Постановление суда № 40412825, 10.09.2014, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 553/1133/14-ц

Номер провадження 22-ц/786/2789/14

Головуючий у 1-й інстанції Тимчук Р. І.

Доповідач Прядкіна О. В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2014 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:

Головуючого судді: Прядкіної О.В.,

Суддів: Бутенко С.Б., Панченка О.О.

При секретарі: Зеленській О.І.,

За участі: представників заявника ОСОБА_1, ОСОБА_2,

представника позивача ОСОБА_3

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4

на рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 05 травня 2014 року

по справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за договором позики та зустрічним позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_5 про визнання договору позики недійсним, -

В С Т А Н О В И Л А :

У березні 2014 року ОСОБА_5 звернувся до суду з вказаним позовом. Зазначав, що 01 березня 2011 року передав у борг відповідачу грошові кошти у розмірі 325 000 грн., що підтверджується договором позики та розпискою відповідача. Відповідно до умов договору ОСОБА_6 зобов'язався сплачувати 25% річних за користування грошовими коштами та повернути борг на вимогу позичальника не пізніше 3 років з моменту укладення договору.

ОСОБА_6 не повернув в повному обсязі кошти, у зв'язку з вказаним позивач просив стягнути з відповідача 8750 грн. основного боргу та 19714,04 грн. відсотків за користування грошовими коштами, а загалом 28464,04 грн. та стягнути судовий збір.

У квітні 2014 року ОСОБА_6 звернувся до ОСОБА_5 із зустрічною позовною заявою, в якій просив визнати недійсним договір позики від 01 березня 2011 року та відмовити у стягненні заборгованості у розмірі 8750 грн. та відсотків за користування грошовими коштами у розмірі 19 714,04 грн.

Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 05 травня 2014 року позов ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за договором позики задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 основний борг в сумі 8750 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено за необґрунтованістю.

У задоволенні зустрічного позову відмовлено за необґрунтованістю.

Рішення оскаржила ОСОБА_4, яка в апеляційній скарзі посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення в частині первісного позову, та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 відмовити за необґрунтованістю.

Колегія суддів, перевіривши справу в межах заявлених вимог і апеляційного оскарження, приходить до висновку, про відхилення апеляційної скарги з таких підстав:

Судом першої інстанції вірно встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 01 березня 2011 року ОСОБА_5 уклав з ОСОБА_6 договір позики, відповідно до якого останній отримав кошти у розмірі 325 000 грн. зі сплатою 25 % річних за користування грошовими коштами. Відповідно до п. 3.1 вказаного договору позикодавець передає суму позики в готівковому вигляді, що підтверджено розпискою ОСОБА_6

08 травня 2013 року ОСОБА_5 звернувся до відповідача з листом, в якому просив здійснити часткове повернення позичених грошових коштів відповідно до договору позики від 01 березня 2011 року. Визначивши порядок повернення коштів: 210 000 грн. до 30 травня 2013 року, 85 000 грн. до 30 червня 2013 року, 85 000 грн. до 30 липня 2013 року, 85 000 грн. до 30 серпня 2013 року.

З вказаним ОСОБА_6 погодився, однак запропонував внести зміни до договору позики. 13 травня 2011 року сторони уклали додаткову угоду до договору позики від 01 березня 2011 року, відповідно до якої сторони узгодили графік погашення коштів та домовились, що позичальник вважатиметься таким, що виконав свій обов'язок за договором позики в повному обсязі після повернення суми позики та нарахованих на неї відсотків до моменту укладення цієї угоди включно. Після укладення угоди відсотки не нараховуються.

Відповідно до розписок, наданих ОСОБА_6, грошові кошти поверталися ОСОБА_5 в такому порядку: 12 травня 2013 року - 210 000грн., 18 червня 2013 року 85 000 грн., 29 липня 2013 року - 85 000 грн., 29 серпня 2013 року - 85 000 грн., 26 січня 2014 року - 30 000 грн. Загальна сума складає 495 000 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_5, районний суд виходив з того, що право позивача вимагати сплати відсотків за користування коштами у розмірі 19714,04 грн. за період часу після 12 травня 2013 року припинено, що зазначено в додатковій угоді. Відносно заборгованості за договором позики, посилаючись на положення ст.ст.1046-1047 ЦК України, суд вірно стягнув з ОСОБА_6 основний борг в сумі 8750 грн.

Заперечуючи в апеляційній скарзі зазначену угоду, ОСОБА_4 вважає, що між сторонами угоди був укладений фіктивний договір та документи, що складались, оформлені в інший час, ніж зазначено в документах, а дії сторін спрямовані на позбавлення її частки в спільному майні подружжя.

Між тим, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 перебувають у шлюбі з 07 грудня 2012 року, а договір позики укладений до цієї події - 01 березня 2011 року.

Згідно із ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом ч.3 ст.215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Доводи ОСОБА_4 про фіктивність договору позики можуть бути підставою для визнання його недійсним у разі пред"явлення такого позову, однак позов про визнання договору позики недійсним у встановленому законом порядку не пред"являвся і предметом судового розгляду не був, як наслідок, відсутні підстави для твердження про те, що ця угода, укладена між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, - не створює юридичних наслідків.

Відповідно до ч.3 ст.60 ЦПК України доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Згідно з ч.1 ст. 179 цього ж Кодексу предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Таким чином, посилання апелянта носять характер припущення, що заборонено в силу ч.4 ст.60 ЦПК України.

Визначаючи договір позики, як надуманий та фіктивний, ОСОБА_4 обґрунтовує свій висновок тим, що він має на меті позбавити її спільного майна подружжя, при цьому, окрім власних припущень недійсності цього договору, не зазначає якими доказами підтверджується відсутність наміру створити юридичні наслідки. Належних та допустимих доказів на підтвердження своїх міркувань заявником не надано.

Колегія суддів, погоджуючись з рішенням районного суду та оцінюючи його в розумінні положень ст.212 ЦПК, підстав для його скасування не вбачає.

Доводи апеляційної скарги про те, що районний суд не витребував у сторін оригіналів договору позики, розписок та додаткових угод не впливають на зміст висновків суду, оскільки сторонами зазначені обставини не заперечувались.

Після врегулювання грошових зобов"язань між сторонами оригінали документів по договору позики від 01 березня 2011 року були знищені ( а.с.74), що не суперечить положенням ст.599 ЦК України, так як зобов"язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308,315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 05 травня 2014 року залишити без змін

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене протягом 20 днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

СУДДІ: