№ 39967712, 25.06.2014, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 червня 2014 року м. Миколаїв Справа № 814/1008/14

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Брагар В.С. розглянувши адміністративну справу в порядку письмового провадження,

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Стивідорна інвестиційна компанія", вул. Заводська, 23/26, Миколаїв, 54002

доДержавної податкової інспекції у Заводському районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, вул. Г. Петрової, 2-а, Миколаїв, 54029

провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 31.03.2014р. № 0000652201, від 31.03.2014р. №0000662201, Позивач звернувся до суду з позовними вимогами про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 31.03.14 №0000652201 та №0000662201.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що відповідач безпідставно прийняв рішення про збільшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток, оскільки позивач правомірно відніс до податкового кредиту суми ПДВ та відніс до витрат суми від здійснення угод з контрагентами.

Відповідач заперечив проти позову і зазначив, що позивач не обґрунтовано включив до податкового кредиту з податку на додану вартість суми ПДВ та відніс до витрат суми, від здійснення угод, які не відносяться до його господарської діяльності. В зв'язку з цим відповідач просив суд відмовити позивачу в задоволенні його позовних вимог.

Справу розглянуто у письмовому провадженні відповідно до ч.6 ст. 128 КАС України.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в них фактичні дані, суд, -

В С Т А Н О В И В:

ТОВ "Стивідорна інвестиційна компанія" зареєстроване як юридична особа та є платником податків.

03.02.-06.03.14 відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства період з 01.01.12 по 31.12.12.

14.03.14 за результатами перевірки відповідачем було складено акт №514/14-04-22-01/36487633, у висновках якого крім іншого зазначено, що позивачем порушено:

п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134, п.п.138.1.1 п.138.1, п.138.2, п.п.138.10.2 п.138.10 ст.138 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток всього на суму 636 554грн. за період І-ІІІ квартали 2012 року;

п.198.3, ст.198, п.200.1, п.200.2 ст.200 ПК України, в результаті чого занижено ПДВ всього на суму 66 211грн. за період березень-квітень 2012 року.

На думку відповідача (позиція викладена в акті) по контрагентам позивача, з якими у нього були правовідносини у перевіряємий період - ТОВ "АГРОСАНТА" та ТОВ "ЄВА ПЛЮС 2010" є ознаки нереальності здійснення господарської діяльності, а саме відсутні фізичні, технічні та технологічні можливості до вчинення задекларованих господарських операцій.

Кім того позивач не мав права відносити до витрат в перевіряємому періоді, витрати пов'язані з наданням позивачу аудиторських послуг (перевірки) здійсненою ТОВ "ДОК.ФІНАНС", оскільки цей контрагент не є аудиторською фірмою.

31.03.14 на підставі даного акту відповідачем було прийняті податкові повідомлення-рішення:

№0000652201, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем на суму 66 211грн. та штрафними санкціями на суму 33 105,50грн.

№0000662201, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем на суму 636 554грн. та штрафними санкціями на суму 318 277грн.

Що стосується господарських правовідносин позивача з ТОВ "АГРОСАНТА" та ТОВ "ЄВА ПЛЮС 2010", суд зазначає наступне:

Як вбачається з матеріалів справи позивач уклав з:

ТОВ "АГРОСАНТА" наступні договори: від 30.11.11 №11/11 про надання послуг, від 28.03.12 №1/3 про надання послуг, від 28.03.12 №3/3. Загальна сума наданих послуг (виконаних робіт), вказаним контрагентом склала 2 439 784,40грн. в т.ч. ПДВ 406 630,75грн.

ТОВ "ЄВА ПЛЮС 2010" наступні договори: від 27.02.12 №27/02/12 про виконання послуг з технічного обслуговування перевантажувальних механізмів, від 26.03.12 №23/3 про виконання послуг з технічного обслуговування авто навантажувальної техніки. Загальна сума наданих послуг (виконаних робіт), вказаним контрагентом склала 397 268,74грн. в т.ч. ПДВ 66 211,46грн.

