Решение № 40017846, 30.07.2014, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

30.07.14р. Справа № 904/3834/14 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мір Снабженія", м. Луганськ

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Дніпропетровськ

про стягнення заборгованості у розмірі 2 489,47 грн.

Суддя Крижний О.М.

Представники:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Мір Снабженія" звернулось до господарського суду з позовом у якому просить стягнути на свою користь з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 основний борг у сумі 1 952,49 грн., 3% річних у сумі 74,61 грн., пеню у сумі 290,11 грн., інфляційні втрати у сумі 172,26 грн., а також витрати на адвокатські послуги у сумі 1 000,00 грн., загалом на суму 3 489,47 грн.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором купівлі-продажу № 6813Д від 20.12.2012 року щодо повної оплати поставленого позивачем відповідачу товару, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість та відповідно нараховані штрафні санкції та втрати від інфляції у сумі 2 489,47 грн.

Представники сторін у судове засідання не з'явились, від позивача надійшло письмове клопотання про здійснення розгляду справи за його відсутності у зв'язку з проведенням антитерористичної операції на сході України і неможливістю забезпечити безпеки представника позивача.

Відповідно до п. 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відзиву на позов відповідач до суду не надав, тому справа розглядається за наявними в ній матеріалами (стаття 75 Господарського процесуального кодексу України).

Розгляд справи був відкладений з 19.06.2014 року на 10.07.2014 року та з 10.07.2014 року на 30.07.2014 року.

У судовому засіданні 10.07.2014 року прийнято рішення.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

20.12.2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Мір Снабженія" (продавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (покупець) був укладений договір купівлі-продажу № 6813Д (далі - Договір) за умовами п. 1.1.-1.2. якого продавець зобов'язується передати покупцю у визначені Договором строки вказаний нижче товар, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити його на умовах даного Договору. Продавець передає за даним Договором покупцю партіями наступний товар: господарські товари, побутову техніку та інші товари народного споживання в асортименті, кількості та за цінами за одиницю товару згідно накладних, які є невід'ємними частинами даного Договору. Партією товару є його кількість, вказана в одній накладній.

Строк дії Договору передбачений п. 6.1. Договору, відповідно до якого строк дії Договору: з моменту підписання і до 31.12.2013 року.

Загальна сума Договору складається з сум, вказаних у всіх накладних виданих до даного Договору, які є його невід'ємною частиною (п. 1.6. Договору).

Згідно п. 2.1. Договору сторони домовились про наступні розміри та строки оплати: за умовами п. 2.1.1. Договору покупець зобов'язаний перерахувати оплату за товар на розрахунковий рахунок продавця протягом 14 календарних днів з моменту поставки партії товару у відповідності з п. 1.2. даного Договору. Оплата здійснюється в національній грошовій одиниці України.

Відповідно до п. 2.2. Договору сторони домовились, що датою виконання покупцем своїх зобов'язань з оплати товару є дата зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця.

Пунктами 1.3., 1.5. Договору передбачено, що покупець набуває право власності на товар з моменту його отримання. Датою продажу товару покупцю є дата в накладній на передачу товару.

На виконання умов Договору позивач поставив відповідачу товар на суму 2 178,87 грн.

На підтвердження наведеного факту позивач надав до суду копію видаткової накладної № 1151395 від 01.03.2013 року.

Наведена видаткова накладна підписана уповноваженим особами позивача та відповідача та відповідно скріплена печатками Товариства з обмеженою відповідальністю "Мір Снабженія" та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1.

Позивач зазначає, що відповідач лише частково оплатив поставлений позивачем товар на суму 226,38 грн., в підтвердження чого надав до суду копію фіскального чеку № 0126 від 20.11.2013 року на суму 126,38 грн. та копію фіскального чеку № 0048 від 30.12.2013 року на суму 100,00 грн.

Позивач посилається на часткову оплату відповідачем поставленого позивачем товару у сумі 226,38 грн. за договором № 6813Д від 20.12.2012 року, внаслідок чого неоплачем є товар на суму 1 952,49 грн., що і є причиною спору.

Відповідно до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України).

