Постановление суда № 40407884, 04.09.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 810/3280/14 Головуючий у 1-й інстанції: Скрипка І. М. Суддя-доповідач: Беспалов О.О.

У Х В А Л А

Іменем України

04 вересня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Беспалова О. О.

суддів: Грибан І. О., Губської О. А.

за участю секретаря: Тур В. В.

представника позивача Скляренко О. П., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Техно" на постанову Київського окружного адміністративного суду від 02 липня 2014 р. у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відовідальністю "Компанія "Техно" до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

ТОВ "Компанія "Техно" звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000312200 від 21 лютого 2014 року.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 02 липня 2014 р. позов залишено без задоволення.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю - доповідача, особу, що з'явилась, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду - без змін з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та було вірно встановлено судом першої інстанції, відповідачем проведено позапланову невиїзну документальну перевірку з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість і податку на прибуток по взаємовідносинам з ТОВ «Інтерком компані», за результатами якої складено акт № 59/10-13-22-01-121/30398674 від 06.02.2014 року (Т.1 а.с.15-29).

За висновками акта перевірки встановлено порушення позивачем вимог пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податок на додану вартість у сумі 88484,92 грн. (за січень 2013 року - на 22739,58 грн., за лютий 2013 року - на 8023,60 грн., за березень 2013 року - на 19073,34 грн., за квітень 2013 року - на 38648,40 грн.).

На підставі акта перевірки 21 лютого 2014 року прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 0000312200 із визначенням грошового зобов'язання з ПДВ за основним платежем - 88485 грн., штрафні (фінансові) санкції - 44243 грн.

Так 01.12.2012 р. та 01.04.2013 р. позивачем укладено договори поставки № 01-10/12 та № 01-01/04 з ТОВ «Інтерком компані» (Т.1 а.с.43-46).

ТОВ «Інтерком компані» (продавець) зобов'язується постачати і передавати у власність ТОВ «Компанія «Техно» (покупець) товар, а покупець - приймати товар та систематично здійснювати його оплату.

Як закріплено у пункті 2 договорів асортимент, кількість та ціна товару визначається в рахунках-фактурах на кожну партію товару окремо.

Покупець оплачує поставлений товар за ціною, передбаченою у рахунках-фактурах, які додаються до договору (пункт 3 договорів).

З метою підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем подано до суду першої інстанції копії наступних документів:

- податкові накладні (Т.1 а.с.48,50,52,54,56,58,60,62,64,65-1);

- видаткові накладні (Т.1 а.с.47,49,51,53,55,57,59,61,63,65);

- банківські виписки щодо проведення розрахунків за отриману продукцію (Т.1 а.с.66-73);

- картку субконто по контрагенту ТОВ «Інтерком компані» (Т.1 а.с.74-76).

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Пунктом 138.2 ст. 138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

У відповідності до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Приписами п. 201.10 ст. 201 ПК України визначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З огляду на вищезазначені норми, колегія суддів дотримується позиції, що необхідною умовою для віднесення сплачених цін за товари (послуги) до валових витрат та сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.

Аналогічної позиції дотримується Вищий адміністративний суд України, який зазначає, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Колегією суддів встановлено, що між позивачем та контрагентом укладено два договори поставки, що обумовлювали передачу товару в пункті поставки згідно п. п. 5.1 однотипних договорів.

Всупереч даним пунктам договорів та їх суті (оскільки ці договори є договорами саме поставки) позивач зазначає, що придбавав товар, перевозячи його на орендованому транспорті власними силами.

Дослідивши подорожні листи № 3 від 10.01.2013 р., № 5 від 14.01.2013 р., № 7 від 17.01.2013 р., № 1 від 04.02.2013 р., № 2 від 04.03.2013 р., № 7 від 02.03.2013 р., № 2 від 02.04.2013 р., № 4 від 04.04.2013 р. № 6 від 08.04.2013 р., № 19 від 30.04.2013 р. (а. с. 88-97 Т. 1), колегія суддів встановила, що директор позивача Сапельников В. Ю. на власному автомобілі (малотоннажного фургону-В, марки LDV 400 Convoy, AI1947BB), зданого ним в оренду товариству з обмеженою відповідальністю «Компанія «Техно», перевіз від ТОВ «Інтерком Компані» з м. Боярка та м. Черкаси товар «плівка» загальною вагою 14370 кг.

Колегія суддів звертаю увагу на те, що згідно наявних в матеріалах справи податкових накладних загальна вага товару становить 13900 кг., що не відповідає вазі, зазначеній у подорожніх листах.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неможливість встановлення фактичної адреси отримання товару, з огляду на її не зазначення у подорожніх листах.

В суді першої інстанції представник позивача зазначала, що придбану продукцію позивач забирав самостійно на зазначених контрагентом складах у місті Боярка та місті Черкаси.

В апеляційній скарзі позивач також акцентував увагу колегії суддів, що з березня 2013 р. місцезнаходження контрагента було змінено з м. Боярка на м. Черкаси, проте, знову не зазначив конкретних адрес складів контрагента, з яких позивач міг забирати придбаний товар.

Докази наявності у контрагента позивача складських приміщень в матеріалах справи відсутні.

Крім того, як вбачається з копії витягу із журналу реєстрації і обліку довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей і копії відповідних довіреностей (Т. 2 а. с. 42-55) записи про видані довіреності по взаємовідносинам з відповідним контрагентом втиснуті між записами пронумерованими цілими числами з нумерацією через примітку (1), з огляду на що вказаний доказ не можна вважати належним.

Підсумовуючи вищенаведені фактичні дані, колегія суддів приходить до висновку про недоведеність позивачем судам першої та апеляційної інстанції реальності транспортування товару від контрагента.

Також, колегією суддів досліджено термін оплати товару, який у відповідності до п. 4.2 договорів становить 45 днів після надходження товару.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно видаткової накладної № РН-000092 товар було видано позивачу 08.04.2013 р. на суму 58579,20 грн. (Т. 1 а. с. 65), натомість, оплата за цей товар здійснена 03.06.2013 р. (а. с. 72 Т. 1) згідно виписки по рахунку, тобто значно більше ніж через 45 днів.

У відповідності до п. 7.2 договорів за кожний день прострочки платежу покупець сплачує штраф у розмірі 0,5 % від суми заборгованості.

Натомість, на підтвердження реальності господарських відносин за даними договорами позивачем не надано доказів сплати штрафу, визначеного п. 7.2 вказаних договорів.

Крім того, позивачем долучено до матеріалів справи банківські виписки на оплату товару на загальну суму 475107, 00 грн., натомість, згідно податкових накладних ця сума становить на 55802, 52 грн. більше.

Також, колегія суддів приймає до уваги встановлення судом першої інстанції що, у відповідності до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців основним видом економічної діяльності ТОВ «Інтерком компані» є рекламні агентства (Т.1 а.с.245, зворот).

Жодних доказів на факти виготовлення чи придбання документально реалізованої плівки контрагентом матеріали справи не містять.

З огляду на вищевстановлені факти, колегія суддів приходить до висновку, що спірне податкове повідомлення-рішення прийняте відповідачем в межах правового поля та скасуванню не підлягає.

Доводи апеляційної скарги позивача дану обставину не спростовують, а тому апеляційним судом відхиляються.

Згідно статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Техно" на постанову Київського окружного адміністративного суду від 02 липня 2014 р. у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відовідальністю "Компанія "Техно" до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 02 липня 2014 р. залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя О. О. БеспаловСуддя І. О. ГрибанСуддя О. А. Губська (Повний текст ухвали виготовлено 09.09.2014 року)

.

Головуючий суддя Беспалов О.О.

Судді: Грибан І.О.

Губська О.А.