Постановление суда № 40310584, 18.08.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 серпня 2014 року м. Київ К/800/50814/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Блажівської Н.Є, Сіроша М.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.06.2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.09.2013 року

у справі № 826/6215/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Контрактстрой»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Товариства з обмеженою відповідальністю «Контрактстрой» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.06.2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.09.2013 року, позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 17.12.2012 року №0014492202.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою судді Вищого адміністративного суду України від 25.07.2014 року замінено Державну податкову інспекцію у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби її правонаступником - Державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві.

У запереченнях на касаційну скаргу позивач з вимогами та доводами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами документальної невиїзної перевірки позивача з питань дотримання податкового законодавства по взаємовідносинам з ПП «УНТК Енергоспецмонтаж» за період з 01.08.2011 року по 31.08.2011 року, відповідачем складено акт від 28.11.2012 року №1098/2202/31811588, яким встановлено порушення п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст.188, пп. «а» п. 198.1, п.п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість в розмірі 189 084, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 17.12.2012 року №0014492202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 236 355, 00 грн., в тому числі 189 084, 00 грн. - за основним платежем та 47 271, 00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку щодо відсутності порушення позивачем вимог податкового законодавства, і, як наслідок, неправомірного прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на таке.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (абз. 4 п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України).

Згідно із пп. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (абз. 2 п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

Таким чином, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог законодавства України.

При цьому правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що в перевіряємому періоді позивач мав господарські правовідносини з ПП «УНТК Енергоспецмонтаж» на підставі договору поставки покриття на підлогу та договору виконання комплексу робіт по інсталяції килимового покриття.

На виконання умов даних договорів в матеріалах справи наявні податкові накладні, видаткові накладні, акт здачі-прийняття робіт (надання послуг), платіжні доручення, виписки з оборотно-сальдової відомості.

Встановлено, що отримані товари та роботи (послуги) у подальшому були використані позивачем у власній господарській діяльності, що підтверджується матеріалами справи.

Посилання відповідача на акт про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «УНТК Енергоспецмонтаж» правомірно відхилені судами, оскільки порушення контрагентом податкової дисципліни не може бути підставою для обмеження права покупця на податковий кредит за умови реальності господарської операції.

Суд касаційної інстанції звертає увагу про персональну відповідальність кожного платника за ведення податкового обліку. Відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 221-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.06.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.09.2013 року у справі № 826/6215/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Н.Є.Блажівська

М.В.Сірош