Стаття 526 Цивільного кодексу України встановлює вимогу щодо виконання зобов'язань належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 2.1.1. Договору покупець зобов'язаний перерахувати оплату за товар на розрахунковий рахунок продавця протягом 14 календарних днів з моменту поставки партії товару у відповідності з п. 1.2. даного Договору.

Позивач поставив відповідачу товар згідно видаткової накладної № 1151395 від 01.03.2013 року, відповідно строк оплати товару є таким, що настав.

Доказів оплати вартості поставленого товару відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу за поставлений товар у сумі 1 952,49 грн. шляхом надання належних доказів не спростував.

За наведеного, є правомірними та підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу за поставлений товар у сумі 1 952,42 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою. Виконання зобов'язання забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 ЦК України).

За умовами п. 5.2. Договору за кожний день прострочення оплати покупцю нараховується штрафна неустойка у розмірі 0,6% від суми неоплаченого товару.

Позивач нарахував та заявив до стягнення пеню за наступні періоди прострочення оплати товару: з 16.03.2013 року по 19.11.2013 року на суму 2 178,87 грн. у сумі 207,32 грн., з 20.11.2013 року по 29.12.2013 року на суму 2 052,49 грн. у сумі 29,24 грн., з 30.12.2013 року по 16.03.2014 року на суму 1 952,49 грн. у сумі 53,55 грн., загалом на суму 290,11 грн.

При перевірці правильності розрахунку судом виявлено арифметичні помилки, пов'язані, зокрема, з кількістю днів прострочення.

Так позивач нараховує пеню на суми 2 052,49 грн. та 1 952,49 грн. з дати часткової оплати товару, яка зазначена у фіскальних чеках.

Проте, відповідно до п. 1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Відповідно прострочення виконання зобов'язання наступає на наступний день за фактичною оплатою заборгованості, тобто наступного дня після внесення часткової оплати за проставлений товар.

За наведеного вірним розрахунком пені є наступний:

- за період з 16.03.2013 року по 19.11.2013 року на суму 2 178,87 грн. - сума у розмірі 207,32 грн.;

- за період з 21.11.2013 року пор 29.12.2013 року на суму 2 052,49 грн. - сума у розмірі 28,51 грн.;

- за період з 31.12.2013 року по 16.03.2014 року на суму 1 952,49 грн. - сума у розмірі 52,85 грн.

Отже, вимога про стягнення пені з позивача на користь відповідача підлягає частковому задоволенню у розмірі 288,68 грн.

У той же час нарахування пені протягом 12 місяців відповідає вимогам ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України, оскільки такий строк передбачено договором (п. 5.2.).

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач нарахував та заявив до стягнення 3% річних за наступні періоди прострочення оплати товару: з 16.03.2013 року по 19.11.2013 року на суму 2 178,87 грн. у сумі 44,59 грн., з 20.11.2013 року по 29.12.2013 року на суму 2 052,49 грн. у сумі 6,75 грн., з 30.12.2013 року по 16.03.2014 року на суму 1 952,49 грн. у сумі 23,27 грн., загалом на суму 74,61 грн.

Судом перевірений розрахунок нарахування позивачем 3% річних та виявлені помилки, аналогічні тим, які були допущені при нарахуванні пені, відповідно вірним розрахунком 3% річних є наступний:

- за період з 16.03.2013 року по 19.11.2013 року на суму 2 178,87 грн. - сума у розмірі 44,59 грн.;

- за період з 21.11.2013 року пор 29.12.2013 року на суму 2 052,49 грн. - сума у розмірі 6,58 грн.;

- за період з 31.12.2013 року по 16.03.2014 року на суму 1 952,49 грн. - сума у розмірі 23,11 грн.

Отже, вимога про стягнення 3% річних з позивача на користь відповідача підлягає частковому задоволенню у розмірі 74,28 грн.

Також позивач просить стягнути на свою користь індекс інфляції, розрахованої від суми боргу за поставлений товар із застосуванням індексів інфляції за наступні періоди: за березень 2013 року - листопад 2013 року на суму 2 178,87 грн. у сумі 37,04 грн., за грудень 2013 року на суму 2 052,49 грн. у сумі 10,26 грн. та за січень 2014 року - квітень 2014 року на суму 1 952,49 грн. у сумі 124,96 грн., загалом на суму 172,26 грн.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат господарський суд виявив помилку, яка стосується початку нарахування інфляційних втрат. Так позивач нараховує інфляційні втрати за період з починаючи з березня 2013 року по листопад 2013 року на суму 2 178,87 грн., проте відповідно до абз.3 п.3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року "Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж.

Отже, враховуючи ті обставини, що кінцевим строком оплати є 15.03.2013 року, відповідно прострочення оплати наступає з 16.03.2014 року, тому за березень 2013 року інфляційні втрати нараховуватись не можуть.

За викладеного вимога про стягнення з відповідача на користь позивача втрат від інфляції підлягає частковому задоволенню у розмірі 135,22 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Європейський суд з прав людини під терміном "власність" розуміє також грошові кошти, що підлягають оплаті. Невиконанням обов'язку щодо оплати отриманого товару відповідач порушує права позивача, безпідставно не передаючи грошові кошти (вартість товару) у власність позивача.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України з відповідача підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 1 798,53 грн.

При розподілі між сторонами судових витрат на оплату послуг адвоката - суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 6.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" №7 від 21.02.2013 року, витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Витрати на оплату послуг адвоката позивача підтверджуються видатковим касовим ордером від 11.06 .2014 року у сумі 1 000,00 грн. (а.с. 51).

Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката, суд зазначає, що дане питання необхідно розглядати в двох площинах: по-перше, це договірні відносини позивача з адвокатом (адвокатами) стосовно надання юридичних послуг і, по-друге, це вимога про оплату наданих послуг відповідачем.

Стосовно першого аспекту суд виходить із основоположного принципу цивільного права - принципу свободи договору. Позивач має право на свій розсуд оцінити вартість послуг адвоката, навіть у розмірі ціни позову.

Стосовно другої площини розглядуваного питання суд зазначає, що положення ГПК України про стягнення з відповідача вартості послуг адвоката по-суті є оплатою відповідачем наданих позивачеві послуг з правової допомоги. І в цьому аспекті оцінка вартості послуг позивачем не має беззаперечного статусу.

Право на справедливий суд, передбачене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та положення ст.ст. 42, 43 ГПК України стосовно рівності сторін є гарантією захисту прав, у даному випадку відповідача, від покладення на нього обов'язку відшкодування необґрунтованої вартості послуг адвоката внаслідок різних причин, зокрема, помилки позивача в оцінці вартості таких послуг, отримання і оплата позивачем послуг, що не були необхідні для розгляду даної справи або ж навіть навмисного завищення позивачем та адвокатом вартості таких послуг з метою отримання неправомірної вигоди за рахунок відповідача.

Завданням суду при розгляді справи не є оцінка вищевказаних причин чи підстав, чи оцінка якості роботи адвоката, а є визначення обґрунтованого і адекватного розміру грошової суми, що підлягає стягненню з відповідача за надані позивачеві послуги.

При аналізі розрахунку суми гонорару за здійснену правову допомогу адвокатом ОСОБА_2, суд, в аспекті можливості покладення їх відшкодування на відповідача, зазначає, що справа для професійного адвоката є простою, сума боргу складається з однієї поставки, розрахунки за позовом не викликають труднощів, і надання адвокатських послуг по даній справі не потребує значних зусиль.

Тому суд, враховуючи вищевказане та розподіляючи судові витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог, вважає, що максимально допустимим розміром стягнення з відповідача вартості послуг адвоката, наданих позивачеві, є 200,00 грн.

Таким чином, з відповідача підлягає стягненню вартість послуг адвоката, наданих позивачеві, у розмірі 200,00 грн.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ч. 1 ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 1, 33, 34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мір Снабженія" (91055, м. Луганськ, вул. Поштова, буд. 3л, прим. 2, ідентифікаційний код31594936) заборгованість у розмірі 1 952,49 грн., пеню у розмірі 288,68 грн., 3% річних у розмірі 74,28 грн., інфляційні втрати у розмірі 135,22 грн., витрати на оплату послуг адвоката у розмірі 200,00 грн. та судовий збір у розмірі 1 798,53 грн.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя О.М. Крижний