Решение № 40086782, 07.08.2014, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

07.08.14р. Справа № 904/5264/14

За позовом публічного акціонерного товариства "УКРТЕЛЕКОМ", м. Київ в особі Дніпропетровської філії публічного акціонерного товариства "Укртелеком", м.Дніпропетровськ

до Військової частини А 4608, м. Дніпропетровськ

про стягнення заборгованості за договором оренди

Суддя Петренко І.В.

Секретар судового засідання Пономарьов Є.О.

Представники:

від позивача: представник Ковтун А.П. - довіреність № 256 від 11.12.13р.

від відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство "Укртелеком", м.Київ в особі Дніпропетровської філії публічного акціонерного товариства "Укртелеком", м.Дніпропетровськ (далі по тексту - позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою до Військової частини - А4608, м.Дніпропетровськ (далі по тексту - відповідач) про стягнення 8254,28грн. (з яких 7746,19грн. - основної заборгованості; 142,47грн. - пені; 22,50грн. - три відсотки річних; 343,12грн. - інфляційні втрати).

Судові витрати по справі позивач просить суд стягнути з відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між сторонами укладено договір №5-128107/14 про оренду нерухомого майна товариства (технологічні приміщення), який з боку позивача виконано належним чином, однак враховуючи, що відповідач у встановлений договором термін не виконав своїх зобов'язань у період з січня 2014 року по квітень 2014 року, у останнього утворилася заборгованість з орендної плати, яка і стала підставою звернення позивача до суду з даною позовною заявою.

За результатами розгляду позовної заяви за вих. № 128108-1965 від 07.07.14р. ухвалою суду від 18.07.14р. порушено провадження по справі та призначено слухання на 07.08.14р.

Відповідно до п.3.9.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 811 Господарського процесуального кодексу України), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

За змістом зазначеної статті 64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Позивач про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення, які повернулися на адресу господарського суду 28.07.14р. з відміткою представника Дніпропетровської філії публічного акціонерного товариства "Укртелеком" про отримання ухвали суду 25.07.14р. та 01.08.14р. з відміткою представника публічного акціонерного товариства "Укртелеком" про отримання ухвали суду 28.07.14р.

Відповідач про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке повернулося на адресу господарського суду 29.07.14р. з відміткою представника відповідача про отримання ухвали суду 25.07.14р.

Відзив на позов відповідач надав, позовні вимоги не визнає посилаючись на наступне. Військова частина А4608 Повітряних Сил Збройних Сил України, відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» N 1076-ХІV від 21.09.1999 року, є суб'єктом господарської діяльності Збройних Сил України, яка утримується за рахунок державного бюджету. Згідно Наказу Міністра оборони України №625 від 28.10.2006 року «Про затвердження Положення про фінансове господарство військової частини Збройних Сил України» командир військової частини А4608 - являється розпорядникомбюджетних коштів за кошторисом Міністерства оборони України третього ступеня. Відповідно до вищенаведеного Положення - Міністр оборони України являється головним розпорядником, а Командувач Повітряних Сил Збройних сил України (командувач виду (сил) Збройних сил України), являється розпорядником другого ступеня. Фінансові асигнування до військової частини А4608 надходять від вищестоящої військової частини А03406 Повітряних Сил Збройних сил України м.Вінниця. На підставі вищенаведеного позовні вимоги відповідачем не визнаються, оскільки військова частина не може самостійно сплачувати заборгованість за надані послуги вчасно.

07.08.14р. у судовому засіданні повноважний представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх у повному обсязі. Крім того, подав клопотання про долучення до матеріалів справи акту звіряння станом на 22.07.14р. та заяву-повідомлення про відсутність у провадженні господарських судів України або інших органів, які в межах своєї компетенції вирішують спір, спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав та немає рішення цих органів з такого спору.

Повноважний представник відповідача в судове засідання не з'явився, 04.08.14р. через канцелярію суду подав заяву за вих.№770 від 04.08.14р. про повідомлення причин неявки в судове засідання, а саме представник відповідача пояснив, що в період з 05.08.14р. по 29.08.14р. буде знаходитися у щорічній відпустці, у зв'язку з чим просить суд розгляд справи відкласти на іншу дату.

Представник позивача проти відкладення розгляду справи та викладеного у відзиві заперечує, просить суд розглянути справу без участі представника відповідача, оскільки останній повідомлений про розгляд справи належним чином та мав можливість направити іншого представника у судове засідання.

