Решение № 40732285, 30.09.2014, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2014 року Справа № 915/1415/14

Господарський суд Миколаївської області у складі суду: судді Олейняш Е. М. при секретарі судового засідання Костенко Ю. В. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, АДРЕСА_1, 54007 (ІПН НОМЕР_1)

до відповідача Будинку творчості дітей та юнацтва Ленінського району, АДРЕСА_2, 54028 (код ЄДРПОУ 24780385)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Миколаївська міська рада, вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54027 (код ЄДРПОУ 26565573)

за участю Прокуратури м. Миколаєва, Бузький бульвар, 15, м. Миколаїв, 54030

про визнання договору дійсним

за участю учасників процесу:

від позивача: ОСОБА_5, договір про надання правової допомоги від 29.07.2014 року; свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 786 від 02.07.12 року;

від відповідача: Фесюк Євген Вікторович, довіреність № 84 від 16.09.2014 року;

від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Орлова Олена Володимирівна, довіреність № 1800/02.02.01-22/02.06/14/14 від 19.08.2014 року;

від прокуратури: Тищенко Андрій Миколайович, посвідчення № 023039 від 19.11.13 року

До господарського суду Миколаївської області звернувся позивач Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 з позовними вимогами до відповідача Будинку творчості дітей та юнацтва Ленінського району про визнання дійсним договору оренди № 1/2 від 25.09.12 року, укладеного між позивачем та відповідачем.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 08.09.14 року прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі. Залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Миколаївську міську раду. Призначено розгляд справи в судовому засіданні на 23.09.14 року.

23.09.14 року Прокуратура м. Миколаєва на підставі ст. 29 ГПК України повідомила про вступ у справу (арк. справи 65-66).

В судовому засіданні 23.09.14 року оголошувалась перерва до 30.09.14 року.

24.09.14 року на адресу господарського суду Миколаївської області від позивача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 надійшла письмова заява про відмову від позову, в якій позивач на підставі ст. 22 ГПК України просив суд прийняти і долучити до матеріалів справи відмову від позову та вирішити питання про повернення судового збору (арк. справи 74).

В судовому засіданні 30.09.14 року судом здійснювався розгляд заяви позивача про відмову від позову.

В судовому засіданні 30.09.14 року учасникам процесу судом роз'яснено підстави та наслідки прийняття судом відмови від позову, передбачені ст. 22, 78, 80 ГПК України.

Представник позивача в судовому засіданні 30.09.14 року заяву про відмову від позову підтримав в повному обсязі та просив суд прийняти відмову від позову, а провадження у справі припинити. В обґрунтування відмови від позову представник позивача зазначив, що позивач Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 самостійно користується наданими йому ст. 22 ГПК України правами, в тому числі й правом на відмову від позову.

Представники відповідача, третьої особи та прокуратури в судовому засіданні 30.09.14 року заперечили проти прийняття судом відмови від позову та припинення провадження у справі, просили суд розглянути справу по суті. Заперечення відповідача, третьої особи та прокуратури ґрунтувались на тому, що вказана заява позивача порушує права та охоронювані законом інтереси відповідача.

Розглянувши подану позивачем заяву про відмову від позову від 24.09.14 року, заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази у їх сукупності, суд встановив наступне.

Відповідно до ч. 1, 2, 4 ст. 78 ГПК України відмова позивача від позову, визнання позову відповідачем і умови мирової угоди сторін викладаються в адресованих господарському суду письмових заявах, що долучаються до справи. Ці заяви підписуються відповідно позивачем, відповідачем чи обома сторонами.

До прийняття відмови позивача від позову або до затвердження мирової угоди сторін господарський суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи є повноваження на вчинення цих дій у представників сторін.

Про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін господарський суд виносить ухвалу, якою одночасно припиняє провадження у справі.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Відповідно до ч. 6 ст. 22 ГПК України господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Відповідно до п. 3.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.11 року з останніми змінами від 10.07.14 року № 18 суд, який вирішує спір, не зв'язаний заявами позивача про відмову від позову, зменшення розміру позовних вимог та відповідача - про визнання позову. На підставі частини шостої статті 22 ГПК у разі, якщо відповідні дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси (у тому числі юридичної чи фізичної особи, яка не є учасником даного судового процесу), спір підлягає вирішенню по суті згідно з вимогами чинного законодавства.

