№ 40695566, 19.09.2014, Вінницький окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

19 вересня 2014 р. Справа № 802/2952/13-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Альчука Максима Петровича,

за участю секретаря судового засідання: Боровської Т.А.

позивача: ОСОБА_2, ОСОБА_3

відповідача: Кушнір А.Л., Солтанова Е.Д.

третіх осіб: не з'явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: ОСОБА_2

до: Вінницького об'єднаного міського військового комісаріату, Вінницького обласного військового комісаріату, третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів ОСОБА_6, ОСОБА_7

про: скасування рішення, поновлення на посаді публічної служби, стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом звернувся ОСОБА_2 до Вінницького об'єднаного міського військового комісаріату (далі - Вінницький ОМВК), Вінницького обласного військового комісаріату, третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів ОСОБА_6, ОСОБА_7, про скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді публічної служби та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги мотивовано тим, що позивач проходив службу в Вінницькому об'єднаному міському військовому комісаріаті. Оскаржуваним наказом був звільнений на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України в зв'язку з скороченням штату працівників. Своє звільнення вважає незаконним, оскільки порушено його переважне право залишення на роботі відповідно ст. 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників та не враховано переваги перед іншими працівниками на залишення на роботі.

В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали повністю та просили позов задовольнити. Окремо наголошують на те, що внаслідок скорочення та звільнення позивача, посада провідного спеціаліста, яку він обіймав до звільнення, залишилась у штатному розписі Вінницького об'єднаного міського військового комісаріату. Враховуючи дану обставину, відповідач мав запропонувати дану посаду саме позивачу, чого зроблено не було.

Представники відповідачів проти задоволення позову заперечували та зазначили про те, що на час виникнення спірних правовідносин відбулося не лише скорочення посади позивача, а реорганізація установи та скорочення чисельності в цілому. Внаслідок чого з посад звільнено дві третини працівників. Посади, які працівники обіймали до звільнення, в тому числі яку обіймав позивач у відповідному структурному підрозділі, внаслідок реорганізації було виключено з штатного розпису, натомість створені нові по установі в цілому без відповідних структурних підрозділів. Враховуючи викладене, при залишенні на роботі перевага надавалась працівникам з більшою кваліфікацією та продуктивністю праці.

Треті особи в судове засідання не з'явились, хоча належним чином повідомлені про дату, час та місце його проведення. Їх неявка згідно ст. 128 КАС України не перешкоджає розгляду та вирішенню справи.

Статтею 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

За змістом ст. 11 КАС України, суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень.

Судом встановлено, що предметом цього спору є питання законності звільнення особи з займаної посади, а отже, з'ясування цих обставин та правомірності дій відповідача і має бути перевірене в судовому засіданні в порядку ч. 3 ст. 2 КАС України з метою прийняття законного і обґрунтованого судового рішення.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов до висновку про відмову в задоволенні позову, в зв'язку з наступним.

Згідно із положеннями ч. 1 ст. 30 Закону України "Про державну службу" державна служба припиняється, передусім, із загальних підстав, передбачених КЗпП України.

Наявна у справі копія витягу з наказу військового комісара Вінницького об'єднаного міського військового комісаріату № 64 від 30.05.2013 року "Про звільнення з роботи" свідчить, що у зв'язку з скороченням штату працівників і відсутністю вакантних посад, позивача ОСОБА_2 30.05.2013 року звільнено з посади провідного спеціаліста мобілізаційного відділення відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України (т. 1 а.с. 34).

Положеннями п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (ч. 2 ст. 40 КЗпП України).

Відповідно до ч. 3 ст. 36 КЗпП України, у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).

Судом достеменно встановлено, що посада, яку обіймав позивач ОСОБА_2 до звільнення, скорочена та виключена з штату військового комісаріату.

Даного висновку суд дійшов у зв'язку з тим, що попереднім штатом військового комісаріату № 3/022, затвердженим начальником Генерального штабу - Головнокомандувачем Збройних Сил України 04.08.2006 року, за індексом штату мирного часу "51" в мобілізаційному відділенні Вінницького ОМВК було 11 посад, 3 з яких військовослужбовці, а 8 - державні службовці, з них: головний спеціаліст - 1 посада, провідний спеціаліст - 2, спеціаліст І категорії - 2, спеціаліст ІІ категорії - 1, спеціаліст - 2 /т. 1 а.с. 209-210/.

В цілому чисельність особового складу Вінницького ОМВК, згідно вказаного штату та довідки відповідача від 10.07.2013 року № 1986 /т. 1 а.с. 50/, складала 31 працівників, 7 з яких військовослужбовці, 23 - державні службовці, 1 водій.

Як свідчить штат № 03/082, затверджений начальником Генерального штабу - Головнокомандувачем Збройних Сил України 28.02.2013 року, за індексом штату мирного часу "51" в мобілізаційному відділенні Вінницького ОМВК відсутні будь-які посади /т. 1 а.с. 96/, натомість наявні посади командування в кількості 6 працівників, з яких 1 військовослужбовця та 5 державних службовців, з них: головний спеціаліст - 2 посади, провідний спеціаліст - 2, спеціаліст 1 категорії - 1 /т. 1 а.с. 200/. Даний факт також підтверджує вищевказана довідка відповідача від 10.07.2013 року.

Проаналізувавши вказані документи, суд встановив, що внаслідок прийняття штату № 03/082 відбулося не лише скорочення посад та чисельності особового складу Вінницького ОМВК, а й зміни в структурі установи в цілому, оскільки, як зазначено попередньо, всі посади державних службовців структурних підрозділів відповідача скорочені, натомість залишено 5 посад командування.

Згідно із ч. 1 ст. 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Згідно ч. 2 цієї ж норми, при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби. Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Аналіз викладених правових норм свідчить про те, що основним критерієм визначення переважного права залишення на посаді є висока кваліфікація і продуктивність праці, а у випадку рівності даних умов, власник керується так званими додатковими умовами.

З особових справ позивача та третіх осіб встановлено, що ОСОБА_2 працював у Вінницькому ОМВК з 02.02.2010 року, ОСОБА_6 працює з 10.03.2010 року, ОСОБА_7, який на думку позивача обіймає його посаду, працює з 11.01.2005 року /т. 1 а.с. 87-92, 93-96, 97-100/.

Наявний стаж роботи, без відповідної оцінки кваліфікації і продуктивності праці, жодним чином не свідчить про переважне право на залишення на роботі.

Одночасно, відповідно до розпорядження начальника штабу - першого заступника командувача Сухопутних військ ЗСУ від 10.01.2013 року № 116/2/2/406 щодо підготовки та проведення оцінювання особового складу районних (міських) військових комісаріатів оперативного командування у ході їх реформування, наказу командувача Західного оперативного командування від 16.01.2013 року № 6 "Про підготовку та проведення оцінювання особового складу районних (міських) військових комісаріатів Західного оперативного командування" у період 04 по 06 лютого 2013 року комісією Центру особового складу штабу управління Західного оперативного командування було проведено оцінювання особового складу районних (міських) військових комісаріатів Вінницької області /т. 1 а.с. 44-45, 46-47/. За результатами зазначеного оцінювання ОСОБА_6 посіла у рейтингу серед службовців Вінницького ОМВК 1 місце, набравши 177 балів, ОСОБА_2 - 16 місце , набравши 145 балів, ОСОБА_7 - 23 місце, набравши 132 бали.

Також, 21.05.2013 року комісією Вінницького ОМВК проведено перевірку з визначення продуктивності праці службовців ЗСУ Вінницького ОМВК, про що складено акт /т. 1 а.с. 38-39/. Предметом даної перевірки було визначення рівня продуктивності праці службовців ЗСУ ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_2 За результатами перевірки встановлено, що найвищий рівень продуктивності праці у ОСОБА_7, середній рівень у ОСОБА_6, а найнижчий у ОСОБА_2

Під продуктивністю праці розуміють ступінь ефективності процесу праці, що характеризується обсягом продукції, виробленої за одиницю часу, або економією робочого часу, витраченого на одиницю продукції. Різноманітність підходів до визначення рівня продуктивності праці залежить від специфіки діяльності підприємств або їхніх підрозділів, від мети розрахунків та базується на методичних особливостях.

На підставі проведеного аналізу стажу роботи та визначення рівня продуктивності праці, суд вважає що відповідачем враховано імперативність ч. 1 ст. 42 КЗпП України, згідно з якою при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При цьому судом враховано доводи позивача про те, що в нього вищий ранг державного службовця, ніж у третіх осіб, однак звертає увагу на те, що 9 ранг ОСОБА_2 присвоєно за попереднім місцем роботи у органах місцевого самоврядування, а тому даний факт не може свідчити про високу кваліфікацію під час роботи у Вінницькому ОМВК.

В судовому засіданні позивач також вказав на наявність рівнозначної посади провідного спеціаліста на момент звільнення, яка не була йому запропонована за його бажанням.

Визначаючись щодо викладеного, суд зазначає, що порядок вивільнення працівників врегульований ст. 49-2 КЗпП України.

Згідно ч. 1 вказаної статті про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. (ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України).

Із матеріалів справи слідує, що Вінницьким ОМВК дотримано викладені норми трудового законодавства та не пізніше ніж за два місяці, а саме 22.03.2013 року ОСОБА_2 попереджено про наступне вивільнення та неможливість працевлаштування на іншу роботу в установі відповідача /т. 1 а.с. 48/.

При цьому, попередньо встановлені та оцінені судом обставини щодо скорочення посад та чисельності особового складу Вінницького ОМВК також свідчать про дотримання відповідачем вимог ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України, оскільки ним надано належні докази того, що Вінницький ОМВК не мав можливості перевести ОСОБА_2 з його посади на іншу роботу.

Конституція України зобов'язує органи державної влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Таким чином, відповідний суб'єкт владних повноважень повинен діяти згідно із законом, оскільки його повноваження вичерпно визначені у законі.

З огляду на викладене суд вважає, що при звільненні ОСОБА_2, відповідач Вінницький ОМВК діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно п. 10 науково-практичного коментарю до ст. 49-2 КЗпП України рішення суду про поновлення на роботі працівника, звільненого за п. 1 ст. 40 КЗпП України, визнано обґрунтованим, оскільки відповідачем не виконано покладений на нього законом обов'язок щодо вжиття заходів до переведення звільненого працівника на іншу роботу, хоч така можливість була (Право України. - 1992. - № 9. - С 92).

Відповідно до абз. 2 п. 19 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.1992 року "Про практику розгляду судами трудових спорів", розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

У випадках зміни власника підприємства (установи, організації) чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше, наприклад, державного підприємства в орендне підприємство або підприємства в господарське товариство) дія трудового договору працівника продовжується (ч. 3 ст. 36 КЗпП). При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи.

Згідно з п. 18 вказаної Постанови Пленуму Верховного суду України при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.

Відповідно до ст. 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В судовому засіданні відповідачем надано достатньо аргументів та доводів, які свідчать, що оскаржене рішення про звільнення позивача з посади публічної служби прийняте в межах повноважень цієї установи та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. В той же час позивач не довів обставин в обґрунтування своїх вимог.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Альчук Максим Петрович