Постановление суда № 39830318, 16.07.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа 757/9899/14-а

У Х В А Л А

16 липня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Чаку Є.В.,

суддів: Мєзєнцева Є.І., Старової Н.Е.

за участю секретаря Муханькової Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Національної академії внутрішніх справ України на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 16 травня 2014 року у справі за адміністративним позовом Національної академії внутрішніх справ України до Всеукраїнської громадської організації «Рада представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ» про скасування рішення та заборону вчиняти дії, -

В С Т А Н О В И В :

Національна академія внутрішніх справ України (далі по тексту - позивач) звернулася з позовом до Всеукраїнської громадської організації «Рада представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ» (далі по тексту - відповідач) про скасування рішення та заборону вчиняти дії.

Печерський районний суд міста Києва своєю ухвалою від 16 травня 2014 року закрив провадження у справі.

Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 16 травня 2014 року та постановити нову про направлення справи до суду першої інстанції. На думку апелянта, зазначену ухвалу суду прийнято з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.

Суд першої інстанції, закриваючи провадження у справі, виходив з того, що дану справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, оскільки відповідач по справі не є суб’єктом владних повноважень.

Колегія суддів апеляційної інстанції не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення. Частиною третьою статті 17 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи, що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України; що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства; про накладення адміністративних стягнень; щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) об'єднання громадян віднесені до його внутрішньої діяльності або виключної компетенції.

Відповідно до ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори:

1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;

2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;

3) спори між суб’єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;

4) спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;

5) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України;

6) спори щодо правовідносин, пов’язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму;

7) спори фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації.

Таким чином, Кодексом адміністративного судочинства до юрисдикції адміністративних судів віднесені публічно-правові спори, тобто спори у публічно-правових відносинах, у яких хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

У Постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року № 8 «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів» зазначається, що законодавство не містить визначення терміна «публічно-правовий спір». Для розгляду спору адміністративним судом необхідно встановити його публічно-правовий зміст (характер). Для з’ясування характеру спору суди повинні враховувати, що протилежним за змістом є приватноправовий спір. Це означає, що в основі розмежування спорів лежить поділ права на публічне та приватне. Вирішуючи питання про віднесення норми до публічного права, а спору до публічно-правового, суди повинні враховувати загальнотеоретичні та законодавчі критерії. Так, за змістом пункту 1 частини першої статті 3 КАС України у публічно-правовому спорі, як правило, хоча б однією стороною є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень. Суди повинні звертати увагу на те, що спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб’єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій. Для цілей і завдань адміністративного судочинства владну управлінську функцію необхідно розуміти як діяльність усіх суб’єктів владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань.

З матеріалів справи вбачається, що предметом позову є вимога позивача щодо скасування рішення Всеукраїнської громадської організації «Рада представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ» від 15 квітня 2014 року про ініціювання скликання та проведення 23 квітня 2014 року в місті Одеса на базі Міжнародного гуманітарного університету V-го З’їзду представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ з питань призначення членів Вищої ради юстиції та Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Відповідно до п. 5.1. Розділу 5 Статуту Всеукраїнської громадської організації «Рада представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ» статутними органами її є Всеукраїнський з’їзд – вищий орган управління і контролю та Рада представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ – представницький робочий орган, що діє між засіданнями З’їзду.

Згідно з п. 3.1.3 Статуту до повноважень відповідача входить:

а) ініціювати скликання та проведення республіканських (Автономної Республіки Крим), обласних, міських (міст Києва і Севастополя) конференцій працівників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ з обрання делегатів на всеукраїнські з’їзди представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ з питань призначення членів Вищої ради юстиції та Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, з інших питань, в тому числі установчих.

Чинним законодавством про судоустрій та статус суддів визначено органи, на які покладені функції по формуванню суддівського корпусу України, вирішення питань, пов’язаних із добором на посади суддів вперше, переведенням суддів, просуванням по службі та звільненням з посад. Серед таких державних органів Конституцією України та спеціальними Законами визначено Вищу раду юстиції (як колегіальний, незалежний орган, відповідальним за формування високопрофесійного суддівського корпусу) та Вищу кваліфікаційну комісію суддів України (як постійно діючого органу в системі судоустрою України).

Механізм формування Вищої ради юстиції визначено конституційними нормами статті 131 Конституції України, відповідно до якої Вища рада юстиції складається з двадцяти членів. Верховна Рада України, Президент України, з’їзд суддів України, з’їзд адвокатів України, з’їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ призначають до Вищої ради юстиції по три члени, а всеукраїнська конференція прокуратури - двох членів Вищої ради юстиції. Порядок призначення членів Вищої ради юстиції передбачено положеннями Закону України «Про Вищу раду юстиції».

Статус Вищої кваліфікаційної комісії суддів України як постійно діючого органу в системі судоустрою України, який наділено повноваженнями добору суддів, спеціальної підготовки суддів, підвищення їх кваліфікації та дисциплінарного провадження щодо них, визначено Законом України «Про судоустрій і статус суддів». Порядок призначення членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України закріплено у статтях 92, 93 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», відповідно до яких, серед іншого визначено, що два члени Вищої кваліфікаційної комісії України призначаються з’їздом представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ відкритим або таємним голосуванням.

Колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу на те, що відносини, щодо призначення з’їздом представників вищих навчальних закладів та наукових установ членів Вищої ради юстиції та Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, у тому числі відносини, щодо організації та проведення такого з’їзду, є публічно-правовими відносинами, оскільки пов’язані з формуванням конституційних державних органів.

Крім того, такі відносини пов’язані з прийняттям громадян на публічну службу, оскільки усі члени Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та окремі члени Вищої ради юстиції здійснюють свої повноваження на постійній основі, а отже, відповідно до пункту 2 частини другої статті 17 КАС України на такі відносини поширюється юрисдикція адміністративних судів.

З огляду на вищевикладене та звертаючи увагу на предмет спору, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що Всеукраїнська громадська організація «Рада представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ» є суб’єктом, який виконує владні функції, оскільки позовні вимоги у справі і правовідносини стосуються рішення, дій Ради з питань скликання з’їзду представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ з питань призначення членів Вищої ради юстиції і Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, а тому не входять до предметної підсудності місцевих загальних судів як адміністративних судів, відповідно до ст. 18 КАС України.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що дана справа предметно підсудна Окружному адміністративному суду міста Києва.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 22 КАС України суд передає адміністративну справу на розгляд іншого адміністративного суду, якщо відкрито провадження у справі, яка предметно підсудна іншому суду.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції неповно дослідив матеріали справи, не надав повної оцінки матеріалам справи, що призвело до порушення процесуального права, а тому, суд першої інстанції помилково закрив провадження у справі, замість перадачі даної справи для розгляду до Окружного адміністративного суду міста Києва. У зв’язку з чим, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а справа направленню до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Керуючись ст. ст. 22, 160, 195, 196, 199, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Національної академії внутрішніх справ України – задовольнити частково.

Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 16 травня 2014 року – скасувати, справу 757/9899/14-а за адміністративним позовом Національної академії внутрішніх справ України до Всеукраїнської громадської організації «Рада представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ» про скасування рішення та заборону вчиняти дії направити до Окружного адміністративного суду міста Києва для розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

Повний текст ухвали виготовлений 21.07.2014 року.