Відповідно до п. 4.6 вищевказаної Постанови № 18 у випадках відмови позивача від позову (пункт 4 частини першої статті 80 ГПК) господарському суду слід керуватись частиною шостою статті 22 ГПК, тобто перевіряти, чи не суперечить ця відмова законодавству та чи не порушує вона інтереси інших осіб.

Предметом спору у даній справі є вимога про визнання дійсним договору оренди № 1/2 від 25.09.12 року, укладеного між позивачем та відповідачем. Підставою позову позивачем зазначено обставини, які полягають в ухиленні відповідача від нотаріального посвідчення договору, що порушує права позивача та в силу приписів ст. 220 ЦК України є підставою для визнання договору дійсним.

Представники відповідача, третьої особи та прокуратури, крім іншого, зазначили, що договір підлягає державній реєстрації, об'єкт оренди використовується не за цільовим призначенням, відтак, прийняття відмови від позову порушуватиме права відповідача.

Враховуючи, що предметом спору є вимога про визнання дійсним договору оренди, суд дійшов висновку, що прийняття судом відмови від позову порушуватиме права та інтереси як відповідача Будинку творчості дітей та юнацтва Ленінського району (орендодавця за договором), так і третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Миколаївської міської ради (власника майна), оскільки залишиться неврегульованим питання дійсності та чинності договору оренди, строк дії якого сторони встановили до 25.09.2017 року (п. 10.1 Договору), що в подальшому може негативно вплинути на права та обов'язки кожної із сторін. Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що заява позивача про відмову від позову порушує права і охоронювані законом інтереси як відповідача, так і третьої особи, а відтак, спір підлягає вирішенню по суті згідно з вимогами чинного законодавства.

В судовому засіданні 30.09.14 року представником позивача заявлено суду усне клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з наявністю іншої господарської справи № 915/1202/14, яка є пов'язаною з даною, та необхідністю надання суду рішення по вищевказаній справі № 915/1202/14.

Розглянувши в судовому засіданні 30.09.14 року усне клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи, суд встановив наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Такими обставинами, зокрема, є: 1) нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу; 1-1) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, за наявності ухвали суду про таку участь, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 2) неподання витребуваних доказів; 3) необхідність витребування нових доказів; 4) залучення до участі в справі іншого відповідача, заміна неналежного відповідача; 5) необхідність заміни відведеного судді, судового експерта.

За приписами ст. 77 ГПК України відкладення розгляду справи здійснюється судом лише у випадках, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Перелік підстав для відкладення розгляду справи, передбачений ст. 77 ГПК України, є вичерпним.

Як вбачається з АС Діловодство спеціалізованого суду (ДСС) в провадженні господарського суду Миколаївської області знаходиться справа № 915/1202/14 за позовом Будинку творчості дітей та юнацтва Ленінського району до відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення орендної плати за Договором оренди № 1/2 від 25.09.2012 року в розмірі 57 483 грн. 08 коп.

За повідомленням учасників процесу в судовому засіданні 18.09.14 року по справі № 915/1202/14 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення про відмову в позові. Рішення господарського суду Миколаївської області по справі № 915/1202/14 не набрало законної сили.

Розглянувши усне клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови в задоволенні клопотання, оскільки представником позивача не доведено суду в чому полягає неможливість вирішення даної справи в судовому засіданні 30.09.14 року, а також яким чином обставини та результати розгляду справи № 915/1202/14 про стягнення орендної плати за договором оренди, що є предметом спору у даній справі, можуть вплинути на розгляд даної справи. Крім того, представником позивача не наведено суду які обставини у даній справі суд не в змозі встановити самостійно (до вирішення справи № 915/1202/14). Інших підстав для відкладення розгляду справи представником позивача суду не заявлено. Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови в задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи.

В судовому засіданні 30.09.14 року судом здійснювався розгляд справи по суті.

Представник позивача в судовому засіданні 30.09.14 року усно зазначив, що позиція позивача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 викладена в заяві про відмову від позову.

В позовній заяві позивачем зазначено наступне.

25.09.12 року між позивачем та відповідачем укладено договір оренди 1/2 строком дії до 25.09.2017 року включно.

Із посиланням на приписи ст. 2, 12 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. 283 ГК України, 209, 210, 793 ЦК України позивачем в позовній заяві зазначено, що вказаний договір оренди, на підставі якого заявлено позовні вимоги, підлягав нотаріальному посвідченню, але відповідач неправомірно ухилився від його нотаріального посвідчення.

Керуючись ст. 220 ЦК України, позивачем в позовній заяві зазначено, що сторони домовились щодо істотних умов спірної угоди і відбулося її повне або часткове виконання однією із сторін.

Зокрема, сторони домовились щодо усіх істотних умов, передбачених ст. 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", договір відповідає типовому договору оренди, затвердженому рішенням Миколаївської міської ради від 28.10.11 року № 10/15. Як на підтвердження факту виконання даного договору позивачем подано суду: акт приймання-передачі нерухомого майна від 25.09.12 року (арк. справи 13); акти обстеження від 16.12.13 року та від 31.01.14 року (арк. справи 14-15); укладені позивачем договори на страхування орендованого майна (арк. справи 22-23), на постачання питної води та приймання стічних вод (арк. справи 24-28), на постачання електричної енергії (арк. справи 29-41), на спільне використання технологічних електричних мереж (арк. справи 42-47).

Позивач неодноразово звертався до відповідача з відповідними повідомленнями та вимогами від 28.09.12 року, від 19.09.13 року та від 20.02.14 року про необхідність нотаріального посвідчення договору оренди (арк. справи 16-21).

Неправомірне ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору оренди і стало підставою для звернення до суду із позовом про визнання договору оренди дійсним.

В якості заперечень на твердження відповідача та прокуратури, представник позивача в судовому засіданні 30.09.14 року зазначив, що в даному провадженні вимоги про нецільове використання майна не можуть розглядатись. Крім того, вказані обставини можуть бути підставою для розірвання договору. Крім того, в спірному випадку договір не може бути визнаний недійсним, а лише неукладеним.

Представник відповідача в судовому засіданні 30.09.14 року проти позову заперечив в повному обсязі та просив суд в позові відмовити. На виконання вимог ухвали суду від 08.09.14 року відповідачем було подано суду письмовий відзив на позов (арк. справи 55-57). В обгрунтування заявлених заперечень представником відповідача зазначено наступне.

Відповідачу згідно умов договору оренди надано в оренду нежитлове приміщення для проведення фізично-оздоровчих занять. Однак, в порушення приписів ст. 629 ЦК України, ст. 193 ГК України, Закону України "Про освіту" та умов п. 5.1 Договору відповідач використовує майно не за призначенням, фізкультурно-оздоровчі заняття в ньому не проводяться, натомість розміщено сауну.

Крім того, жодного листа від відповідача з вимогою про нотаріальне посвідчення договору на адресу позивача не надходило, наявні в матеріалах справи описи вкладення у цінний лист не є достатніми доказами направлення поштової кореспонденції за відсутності відповідних фіскальних чеків (поштових квитанцій).

Відтак, представник відповідача вказав, що договір оренди є нікчемним.

Представник прокуратури в судовому засіданні 30.09.14 року проти позову заперечив в повному обсязі та просив суд в позові відмовити. Прокуратурою подано суду письмові пояснення (арк. справи 67-69). В обгрунтування заявлених заперечень представником прокуратури зазначено наступне.

Представник прокуратури підтримав заперечення відповідача, крім того, зазначивши, що, по-перше, п. 6.6 Договору надає орендареві право приватизувати майно, що суперечить вимогам ст. 5 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств", згідно приписів якої об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, приватизації не підлягають.

По-друге, спірний договір оренди підлягає державній реєстрації, а відтак, недотримання нотаріального посвідчення та державної реєстрації договору свідчить про те, що спірний договір оренди є неукладеним.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Миколаївської міської ради підтримав заперечення представника відповідача та прокуратури та просив суд в позові відмовити.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, третьої особи та прокуратури, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

25.09.12 року між Будинком творчості дітей та юнацтва Ленінського району (орендодавець) та Фізичною особою підприємцем ОСОБА_2 (орендар) було укладено Договір № 1/2 нерухомого або індивідуально-визначеного майна, що належить до комунальної власності (арк. справи 8-12).

Відповідно до п. 1.1 Договору орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно - нежитлове приміщення, площею 195 кв. м., розміщене за адресою: АДРЕСА_2, що знаходиться на балансі БТДЮ, вартість якого визначена згідно з висновками експерта і становить за експертною оцінкою 1 852, 50 грн.

Майно передається в оренду з метою використання - проведення фізично-оздоровчих занять.

Відповідно до п. 2.3 Договору власником майна залишається територіальна громада м. Миколаєва в особі Миколаївської міської ради, а орендар користується ним протягом строку оренди.

Відповідно до п. 10.1 Договору цей договір укладено строком на 5 років, що діє з 25 вересня 2012 року до 25 вересня 2017 року включно.

Предметом спору у даній справі є вимога про визнання дійсним договору оренди № 1/2 від 25.09.12 року, укладеного між позивачем та відповідачем. Підставою позову позивачем зазначено обставини, які полягають в ухиленні відповідача від нотаріального посвідчення договору, що порушує права позивача та в силу приписів ст. 220 ЦК України є підставою для визнання договору дійсним.

При цьому, судом враховано наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Аналогічного змісту норма закріплена в ст. 283 ГК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 283 ГК України об'єктом оренди може бути, зокрема, нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення).

Відповідно до ч. 6 ст. 283 ГК України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Відповідно до ч. 3 ст. 640 ЦК України (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору) договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Відповідно до ст. 793 ЦК України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі.

Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ст. 794 ЦК України (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору) договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладений на строк не менше ніж на три роки, підлягає державній реєстрації.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору) обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме: право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; іпотека; довірче управління майном.

Відповідно до ч. 2 ст. 220 ЦК України якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Відповідно до п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.09 року № 9 з підстав недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину нікчемними є тільки правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню.

Вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.

Аналогічна правова позиція викладена в п. 2.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна від 29.05.13 року № 12, п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" від 21.11.11 року № 01-06/1624/2011, п. 2 Висновків Верховного Суду України, викладених у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 111-16 ГПК України за 2010 - 2011 рр. від 1 квітня 2012 року, зокрема, постанові Верховного Суду України від 18.04.11 року у справі № 3-28гс11, а також у п. 6 Висновків Верховного Суду України, викладених у постановах, ухвалених за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 Цивільного процесуального кодексу України, за перше півріччя 2013 року.

Враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що спірний договір оренди нерухомого або індивідуально визначеного майна, що належить до комунальної власності, № 1/2 від 25.09.12 року підлягав і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки укладений строком більше, ніж на три роки. Відтак, враховуючи, що норми ч. 2 ст. 220 ЦК України не застосовуються до правочинів, що підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови в позові, оскільки договір оренди нерухомого або індивідуально визначеного майна, що належить до комунальної власності, № 1/2 від 25.09.12 року не є укладеним і не створює прав та обов'язків для сторін.

Частина 1 ст. 15 ЦК України встановлює, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необгрунтованими та безпідставними. В позові слід відмовити.

Судовий збір відповідно до ст. 49 ГПК України слід покласти на позивача.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. 22, 27, 29, 33, 34, 43, 44, 49, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

в позові відмовити.

Судовий збір в розмірі 1 218 грн. (одна тисяча двісті вісімнадцять грн. 00 коп.) покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається через місцевий господарський суд, який розглянув справу.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Повне рішення складено 02.10.14 року

Суддя Е.М. Олейняш