Постановление суда № 38027770, 27.03.2014, Апеляційний суд Сумської області

Справа №592/13757/13-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Литовченко О. В.Номер провадження 22-ц/788/552/14 Суддя-доповідач - Хвостик С. Г. Категорія - 50

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2014 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Хвостика С. Г.,

суддів - Левченко Т. А., Таран С. А.,

за участю секретаря - Чуприни В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Апеляційного суду Сумської області апеляційну скаргу ОСОБА_3

на заочне рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 10 лютого 2014 року

в цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа: служба у справах дітей Сумської міської ради, про позбавлення батьківських прав, -

в с т а н о в и л а:

Заочним рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 10 лютого 2014 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 та попереджено відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини - дочки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, а також покладено на Службу у справах дітей Сумської міської ради контроль за виконанням ОСОБА_4 своїх батьківських обов'язків.

Вказане заочне рішення суду позивач оскаржила в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В доводах апеляційної скарги зазначається, що судом першої інстанції ухвалено рішення без повного, всебічного та об'єктивного з'ясування всіх обставин справи. Зокрема, судом не були викликані та не заслухані покази свідків, які б підтвердили вимоги позову, про допит яких клопотала позивач. Також були проігноровані надані нею довідки про те, що відповідач не навідувався ані до загальноосвітньої школи, ані до музичної школи, де навчається їх спільна дочка, не цікавився її навчанням та духовним розвитком, не звертався до неї, щоб владнати ситуацію, що виникла. До того ж, відповідачем не було вчинено ніяких дій, спрямованих на зменшення заборгованості по сплаті аліментів на утримання дитини, які він не виплачує тривалий період.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_3 про задоволення апеляційної скарги, пояснення відповідача ОСОБА_4 та думку прокурора Воробєй Е.В. про залишення рішення суду без змін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що сторони з 17 лютого 2001 року по 08 жовтня 2009 року перебували в зареєстрованому шлюбі, від якого мають малолітню дочку ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.5, 14).

Після розірвання сторонами шлюбу позивачка проживає разом з малолітньою дочкою, а відповідач мешкає окремо (а.с.10, 19).

Згідно рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 10 серпня 2005 року стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання дочки ОСОБА_6 у розмірі 1/4 частини з усіх видів доходів щомісячно, починаючи з 27 липня 2005 року, до досягнення дочкою повноліття, на підставі якого 12 вересня 2005 року був виданий виконавчий лист (а.с.6-7).

Станом на 01 листопада 2013 року заборгованість по виплаті відповідачем аліментів на утримання дочки складала 28223,78 грн., про що свідчить наданий розрахунок по виконавчому листу (а.с.8-9).

З наданих довідок за місцем навчання малолітньої ОСОБА_6 із загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 12 м. Суми, комунального закладу Сумський Палац дітей та юнацтва та Сумської дитячої музичної школи № 3 убачається, що вихованням ОСОБА_6 займається тільки мати ОСОБА_3, а батько навчальний процес не відвідує, дочкою не цікавиться (а.с.11, 12, 13).

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції дійшов висновку, що підстав для позбавлення відповідача батьківських прав немає у зв'язку з недоведеністю вимоги, зазначивши, що така міра є крайнім заходом, хоча суд і погодився з доводами позивача про те, що відповідач не в повній мірі приймає участь у розвитку та вихованні дитини, попередивши, таким чином, його про необхідність змінити на краще ставлення до виховання дитини, а також поклав на органи опіки і піклування контроль за виконанням відповідачем батьківських обов'язків.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони є законними і обґрунтованими.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Декларація прав дитини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, як принципове положення визначила, що дитина повинна зростати в умовах турботи.

Згідно із ст. 18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Положеннями п.2 ч.1 ст.164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він, зокрема, ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

Як зазначено у п.16 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30 березня 2003 року № 3, ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

В той же час, п.п.15, 18 Постанови Пленуму ВСУ від 30 березня 2003 року № 3 передбачено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.

Аналіз наведених норм права дає підстави стверджувати, що позбавлення батьківських прав можливе при наявності передбачених законом підстав, однак такий захід суд може застосувати у виняткових випадках, з урахуванням ряду обставин.

В той же час, суть доводів апеляційної скарги позивача, яка не погодилась з рішенням суду про відмову у її позові, зводиться до того, що суд безпідставно не врахував надані нею докази про те, що відповідач, як батько дитини, ухиляється від виконання своїх обов'язків відносно виховання малолітньої дочки, а саме: не цікавиться її життям, має велику суму заборгованості по сплаті аліментів на її утримання, стягнутих за рішенням суду, до того ж, сама малолітня ОСОБА_6 не заперечує проти позбавлення її батька батьківських прав відносно неї.

Однак, колегія суддів ставиться критично до вказаних доводів апеляційної скарги, оскільки фактично в них йдеться про переоцінку тих доказів, які були повно та всебічно досліджені судом першої інстанції під час розгляду справи, так як інших доказів на підтвердження своїх вимог позивач не надала, а судом обставини, які б свідчили про наявність підстав для задоволення позову, не встановлені.

Крім того, колегія суддів ставиться критично до висновку органу опіки та піклування про можливість позбавлення батьківських прав ОСОБА_4, поданого суду апеляційної інстанції під час розгляду справи, оскільки вказаний висновок є передчасним та однобічним, так як зроблений без врахування відомостей та можливостей з боку відповідача, який не намагався, щоб врахували його думку.

Зокрема, як вбачається з акту обстеження умов проживання за місцем реєстрації відповідача по пров. Островського, 3 в м. Суми, на час проведення перевірки представником органу опіки та піклування вдома нікого не було, а сусіди повідомили, що ОСОБА_4 мешкає за іншою адресою.

Також вказаний висновок органу опіки і піклування протирічить встановленим у справі обставинам, які свідчать про відсутність підстав для задоволення позову.

До того ж, застосування судом до відповідача попередження та контролю щодо виконанням ним батьківських обов'язків з боку органу опіки і піклування спрямовані на захист прав неповнолітньої дитини, спонукання відповідача змінити на краще своє ставлення до неї.

Таким чином, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, оскільки позбавлення відповідача батьківських прав є передчасним, тому навіть за умов доведеності тих обставин, що він не в повній мірі виконує свої обов'язки по вихованню дитини, вони ще не свідчать про його свідоме нехтування своїми обов'язками, так як в суді апеляційної інстанції позивачка не заперечувала, що відповідач став частково погашати заборгованість по аліментам, у зв'язку з чим суд правильно діяв, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини.

Отже, враховуючи, що позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав є крайнім заходом, а також приймаючи до уваги, що підстави для задоволення позову відсутні, тому колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до вимог ч.2 ст.308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

За таких обставин, коли суд першої інстанції постановив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає, отже, апеляційну скаргу необхідно відхилити.

Керуючись ст.ст. 307 ч.1 п.1, 308, 314 ч.1 п.1, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, а заочне рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 10 лютого 2014 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, і з цього часу може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий -

Судді -