Постановление суда № 39356557, 17.06.2014, Апеляційний суд Київської області

Справа № 367/1255/13-ц Головуючий у І інстанції Линник В.Я.Провадження № 22-ц/780/3674/14 Доповідач у 2 інстанції АнтоненкоКатегорія 20 17.06.2014

УХВАЛА

Іменем України

17 червня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді - Антоненко В.І.,

суддів: Гуля В.В., Косьяненко Л.І.,

за участю секретаря: Ромашини І.В.,

розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 17 квітня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа Ірпінська міська державна нотаріальна контора Київської області про поновлення строків позовної давності, визнання договорів дарування будинку та земельної ділянки недійсними, визнання права власності на спадкове майно.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення осіб, які приймають участь у справі, перевіривши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

У жовтні 2012 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа Ірпінська міська державна нотаріальна контора Київської області про поновлення строків позовної давності, визнання договорів дарування будинку та земельної ділянки недійсними, визнання права власності на спадкове майно, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла їх мати ОСОБА_3. Після смерті матері залишилась спадщина, яка складається з будинку АДРЕСА_1, земельної ділянки за цією ж адресою та грошових вкладів. За життя мати склала заповіт від 08 грудня 1994 року, яким все майно заповідала їй. Позивачка вказувалана, що вона та сестра належним чином прийняли спадщину після смерті матері. Незважаючи на те, що сестра не вказана в заповіті, вона має право на обов'язкову частку в спадщині, тому що є інвалідом. Доля сестри в спадщині складає 1/4 частку, а її - 3/4 частки. Після смерті матері в 2010 році їй стало відомо, що мати 27жовтня 2006 року подарувала сестрі будинок АДРЕСА_1, тому вона відразу ж звернулась до суду з позовом про визнання вказаного договору недійсним. У вересні 2011 року по справі була постановлена ухвала про залишення її заяви без розгляду і вона змушена повторно звернутись до суду з вказаною заявою. Крім того, 12 вересня 2012 року від нотаріуса їй стало відомо про договір дарування земельної ділянки АДРЕСА_1, укладений між матір'ю та відповідачкою. Вказувала також, що за життя мати страждала на тяжкі захворювання - цукровий діабет ІІ типу, рак лівої молочної залози, ішемічну хворобу серця, церебральний атеросклероз, гіпертонію, а в серпні 2006 року перенесла гостре порушення мозкового кровообігу з правостороннім геміпарезом. Вказані захворювання позбавляли матір можливості розуміти значення своїх дій та керувати ними. З наведених підстав вважала, що договори дарування будинку та земельної ділянки є недійсними. Просила суд визнати недійсними договори дарування будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки АДРЕСА_1, укладені між ОСОБА_3 та ОСОБА_2; поновити їй строк позовної давності по позовним вимогам відносно визнання недійсним договору дарування будинку. Визнати за нею право власності на 3/4 частини будинку АДРЕСА_1, на 3/4 частини земельної ділянки АДРЕСА_1 та на 3/4 частин грошового вкладу в порядку спадкування за заповітом після смерті матері ОСОБА_3.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 17 квітня 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позов в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

По справі встановлено, що згідно договору дарування житлового будинку від 27 жовтня 2006 року і договору дарування земельної ділянки від 27 жовтня 2006 року ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_2 будинок та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1. Договори дарування посвідчені державним нотаріусом Ірпінської міської державної нотаріальної контори Харченко К.В. за реєстрами 3-2589 та 3-2592. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла. Позивачка та відповідачка є доньками ОСОБА_3.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд обгрунтовано виходив з положень ст. ст. 215, 225, 1216, 218, 1261, 1268 ЦК України та прийшов до правильного висновку про те, що позивач по справі є спадкоємцем першої черги, однак належних та допустимих доказів того, що під час підписання договорів дарування на ім»я її сестри, ОСОБА_3 не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, позивач до суду не надала.

Вказані обставини підтверджуються актом судово-психіатричної експертизи від 14 січня 2014 року, якою встановлено, що ОСОБА_3 під час укладання договорів дарування могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (а.с. 120).

Належних та допустимих доказів, які б спростовували вказаний висновок експертизи, по справі не надано.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд першої інстанції правильно визначився з характером правовідносин, що виникли між сторонами та застосував до них відповідні норми права.

Висновки суду відповідають вимогам закону та обставинам справи.

Рішення суду постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав до його скасування при апеляційному розгляді справи не встановлено.

Докази та обставини, на які посилається апелянт в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Керуючись ст. ст. 308, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення Ірпінського міського суду Київської області від 17 квітня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: