Решение № 39408621, 18.06.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/9947/14 18.06.14

За позовом Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація"

до Малого приватного підприємства «Гетьман»

про стягнення 134 884, 09 грн.

Суддя Трофименко Т.Ю.

Представники:

Від позивача: Цимбаліст В.В. по довіреності № 155/1/11-01 від 08.01.2014р.

Від відповідача: не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" до Малого приватного підприємства «Гетьман» про стягнення 134 884,09 грн. , із яких: 126 715, 06 грн. - заборгованість за фактичне користування приміщенням, 6 124, 48 грн. заборгованість з компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою та 2 044. 55 грн. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань відповідно до договору оренди нежитлового приміщення № 99 від 01.09.2010р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.05.2014 р. порушено провадження у справі № 910/9947/14 р. та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 18.06.2014р. за участю представників сторін та третьої особи.

Позивач в судовому засіданні 18.0162014р. позовні вимоги підтримав повністю.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, вимоги ухвали суду від 26.05.2014 р. не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, оскільки ухала суду направлялась на адреси відповідача, що визначені за матеріалами справи. Ухвали суду отримані представником відповідача, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового рекомендованого відправлення (ухвали суду представник відповідача отримав 02.06.2014р. ).

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. (п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Згідно ст. 64 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала направляється за адресою місцезнаходження сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

У відповідності до ст. 87 Господарського процесуального кодексу України ухвалу суду про порушення провадження у справі від 21.01.2013 було надіслано відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення на адресу, що зазначена в позовній заяві, а саме : м. Київ, вул. М.Тимошенко, 2-3 гурт. яка згідно матеріалів справи є місцезнаходженням відповідача.

Стаття 64 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у разі відсутності сторін за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців ухвала про порушення провадження у справі вважається врученою їм належним чином.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Слід також зазначити, що вищезгаданий інформаційний лист відправляє до пункту 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році"(із змінами від 08.04.2008), в якому зазначається, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Оскільки наявних в матеріалах справи документів достатньо для її розгляду, суд вважає, що неявка представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті.

В судовому засіданні 18.06.2014р., відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.

Відповідно до Закону України "Про оренду державного та комунального майна" об'єктом оренди є нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення) (п. 1 ст. 4 Закону) орендодавцями є органи, уповноважені органами місцевого самоврядування, управляти нерухомим майном, яке перебуває у комунальній власності (ст. 5 Закону).

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 10.12.10. № 1112 та від 29.07.11. № 1339, нежилі приміщення загальною площею 1 509,50 кв.м в будинку № 7/2 на вул. Картвелішвілі в місті Києві закріплено на праві господарського відання за позивачем та передано Комунальному підприємству "Київжитлоспецексплуатація" по акту ОЗ-1 від 01.02.2012р.

Таким чином, до позивача з 01.02.2012 р. перейшло право господарського відання нежилих приміщень в будинку № 7/2 літер А на вул. Картвелішвілі.

Згідно з ч. 1 ст. 133 Господарського кодексу України основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління. Норми ч. З ст. 133 Господарського кодексу України гарантують рівний захист майнових прав усіх суб'єктів господарювання.

Статтею 136 Господарського кодексу України встановлено, що право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим кодексом та іншими законами. Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності.

Спір у справі виник в зв'язку з користуванням відповідачем нежилими приміщеннями загальною площею 498,20 кв.м, в т.ч. у підвалі 436,80 кв.м, на 1 поверсі 61,4 кв.м в будинку № 7/2 на вул. Картвелішвілі в місті Києві відповідач в порушення 3.9 договору не сплатив оренду плату та інші витрати, пов'язані з утриманням приміщення по день передачі орендованого приміщення відповідачем позивачу згідно акту прийому - передачі.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, суд дає самостійну оцінку доказам на підставі чинного законодавства і не зв'язаний позицією сторін.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ст. ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією із підстав виникнення зобов'язань та обов'язковим для виконання сторонами.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно із ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Тобто, згідно із положеннями чинного законодавства України, правовою підставою користування певним майном є відповідний договір оренди.

Проте, як вбачається з матеріалів справи відповідачем як Орендарем на оренду спірних нежитлових приміщень 05.12.07. було укладено Договір № 237 з Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Святошинського району міста Києва як Орендодавцем.

Строк дії Договору № 237 від 05.12.07. було встановлено п. 9.1 до 05.12.2008р.

Далі, 01.09.2010р. між відповідачем як Орендарем та Комунальним підприємством "Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду Святошинського району міста Києва" як Орендодавцем було укладено Договір № 99 щодо оренди нежитлового приміщення загальною площею 768,10 кв.м за адресою: м. Київ, вул. Картвелішвілі,7/2.

Строк дії Договору № 99 від 01.09.2010р. було встановлено п. 9.1 до 01.09.2012р.

Статтею 23 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що в разі переходу права власності до інших осіб договір оренди зберігає чинність для нового власника. Статтею 770 ЦК України встановлено, що у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов'язки наймодавця.

Відповідно до Положення про оренду майна територіальної громади м.Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 22.09.2011 р. № 34/6250, орендодавцем такого майна виступає Головне управління комунального власності м.Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) нині - Департамент комунальної власності м.Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації). Згідно з п. 6.3 вказаного Положення отримувачами орендної плати є підприємства-балансоутримувачі.

Таким чином, відповідач з 01.02.2012 р. орендну плату зобов'язаний був сплачувати на р/рахунок позивача.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.12.2013рю. у справі №910/7683/13 позов Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" задоволений повністю.

Виселено Мале приватне підприємство "Гетьман" з нежилих приміщень загальною площею 498,20 кв.м, в т.ч. у підвалі 436,80 кв.м, на 1 поверсі 61,4 кв.м в будинку № 7/2 на вул. Картвелішвілі в місті Києві та зобов'язано Мале приватне підприємство "Гетьман" передати нежилі приміщення загальною площею 498,20 кв.м, в т.ч. у підвалі 436,80 кв.м, на 1 поверсі 61,4 кв.м в будинку № 7/2 на вул. Картвелішвілі в місті Києві Комунальному підприємству "Київжитлоспецексплуатація".

На виконання даного рішення Господарським судом міста Києва 24.04.2014р. було видано відповідні накази.

Позивач зазначає, що відповідач звільнив 13.05.2013р. частину приміщення загальною площею 269, 3 кв.м. (підвал), що підтверджується актом приймання - передачі, що підписаний представниками сторін. Інша частина приміщення в розмірі 498,20 кв.м, в т.ч. у підвалі 436,80 кв.м, на 1 поверсі 61,4 кв.м в будинку № 7/2 на вул. Картвелішвілі залишилась в користуванні відповідача.

В п. 3.1 договору сторони визначили розмір орендної плати за користування приміщенням.

Пунктом 3.6 договору передбачено, що крім орендної плати відповідач відшкодовує Орендодавцю амортизаційні відрахування за орендоване майно, плату за землю та експлуатаційні витрати.

Відповідно до п.п. 3.3, 4.2 договору № 99 відповідач сплачує своєчасно і в повному обсязі орендну плату та інші витрати, пов'язані з утриманням приміщення, незалежно від наслідків господарської діяльності щомісячно, не пізніше 20 числа поточного місяця з урахуванням щомісячного індексу інфляції на рахунок Орендодавця.

Згідно з п.п. 3.1, 3.3, 3.6 договору за користування об'єктом оренди відповідач сплачує на рахунок позивача орендну плату, компенсацію витрат підприємства за користування земельною ділянкою, на якій розташований об'єкт оренди, та компенсацію витрат підприємства, починаючи з дати підписання акта приймання-передачі. Останнім днем сплати орендної плати є дата підписання орендарем та орендодавцем акта приймання-передачі при поверненні об'єкта оренди позивачу (п..3.9 договору). .

Пункт 5 статті 762 Цивільного кодексу України визначає, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Всупереч вищеназваному договірному зобов'язанню відповідач не виконав своїх обов'язків в частинні внесення плати за оренду нежитлового приміщення та витрат підприємства в результаті чого виникла заборгованість за спірний період, яка за обґрунтованими розрахунками позивача становить: 126 715 грн. 06 коп. по орендній платі, 6 124 грн. 48 коп. з компенсації за користування земельною ділянкою.

Відповідно до ст. 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" однією із істотних умов договору оренди та основним обов'язком орендаря є сплата орендних платежів з урахуванням індексу інфляції.

Статтею 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначається, що орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається (ст. 525 Цивільного кодексу України), якщо інше не встановлено договором або законом.

З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості зі сплати орендної плати у розмірі 126 715 грн. 06 коп., з компенсації за користування земельною ділянкою в сумі 6 124 грн. 48 коп. є обґрунтованими і підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав. Доказів відсутності заборгованості та свого контррозрахунку відповідач суду не надав.

Зважаючи на вищевказане, вимоги Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" в частині стягнення основного боргу є обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Позивачем заявлені вимоги про стягнення з 3% річних в розмірі 2 044 грн. 45 коп.

Згідно статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже передбачене законом право кредитора вимагати спати боргу з урахуванням, процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань.

Перевіривши правильність нарахування позивачем 3% річних, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення 3% річних в сумі 2 044 грн. 55 коп.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Малого приватного підприємства «Гетьман» (03680, м. Київ, вул..Клавдіївська, 34, кв. 48, код ЄДРПОУ 21635903) на користь Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація"(м. Київ, вул. Володимирська, 51А. код ЄДРПОУ 03366500) 126 715 грн. 06 коп. заборгованості по орендній платі, 6 124 грн. 48 коп. заборгованість з компенсації за користування земельною ділянкою, 2 044 грн. 55 коп. - 3% річних, 2 697 грн. 69 коп. судового збору.

Після набрання рішенням в законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 23.06.2014р.

СуддяТрофименко Т.Ю.