№ 37639936, 06.03.2014, Вінницький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Вінниця

06 березня 2014 р. Справа № 802/458/14-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Крапівницької Н.Л.,

секретаря судових засідань Середюка М.А.,

за участю представників сторін:

позивача Бондар О.І., Міщенка М.І., Москалюк Н.І.,

відповідача Ладуби А.Ю., Костіцена І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Вінниці адміністративну

справу за адміністративною позовною заявою

військової частини 3028

до державної фінансової інспекції у Вінницькій області

про визнання дій неправомірними та скасування вимоги, -

В С Т А Н О В И В :

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась військової частини 3028 з адміністративним позовом до державної фінансової інспекції у Вінницькій області про визнання дій неправомірними та скасування вимоги.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на те, що за результатами проведеної ревізії фінансово-господарської діяльності військової частини 3028 за період з 01.07.2011 року по 01.09.2013 року відповідачем складено акт №08-07/23 від 12.12.2013 року та сформовано вимогу №02-08-28-14/335 від 17.01.2014 року, де визначено ряд виявлених порушень зі сторони позивача. Позивач не погоджується з частиною порушень у вимозі, а саме, пункти 1, 2, 3, 4, 5, 6. Вказані пункти вимоги позивач вважає протиправними та просить їх скасувати, оскільки вони прийняті в порушення вимог чинного законодавства України.

В судовому засіданні представники позивача позов підтримали та просили суд задовольнити його у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Представники відповідача позовні вимоги не визнали, надавши суду письмові заперечення і пояснення у засіданні. Вважають, що позов не підлягає задоволенню в зв'язку з тим, що позапланова ревізія окремих питань фінансово-господарської діяльності військової частини 3028 за період з 01.07.2011 року по 01.09.2013 року проводилась відповідно та на підставі норм чинного законодавства, в результаті якої складено акт ревізії, який відповідає вимогам діючого законодавства України. Також додатково зазначили, що за результатами проведеної перевірки прийнято вимогу, у якій визначені порушення фінансової дисципліни, допущені позивачем, які підлягають усуненню.

Заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши наявні у справі докази, на засадах всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, судом встановлено наступне.

На виконання п.1.1.6.3 Плану контрольно-ревізійної роботи ДФІ у Вінницькій області на ІІІ квартал 2013 року і на підставі направлень, виданих начальником ДФІ у Вінницькій області №1036, №1037 від 23.09.2013 року та №1054, №1055 від 25.09.2013 року, працівниками ДФІ у Вінницькій області проведено позапланову ревізію окремих питань фінансово - господарської діяльності військової частини 3028 за період з 01.07.2011 року по 01.09.2013 року.

В ході ревізії виявлено ряд порушень та недоліків, викладених в акті ревізії № 08-07/23 від 12.12.2013 року (т.1 а.с.40-115).

Не погоджуючись з висновками акту ревізії військовою частиною 3028 надано до ДФІ у Вінницькій області заперечення за №1328 від 20.12.2013 року на акт ревізії № 08-07/23 від 12.12.2013 року (т.1 а.с.240-249).

Розглянувши заперечення на акт ревізії військової частини 3028 ДФІ у Вінницькій області надіслано висновки на заперечення від 15.01.2014 року, згідно яких, висновки, які викладено в акті ревізії №08-07/23 від 12.12.2013 року, відповідають нормам чинного законодавства (т.1 а.с.250 т. 2 а.с. 1-19).

Визначаючись щодо заявлених вимог суд виходить з наступного.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Правові та організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні врегульовані Законом України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" (надалі - Закон).

Відповідно до статті 2 цього Закону головним завданням органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно, за дотриманням законодавства на всіх стадіях бюджетного процесу щодо державного і місцевих бюджетів, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за рішенням суду, винесеним на підставі подання прокурора або слідчого для забезпечення розслідування кримінальної справи.

Державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, перевірки державних закупівель та інспектування.

Статтею 4 Закону передбачено, що інспектування здійснюється органом державного фінансового контролю у формі ревізії та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб. Результати ревізії викладаються в акті.

У відповідності до пункту 7 частини 1 статті 10 Закону органу державного фінансового контролю надається право: пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів.

Щодо п. 1 вимоги суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 1 листа-вимоги Держфінінспекція вимагає опрацювати матеріали ревізії та вжити заходи щодо усунення виявлених порушень, розглянути питання притягнення до дисциплінарної відповідальності за допущенні порушення фінансової дисципліни.

Позивач не погоджується з даною вимогою та вказує на те, що не вбачає необхідності застосування жодного виду стягнення в зв'язку із відсутністю порушень.

Однак, таке твердження суперечить, діям самого ж позивача. Встановлено, що 14.02.2014 року за №144 Держфінінспекції надано лист «Про направлення інформації по виконанню «Вимоги про усунення порушень» від 17.01.2014 №02-08-28-14/335 та попередження від 15.01.2014 №02-08-28-14/197 (т.1 а.с. 144-149).

Відповідно до даного листа позивачем усунуто ряд порушень визначених листом-вимогою, що прямо вказує на добровільне визнання та часткове виконання п. 1 оскаржуваної вимоги. Крім того, у пункті 1 листа-вимоги зазначено щодо розгляду питання притягнення до дисциплінарної відповідальності перерахованих військовослужбовців і у акті ревізії №08-07/23 від 12.12.2013 року також встановлено ким саме допущено вказані порушення, в який проміжок часу та у чому полягає їх суть, однак позивачем вказану вимогу не виконано. Також, суд зазначає, що скасування п.1 листа-вимоги фактично позбавляє позивача необхідності опрацьовувати матеріали ревізії та вживати заходи щодо усунень виявлених порушень, що останнім частково виконано, та носить загальний характер щодо всіх виявлених в ході ревізії порушень.

Щодо пункту 2 вимоги судом встановлено наступне.

Відповідно до п.2 вимоги Держфінінспекція вимагала відобразити по бухгалтерському обліку дебіторську заборгованість за військовою частиною А2269 в сумі 787286,37 грн. за спожиті комунальні послуги і продукти харчування та забезпечити її погашення з подальшим перерахуванням коштів до загального фонду державного бюджету.

З даною вимогою позивач не погоджується і вважає, що відповідно до п.п. 2.8, 2.9 Положення про військове господарство внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, затвердженого наказом МВС України від 19.05.1992 №72, передбачено, що у військових частинах, які знаходяться на забезпеченні інших військових частин, господарська діяльність організується відповідно до господарства, яке ведеться в підрозділах забезпечуючих частин. Норми та особливості забезпечення військових частин визначаються відповідними наказами, розпорядженнями, положеннями, посібниками і керівництвами МВС України та командуючого внутрішніми військами МВС України по відповідних службах. Тобто, відповідно до наказу КВВ МВС України від 22.12.2000 №621, який передбачає, що 01.01.2001 року продовольче забезпечення військової частини 2269 «К» організувати на базі військової частини 3028. Крім того, щороку головним розпорядником коштів передбачаються кошти на харчування військової частини 2269 «К», так як згідно розпорядження КВВ МВС України віл 30.05.2003 року №3/24/1-2115 інженерно-технічний склад військової частини 2269 «К» переданий атестатами на продовольче забезпечення військової частини 3028 з 05.06.2003 року. Однак, з вказаним твердженням суд ставиться критично виходячи з наступного.

Положеннями ст.1 Бюджетного кодексу України визначено, що останнім регулюються відносини, які виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства, питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства, а також визначаються правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргу.

Одночасно п.30 ч.1 ст.2 Бюджетного кодексу України визначено, що кошторис - є основним плановим фінансовим документом бюджетної установи, яким на бюджетний період встановлюються повноваження щодо отримання надходжень, розподіл бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань та здійснення платежів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення результатів, визначених відповідно до бюджетних призначень.

Пунктом 1 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.02р. №228 (надалі постанова №228) передбачено, що кошторис бюджетної установи - основний плановий фінансовий документ бюджетної установи, яким на бюджетний період встановлюються повноваження щодо отримання надходжень і розподіл бюджетних асигнувань на взяття бюджетних зобов'язань та здійснення платежів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення результатів, визначених відповідно до бюджетних призначень.

Пунктом 20 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.02р. №228 визначено, що під час визначення обсягів видатків бюджету та/або надання кредитів з бюджету розпорядників нижчого рівня головні розпорядники повинні враховувати об'єктивну потребу в коштах кожної установи, виходячи з її основних виробничих показників і контингентів, які встановлюються для установ (кількість класів, учнів у школах, ліжок у лікарнях, дітей у дошкільних закладах тощо), обсягу виконуваної роботи, штатної чисельності, необхідності погашення дебіторської і кредиторської заборгованості та реалізації окремих програм і намічених заходів щодо скорочення витрат у плановому періоді.

Так, відповідно до п.2 ст.22 Цивільного кодексу України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) та доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Крім того, згідно п.1.3 Порядку взаємодії між органами державної контрольно-ревізійної служби та органами прокуратури, внутрішніх справ і Служби безпеки України, затвердженого наказом Головного контрольно-ревізійного управління України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Генеральної прокуратури України від 19 жовтня 2006 року №346/1025/685/53 (далі - Порядок №346/1025/685/53) матеріальна шкода (збитки) - втрата активів чи недоотримання належних доходів об'єктом контролю та/або державою, що сталися внаслідок порушення законодавства об'єктом контролю шляхом дій або бездіяльності його посадових (службових) осіб.

Суд вважає, що висновок про нанесення збитків в/ч 3028 в сумі 274,77 тис, грн. та в сумі 512,51 тис. грн. є обґрунтованим, а позовні вимоги в частині скасування п.2 вимоги безпідставними.

Щодо пункту 3 оскаржуваної вимоги суд зазначає наступне.

Відповідно до п.3 вимоги Держфінінспекція вимагала забезпечити перерахування до загального фонду державного бюджету 614031,20 грн., за рахунок доходів спеціального фонду, отриманих понад суми, що покривають видатки на надання платних послуг та проводити покриття витрат, пов'язаних з наданням послуг по забезпеченню безпеки суб'єктами господарювання, в тому числі утримання військовослужбовців виключно за рахунок спеціального фонду.

Однак, позивач з даною вимогою не погоджується, посилаючись на положення Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України», якою, зокрема, передбачено, що господарська діяльність у Збройних Силах України здійснюється з метою одержання додаткових джерел фінансування життєдіяльності військ (сил) для підтримання на належному рівні їх бойової та мобілізаційної готовності. А також на те, що видатки на виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, які задіяні до виконання договорів щодо надання послуг по забезпеченню безпеки за спеціальним фондом не проводилися у зв'язку з тим, що дані військовослужбовці знаходяться на штатних посадах у військовій частині і виплата їм грошового забезпечення передбачена за загальним фондом та профінансована в повному обсязі, а інші потреби для функціонування військової частини, які не забезпечені, або лише частково забезпечені коштами загального фонду проводяться за рахунок коштів спеціального фонду від надання платних послуг.

Крім виконання договорів про надання послуг по забезпеченню безпеки військовослужбовці виконують також і інші службові обов'язки. А оскільки, табелювання (погодинний облік) військової служби не передбачено нормативними документами, проводити нарахування грошового забезпечення військовослужбовців частково по загальному, а частково по спеціальному фонду неможливо.

Судом до уваги вказані твердження не беруться, оскільки ч. 4 ст.13 Бюджетного кодексу передбачено, що власні надходження бюджетних установ використовуються (з урахуванням частини дев'ятої статті 51 Кодексу) на: покриття витрат, пов'язаних з організацією та наданням послуг, що надаються бюджетними установами згідно з їх основною діяльністю (за рахунок надходжень підгрупи 1 першої групи).

Також, п.23 постанови №228 визначено, що видатки спеціального фонду кошторису за рахунок власних надходжень плануються у такій послідовності: за встановленими напрямами використання, на погашення заборгованості установи з бюджетних зобов'язань за спеціальним та загальним фондом кошторису та на проведення заходів, пов'язаних з виконанням основних функцій, які не забезпечені (або частково забезпечені) видатками загального фонду. При цьому, розпорядник бюджетних коштів здійснює коригування обсягів узятих бюджетних зобов'язань за загальним фондом кошторису для проведення видатків з цих зобов'язань із спеціального фонду кошторису відповідно до бюджетного законодавства.

Крім того, абз.2 ст.4 Закону України «Про оплату праці» визначено, що джерелом коштів на оплату праці для установ і організацій, що фінансуються з бюджету, - це кошти, які виділяються з відповідних бюджетів, а також частина доходу, одержаного внаслідок господарської діяльності та з інших джерел.

Відповідно до ст.8 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» кошти, одержані від здійснення військовими частинами господарської діяльності, зараховуються до Державного бюджету України та використовуються виключно на національну оборону відповідно до кошторису Міністерства оборони України.