Позивачем надано суду первинні документи (протоколи погодження договірної вартості послуг, калькуляції на технічне обслуговування, акти здачі-прийому виконаних робіт, платіжні доручення на оплату робіт), які підтверджують здійснення цих угод та їх оплату позивачем.

Позивач відніс суми від вказаних угод до витрат у перевіряємому періоді.

Контрагенти надали позивачу податкові накладні на вартість наданих послуг (виконаних робіт), на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 №996-Х11 (далі Закон №996) встановлено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з ст.9 Закону №996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:

- назву документа (форми);

- дату і місце складання;

- назву підприємства, від імені якого складено документ;

- зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

- посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

- особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Виходячи з аналізу вказаних норм суд зазначає, що для підтвердження факту здійснення господарських операцій законодавство передбачає не тільки наявність самих первинних документів, а й наявність самого факту здійснення господарської операції.

Суд вважає, що на підставі наданих позивачем копій первинних документів позивач довів суду реальність здійснення господарських операції з контрагентом, туму суд вважає, що встановлений факт здійснення господарських операцій.

Суд не приймає до уваги заперечення відповідача з приводу того, що угоди між позивачем та контрагентами фактично не відбувалася, оскільки відповідачем не надано суду жодного доказу, який би спростовував факт здійснення цих угод. Заперечення відповідача ґрунтуються виключно на його припущеннях та думці.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача та той факт, що ТОВ "АГРОСАНТА" у лютому-квітні 2012 року сформувало податковий кредит за рахунок операцій з ТОВ "ЛЮКСАГРО", яке не мало основних засобів та не мало можливості для здійснення господарських операцій, оскільки це ніяким чином не впливає на податкові зобов'язання, які ТОВ "АГРОСАНТА" сформувало від угоди з позивачем, та як наслідок не впливає на формування позивачем податкового кредиту від угоди ТОВ "АГРОСАНТА". До того ж відповідач не надав суду доказів, та навіть не пояснив, що ці угоди пов'язані між собою.

Також суд не приймає до уваги посилання відповідача на той факт, що Західною ОДПІ Міндоходів у Харківській області складено акт від 17.07.12 про відсутність ТОВ "ЄВА ПЛЮС 2010" за місцезнаходження ліквідаційної комісії, оскільки цей акт свідчить про те, що вказане підприємство не знаходиться за адресою реєстрації, а не про те, що воно не виконувало роботи у м. Миколаєві.

Що стосується правомірності віднесення позивачем суми ПДВ отриманих від контрагентів, та віднесення їх до податкового кредиту суд зазначає наступне:

Відповідно до п.198.1 ПК України що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Підпунктом 198.2. ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Враховуючи той факт, що у позивача, як на момент проведення перевірки, так і під час судового розгляду даної справи були в наявності всі податкові накладні та інші первинні документи (їх копії наявні в матеріалах справи), які підтверджують факт придбання робіт (послуг) у контрагентів, суд вважає що позивач, в порядку визначеному вказаними нормами, правомірно відніс до податкового кредиту, отриманий ПДВ при придбані робіт (послуг) у контрагентів.

Що стосується господарських правовідносин позивача з ТОВ "ДОК.ФІНАНС", суд зазначає наступне:

Як вбачається з матеріалів справи позивач уклав з ТОВ "ДОК.ФІНАНС" договір на надання послуг по перевірці податкового обліку від 16.07.12, відповідно до умов якого ТОВ "ДОК.ФІНАНС" зобов'язане було провести перевірку податкового обліку та договорів позивача на предмет відповідності вимогам чинного законодавства України за період з 01.07.09 по 01.06.12.

Вартість послуг складала 667 000грн. без ПДВ.

На виконання договору ТОВ "ДОК.ФІНАНС" здійснило вказану перевірку та надало позивачу Звіт про результати перевірки.

28.09.12 позивач та ТОВ "ДОК.ФІНАНС" склали акт виконаних робіт №ОУ-0000081 на суму 667 000грн. без ПДВ.

