№ 40469668, 10.09.2014, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

10 вересня 2014 року Чернігів Справа № 2а/2570/687/2012

Суддя Чернігівського окружного адміністративного суду Скалозуб Ю.О., за участі секретаря Сугакової Т.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу

за позовом Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області

до ОСОБА_1

про накладення арешту на кошти та інші цінності та стягнення податкового боргу, -

В С Т А Н О В И В:

14.02.2012 Державна податкова інспекція у м. Чернігові (далі - ДПІ у м. Чернігові) звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1.) про стягнення податкового боргу по податку з доходів фізичних осіб у сумі 51 000,00 грн.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 13.03.2014 року позов Державної податкової інспекції у м. Чернігові задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 податковий борг по податку з доходів фізичних осіб у сумі 51 000,00 грн. У свою чергу, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.12.2012 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 13.03.2014 року - скасовано, прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову Державної податкової інспекції у м. Чернігові до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу - відмовлено. Не погоджуючись із зазначеними судовим рішенням позивач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який своєю ухвалою від 24.02.2014 року, касаційну скаргу задовольнив частково та скасував постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 13.03.2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.12.2012 року, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції, із зобов'язанням встановити повно і правильно фактичні обставини відповідно до заявлених позовних вимог та предмету доказування у справі та, в залежності від встановленого й у відповідності до норм матеріального та процесуального права, вирішити даний спір.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав заявлені вимоги та просив їх задовольнити мотивуючи тим, що відповідачем було подано до податкового органу податкову декларацію, яка являє собою самостійно визначене відповідачем грошове зобов'язання і в силу п. 56.11 ст. 56 Податкового кодексу України не підлягає оскарженню, а тому сума податкового зобов'язання є узгодженою і підлягає сплаті.

Представник відповідача проти позову заперечила та просила у його задоволенні відмовити повністю, пояснивши, що договір довічного утримання не може бути предметом оподаткування в розумінні податкового законодавства України та зазначила, що підпис у податковій декларації від 04.05.2011 був зроблений не відповідачем, а іншою особою.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 (ід. н. НОМЕР_1) як фізична особа взята на облік до ДПІ у м. Чернігові як платника податків.

В силу пп. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2011, платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Відповідно встановлюючи обставини спору, суд враховує норму пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, якою визначено, що податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання та визначення терміну "податкове зобов'язання" - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк (пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

А згідно п. 2.1 ст. 2 Закону України від 22.05.2003 № 889 "Про податок з доходів фізичних осіб" (чинного на момент правопорушення) платниками податку з доходів фізичних осіб є: резидент, який отримує як доходи з джерелом їх походження з території України, так і іноземні доходи; нерезидент, який отримує доходи з джерелом їх походження з території України.

Також, відповідно до п. 3.1 ст. 3 Закону об'єктом оподаткування резидента є: загальний місячний оподатковуваний дохід; чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається шляхом зменшення загального річного оподатковуваного доходу на суму податкового кредиту такого звітного року; доходи з джерелом їх походження з України, які підлягають кінцевому оподаткуванню при їх виплаті; іноземні доходи.

Крім того, суд враховує норму п. 1.2 ст. 1 Закону, якою визначено поняття "дохід", як сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, чи набутих незаконним шляхом у випадках, визначених підпунктом 4.2.16 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.

Так, згідно пп. 20.3.1 п. 20.3 ст. 20 Закону особами, відповідальними за погашення суми податкового зобов'язання або податкового боргу з цього податку, є:

а) при нарахуванні податку особою, на яку покладається відповідальність за таке нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету згідно з нормами цього Закону, - така особа - податковий агент;

б) при нарахуванні податку податковим органом на підставі поданої декларації - платник цього податку;

в) при самостійному нарахуванні податку його платником - такий платник.

Вказана норма кореспондується з п. 109.2 ст. 109 Податкового кодексу України.

Виходячи із аналізу правових норм, що регулюють обов'язки платника податків, під час дослідження позовних вимог судом встановлено, що відповідно до розрахунку позивача станом на момент звернення до суду відповідач має податковий борг по податку з доходів фізичних осіб у сумі 51000,00 грн., що підтверджується декларацією про доходи, одержані з 01.01.2010 по 31.12.2010 або за інший період звітного року від 04.05.2011 (а. с. 7-10), в якій ОСОБА_1 задекларував доходи в сумі 340000,00 грн., одержані за договором довічного утримання (догляду) від 26.07.2010 № 987 (а. с. 14-17).

Відповідно до витягу про державну реєстрацію прав від 01.12.2010 № 28193490 внесено відомості про власника (ОСОБА_1.) житлового будинку, відповідно до договору довічного утримання (догляду) від 26.07.2010 № 987, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, Чернігівський район, Чернігівська область (а. с. 18).

При цьому, на підставі поданої ОСОБА_1 декларації про доходи, одержані з 01.01.2010 по 31.12.2010 або за інший період звітного року від 04.05.2011, ДПІ у м. Чернігові проведено річний розрахунок суми податку з доходів фізичних осіб, що підлягає поверненню платнику податку або сплаті до бюджету, у тому числі у зв'язку з нарахуванням податкового кредиту, відповідно до якого відповідачу визначено суму податкового зобов'язання у розмірі 51000,00 грн., який підписаний ОСОБА_1 04.05.2011 (а. с. 11-13).

Так, суд враховує норму ст. 744 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 № 435, яка визначає поняття "договору довічного утримання (догляду)" - за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Договір довічного утримання (догляду) укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Договір довічного утримання (догляду), за яким передається набувачеві у власність нерухоме майно, підлягає державній реєстрації (ст. 745 Кодексу).

