Постановление суда № 40348701, 03.09.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" вересня 2014 р. м. Київ К/800/58984/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддів при секретарі судового засідання за участю прокурораЗайця В.С. (суддя-доповідач), Голяшкіна О.В., Маслія В.І., Руденко Н.В., Москаленко В.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника прокурора Одеської області на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2013 року у справі за позовом прокурора міста Херсона до Херсонської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

03 квітня 2013 року прокурор міста Херсона пред'явив позов до Херсонської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення Херсонської міської ради № 886 від 30 листопада 2012 року «Про затвердження Порядку розміщення тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності в м. Херсоні».

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2013 року позовні вимоги задоволено.

Визнано незаконним та скасовано рішення Херсонської міської ради № 886 від 30 листопада 2012 року «Про затвердження Порядку розміщення тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності в м. Херсоні».

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2013 року апеляційну скаргу Херсонської міської ради задоволено.

Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2013 року скасовано та прийнято нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду апеляційної інстанції скаржник оскаржив його.

У касаційній скарзі заступник прокурора Одеської області, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню.

Судами встановлено, що 30 листопада 2012 року Херсонською міською радою прийнято рішення № 886 про затвердження Порядку розміщення тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності в м. Херсоні.

Пунктом 3 рішення міська рада доручила управлінню земельних відносин департаменту містобудування та землекористування міської ради здійснювати реєстрацію договорів про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення тимчасових споруд.

12 березня 2013 року прокуратурою м. Херсона за № 105/1510 вих-13 внесено подання про скасування нормативно-правового акта або приведення його у відповідність із законом, з контрольним терміном розгляду у строк до 25 березня 2013 року.

Прокуратурою вказаним поданням вимагалося від Херсонської міської ради вжити заходи щодо приведення у відповідність із вимогами Земельного кодексу України, Цивільного кодексу України, Законів України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» або скасувати рішення № 886 від 30 листопада 2012 року «Про затвердження Порядку розміщення тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності в м. Херсоні».

Оскільки відповідач вимог подання прокуратури м. Херсона не виконав, позивач звернувся із даним позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції зазначив, що під час прийняття спірного рішення відповідач керувався, зокрема, положеннями статті 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Зазначена норма регулює перелік власних і делегованих повноважень саме виконавчих органів міських рад і не передбачає права та можливості реєстрації договорів особистого строкового сервітуту.

Листом Державного комітету України із земельних ресурсів від 28 січня 2010 року №2328/21/12-10 «Щодо державної реєстрації права власності (користування) на земельну ділянку, яка має значення при видачі забудовникам дозволів на підготовчі чи будівельні роботи» роз'яснено, що підпунктом 2 пункту «б» частини 1 статті 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» відносить до делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері регулювання земельних відносин реєстрацію суб'єктів права власності на землю; реєстрацію права користування землею і договорів на оренду землі; видачу документів, що посвідчують право власності і право користування землею.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до висновку, що до вищевказаних повноважень не належать повноваження з ведення державного земельного кадастру, в тому числі державної реєстрації земельних ділянок, а тому рішення Херсонської міської ради від 30 листопада 2012 року № 886 суперечить законодавству України та підлягає скасуванню.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції зазначив, що реєстрація договору про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення тимчасових споруд в Книзі реєстрації договорів про встановлення особистого строкового сервітуту не є державною реєстрацією та не підміняє їх реєстрацію відповідно вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад нележать здійснення контролю за дотриманням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворення лісів.

З огляду на вищезазначене, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що Херсонська міська рада діяла у спосіб та в межах своїх повноважень, передбачених законодавством України, тому позовні вимоги прокурора не підлягають задоволенню.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується із правовою позицією суду апеляційної інстанції із огляду на наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 статті 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Відповідно до статті 100 Земельного кодексу України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Аналогічна позиція визначена частиною 2 статті 402 Цивільного кодексу України.

Частинами 1, 2, 4 статті 182 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Відповідно до підпункту 2 частини 1 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, зокрема право користування (сервітут).

Статтею 6 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначений виключний перелік органів державної реєстрації прав.

Згідно частини 1 статті 6 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» систему органів державної реєстрації прав становлять Міністерство юстиції України; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації прав; органи державної реєстрації прав, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку (далі - органи державної реєстрації прав).

З наведеного слідує, що державну реєстрацію прав уповноважений здійснювати державний орган виконавчої влади, а не орган місцевого самоврядування.

Листом Державного комітету України із земельних ресурсів від 28 січня 2010 року № 2328/21/12-10 «Щодо державної реєстрації права власності (користування) на земельну ділянку, яка має значення при видачі забудовникам дозволів на підготовчі чи будівельні роботи» роз'яснено, що підпункт 2 пункту «б» частини 1 статті 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» відносить до делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері регулювання земельних відносин реєстрацію суб'єктів права власності на землю; реєстрацію права користування землею і договорів на оренду землі; видачу документів, що посвідчують право власності і право користування землею.

Враховуючи зазначене колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що суд першої інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги та скасовуючи рішення Херсонської міської ради № 886 від 30 листопада 2012 року «Про затвердження Порядку розміщення тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності в м. Херсоні» дійшов до вірного висновку про те, що відповідачу не належать повноваження з ведення державного земельного кадастру, в тому числі державної реєстрації земельних ділянок, а тому відповідач діяв не на підставі, поза межами повноважень та у спосіб, що суперечить Конституції та законам України, проте судом апеляційної інстанції помилково було скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Фактичні обставини справи судами першої та другої інстанції встановлено повно і правильно, а тому колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає необхідним постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а постанову суду першої інстанції залишити в силі.

Керуючись статтями ст. ст. 220, 221, 226, 230, 232 КАС України, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу заступника прокурора Одеської області задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2013 року скасувати, а постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2013 року залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, передбачених статтями 237 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: