий не був.

Щодо ТОВ «Аурум Інвест Груп» ані в Акті перевірки, ані в письмових заперечення взагалі не наведено жодних аргументів щодо віднесення зазначеного товариства до підприємств з ознаками «фіктивності».

Також під час розгляду справи відповідачем не надано доказів відсутності у контрагентів позивача спеціальної податкової правосуб'єктності на момент укладення і виконання вищевказаних правочинів, зокрема того, що вказані підприємства не були зареєстровані в якості платників податку на додану вартість або того, що їх реєстрація платниками податку на додану вартість була анульована в період виконання спірних правочинів. Відтак, наявні в матеріалах справи копії податкових накладних, на підставі яких позивач сформував податковий кредит за лютий, березень, квітень, серпень та жовтень 2013 року, відповідають вимогам, встановленим статтею 201 ПК України.

В силу пункту 15.1 статті 15 ПК України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Частиною 2 статті 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер юридичної відповідальності.

Так, безпосередньо в Акті перевірки не наведено правову норму, в силу якої на платника податку (покупця - позивача) покладена відповідальність за недекларування та несплату податкових зобов'язань платниками податків - контрагентів (постачальників), шляхом позбавлення його права на податковий кредит та валові витрати.

Згідно правової позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної в його ухвалі від 10 жовтня 2012 року за № К-24491/10, «за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників по ланцюгу для одержання підприємством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань».

Також, в іншій ухвалі Вищого адміністративного суду України від 22 серпня 2012 року по справі № К/9991/14668/11, суд, зокрема, вказує на те, що витребування у контрагента документів про державну реєстрацію і реєстрацію платником податків на додану вартість є достатнім доказом розумності дій та обачності підприємства при обранні того чи іншого контрагента.

Крім того, під час розгляду даної справи суд враховує положення статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Нормами частини 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006р. № 3477-IV визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, при розгляді Європейським судом з прав людини податкових спорів в мотивувальній частині рішення найчастіше застосовується стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року. Даною статтею гарантується право на мирне володіння своїм майном. У ній, зокрема, визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У контексті податкових спорів (в т.ч. даного конкретного спору) позбавлення права отримати податкову вигоду (податковий кредит) розглядається як позбавлення власності.

Так, у своєму Рішенні від 09 січня 2007 року у справі «Інтерсплав проти України» Європейський суд з прав людини зазначає, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку.

У Рішення цього ж суду у справі «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) наводяться висновки про те, що позбавлення податковим органом права платників податків ПДВ на податковий кредит/бюджетне відшкодування з причини виявлення зловживань з боку їхніх постачальників є порушенням статті 1 Протоколу до Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Адже немає доказів залучення платника податку на додану вартість до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо/повинно було відомо про таку діяльність його постачальників. В цьому випадку недотримується принцип пропорційності, тобто справедливого балансу між вимогами публічного інтересу та захистом прав приватних осіб, у реалізації яких здійснюється втручання держави.

В ході розгляду даної справи відповідачем не було надано суду будь-яких належних доказів нікчемності правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами - постачальниками, а також жодних достовірних документальних доказів на підтвердження фактів підписання документів щодо цього правочину не уповноваженими на те особами.

Зокрема, в Акті перевірки відсутні посилання на винесення вироків посадовим особам контрагентів позивача за фактом ухиляння від сплати податків в результаті конкретних господарських операцій, або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок.

В силу частини 1 статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Аналогічну норму містить частини 2 статті 2 Кримінального кодексу України.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням частини 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до частини 1 та 4 статті 70 цього Кодексу належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

При цьому, зокрема, у пункті 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено, що при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Разом з тим, відповідачем не надано суду будь-яких достовірних відомостей з документальним підтвердженням про притягнення до кримінальної відповідальності або пред'явлення обвинувачення посадовим особам позивача або його контрагентів, безпосередньо відповідальних за укладення і виконання спірних правочинів.

З урахуванням того, що по справі було встановлено реальне здійснення господарської операції та її зв'язок з господарською діяльністю позивача, наявність належним чином оформлених первинних документів, податкових накладних, виданих зареєстрованими платниками податку на додану вартість, суд дійшов висновку про протиправність донарахування позивачу сум податку на прибуток підприємства та податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій спірними податковими повідомленнями-рішеннями.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач суду не надав.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає позовні вимоги обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 14 липня 2014 року №0010032213 та №0010022213.

3. Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДНС Гарант» (01011, м. Київ, вул. Мельникова, 12, код ЄДРПОУ 34191658) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 187 (сто вісімдесят сім) грн. 20 коп.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.І. Кузьменко