Проаналізувавши позиції сторін, господарський суд відмовляє в задоволенні заяви за вих.№770 від 04.08.14р. про відкладення розгляду справи, у зв'язку з тим, що представництво сторони в судовому засіданні господарського суду не обмежене певним колом осіб.

Абзацом 1 п. 3.9.2. Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 визначено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

На думку господарського суду неявка у судове засідання представника відповідача не перешкоджає розгляду справи за наявними матеріалами.

Крім того, повноважний представник позивача надав для огляду суду всі оригінали первинних документів на підставі яких виник спір.

Суд розглянув справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні, яке відбулося 07.08.14р. в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Розглянувши матеріали справи, подані документи, заслухавши пояснення повноважного представника позивача, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

14.03.14р. між публічним акціонерним товариством "Укртелеком" в особі Дніпропетровської філії публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (далі по тексту - позивач, орендодавець) та Військовою частиною - А4608 (далі по тексту - відповідач, орендар) укладено договір №5-128107/14 оренди нерухомого майна товариства (технологічні приміщення) (далі по тексту - договір). Відповідно до пункту 1.1 якого орендодавець передає, а орендар бере у строкове платне користування частину приміщення на 1 поверсі 7-поверхової будівлі АПК (РЦТУ ТТМ-3) за адресою: Дніпропетровська область, Кіровський район, вулиця Херсонська, 26, загальною площею - 3,0м2 технологічних приміщень для розміщення обладнання електрозв'язку.

Сторони домовилися про те, що на їхні договірні відносини не поширюється норми Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та постанови Кабінету Міністрів України від 04.10.95р. №786 "Про Методику розрахунку і порядок використання плати за оренду державного майна" (пункт 1.2 договору).

Відповідно до пункту 2.1 договору передача орендареві майна в користування здійснюється одночасно з підписанням повноважними представниками сторін Акта приймання-передачі майна (додаток №1), вказаного в пункті 1.1 цього договору. При цьому ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження майна переходить до орендаря з відповідними наслідками.

Пунктом 3.1 договору визначено, що орендна плата встановлюється орендодавцем за домовленістю сторін (за договірною ціною) на підставі його внутрішніх нормативних актів і відповідно до фіксованого розміру місячної орендної плати становить 860,69грн. з ПДВ за 1м2 технологічних приміщень. Орендна плата за перший місяць оренди за 3,0м2 всієї орендованої площі становить - 2582,06грн. з ПДВ та не підлягає коригуванню на індекс інфляції протягом всього строку дії договору оренди. Зміна ставки нарахування ПДВ відповідно до діючого законодавства України здійснюється без укладання додаткових угод до договору.

Згідно з пунктом 3.4 договору орендодавець станом на останній календарний день розрахункового місяця складає акт про надані послуги, та не пізніше 17 числа місяця, наступного за розрахунковим, разом з рахунком та податковою накладною надає його орендарю.

Орендар протягом двох робочих днів з дати отримання підписує та повертає орендодавцю перший примірник акта про надані послуги.

Відповідно до пункту 3.6 договору щомісячна сума, яка підлягає оплати, визначається у розмірі 100% орендної плати за попередній місяць та збільшується (зменшується) на суму заборгованості (передплати) за фактично надані послуги попереднього місяця, яка утворилася на 1 число розрахункового місяця.

Пунктом 3.7 договору визначено, що орендна плата за перший місяць обчислюється згідно з п.3.1 з урахуванням фактичного періоду використання, визначеного відповідно до акта приймання-передачі орендованого майна.

Оплата за перший місяць оренди здійснюється орендарем на підставі рахунку, який складається орендодавцем на дату підписання акта приймання-передачі орендованого майна та підлягає оплаті протягом двох робочих днів. Рахунок за перший місяць оренди надається орендарю одночасно з актом приймання-передачі майна.

Сторони в пункті 3.10 договору узгодили, що розрахункова вартість послуги за цим договором з ПДВ становить - 10328,26грн.

Право орендодавця вимагати своєчасної оплати оренди майна (підпункт 5.1.1 пункту 5.1 договору) кореспондується з обов'язком орендаря своєчасно і в повному обсязі вносити орендну плату та інші платежі, передбачені цим договором (підпункт 6.1.3 пункту 6.1 договору).

Пунктом 12.1 визначено, що договір набирає чинності після підписання його сторонами і діє по 30.04.14р. включно. Сторони домовилися, що згідно ст.631 Цивільного кодексу України умови договору застосовуються до відносин, що виникли з 01.01.14р. Сторони зобов'язані протягом 20 днів після закінчення строку дії договору здійснити остаточні розрахунки за ним.

