Постановление суда № 40066531, 21.07.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" липня 2014 р. м. Київ К/9991/21141/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Моноліт»

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.09.2010

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.03.2011

у справі № 2а-10184/10/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Моноліт»

до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м.Києва

про визнання дій протиправними та скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.09.2010, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.03.2011, в задоволенні позову про визнання дій протиправним та скасування рішення від 28.01.2010 № 000362305 про застосування штрафних санкцій в сумі 2848,45 грн. відмовлено.

ТОВ «ВКФ «Моноліт» подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про визнання дій працівників податкового органу протиправними та скасування рішення від 28.01.2010 № 000362305 про застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 2848,45 грн. Посилається на порушення судами норм матеріального і процесуального права: п. 13 ст. 3, ст. 15 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 № 265/95-ВР, ч. 1, ч. 4 ст. 111 «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 № 509-ХІІ (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) (далі Закону № 509-ХІІ), ст.ст. 71, 86 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для застосування за рішенням від 28.01.2010 № 000362305 штрафних (фінансових) санкцій в сумі 2848,45 грн. слугували висновки перевірки, викладені в акті від 21.01.2010 № 0013/26/58/23/25284783, про порушення вимог п. 13 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», що полягало у тому, що позивач допустив невідповідність сум готівкових розрахунків на місці проведення розрахунків сумі коштів, яка зазначена в денному звіті реєстратора розрахункових операцій (сума невідповідності склала 569,69 грн.).

Позов та касаційна скарга позивача, що стосуються вимог про протиправність дій відповідача, обґрунтовані порушенням податковим органом порядку проведення планових виїзних перевірок, що полягало у тому, що відповідач не виконав вимог ч. 1 ст. 111 «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 № 509-ХІІ (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) (далі Закону № 509-ХІІ), а також не повідомив позивача про дату та час проведення такої перевірки у встановленому ч. 4 ст. 111 «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 № 509-ХІІ (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) (далі Закону № 509-ХІІ) порядку.

Суд касаційної інстанції вважає за правильне погодитися з висновками судів попередніх інстанцій про необхідність відмови в задоволенні позову в частині вимог про визнання дій з проведення перевірки протиправними, однак виходить з таких мотивів.

Суб'єкт господарювання, який вважає порушеними контролюючим органом порядок та підстави призначення перевірки, має захищати свої права шляхом не допуску посадових осіб цього органу до проведення такої перевірки.

Саме на етапі допуску до перевірки суб'єкт господарювання може поставити питання про необґрунтованість її проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного та необґрунтованого здійснення контролю щодо себе.

Якщо ж допуск до проведення перевірки відбувся, правові наслідки оскаржуваних дій за таких обставин є вичерпаними, а задоволення позову не може призвести до відновлення порушених прав платника податків, оскільки після проведення перевірки права суб'єкта господарювання порушують лише наслідки її проведення.

У такому разі предметом розгляду в суді має бути лише суть виявлених порушень законодавства, дотримання якого контролюється контролюючими органами.

При перевірці правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, правової оцінки встановлених судами обставин в частині вирішення позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення про застосування штрафних санкцій суд касаційної інстанції виходить з такого.

Пункт 13 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» зобов'язує суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг забезпечувати відповідність сум готівкових коштів на місці проведення розрахунків сумі коштів, яка зазначена в денному звіті реєстратора розрахункових операцій, а у випадку використання розрахункової книжки - загальній сумі продажу за розрахунковими квитанціями, виданими з початку робочого дня.

Відповідно до ст. 1 цього Закону місце проведення розрахунків - місце, де здійснюються розрахунки із покупцем за продані товари (надані послуги) та зберігаються отримані за реалізовані товари (надані послуги) готівкові кошти, а також місце отримання покупцем попередньо оплачених товарів (послуг) із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо.

У разі невідповідності суми готівкових коштів на місці проведення розрахунків сумі коштів, яка зазначена в денному звіті реєстратора розрахункових операцій, до суб'єктів підприємницької діяльності відповідно до ст. 22 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» застосовуються фінансова санкція у п'ятикратному розмірі суми, на яку виявлено невідповідність.

Судами попередніх інстанцій встановлено факт допущення позивачем невідповідності готівкових коштів на місці проведення розрахунків сумі коштів, зазначеній в денному звіті реєстратора розрахункових операцій. При цьому надано правильну оцінку доводам позивача про те, що кошти знаходились на робочому місці продавців, а не на місці проведення розрахунків, на підставі ст. 2 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», якою визначено значення терміну «місце проведення розрахунків».

Виходячи з положень цієї норми суди дійшли правильних висновків, що робоче місце продавців також підпадає під визначення «місце проведення розрахунків», оскільки є місцем, де здійснюються розрахунки із покупцем за продані товари та зберігаються отримані за реалізовані товари готівкові кошти.

Враховуючи наведене, суди дійшли правильних висновків про правомірність застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій за рішенням від 28.01.2010 № 000362305 на підставі ст. 22 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Доводи позивача, викладені у касаційній скарзі, фактично свідчать про необхідність дослідження та переоцінки доказів у справі щодо обставин належності коштів продавцям, однак, такі доводи в силу вимог ст. 220 вказаного Кодексу, не можуть бути прийняті до уваги судом касаційної інстанції, оскільки виходять за межі повноважень цього суду.

Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Моноліт» залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.09.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.03.2011 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданою через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

Ю.І. Цвіркун