№ 40232686, 20.08.2014, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2014 року Справа № 917/2610/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Остапенка М.І. (головуючого),

Гончарука П.А. (доповідача),

Стратієнко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод" на рішення господарського суду Полтавської області від 18 березня 2014 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 17 червня 2014 року у справі № 917/2610/13 за позовом публічного акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод" до товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "СТМ" про стягнення суми, -

Встановив:

У грудні 2013 року публічне акціонерне товариство "Кременчуцький сталеливарний завод" звернулось до господарського суду Полтавської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "СТМ" про стягнення 69561,09 грн. неустойки, посилаючись на порушення відповідачем умов додаткової угоди № 1 від 20 березня 2013 року до договору підряду № 14-1 від 20 вересня 2012 року в частині своєчасного виконання обумовлених сторонами робіт.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 18 березня 2014 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 17 червня 2014 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постановлені у справі судові рішення скасувати та прийняти нове рішення про стягнення з відповідача на користь позивача 58859,38 грн. неустойки.

Клопотання представника відповідача по відкладення розгляду справи залишено судом без задоволення в зв'язку з відсутністю відповідних правових підстав.

Заслухавши пояснення представник позивача, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено попередніми судовими інстанціями, 20 вересня 2012 року сторонами укладено договір підряду № 14-1, за умовами якого підрядник зобов'язався за дорученням замовника на власний ризик виконати комплекс робіт по облаштуванню опалення полігональних сит в ФЛЦ, які включають в себе поставку необхідного обладнання та матеріалів, виконання будівельно-монтажних та пусконалагоджувальних робіт, загальна вартість яких за додатковою угодою № 1 від 20 березня 2013 року становить 625904,40 грн., та здати їх замовнику, а останній - прийняти ці роботи та оплатити їх вартість. Вартість розробленого робочого плану проекту складає 180000 грн., вартість робіт з реалізації проекту складає 445904,40 грн.

На виконання договірних домовленостей між сторонами позивач перерахував на рахунок відповідача авансовий платіж, передбачений п. 2 зазначеної додаткової угоди, в розмірі 40 % від загальної вартості робіт з реалізації проекту, в сумі 178361,76 грн.

За умовами п. 3 додаткової угоди до договору термін виконання робіт складає 70 робочих днів з дня перерахування замовником авансового платежу. Отже, кінцева дата здачі підрядником робіт - 3 вересня 2013 року.

Проте, оскільки відповідачем пропущено цей термін на 86 календарних днів, останній акт приймання виконаних робіт підписаний лише 28 листопада 2013 року, позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення з відповідача суми неустойки, передбаченої умовами п. 10.2 договору: пені, що становить 0,1 % від загальної вартості робіт за кожний календарний день прострочення, та 7 % від суми договору штрафу, який стягується в разі прострочення понад 30 календарних днів.

Розглядаючи заявлені вимоги по суті, господарський суд першої інстанції, керуючись нормами ст.ст. 509, 525, 526, 530, 610-612, 614, ч. 1 ст. 846, ст.ст. 837, 875, ч. 2 ст. 883 Цивільного кодексу України, ст.ст. 174, 193 Господарського кодексу України, дійшов висновку про необхідність відмови в їх задоволенні, посилаючись на відсутність вини відповідача в порушенні термінів виконання робіт, оскільки прострочення виконання зобов'язань з боку відповідача викликане причинами, які не залежали від волі останнього, та виробничою необхідністю, при цьому, відповідачем вжито певних заходів, спрямованих на захист інтересів позивача.

З таким рішенням місцевого господарського суду погодився й суд апеляційної інстанції, залишивши його без змін.

Проте, з висновком попередніх судових інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову погодитись не можна, оскільки він є передчасним.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Встановлено, що відповідачем порушені умови договору щодо строків виконання будівельних робіт і за таке порушення позивач вправі нараховувати відповідачу штрафні санкції.

При цьому, встановлено, що таке прострочення сталося внаслідок неможливості виконання робіт через необхідність залучення третіх осіб.

Згідно ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Проте, в порушення ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, попередні судові інстанції не звернули належної уваги на доводи позивача стосовно відсутності доказів укладення відповідачем будь-яких договорів з третіми особами щодо виконання робіт, відповідного погодження на укладення таких договорів з позивачем, не дослідили ці обставини та не надали їм відповідної правової оцінки, як і не звернули уваги на положення ст. 216, 218 Господарського кодексу України, ч. 2 ст. 319, ч. 2 ст. 838 Цивільного кодексу України щодо відповідальності підрядника, в разі укладення субпідрядних договорів з третіми особами, за результати роботи субпідрядників перед замовником, в тому числі і щодо дотримання строків виконання робіт. Крім того, судом не надано відповідної правової оцінки доводам відповідача, викладеним у відзиві на позовну заяву, щодо прострочення ним 21 календарного дня без поважних причин.

Разом з тим, прострочення строку виконання робіт з причин, встановлених судом в ході розгляду справи, може бути підставою для зменшення розміру штрафних санкцій, передбачених умовами договору підряду, проте, не дає підстав для звільнення відповідача від передбачених договором санкцій за умови встановленого факту порушення ним договірних зобов'язань.

З огляду на викладене, постановлені у справі судові рішення не можна визнати законними, обґрунтованими, такими, що прийняті у відповідності з нормами чинного законодавства, а тому вони підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід урахувати наведене, встановити фактичні обставини справи, з'ясувати дійсні права та обов'язки сторін і, в залежності від встановленого та вимог закону, прийняти відповідне судове рішення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Полтавської області від 18 березня 2014 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 17 червня 2014 року у справі № 917/2610/13 скасувати, а справу направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Головуючий Остапенко М.І.

Судді Гончарук П.А.

Стратієнко Л.В.