№ 39403581, 24.06.2014, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2014 року Справа № 923/1051/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Овечкіна В.Е.,суддів :Чернова Є.В., Цвігун В.Л.,за участю представників:позивача-Юхно Я.О., відповідача-ОСОБА_5, ОСОБА_6,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ПАТ "Херсонська теплоелектроцентраль"на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 27.03.2014у справі№923/1051/13за позовомПАТ "Херсонська теплоелектроцентраль"дофізичної особи-підприємця ОСОБА_5 (далі - ФОП ОСОБА_5)про стягнення 15805,30 грн. заборгованості ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Херсонської області від 08.10.2013 (суддя Людоговська В.В.) позовні вимоги задоволено повністю у зв'язку з їх обґрунтованістю.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 27.03.2014 (судді: Колоколов С.І., Разюк Г.П., Петров М.С.) рішення скасовано частково. Позов ПАТ "Херсонська теплоелектроцентраль" задоволено частково шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 507,23 грн. пені. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено з мотивів їх необґрунтованості та недоведеності.

ПАТ "Херсонська теплоелектроцентраль" у поданій касаційній скарзі просить постанову скасувати, рішення залишити без змін, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, а саме п.п.2.3.2,2.3.5,2.3.6 Методичних вказівок з визначення теплових втрат у водяних та парових теплових мережах (МУ 34-70-080-84), затверджених Головним технічним управлінням з експлуатації енергосистем Міністерства енергетики та електрифікації СРСР 01.01.1985р., та ст.ст.32,33,36,43,64 ГПК України. Зокрема, скаржник вважає обґрунтованим заявлений розмір нормативних втрат в теплових мережах споживача (відповідача). Також заявник вказує на те, що відповідач був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи судом першої інстанції, так як копія позовної заяви була надіслана на адресу відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників сторін, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржувана постанова - залишенню без змін з наступних підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача 15094,52 грн. заборгованості за спожиту теплову енергію та гаряче водопостачання і 3% річних в розмірі 203,55 грн. та приймаючи нове рішення про відмову в позові в цій частині, суд апеляційної інстанції виходив з наступного.

26.07.2010р. між ПАТ "Херсонська теплоелектроцентраль" (виконавець) та ФОП ОСОБА_5 (споживач) укладено договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води №43 (далі - договір №43).

Як встановлено місцевим господарським судом, у період з 01.10.2012р. по 01.07.2013р. відповідачем спожито теплової енергії на загальну суму 15094,52 грн. виходячи з тарифу 999,90 грн./Гкал.

Також судом першої інстанції встановлено, що ФОП ОСОБА_5 за спожиту теплову електроенергію не розрахувалася, залишивши непогашеною суму основного боргу у розмірі 15094,52 грн.

Однак, апеляційним судом достеменно встановлено, що відповідачем була здійснена оплата за спожиту теплову енергію і гаряче водопостачання саме по рахункам, які були виставлені позивачем за спірний період. При цьому, оплату споживач здійснював по отриманим рахункам не в повному обсязі, а лише за фактичне споживання теплової енергії без врахування втрат в теплових мережах споживача, оскільки втрати тепла були невірно визначені та розраховані позивачем, що було підтверджено при апеляційному перегляді справи.

Так, з додаткових пояснень, які були надані позивачем 27.03.2014р., вбачається, що здійснений розрахунок втрат теплової енергії є невірним та був здійснений за формулою для надземної прокладки труб, оскільки значення для розрахунку по формулі використовуються саме для надземної прокладки труб, що є порушенням п.п.6.3.64,7.7.23 Правил технічної експлуатації теплових установок і мереж, затверджених наказом Міністерства палива та енергетики України від 14.02.2007 №71.

Крім того, апеляційним судом правомірно зазначено, що згідно з п.5 договору №43 на момент його укладення тариф на послуги становить 601,4 грн./Гкал (з ПДВ). При зміні тарифів на послуги з теплопостачання взаєморозрахунки виконуються по тарифам, затвердженим (погодженим) рішенням виконкому Херсонської міської ради. Про зміну тарифів виконавець повідомляє споживача листом або в засобах масової інформації.

З виставлених споживачу рахунків на оплату теплової енергії за спірний період вбачається, що тариф за спожиту теплову енергію становить 999,9 грн./Гкал., що суперечить та є порушенням умов укладеного між сторонами договору №43, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які листи від виконавця або докази із засобів масової інформації щодо підвищення та зміни тарифів.

Разом з тим, позивачем був виставлений рахунок №646 на оплату за спожиту теплову енергію у жовтні 2012 року на загальну суму 935,9 грн., проте, у жовтні 2012 року фактичного споживання теплової енергії ФОП ОСОБА_5 не було у зв'язку з проведенням ремонтних робіт, що не було спростовано позивачем в судових засіданнях та підтверджується тим, що рахунком за листопад 2012 року на загальну суму 1343,88 грн. (з ПДВ) передбачено, що споживання теплової енергії за минуле становить 469,95 грн., яка була сплачена споживачем, що підтверджується квитанціями від 18.12.2012 на суму 1149,89 грн. та від 08.01.2013 на суму 230 грн.

Таким чином, в ході апеляційного провадження встановлено, що заборгованість ФОП ОСОБА_5 за спожиту теплову енергію і гаряче водопостачання перед ПАТ "Херсонська теплоелектроцентраль" за договором №43 від 26.07.2010 за період з 01.10.2012р. по 01.07.2013р. погашена.

Колегія погоджується з висновками апеляційного суду з огляду таке.

Відповідно до ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

У зв'язку з неналежним повідомленням відповідача про час та місце розгляду справи в місцевому господарському суді, судом апеляційної інстанції були прийняті та досліджені подані відповідачем додаткові докази по справі (квитанції про оплату послуг теплопостачання), з яких вбачається, що відповідачем була здійснена оплата за спожиту теплову енергію і гаряче водопостачання саме по рахункам, які були виставлені позивачем за спірний період.

Таким чином, апеляційним судом на підставі ретельної правової оцінки наявних у справі доказів в їх сукупності з достовірністю встановлено та позивачем не спростовано погашення відповідачем заборгованості за спожиту теплову енергію і гаряче водопостачання за період з 01.10.2012р. по 01.07.2013р. (за винятком нарахованих позивачем втрат теплової енергії у мережах).

Колегія також не може прийняти до уваги посилання заявника на п.п.2.3.2,2.3.5,2.3.6 Методичних вказівок з визначення теплових втрат у водяних та парових теплових мережах (МУ 34-70-080-84), затверджених Головним технічним управлінням з експлуатації енергосистем Міністерства енергетики та електрифікації СРСР 01.01.1985р., в обґрунтування правильності здійсненого ним розрахунку втрат теплової енергії, оскільки згадані Методичні вказівки мали чітко встановлений термін дії (з 01.01.1985р. по 01.01.1995р.), а тому за спливом вказаного терміну не підлягали застосуванню до спірних правовідносин, пов'язаних з оплатою послуг за спожиту теплову енергію і гаряче водопостачання за період з 01.10.2012р. по 01.07.2013р.

Інші наявні заперечення скаржника зводяться передусім до переоцінки доказів по справі (розрахунок нормативних втрат в теплових мережах), проте, згідно імперативних приписів ч.2 ст.1117 ГПК України касаційна інстанція не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Водночас, стосовно тверджень заявника про належне повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи судом першої інстанції, колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вбачається зі змісту ч.1 ст.64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам та прокурору за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Апеляційним судом встановлено, що ухвали місцевого господарського суду направлялись відповідачу на адресу, яку повивачем було зазначено у самій позовній заяві, а саме: АДРЕСА_1.

Разом з тим, в матеріалах справи міститься витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 17.09.2013, в якому адресою відповідача значиться: АДРЕСА_2.

Таким чином, судом першої інстанції для належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи необхідно було направити ухвалу на адресу, зазначену у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (АДРЕСА_2).

Відтак, з врахуванням приписів ч.1 ст.64 ГПК України апеляційний суд дійшов передчасного висновку про те, що місцевий господарський суд повинен був встановити вірну адресу відповідача, а саме: АДРЕСА_3, та надсилати процесуальні документи саме за цією адресою.

Однак, в будь-якому разі, само по собі помилкове зазначення апеляційним судом юридичної адреси відповідача не призвело до прийняття неправильної по суті постанови, а тому не може бути достатньою підставою для її скасування, чим спростовуються недоречні твердження скаржника про зворотне.

Зважаючи на вищенаведене, колегія не вбачає підстав для скасування постанови.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1115,1117-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 27.03.2014 у справі №923/1051/13 залишити без змін, а касаційну скаргу ПАТ "Херсонська теплоелектроцентраль" - без задоволення.

Головуючий, суддя В.Овечкін

Судді: Є.Чернов

В.Цвігун