Решение № 39569367, 01.07.2014, Господарський суд Херсонської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

тел. /0552/ 49-31-78

Веб сторінка : ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

____________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 липня 2014 р. Справа № 923/727/14

Господарський суд Херсонської області у складі судді Ємленінової З.І. при секретарі Бєловій О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом публічного акціонерного товариства "Херсонська теплоелектроцентраль" м.Херсон

до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 м. Херсон

про стягнення 12587грн. 78коп.

за участю представників сторін:

від позивача - уповноважена особа Юхно Я.О.

від відповідача - не прибули

Публічне акціонерне товариство "Херсонська теплоелектроцентраль" (позивач по справі) звернулося з позовом про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (відповідач) 11406грн. 71 основного боргу, 85грн. 37 коп. - 3% річних, 1095грн. 70 коп. пені, посилаючись на невиконання відповідачем своїх обов'язків по своєчасних розрахунках за поставлену теплову енергію згідно з договором про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води №509 від 01.02.2006року.

В засіданні суду представник позивача позовні вимоги підтримав в повному розмірі.

Відповідач своїм правом на судовий захист не скористався, в засідання суду вдруге не з'явився, відзив на позов і витребувані судом документи не надав, незважаючи на те, що був повідомлений про час розгляду справи, про що свідчить виписка із реєстру відправки рекомендованої пошти, надана канцелярією господарського суду, якою підтверджується надіслання відповідачу ухвали про відкладення розгляду справи від 12.06.2014року.

Відповідно до ст. 77 ГПК України неявка в засідання суду представника сторони не є обов'язковою підставою відкладення розгляду справи.

За таких підстав, оскільки клопотання про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило, про причини неявки суд не було повідомлено, справа відповідно до статті 75 ГПК України розглядається без участі представника відповідача, за наявними в справі доказами, яких достатньо для вирішення спору по суті, оскільки подальше відкладення розгляду справи призведе до затягування судового процесу і є порушенням приписів статті 22 ГПК України, зокрема, стосовно обов'язку сторін добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані до справи докази, заслухавши представника позивача, суд -

в с т а н о в и в:

Між ВАТ «Херсонська ТЕЦ, найменування якого відповідно до закону України «Про акціонерні товариства» змінено на публічне акціонерне товариство "Херсонська теплоелектроцентраль", (позивач) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (відповідач) укладено договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води №509 від 01.02.2006року.

Згідно з зазначеним договором позивач прийняв на себе обов'язки надавати відповідачу послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води на приміщення розташовані в АДРЕСА_1 опалювальною площею 113 кв.м., а відповідач зобов'язався своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах визначених договором.

Пунктом 26 договору сторони узгодили, що договір укладається на строк до 30.09.2006року і набирає чинності з дня його укладення та вважається щороку продовженим, якщо за місяць до закінчення його строку однією із сторін не буде письмово заявлено про розірвання або необхідність перегляду.

Частиною 1 статті 193 ГК України встановлено обов'язок суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні вимоги щодо виконання зобов'язання закріплені і в статті 526 ЦК України.

Відповідно до статті 629 ЦК України укладений між сторонами договір №509 від 01.02.2006року є обов'язковим для виконання обома сторонами і сторони мають дотримуватися виконання взятих на себе зобов'язань за договором.

За умовами пункту 6 договору розмір щомісячної плати за надані послуги розраховується відповідно до фактичного споживання теплової енергії згідно з нормативами (нормами) споживання. Розрахунковим періодом відповідно до п.8 договору є календарний місяць і оплата наданих послуг відповідачем повинна бути здійснена не пізніше 20 числа місяця, який настає за розрахунковим.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач виконав прийняті на себе обов'язки за договором і в період з жовтня 2013 року по березень 2014року включно здійснив поставку теплової енергії за зазначеними в наданих до матеріалів справи рахунках обсягами. Факт надання послуг підтверджується також наявними в справі довідками про подачу відповідачу теплоносія в період з жовтня 2013 року по березень 2014року.

Щомісячно позивачем надсилалися відповідачу рахунки на оплату вартості спожитої теплової енергії, що підтверджується наданими до матеріалів справи копіями рахунків та доказами їх надіслання, або вручення відповідачу.

Крім того, 20.03.2014року за номером 06-1/680 позивач надіслав відповідачу вимогу, якою пропонував сплатити заборгованість, однак відповідач залишив вимогу без відповіді і борг не перерахував.

Згідно з вимогами пункту 8 договору оплату спожитої теплової енергії відповідач зобов'язаний здійснювати безготівковою формою щомісячно не пізніше 20 числа місяця наступного за розрахунковим.

Свої обов'язки по розрахунках за надані послуги в період з жовтня 2013 року по березень 2014року відповідач не виконав. Його борг станом на день звернення з позовом становив 11406грн.71коп., що підтверджується матеріалами справи та наданим позивачем розрахунком.

Згідно з вимогами ст. 4-3, ст. 33 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Ці докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Доказів, якими б підтверджувався факт погашення боргу, відповідач суду не надав. Не надано ним і будь-яких заперечень проти викладених в позовній заяві обставин, тому позовні вимоги про стягнення основного боргу в сумі 11406грн.71коп. підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Крім того, відповідно до частини 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки матеріалами справи доведено невиконання відповідачем грошового зобов'язання, позовні вимоги про стягнення 3% річних в сумі 85грн.37коп. також підлягають задоволенню.

Розглядаючи позовні вимоги в частині стягнення пені, суд виходить із наступного.

Згідно зі статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором, або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки (в тому числі штрафу, пені); відшкодування збитків.

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарську відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції, оперативно-господарські санкції (ч.2 ст.217 ГК України).

Згідно зі статтею 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 статті 231 ГК України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до статті 229 ГК України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Вимога про стягнення пені заявлена позивачем на підставі пункту 12 договору від 01.02.2006року, яким передбачена сплата відповідачем пені у розмірі 0,1% від суми боргу за кожен день прострочення платежу, що відповідає вимогам Закону України «Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкової території».

Позивачем нарахована пеня за період прострочки виконання грошового зобов'язання з 21.11.2013року по 21.05.2014року в сумі 1095грн.70коп.

Таким чином, враховуючи доведеність факту порушення відповідачем умов договору та приписів чинного законодавства, суд вважає, що вимога про стягнення з відповідача пені в сумі 1095грн.70коп. за період прострочки в межах 6-місячного строку, встановленого ч.6 ст. 232 ГК України, заявлена позивачем обгрунтовано і ця сума підлягає стягненню.

З урахуванням вищезазначеного, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному розмірі.

Судові витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 49 ГПК України відносяться на відповідача, з вини якого виник спір.

В засіданні оголошувалася вступна та резолютивна частина рішення.

Керуючись ст. ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

в и р і ш и в :

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1 інші реквізити суду не відомі на користь публічного акціонерного товариства "Херсонська теплоелектроцентраль" м.Херсон, Бериславське шоссе, 1:

- на р/рахунок 26037300012029 в ХОУ ПАТ «Державний ощадний банк України», МФО 352457, ідентифікаційний код 00131771 - 11406грн. 71 основного боргу;

- на р/рахунок 26003301012029 в ХОУ ВАТ «Державний ощадний банк України», МФО 352457 ідентифікаційний код 00131771 - 85грн. 37 коп. - 3% річних, 1095грн. 70 коп. пені, та 1827грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 02 липня 2014р.

Суддя З.І. Ємленінова