Згідно п. 18.1 ст. 18 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" (чинного на момент правопорушення) річна декларація про майновий стан і доходи (податкова декларація) подається платником податку, який:

а) зобов'язаний подавати таку декларацію згідно з нормами цього Закону або інших законів;

б) має право подати таку декларацію для отримання податкового кредиту.

Декларація заповнюється платником податку самостійно або іншою особою, нотаріально уповноваженою таким платником податку здійснювати таке заповнення (п. 18.5 ст. 18 Закону).

При цьому, відповідно до пп. 8.1.3 п. 8.1 ст. 8 Закону, якщо згідно з нормами цього Закону окремі види оподатковуваних доходів (прибутків) не підлягають оподаткуванню при їх нарахуванні чи виплаті, то платник податку зобов'язаний самостійно включити суму таких доходів до складу загального річного оподатковуваного доходу та подати річну декларацію з цього податку.

Ставка податку з доходів фізичних осіб становить 15 відсотків від об'єкта оподаткування, крім випадків, визначених у пунктах 7.2 - 7.4 цієї статті, та визнає правомірним річний розрахунок позивача щодо суми податку з доходів фізичних осіб, що підлягає поверненню платнику податку або сплаті до бюджету, у тому числі у зв'язку з нарахуванням податкового кредиту - 51000,00 грн. (340000,00 грн.*15%) (п. 7.1 ст. 7 Закону).

В силу п. 54.1 ст. 54 Податкового кодексу України платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою. Не підлягає оскарженню грошове зобов'язання, самостійно визначене платником податків (п. 56.11 ст. 56 Кодексу).

Таким чином, відповідно до порядку надіслання податкової вимоги, визначеного п. 59.3 ст. 59 Податкового кодексу України, на адресу відповідача була направлена податкова вимога від 08.08.2011 № 18 у розмірі 51000,00 грн. Судом встановлено, що конверт, яким вказана вимога направлялась на адресу відповідача, було повернуто з довідкою пошти від 09.09.2011 «за закінченням терміну зберігання» (а.с. 6).

При цьому, відповідно до п. 59.1 ст. 59 Податкового кодексу України, у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

При цьому, п. 58.3 ст. 58 Податкового кодексу передбачено, що податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) платнику податків, якщо його передано посадовій особі такого платника податків під розписку або надіслано листом з повідомленням про вручення.

Податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її законному представникові або надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого її місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення. У такому самому порядку надсилаються податкові вимоги та рішення про результати розгляду скарг.

У разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.

Таким чином, суд приходить до висновку, що вказана податкова вимога, що була надіслана на адресу відповідача за місцем проживання фізичної особи з повідомленням про вручення, а тому вона є врученою відповідачу 09.09.2011 року, у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.

Також, суд зазначає, що податкова вимога від 08.08.2011 № 18 була оскаржена відповідачем до Чернігівського окружного адміністративного суду, який своєю постановою від 15.05.2014 року по справі № 825/1368/14 адміністративний позов задовольнив та скасував податкову вимогу від 08.08.2011 № 18. При цьому, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 31.07.2014 року, апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області задоволено, постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 15.05.2014 року - скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про скасування вимоги від 08.08.2011 № 18 - відмовлено (а.с. 137 - 139).

Згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення. Рішення суду, яке набрало законної сили - має преюдиціальне значення, згідно ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України (обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини). Відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Таким чином, постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 31.07.2014 року має преюдиційний характер і є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, внаслідок чого суд визнає, що сума податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб є узгодженою та підлягає сплаті.

Оскільки декларація про доходи, подана ОСОБА_1 до ДПІ у м. Чернігові, являє собою самостійно визначене відповідачем грошове зобов'язання, що в силу п. 56.11 ст. 56 Податкового кодексу України не підлягає оскарженню, сума податкового зобов'язання є узгодженою і підлягає сплаті.

Однак передбачені чинним законодавством заходи не привели до погашення податкового боргу. Сума податкового боргу в добровільному порядку відповідачем не сплачена.

Так, враховуючи абз. "а" п. 19.1 ст. 19 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", згідно з яким платники податку зобов'язані вести облік доходів і витрат у обсягах, достатніх для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, у разі коли такий платник податку зобов'язаний цим Законом подавати декларацію або має право на таке подання з метою повернення надміру сплачених податків, у тому числі при застосуванні права на податковий кредит, оскільки встановлено порушення відповідачем вищезазначених норм Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" та Податкового кодексу України, суд визнає, що податковий борг виник саме внаслідок несплати відповідачем узгодженого податкового зобов'язання.

З огляду на встановлене, враховуючи норму п. 11 ч. 1 ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", якою передбачено право органів державної податкової служби стягувати заборгованість перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок майна платників податків, що кореспондується із пп. 20.1.34 ст. 20 Податкового кодексу України, якою встановлено право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, обслуговуючих такого платника, на суму податкового боргу або його частини, враховуючи п. 87.1 ст. 87 Податкового кодексу України, суд визнав позовні вимоги про стягнення податкового боргу по податку з доходів фізичних осіб у сумі 51000,00 грн. підтвердженими належними та допустимими доказами і такими, що підлягають задоволенню.

Судові витрати по справі згідно ч. 4 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України з відповідача не стягуються.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 35, 41, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, м. Чернігів, 14000, ід. н. НОМЕР_1) податковий борг по податку з доходів фізичних осіб у сумі 51 000,00 грн. (п'ятдесят одна тисяча гривень 00 коп.) та перерахувати на р/р 3321800700002, одержувач: Місцевий бюджет, код 22825965, банк ГУДК в Чернігівській області, МФО 853592.

Постанова суду набирає законної сили в порядку статей 167,186 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання її копії. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Суддя: Ю.О.Скалозуб