№ 39161684, 04.06.2014, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2014 року Справа № 913/2278/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Полякова Б.М., - головуючого (доповідач у справі), Коваленка В.М., Короткевича О.Є.,розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Луганська Головного управління Міндоходів у Луганській областіна постанову від 28.11.2013 господарського суду Луганської областіта постановувід 19.02.2014 Донецького апеляційного господарського суду у справі№ 913/2278/13 господарського суду Луганської області за заявою приватного підприємства "Віраж", м. Луганськпро банкрутствотовариства з обмеженою відповідальністю "Охорона-4000", м. ЛуганськліквідаторКудінов Є.В., м. Луганськпредставники сторін у судове засідання не з'явилися.

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Луганської області від 30.08.2013 прийнято до розгляду заяву приватного підприємства "Віраж" про порушення провадження про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю "Охорона-4000" (далі - ТОВ "Охорона-4000", боржник).

Ухвалою господарського суду Луганської області від 12.09.2013 за результатами підготовчого засідання порушено провадження у справі №913/2278/13 про банкрутство ТОВ "Охорона-4000".

Постановою господарського суду Луганської області від 28.11.2013 (суддя Яресько Б.В.) визнано боржника банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Кудінова Є.В., зобов'язано його вчинити певні дії.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 19.02.2014 (судді: Богатир К.В. - головуючий, Дучал Н.М., Склярук О.І.), прийнятою за наслідками розгляду апеляційної скарги Лівобережної об'єднаної Державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - Лівобережна ОДПІ, скаржник), вказану постанову залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, скаржник звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та припинити провадження у справі.

Касаційна скарга мотивована порушенням судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 1, 6, 8, 37 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції Закону України від 22.12.2011 N 4212-VI, далі - Закон про банкрутство), ст. ст. 4, 43, 80 Господарського процесуального кодексу України. Доводи касаційної скарги фактично зводяться до тверджень про безпідставність грошових вимог ініціюючого кредитора до боржника.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

При прийнятті постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури в суді повинен бути доведений факт неоплатності боржника, як того вимагає ст. 205 Господарського кодексу України, відповідно до положень ч. 4 якої суб'єкт господарювання може бути оголошений банкрутом за рішенням суду, у разі неспроможності суб'єкта господарювання через недостатність його майна задовольнити вимоги кредиторів.

Також, відповідно до приписів абз. 3 ст. 1 Закону про банкрутство суб'єкт господарської діяльності може бути визнаний банкрутом тільки в разі встановлення господарським судом його неспроможності відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Отже, визнаючи боржника банкрутом, суд має встановити його неоплатність, тобто недостатність майна для задоволення вимог кредиторів, за відсутності можливості укладення мирової угоди чи передумов для введення процедури санації.

У зв'язку з чим суд в обов'язковому порядку повинен з'ясувати як актив, так і пасив боржника та співставити дані обох величин.

Розмір пасиву боржника підлягає визначенню відповідно до затвердженого судом реєстру вимог кредиторів.

Якщо встановлення пасиву боржника відбувається на попередньому засіданні суду, то остаточна правова оцінка активу і пасиву боржника та можливість відновлення платоспроможності боржника надається в підсумковому засіданні суду в процедурі розпорядження майном боржника (ч. 1 ст. 27 Закону про банкрутство).

Частина 3 статті 22 Закону про банкрутство покладає на розпорядника майна обов'язок здійснення аналізу фінансової та господарської діяльності боржника та надання господарському суду і комітету кредиторів звіту про свою діяльність, відомостей про фінансове становище боржника.

Отже, відомості про актив боржника на час визнання боржника банкрутом мають міститися у звіті арбітражного керуючого (розпорядника майна) про фінансово - майновий стан боржника.

При цьому відповідно до ч. 8 ст. 26 Закону про банкрутство до компетенції комітету кредиторів належить звернення до господарського суду з клопотанням про відкриття процедури санації, визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, рішення про що повинно бути подано до суду до закінчення процедури розпорядження майном (ч. 2 ст. 27 Закону про банкрутство).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідне рішення про звернення до суду з клопотанням про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури було прийнято комітетом кредиторів за наслідками розгляду звіту розпорядника майна. При цьому з протоколу засідання комітету кредиторів від 27.11.2013 вбачається, що скаржник, як член комітету кредиторів, також голосував за прийняття такого рішення.

У свою чергу суди попередніх інстанцій, врахувавши наявність відповідного рішення комітету кредиторів, за наслідками аналізу у тому числі звіту розпорядника майна встановили, що фінансово-майновий стан боржника характеризується ознаками надкритичної неплатоспроможності та перевищенням встановленого судом у межах справи про банкрутство пасиву над майновими активами, за відсутності реальних передумов для введення процедури санації, а також можливості укладення мирової угоди.

За таких обставин висновок суду першої інстанції, підтриманий судом апеляційної інстанції, про неспроможність боржника відновити свою платоспроможність не інакше, як через застосування ліквідаційної процедури, а отже наявність правових підстав для визнання боржника банкрутом, є законним та обґрунтованим.

Крім того, судом апеляційної інстанції, окрім дослідження передумов для визнання боржника банкрутом, згідно зі ст. 101 ГПК України також була дана оцінка правомірності порушення даної справи про банкрутство та встановлено наявність усіх визначених ч. 3 ст. 10 Закону про банкрутство підстав для такого порушення.

Відтак, доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.

У зв'язку з чим оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, як такі, що відповідають вимогам чинного законодавства.

З урахуванням викладеного та керуючись ст.ст. 1, 10, 22, 26 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст. 205 Господарського кодексу України та ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111, 11113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Луганська Головного управління Міндоходів у Луганській області залишити без задоволення.

2. Постанову господарського суду Луганської області від 28.11.2013 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 19.02.2014 у справі №913/2278/13 залишити без змін.

Головуючий Б.М. Поляков

Судді В.М. Коваленко

О.Є. Короткевич