№ 38777074, 14.05.2014, Вінницький окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

14 травня 2014 р. Справа № 802/1024/14-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Жернакова М. В.,

секретаря судового засідання: Дмитрука В. В.,

представників позивача: Брайловського С. М., Тишківського С. Л.,

представника відповідача: Гуменюк О. І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Асбет"

до: Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Вінницькій області

про: визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулося товариство з обмеженою відповідальністю "Асбет" (далі - ТОВ "Асбет", позивач) з адміністративним позовом до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області (далі - Вінницька ОДПІ, податковий орган, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Позовні вимоги мотивовані тим, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте в порушення вимог чинного законодавства України, нормативне обґрунтування застосовано за відсутності юридичних фактів, на підставі помилкового застосування норм матеріального права до фактичних правовідносин, а тому підлягає скасуванню. Зокрема, позивач вважає помилковими висновки податкового органу щодо непроведення операцій з придбання товару від ПП "Пробуд", оскільки зазначений правочин повністю підтверджений усіма необхідними первинними документами, є реальним і укладений в межах господарської діяльності товариства. Тому, на переконання позивача, сума податку на додану вартість, визначена з вартості придбаного у контрагента товару, правомірно віднесена ТОВ "Асбет" до податкового кредиту згідно з отриманими податковими накладними.

В судовому засіданні представники позивача повністю підтримали заявлені позовні вимоги та надали пояснення згідно з наведеними у позовній заяві обґрунтуваннями. Просили суд адміністративний позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти вимог позивача заперечила з мотивів, викладених у наданих суду 22.04.2014 письмових запереченнях. Представник Вінницької ОДПІ наполягала на тому, що під час проведення позапланової невиїзної документальної перевірки ТОВ "Асбет" і прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення податковий орган діяв відповідно до вимог чинного законодавства, на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України, а тому адміністративний позов задоволенню не підлягає.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд установив такі фактичні обставини.

З 21.02.2014 по 24.02.2014 Вінницька ОДПІ провела позапланову невиїзну документальну перевірку ТОВ "Асбет" з питань своєчасності, достовірності та повноти нарахування податку на додану вартість за взаємовідносинами з приватним підприємством "Пробуд" (код ЄДРПОУ 35823576) за липень 2013 року. За результатами перевірки 03.03.2014 складено акт № 500/22-03/38254571 (далі - акт перевірки).

Відповідно до висновків вказаного акта під час перевірки встановлено порушення позивачем: п. 200.1 та п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI (далі - ПК України), в результаті чого занижено суму податку на додану вартість (далі - ПДВ), яка підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету за липень 2013 року на 50000 грн.

На акт перевірки позивач 12.03.2014 подав письмові заперечення (а. с. 18), які Вінницька ОДПІ залишила без задоволення, про що листом від 19.03.2014 № 6077/10/2203 повідомила директора ТОВ "Асбет" (а. с. 19).

На підставі висновків акта перевірки 20.03.2014 відповідач прийняв податкове повідомлення рішення № 00002462203 про збільшення грошового зобов'язання з ПДВ у сумі 62500 грн., з яких 50000 грн. основного платежу та 12500 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Не погоджуючись з прийнятим податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив його до суду.

Оцінюючи податкове повідомлення-рішення № 0002462203 від 20.03.2014, суд виходив з такого.

Підставою для прийняття оскаржуваного рішення став висновок відповідача про порушення ТОВ "Асбет" ст. 185, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 ПК України, а саме завищення податкового кредиту в частині придбання будівельних матеріалів (цементу) за взаємовідносинами з приватним підприємством "Пробуд" (далі - ПП "Пробуд") за липень 2013 року на суму 50000 грн.

Однак, суд вважає, що такі висновки Вінницької ОДПІ не відповідають фактичним обставинам справи і є помилковими з огляду на таке.

Згідно з п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Статтею 201 ПК України передбачено, що податкова накладна є податковим документом. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку.

Отже, в разі видачі покупцю контрагентом, який зареєстрований як платник ПДВ, податкових накладних з усіма необхідними реквізитами, визначеним законом, такий покупець має право на включення цього податку до складу податкового кредиту за звітний податковий період.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

При цьому нормами ч. 2 ст. 9 вказаного закону встановлені вимоги до первинних документів. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість обов'язковому з'ясуванню підлягають, зокрема, обставини, що підтверджують рух активів у процесі здійснення господарської операції. При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Як установив суд, з ПП "Пробуд" ТОВ "Асбет" уклало договір поставки № 100/1 від 10.07.2013 року. Відповідно до цього договору ПП "Пробуд" як постачальник поставляє ТОВ "Асбет" як покупцю будівельні матеріали згідно з відповідними накладними, а покупець зобов'язаний приймати товар, оплачувати його на встановлених договором умовах.

На підтвердження виконання умов договору поставки товару № 100/1 від 10.07.2013 позивач надав податковому органу під час проведення перевірки та до суду податкові накладні, виписані ПП "Пробуд": № 352 від 29.07.2013, № 366 від 30.07.2013, № 385 від 31.07.2013.

Під час проведення перевірки та під час розгляду справи не встановлено порушень щодо оформлення вказаних податкових накладних. ПП "Пробуд" на момент поставки мав статус зареєстрованого платника податку на додану вартість. Зазначені податкові накладні зареєстровані в Реєстрі податкових накладних.

Придбаний позивачем цемент оприбутковано на підставі видаткових накладних № РН-0001412 від 29.07.2013 року, 85 тон. на суму 83130 грн. з ПДВ; № РН-0001414 від 30.07.2013 року. 153,8 тон. на суму 160567,20 грн. з ПДВ; № РН-0001418 від 31.07.2013 року, 53,93 тон. на суму 56302,92 грн. з ПДВ.

Відповідач в акті перевірки та письмових запереченнях стверджує про відсутність товарно-транспортних накладних на підтвердження поставки будівельних матеріалів. Однак, в судовому засіданні суд досліджував долучені до матеріалів справи товарно-транспортні накладні, які підтверджують фактичні доставку придбаного позивачем цементу: № АВ 942 від 10.07.2013 року, 21,1 тон., № АВ 890 від 11.07.2013 року, 22,6 тон., № АВ 950 від 12.07.2013 року, 22,67 тон., № АВ 955 від 15.07.2013 року, 23,92 тон., № АВ 924 від 16.07.2013 року, 22,87 тон., № АВ 958 від 17.07.2013 року, 22,15 тон., № АВ 964 від 18.07.2013 року, 23,88 тон., № АВ 968 від 907.2013 року, 22,73 тон., № АВ 972 від 22.07.2013 року, 22,67 тон., № АВ 976 від 23.07.2013 року, 21,62 тон., № АВ 980 від 24.07.2013 року, 21,28 тон., № АВ 986 від 25.07.2013 року, 11,29 тон., № АВ 992 від 26.07.2013 року, 11,08 тон., № АВ 998 від 29.07.2013 року, 11,82 тон., № АВ 1002 від 30.07.2013 року, 10,99 тон.

Придбаний цемент був повністю оплачений покупцем - TOB "Асбет" на банківський рахунок продавця - ПП "Пробуд", що підтверджується платіжним дорученнями, та карткою рахунків № 631, оборотно-сальдовою відомістю, дослідженими Вінницькою ОДПІ під час проведення перевірки.

Вінницька ОДШ зазначає, що до перевірки позивач не надав сертифікати якості будівельних матеріалів (цементу).

Згідно з ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Однак, а ні договором поставки № 100/1 від 10.07.2013 року, а ні жодними актами цивільного законодавства не передбачено обов'язкової передачі продавцем сертифікатів якості на такий вид товару, як цемент. Тому, на переконання суду, сертифікат якості не є обов'язковим документом при купівлі-продажу цементу.

Факт використання ТОВ "Асбет" придбаного в ПП "Пробуд" цементу у власній господарській діяльності підтверджується довідкою Головного управління статистики Вінницької області з зазначенням основних видів діяльності позивача, зокрема, КВЕД 23.63 - виробництво бетонних розчинів готових для використання, та не спростовується відповідачем.

Придбаний цемент зберігався позивачем в орендованих у ПАТ "Вінницький асфальтобетонний завод" приміщень цементного складу, на підставі договору оренди від 01.07.2013.

Отже, сукупність первинних, платіжних, звітних та інших документів, які зазвичай супроводжують такого роду операції, підтверджує фактичне здійснення господарських операцій і не дає підстав для сумніву у їх реальності та безтоварності. Характер спірних операцій відповідає звичайній господарській діяльності позивача та її основним видам.

Натомість, відповідач не надав належних і допустимих доказів, які б об'єктивно ставили під сумнів фактичне здійснення цих операцій. Також представник відповідача не навів обставин та доказів, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, збитковості здійснених операцій або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли свідчити про їх фіктивність чи про те, що дії позивача і його контрагента були спрямовані на отримання незаконної податкової вигоди.

Податковий орган також обґрунтовує правомірність свого рішення виходячи з висновків акта зустрічної звірки ПП "Пробуд", у висновках якого зазначеного, що під час перевірки не підтверджено реальність проведених господарських операцій з контрагентами-покупцями та постачальниками за липень 2013 року.

Однак Податковий кодекс України виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставить у залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання. Положення щодо надмірної сплати податку як необхідної умови його повернення з бюджету платникові, стосується саме цього платника і сплати ним податку в ціні товарів (послуг) постачальникам. Несплата продавцем податку на додану вартість до бюджету в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем і не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Вказана правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 22.10.2010 року та 31.01.2011 року і повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який у своєму рішенні від 22.01.2009 року (справа "Булвес АД" проти Болгарії") констатував, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Європейського суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Крім того, відповідач на стор. 6 акта перевірки, зазначаючи про наявність розбіжностей у сумах задекларованих позивачем сум податкового кредиту ПДВ, та податкових зобов'язань постачальника - ПП "Пробуд" за липень 2013 року, зазначає зовсім інші дані, які не стосуються предмета перевірки: суму ПДВ - 116666,76 грн. ПДВ, 50000 грн. податку, задекларованого позивачем; та зовсім інше підприємство покупця - TOB "Віндор", замість позивача - TOB "Асбет".

З урахуванням зазначеного, з твердженнями відповідача з посиланням на матеріали перевірки про те, що діяльність контрагента позивача була спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди ТОВ "Асбет" у вигляді безпідставного формування податкового кредиту, суд не погоджується, оскільки вони ґрунтуються на припущеннях.

Суд також зазначає, що з урахуванням приписів п. 201.1, 201.6, 201.8 ст. 201 ПК України покупець має право на включення ПДВ до складу податкового кредиту за звітній податковий період в разі видачі йому контрагентом, який зареєстрований як платник ПДВ, податкової накладної з усіма необхідними реквізитами, визначеним законом.

Як уже зазначалося, податкові накладні, які були отримані позивачем від постачальника ПП "Пробуд", повністю відповідають вимогам податкового законодавства та містять усі необхідні для цього різновиду первинних документів реквізити, що не заперечує відповідач. Факт реєстрації вказаного контрагента позивача платником ПДВ на час видачі податкових накладних також не заперечується.

Під час розгляду справи суд установив, що в межах спірних відносин товар позивачем отриманий та оплачений, за фактом отримання податкових накладних сформований податковий кредит. З огляду на викладене суд вважає помилковими висновки податкового органу про неправомірність включення ТОВ "Асбет" до податкового кредиту липня 2013 року сум податку на додану вартість, сплачених у зв'язку з придбанням цементу у ПП "Пробуд", та безпідставність формування позивачем показників своєї звітності з врахуванням цих сум.

Відтак, підстави для визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість відсутні. Безпідставність збільшення грошових зобов'язань доводить також безпідставність застосування штрафних санкцій.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів правомірність оскаржуваного рішення, відтак позовні вимоги знайшли своє підтвердження під час розгляду адміністративної справи.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції головного управління Міндоходів у Вінницькій області № 0002462203 від 20.03.2014 про визначення товариству з обмеженою відповідальністю "Асбет" грошових зобов'язань з податку на додану вартість в сумі 62500 грн., з яких 50000 грн. основного платежу та 12500 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Жернаков Михайло Володимирович