На виконання умов укладеного між сторонами договору позивач передав, а відповідач прийняв технологічні приміщення, які є предметом укладеного між сторонами договору, що підтверджується підписаним сторонами та скріпленим печатками сторін актом приймання-передачі від 01.01.14р. (зворот а.с.10).

15.05.14р. між позивачем та відповідачем укладено додаткову угоду №1/973-128107/14 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна товариства (технологічні приміщення) від 14.03.14р. №5-128107/14, а саме сторони узгодили змінити пункти 1.1 та 1.2 договору і викласти їх в наступній редакції:

1.1 Розрахункова вартість послуг за цим договором з ПДВ становить -23238,54грн.

1.2 п.12.1 цей договір набирає чинності після підписання його сторонами і діє по 30.09.14р. включно. Сторони домовилися, що згідно ст.631 Цивільного кодексу України умови договору застосуються до відносин, що виникли з 01.01.14р. Сторони зобов'язані протягом 20 днів після закінчення строку дії цього договору здійснити остаточні розрахунки за ним.

Позивач свої зобов'язання за укладеним між сторонами договором виконав належним чином, що підтверджується підписаними сторонами та скріпленими печатками актами №120ДН2/14-90 від 31.03.14р. на суму 7746,19грн. (а.с.16) та №120ДН2/14-93 від 30.04.14р. на суму 2582,06грн. (а.с.17).

Відповідач перед позивачем, в порушення взятих на себе зобов'язань за договором оплатив заборгованість лише 21.05.14р. у розмірі 2582,06грн., що підтверджується платіжним дорученням №304 від 21.05.14р.

Дослідивши матеріали справи, оригінали документів наданих позивачем на вимогу суду в судове засідання та заслухавши повноважного представника позивача в судовому засіданні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 7746,19грн. основного боргу, слід визнати обґрунтованими, документально доведеними, такими, що не суперечать чинному законодавству України, а отже є такими, що підлягають задоволенню.

Господарський суд вважає, що відповідач визнав себе зобов'язаною особою по відношенню до позивача, оскільки до дій які свідчать про визнання боргу можуть відноситися часткове погашення самим боржником основного боргу.

Доказів оплати орендної плати в сумі 7746,19грн. відповідач не надав, доводи позивача, наведені в обґрунтування позову, належними доказами не спростував.

Приймаючи рішення в зазначеній частині господарський суд виходив із наступного.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України).

Статтею 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

В статті 762 Цивільного кодексу України зазначено про те, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном. Наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Згідно ч. 3 ст. 285 Господарського кодексу України орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

В ч. 4 ст.286 Господарського кодексу України зазначено про те, що строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Згідно ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст.1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно ст.3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір не передбачено законом або договором.

Частиною 6 ст.232 Господарського кодексу України, передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

В пункті 8.1 договору визначено, що сторони зобов'язуються виконувати всі умови, передбачені цим договором, і несуть відповідальність згідно із законодавством України.

У разі наявності заборгованості по орендній платі чи іншим витратам за договором за попередній місяць станом на 27 число поточного місяця, орендарю нараховується пеня від суми простроченого платежу в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, починаючи з 28 числа поточного місяця до дати погашення заборгованості (пункт 8.2 договору).

Посилаючись на положення пункту 8.2 договору позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі 142,47грн., яку і просить суд стягнути з відповідача.

Господарський суд перевірив порядок нарахування позивачем відповідачу пені та визнав, що позивач допустив порушення в порядку нарахування, а саме:

Пунктом 1.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.13р. за №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені. Якщо у договорі виконання грошового зобов'язання визначається до настання певного терміну, наприклад, до 1 серпня 2014 року (частина друга статті 252 Цивільного кодексу України), то останнім днем виконання такого зобов'язання вважається день, що передує цьому терміну (в даному прикладі - 31 липня 2014 року). Водночас коли у тексті договору виконання грошового зобов'язання визначено "по 1 серпня 2014 року" або "включно до 1 серпня 2014 року", то останнім днем виконання такого зобов'язання буде 1 серпня 2014 року.

Позивач здійснив нарахування на суму 7746,19грн. за період з 28.04.14р. по 30.04.14р., що склало 12,10грн. Господарський суд в даній частині розрахунок визнав вірним.

Далі позивач здійснив нарахування пені на суму 7746,19грн. за період з 01.05.14р. по 27.05.14р., що склало 108,87грн.

Враховуючи, що позивач і відповідач надали суду два ідентичні підписані сторонами та скріплені печатками сторін акти звірки станом на 22.07.14р. з яких вбачається, що відповідач перед позивачем 21.05.14р. розрахувався у розмірі 2582,06грн., що підтверджується платіжним дорученням №304 від 21.05.14р. господарський суд враховуючи положення пункту 1.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.13р. за №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" вважає за можливе нарахування пені на суму 7746,19грн. за період з 01.05.14р. по 20.05.14р., що складає 80,65грн. та на суму 5164,13грн. (7746,19грн. - 2582,06грн.) за період з 21.05.14р. по 27.05.14р., що складає 18,82грн.

На суму 10328,25грн. (7746,19грн. + 2582,06грн.) позивач здійснює нарахування пені за період з 28.05.14р. по 31.05.14р. Господарський суд констатує, що позивач без поважних причини не врахував часткову оплату позивачем боргу, у зв'язку з чим здійснив невірний розрахунок.

Господарський суд вважає за можливе за період з 28.05.14р. по 31.05.14р. здійснювати нарахування пені на суму 7746,19грн., що складає 16,13грн.

Таким чином до стягнення підлягає пеня у розмірі 127,70грн. В решті господарський суд відмовляє.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Посилаючись на статтю 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував до стягнення з відповідача три відсотки річних у розмірі 22,50грн.

Господарський суд встановив аналогічні помилки, що позивач допустив при нарахування пені, у зв'язку з чим здійснив перерахунок.

На суму 7746,19грн. здійснюється нарахування трьох відсотків річних за період з 28.04.14р. по 30.04.14р., що склалає 1,91грн.

На суму 7746,19грн. здійснюється нарахування трьох відсотків річних за період з 01.05.14р. по 20.05.14р., що складає 12,73грн.

На суму 5164,13грн. (7746,19грн. - 2582,06грн.) здійснюється нарахування трьох відсотків річних за період з 21.05.14р. по 27.05.14р., що складає 2,97грн.

На суму 7746,19грн. здійснюється нарахування трьох відсотків річних за період з 28.05.14р. по 31.05.14р., що складає 2,55грн.

Таким чином до стягнення підлягають три відсотки річних у розмірі 20,16грн. В решті господарський суд відмовляє.

Посилаючись на статтю 625 Цивільного кодексу України нарахував до стягнення з відповідача інфляційні втрати у розмірі 343,12грн.

Господарський суд встановив аналогічні помилки, що позивач допустив при нарахування пені та трьох відсотків річних, у зв'язку з чим здійснив перерахунок.

На суму 7746,19грн. здійснюється нарахування інфляційних втрат за період з 28.04.14р. по 30.04.14р., що склало 0,00грн.

На суму 7746,19грн. здійснюється нарахування інфляційних втрат за період з 01.05.14р. по 20.05.14р., що складає 294,36грн.

На суму 5164,13грн. (7746,19грн. - 2582,06грн.) здійснюється нарахування інфляційних втрат за період з 21.05.14р. по 27.05.14р., що складає 0,00грн.

На суму 7746,19грн. здійснюється нарахування інфляційних втрат за період з 28.05.14р. по 31.05.14р., що складає 0,00грн.

Таким чином до стягнення підлягають інфляційних втрат у розмірі 294,36грн. В решті господарський суд відмовляє.

Заперечення відповідача викладені у відзиві на позов не спростовують позовних вимог позивача.

В порядку ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по справі покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 1812,57грн., з урахуванням того, що 99,21% позовних вимог позивача судом задоволено.

Керуючись ст.ст.1,3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", ст.ст. 509, 525, 526, 530, 549, 599, 610, 612, 625, 629, 759, 762 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 193, 218, 231, 232, 285, 286 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 2, 12, 21, 32, 36, 44, 49, 75, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Військової частини - А4608 (49069, м.Дніпропетровськ, вул.Артема, 147; ідентифікаційний код 08414149) на користь публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (01601, м.Київ, бульвар Тараса Шевченко, буд.18; ідентифікаційний код 21560766) в особі Дніпропетровської філії публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (49600, м.Дніпропетровськ, вул.Херсонська, 26; ідентифікаційний код 25543196) 7746,19грн. (сім тисяч сімсот сорок шість грн. 19 коп.) - основної заборгованості; 127,70грн. (сто двадцять сім грн. 70 коп.) - пені; 20,16грн. (двадцять грн. 16 коп.) - три проценти річних; 294,36грн. (двісті дев'яносто чотири грн. 36 коп.) - інфляційних втрат; 1812,57грн. (одна тисяча вісімсот дванадцять грн. 57 коп.) - судовий збір, видати наказ.

В решті позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

08.08.14р.

Суддя І.В. Петренко