Решение № 37837193, 20.03.2014, Заводський районний суд м. Миколаєва

Справа №2/487/393/14

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

20.03.2014 р.

Заводський районний суд м. Миколаєва у складі головуючого судді Павлової Ж.П., секретаря Сочивко І.О.,

представників сторін ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, розглянувши в відкритому судовому засідання цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 та третьої особи ОСББ "Наш дом" та виконавчого комітету Миколаївської міської ради про усунення перешкод в користуванні квартирою , виселення та вселення, визнання особи такою, що втратила право на користування житлом, та по зустрічній позовній заяві ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право на користування житлом,

В С Т А Н О В И В

16.09.2013р. ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6 та третьої особи ОСББ "Наш дом" про усунення перешкод в користуванні квартирою, а саме виселення тимчасового мешканця ОСОБА_6 та вселення його у спірну квартиру АДРЕСА_1.

В позові позивач вказав, що з 01.11.2001року він зареєстрований в АДРЕСА_1, на підставі виданого 21.09.2001р. ордеру виконавчим комітетом Миколаївської міської ради.

Через неприязнені відносини із батьком, який був основним наймачем спірної АДРЕСА_1, він ( якому лише виповнилось 18 років)з 2001 року вибрався із квартири АДРЕСА_2, в якій проживав разом із батьком та іншими членами сім*ї.

У 2013 році він дізнався , що його батько, відповідач по справі вселив в 2002 році у спірну АДРЕСА_1 відповідачку ОСОБА_6

Посилаючись на те, що відповідач ОСОБА_5 постійно чинив перешкоди у вселенні його до спірної квартири , позивач просив виселити відповідачку ОСОБА_6,як тимчасового мешканця із квартири АДРЕСА_1 та вселити його до вказаної квартири.

06.11.2013р. позивач свої позовні вимоги збільшив, в яких просив також визнати ОСОБА_5, таким, що втратив право на користування спірною квартирою, оскільки він в ній не проживає більше 6 місяців без поважних причин.

17.10.2013року ОСОБА_5 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_4 про визнання його таким, що втратив право на користування квартирою АДРЕСА_1, оскільки останній не проживає в ній із 2000 року.

В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити. Зустрічну позовну заяву ОСОБА_5 не визнали та просили відмовити в її задоволенні.

Відповідач ОСОБА_5 та його представник позовні вимоги не визнали, просили відмовити в задоволенні позову ОСОБА_4, а

зустрічні вимоги підтримали та просили їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_6 та її представник в судовому засіданні позовні вимоги не визнали, просили відмовити в їх задоволенні , посилаючись на безпідставність та недоведеність вимог.

Представники третіх осіб в судове засідання не зявились.

Вислухавши пояснення сторін, їх представників, покази свідків та дослідивши матеріали справи суд приходить до наступного.

В судовому засіданні встановлено, що рішенням виконкому Миколаївської міської ради від 21.09.2001року №85 ОСОБА_5 на склад сім*ї із 5 осіб було видано ордер на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , житловою площею 18,5 кв.м, зі зняттям останніх з квартирного обліку. На підставі вказаного ордеру на житлове приміщення у вказану квартиру 01.11.2001 року були зареєстровані ОСОБА_5 та його син ОСОБА_4, але у вказану квартиру не вселились, а залишились проживати за адресою АДРЕСА_2.

До теперішнього часу вищезазначена спірна квартира знаходиться на балансі ОСББ "Наш дом" та належить до комунальної власності територіальної громади м.Миколаєва.

З 2001 року між позивачем та відповідачем склались напружені неприязнені відносини. В сім*ї часто виникали сварки, у зв*язку із чим ОСОБА_4 пішов із квартири АДРЕСА_2, де він постійно мешкав.

В 2002 році в спірну квартиру АДРЕСА_1 відповідач ОСОБА_5 вселив свою знайому ОСОБА_6, яка до теперішнього часу проживає у вказаній квартирі.

Вищезазначене підтверджується показами свідків в судовому засіданні ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14ОСОБА_15, ОСОБА_16

Як встановлено судом, позивач неодноразово звертався до батька з проханням надати йому можливість проживати у АДРЕСА_1 , але йому було повідомлено, що вказана квартира ще продана в 2002 році.

Лише в 2013 році позивач дізнався, що у спірній вище зазначені квартирі мешкає на правах тимчасового мешканця ОСОБА_6

Відмова відповідача ОСОБА_5 впустити позивача ОСОБА_4 до квартири АДРЕСА_1 стала підставою для звернення позивача до Заводського РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області з заявою про вжиття заходів впливу на відповідачів, про що свідчить лист від 30.08.2013року. Зазначені вище обставини свідчать про наявність перешкод в користуванні позивачем спірної квартири АДРЕСА_1.

