Постановление суда № 38238345, 06.03.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"06" березня 2014 р. м. Київ К/800/44404/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Рибченка А.О.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Волошин В.М.

за участю представників згідно журналу судового засідання від 06.03.2014 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників Міністерства доходів і зборів України на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15.08.2013

у справі № 826/5361/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Нобл Ресорсіз Україна"

до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з

обслуговування великих платників Міністерства доходів і зборів України

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Нобл Ресорсіз Україна" звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Центральний офіс з обслуговування великих платників Міністерства доходів і зборів України про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000094050 від 22.02.2013.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.06.2013 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.08.2013 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.06.2013 скасовано, прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000094050 від 22.02.2013.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції відповідач оскаржив їх в касаційному порядку.

В скарзі просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом апеляційної інстанцій при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем була документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ „Скрап-Мет" за період з 01.12.2009 по 31.12.2012 та складено акт № 121/40-50/35919521 від 08.02.2013.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000094050 від 22.02.2013, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток в загальному розмірі 2353429 грн.: основний платіж 1882743 грн., штрафні (фінансові) санкції 470686 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9, п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу, позивачем завищено витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, та витрати у зв'язку з придбанням товарів (послуг) за І квартал 2012 року на суму 8965443, 56 грн. та призвело до заниження податку на прибуток на суму 1882743 грн.

Заниження позивачем податку на прибуток в періоді, що перевірявся, за висновками контролюючого органу виникло у зв'язку з тим, що договори, укладені позивачем з його контрагентом ТОВ „Скрап-Мет" є такими, що укладені без мети настання реальних наслідків, оскільки господарські операції з цим суб'єктом господарювання не мали реального характеру та спрямовані лише на отримання податкової вигоди.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що господарські взаємовідносини позивача з ТОВ „Скрап-Мет", з якими, як встановлено судом першої інстанції, було укладено наступні договори, які було досліджено судами.

Згідно пп.139.1.9. п.139.1. ст.139 Кодексу, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та нарахування податку.

На виконання умов договорів поставки ТОВ „Скрап-Мет" було виписано податкові накладні, видаткові накладні, рахунки-фактури.

Позивачем було сплачено за товар, що підтверджується довідкою банку про переказ коштів на користь ТОВ „Скрап-Мет" від 19.04.2013.

Зберігання придбаного товару підтверджують: копія договору складського зберігання сільськогосподарської продукції № 67 В від 28.09.2011; копія додаткової угоди № 1 до договору складського зберігання сільськогосподарської продукції № 67 В від 28.01.2011; копія додаткової угоди № 2 до договору складського зберігання сільськогосподарської продукції № 67 В від 28.01.2011; копія договору про надання послуг по прийомці, зберіганню та відвантаженню зернових, зернобобових та масляних культур від 29.09.2011; копія договору складського зберігання кукурудзи № 25- К/ЗБ/2011 від 26.09.2011 з додатками; копія договору складського зберігання кукурудзи № 06-К/2011 від 19.09.2011 з додатками; копія договору складського зберігання № 36 на 2011-2012 маркетинговий рік від 30.09.2011; копія додаткової угоди до договору складського зберігання № 36 на 2011-2012 маркетинговий рік від 15.05.2012; копія договору № 50940/441453 від 26.01.2012. Копія товарно-транспортної накладної № 760102 від 01.11.2011 р.; копія складської квитанції на зерно № 1042 від 24.02.2012 р. складської квитанції на зерно № 723 від 10.11.2011 р.; копія складської квитанції на зерно № 853 від 01.11.2011 р.; копія складської квитанції на зерно № 157 від 08.11.2011 р.; копія складської квитанції на зерно № 706 від 08.11.2011 р.; копія складської квитанції на зерно № 656 від 09.11.2011 р.; копія складської квитанції на зерно № 735 від 11.11.2011 р.; копія складської квитанції на зерно № 022966 від 16.11.2011 р.; копія складської квитанції на зерно № 783 від 21.11.2011 р.; копія складської квитанції на зерно № 588 від 24.10.2011 р.; копія складської квитанції на зерно № 673 від 24.10.2011 р.

Придбаний позивачем товар був використаний у власній господарській діяльності, що підтверджується копією вантажної митної декларації № 500060704/2012/000832 та доповнення до неї; копією договору № 50845/432338 від 21.10.2011 р.; копією вантажної митної декларації № 500060704/2012/000988 та доповнення до неї, копією вантажної митної декларації № 500060704/2012/002130 та доповнення до неї; копія договору поставки № 50849 від 26.10.2011 р.; копіями товарно-транспортних накладних № 760101 від 01.11.2011 р. та № 760102 від 01.11.2011 р.

Частинами 2 та 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, які брала участь у здійсненні господарської операції.

В свою чергу, Акт перевірки не містить посилань на порушення позивачем вимог зазначених норм.

Доводи відповідача про те, що первинні документи оформлені належним чином, але підписані невідомою особою, колегією суддів не можуть бути прийняті, оскільки вони не підтверджуються належними доказами.

Згідно із абз. 1 ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його невідповідність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (абз. 1 ч. 2 ст. 216 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконним заволодіння ним.

Згідно з ст. 228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Так, відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

У даному випадку податковим органом не доведено невиконання спірних операцій на користь позивача, а отже не доведено обставин та не надано доказів на їх підтвердження, які б у взаємозв'язку з приписами Податкового кодексу України унеможливлювали формування позивачем податкового кредиту за зазначеними операціями.

Також, судова колегія зазначає, що надані позивачем документи повністю підтверджують реальність господарських операцій.

При цьому відповідачем не були надані докази щодо неотримання позивачем послуг, визначених в договорах.

Колегія суддів критично оцінює посилання відповідача на акти про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період, що перевірявся, оскільки визначальним фактом для визначення об'єкта оподаткування є фактична оплата ним сум податку контрагенту яка позивачем здійснена, що підтверджується первинними документами та використанням товару у власній господарській діяльності.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників Міністерства доходів і зборів України на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15.08.2013 у справі № 826/5361/13-а залишити без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників Міністерства доходів і зборів України залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15.08.2013 у справі № 826/5361/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді А.О. Рибченко О.І. Степашко