Оплата вказаних робіт здійснена позивачем в безготівковій формі.

Відповідач вважає, що позивачем порушено п.п.138.10.2 п.138.10 ст.138 ПК України в частині завишення задекларованих позивачем показників у рядку 06.1 "Адміністративні витрати" декларації з податку на прибуток за три квартали 2012р., по придбаним послугам з перевірки фінансово-господарської діяльності підприємства.

Відповідно до п.п.138.10.2 п.138.10 ст.138 ПК України - адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством: "г" винагороди за консультаційні, інформаційні, аудиторські та інші послуги, що отримує платник податку для забезпечення господарської діяльності.

Позиція відповідача ґрунтується на тому, ТОВ "ДОК.ФІНАНС" не є аудиторською фірмою, в розумінні Закону України Про аудиторську діяльність, а тому не могла надавати аудиторські послуги, а позивача відповідно не мав права відносити послуги отримані від цього контрагента до адміністративних витрат.

Позивач пояснив суду, що фактично здійснювали перевірку працівники ТОВ "ДОК.ФІНАНС", що за фахом є аудиторами та мають відповідні дипломи про таку освіту та свідоцтво аудитора.

Крім того позивач зазначає, що вказана перевірка була необхідна та здійснена на вимогу контрагентів для укладення в подальшому угод з ними.

Позивач надав суду копії договорів та контактів, які, як він зазначає, були укладені саме завдяки проведеній ТОВ "ДОК.ФІНАНС" перевірці.

Виходячи з приписів п.п.138.10.2 п.138.10 ст.138 ПК України та враховуючи встановлені обставини суд вважає, що позивач правомірно відніс до витрат суму вартості послуг отриманих від ТОВ "ДОК.ФІНАНС", оскільки ці послуги були необхідні для забезпечення господарської діяльності.

Суд зазначає, що вданому випадку доказом фактичної наявності послуг є Звіт про результати перевірки, а первинним документом, який дає позивачу підстави для віднесення цих послуг до витрат є акт виконаних робіт від 28.09.12№ОУ-0000081 на суму 667 000грн. без ПДВ.

Суд вважає хибною позиціє відповідача стосовно того, що ТОВ "ДОК.ФІНАНС" не є аудиторською фірмою, а тому не могла надавати аудиторські послуги, оскільки п.п.138.10.2 п.138.10 ст.138 ПК України не дає вичерпного переліку адміністративних витрат, а передбачає ще й консультаційні, інформаційні, та інші послуги, за умови, що ці послуги отримані платником податку для забезпечення господарської діяльності.

Що стосується правомірності віднесення позивачем суми ПДВ отриманих від контрагентів, та віднесення їх до податкового кредиту суд зазначає наступне:

Відповідно до п.198.1 ПК України що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Підпунктом 198.2. ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Враховуючи той факт, що у позивача, як на момент проведення перевірки, так і під час судового розгляду даної справи були в наявності всі податкові накладні та інші первинні документи (їх копії наявні в матеріалах справи), які підтверджують факт придбання позивачем товарів у контрагентів, суд вважає що позивач, в порядку визначеному вказаними нормами, правомірно відніс до податкового кредиту, отриманий ПДВ при придбані товарів у контрагентів.

Таким чином, враховуючи вищевикладені обставини, суд приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення відповідача від 31.03.14 №0000652201 та №0000662201 підлягають скасуванню.

За таких обставин суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати по справі присудити на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.11, 69, 71, 86, 159-163, КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1.Позов задовольнити.

2.Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області від 31.03.14 №0000652201 та №0000662201.

3.Присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Стивідорна інвестиційна компанія" судові витрати у розмірі 487,28грн. з Державного бюджету України.

4.Роз'яснити сторонам строк і порядок набрання цією постановою законної сили та її оскарження.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

Постанова суду може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції шляхом подання апеляційної скарги. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня проголошення/отримання її копії. Апеляційна скарга подаються Одеському апеляційному адміністративному суду через Миколаївський окружний адміністративний суд.

Суддя В. С. Брагар