Відповідно до ч.1 ст. 64 ЖК України, члени сім*ї наймача, які проживають спільно з ним, користуються нарівні з наймачем всіма правами та несуть всі обов*язки за договором найму жилого приміщення. До членів сім*ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки.

За таких підстав суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_4 про вселення його до квартири підлягають задоволенню.

Що стосується його позовних вимог про визнання ОСОБА_5 таким , що втратив право на користування спірною квартирою,та позовних вимог про виселення ОСОБА_6 то вони задоволенню не підлягають за їх недоведеністю.

Крім того,відповідно до вимог ст. 98 ЖК України, на яку

посилається позивач , тимчасові мешканці зобов*язані звільнити

приміщення за вимогою наймача чи проживаючих спільно з ним членів сім*ї, до яких ОСОБА_4 не відноситься.

Що стосується зустрічних позовних вимог ОСОБА_4 відносно визнання свого рідного сина ОСОБА_4 таким, що втратив право на проживання в АДРЕСА_1 то вони задоволенню не підлягають, оскільки встановлено, що батько чинив перешкоди йому в користуванні спірним житловим приміщенням, оскільки з 2001 року, з дня отримання ордеру на квартиру , тривалий час спірна квартира знаходилась в непридатному для проживання стані,оскільки потребувала ремонту.

В 2002 році в спірну однокімнатну квартиру з умовою проведення ремонтних робіт в цій квартирі вселилась ОСОБА_6 із своєю дочкою.

В теперішній час в квартирі проживає ОСОБА_6,а також судом встановлено, що ключів від спірної квартири у ОСОБА_4 ніколи не було.

Відповідно до положення п.10 Постанови Пленуму Верховного суду України №2 від 12.04.1985 року "Про деякі питання , що виникли в практиці застосування судами ЖК України" із наступними змінами та доповненнями, у справах про визнання наймача або члена його сім*ї таким, що втратив право на користування жилим приміщенням(ст.71 ЖК України) необхідно з*ясувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності ( перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім*ї, тощо) суд може продовжити пропущений строк.

Коли в жилому приміщенні не залишилися члени сім*ї особи, яка була відсутня, його повернення в це приміщення до часу розгляду справи в суді є істотною обставиною, але вона не може бути безспірною підставою до відмови в позові, а повинна оцінюватись в сукупності з іншими обставинами.

Так, відповідачем ОСОБА_5 пред*явлено зустрічні позовні вимоги до ОСОБА_4 після звернення ОСОБА_4 з позовом до суду про вселення, тобто вже після того, як він намагався вселитись в спірну квартиру, але йому в цьому перешкоджали, як проживаюча в ній ОСОБА_6 ,так і відповідач, його батько ОСОБА_5

За таких підстав, суд вважає зустрічні позовні вимоги ОСОБА_5 такими, що задоволенню не підлягають.

Його доводи в суді , та доводи його представника про довготривалість не вселення позивача у спірну квартиру спростовуються вищезазначеними показами свідків , які вказали, що на час отримання ордеру на спірну квартиру позивач був неповнолітнім, між ним та батьком склались неприязнені відносини, які перешкоджали йому вселенню в квартиру і тривалий час позивач вважав спірну квартиру проданою.

Крім того, задоволення позову про визнання втратившим право на користування жилим приміщенням можливий лише у відношенні тієї особи, яка вже набула права користування конкретним житловим приміщенням, вселилась в нього в установленому порядку в якості члена сім*ї наймача, однак певний час без поважних причин в ньому не мешкає, тобто не використовує житло за цільовим призначенням - для проживання.

Керуючись ст.ст. 10,60,212,213,215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_4 задовольнити частково.

Вселити ОСОБА_4 в квартиру АДРЕСА_1.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання особи такою, що втратила право на користування житлом відмовити.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про виселення відмовити.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право на користування житлом відмовити.

Стягнути із ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 судові витрати в сумі 114 грн. 70 коп.

Рішення вступає в законну силу через 10 днів з дня його проголошення.

На рішення може бути подано апеляційну скаргу до Миколаївського апеляційного суду через Заводський районний суд м.Миколаєва в порядку, визначеному ст.ст. 294, 295 ЦПК України.

Суддя: ПАВЛОВА Ж.П.