Решение № 40732307, 23.09.2014, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/6281/14

Головуючий у першій інстанції Гуревський Володимир Климентійович

Доповідач Цюра Т. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.09.2014 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

Головуючого: Цюри Т.В.,

Суддів: Сидоренко І.П., Погорєлової С.О.,

при секретарі: Колмакові В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Одеської області апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 11 вересня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи - ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання недійсним договору купівлі - продажу в частині покупця, про визнання права власності,-

В С Т А Н О В И Л А :

В червні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до Малиновського районного суду м. Одеси з названим позовом, в якому просив суд визнати договір купівлі - продажу квартири за адресою : АДРЕСА_1 частково недійсним в частині покупця, визнати покупцем за договором купівлі - продажу квартири за адресою : АДРЕСА_1 ОСОБА_3 та визнати за ним право власності на зазначену квартиру.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 11 вересня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи - ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання недійсним договору купівлі - продажу в частині покупця, про визнання права власності - задоволено.

Визнано договір купівлі-продажу від 07 листопада 2006 року між продавцями ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_5, ОСОБА_6, з однієї сторони, та покупцем ОСОБА_4, з другої сторони, квартири за адресою: АДРЕСА_1 частково недійсним в частині покупця.

Визнано покупцем за договором купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_3.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на квартиру АДРЕСА_1.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_2 на підставі ст.. 292 ЦПК України, подала до суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вищезазначене рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі.

Заслухавши пояснення, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги, з врахуванням вимог ст. 303 ЦПК України, судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п.2 Постанови від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також, якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обгрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, яке ухвалено на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджені тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції не відповідає вказаним вимогам в повному обсязі, виходячи з наступних підстав.

Так, задовольняючи вимоги, суд першої інстанції керувався нормами ст..ст. 215,216, 217, 316,392 ЦК України та виходив з того, що між сторонами виникли правовідносини, які випливають з договору доручення і той факт, що грошові кошти на придбання кваритири були передані частками в розмірі 78 000 доларів США та 22 000 доларів США , з яких 22 000 доларів США повертались відповідачу в рахунок витрачених ним коштів на придбання квартири, не змінює характер спірних правовідносин.

Однак, колегія не може погодитись з таким висновком суду до якого суд дійшов в порушення норм матеріального та процесуального права.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 208 ЦК України в письмовій формі належить вчиняти правочини, зокрема, фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених ч. 1 ст. 206 цього Кодексу.

В силу ст.1000 ЦК України, за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя. Договором доручення може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором.

В силу ст.1003 ЦК України, у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.

Згідно зі ст.1006 ЦК України, повірений зобов'язаний: повідомляти довірителеві на його вимогу всі відомості про хід виконання його доручення; після виконання доручення або в разі припинення договору доручення до його виконання негайно повернути довірителеві довіреність, строк якої не закінчився, і надати звіт про виконання доручення та виправдні документи, якщо це вимагається за умовами договору та характером доручення; негайно передати довірителеві все одержане у зв'язку з виконанням доручення.

В силу ст.1007 ЦК України, довіритель зобов'язаний видати повіреному довіреністьна вчинення юридичних дій, передбачених договором доручення. Довіритель зобов'язаний, якщо інше не встановлено договором: забезпечити повіреного засобами, необхідними для виконання доручення; відшкодувати повіреному витрати, пов'язані з виконанням доручення.

На підставі довіреності, як зазначено у ч. 1 ст. 244 ЦК України, здійснюється представництво. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

В силу ст.237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акту органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

Відповідно до положень ч. ч. 1, 3 ст. 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

В силу ст. 245 ЦК України, форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин.

Аналізуючи зазначені норми права колегія вважає, що договір доручення є двостороннім та консенсуальним, тобто на підтвердження доручення в розумінні закону, має бути укладений договір доручення у письмовій формі та містити чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному.

Позов про визнання права власності є речово-правовим..

Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту належності йому спірного майна на праві власності. Такими доказами можуть бути правовстановлюючі документи, а також будь-які інші докази, що підтверджують належність позивачу спірного майна.

Відповідно до положень ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Частиною 1 ст. 58 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до положень ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.

За встановлених обставин справи, колегія приходить до висновку, що позивач не надав суду жодних належних та допустимих доказів, передбачених ст..ст. 57-59 ЦПК України, в підтвердження набуття відповідачем ОСОБА_4 спірної квартири саме за договором дорученням позивача ОСОБА_3

Відповідно ст.. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

За встановлених обставин, колегія приходить до висновку, що рішення суду постановлено з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права, тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 .

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 307, 309, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задоволити частково.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 11 вересня 2013 року - скасувати.

Ухвалити нове рішення.

В задоволені позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи - ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання недійсним договору купівлі - продажу в частині покупця, про визнання права власності - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий Т.В. Цюра

Судді: І.П. Сидоренко

С.О. Погорєлова