Також, відповідно до положень ст.13 Закону України «Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України» Держава забезпечує соціальні і правові гарантії військовослужбовцям внутрішніх військ і членам їх сімей відповідно до Законів України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Щодо пункту 4 вимоги суд зазначає наступне.

Відповідно до п.4 вимоги Держфінінспекція вимагає ініціювати зменшення бюджетних асигнувань за КПКВ 1003020 «Участь внутрішніх військ в охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю, охорона арештованих, засуджених та охорона особливо важливих об'єктів» на суму 281368,8 грн.

Однак, позивач з даною вимогою не погоджується, посилаючись на Закон України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України», а також на постанову КМУ «Про затвердження переліку видів господарської діяльності, здійснення якої дозволяється військовим частинам Збройних Сил» №1171 від 25.07.2000 р.

При цьому, сам факт закупівлі будівельних матеріалів позивачем не заперечується, та представниками позивача визнано у судовому засіданні.

Також, представники військової частини посилаються на п.23 постанови Кабінету Міністрів України №228 від 28.02.2002 року в частині того, що видатки спеціального фонду кошторису за рахунок власних надходжень плануються у такій послідовності: за встановленими напрямами використання, на погашення заборгованості установи з бюджетних зобов'язань за спеціальним та загальним фондом кошторису та на проведення заходів, пов'язаних з виконанням основних функцій, які не забезпечені (або частково забезпечені) видатками загального фонду.

Суд вказане твердження до уваги не бере, виходячи з наступного.

Частиною 4 ст.13 Бюджетного кодексу України передбачено, що власні надходження бюджетних установ використовуються (з урахуванням частини дев'ятої статті 51 цього Кодексу) на: покриття витрат, пов'язаних з організацією та наданням послуг, що надаються бюджетними установами згідно з їх основною діяльністю (за рахунок надходжень підгрупи 1 першої групи).

Також, п.23 постанови №228 визначено, що видатки спеціального фонду кошторису за рахунок власних надходжень плануються у такій послідовності: за встановленими напрямами використання, на погашення заборгованості установи з бюджетних зобов'язань за спеціальним та загальним фондом кошторису та на проведення заходів, пов'язаних з виконанням основних функцій, які не забезпечені (або частково забезпечені) видатками загального фонду. При цьому, розпорядник бюджетних коштів здійснює коригування обсягів узятих бюджетних зобов'язань за загальним фондом кошторису для проведення видатків з цих зобов'язань із спеціального фонду кошторису відповідно до бюджетного законодавства.

Суд звертає увагу, що абз.2 ст.4 Закону України «Про оплату праці» визначено, що джерелом коштів на оплату праці для установ і організацій, що фінансуються з бюджету, - це кошти, які виділяються з відповідних бюджетів, а також частина доходу, одержаного внаслідок господарської діяльності та з інших джерел.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» кошти, одержані від здійснення військовими частинами господарської діяльності, зараховуються до Державного бюджету України та використовуються виключно на національну оборону відповідно до кошторису Міністерства оборони України.

Щодо пункту 5 листа - вимоги суд зазначає наступне.

Пунктом 4 листа-вимоги Держфінінспекція вимагає ініціювати перед ГУ ВВ МВС України повернення коштів спеціального фонду в сумі 166075,31 грн.

Позивач з даною вимогою не погоджується, посилаючись на наказ командувача внутрішніх військ МВС України від 14.03.2011 №115 «Про затвердження Інструкції про порядок укладення та погодження договорів, обліку та використання коштів, отриманих від господарської діяльності військових частин» яким визначено порядок використання коштів спеціального фонду отриманих від господарської діяльності, а не від надання платних послуг (у т.ч. адміністративних), а також на положення ст.13 Бюджетного кодексу України, відповідно до якої власні надходження бюджетних установ отримані від господарської діяльності використовуються на організацію додаткової (господарської) діяльності бюджетних установ.

А також зазначає те, що фінансування незахищених статей видатків на утримання внутрішніх військ протягом останніх 3 років забезпечуються не в повному обсязі від фактичної потреби, за рахунок коштів спеціального фонду, що надходять від господарської діяльності, проводяться видатки, що не забезпечені або частково забезпечені коштами загального фонду.

З даними твердженнями суд не погоджується виходячи з наступного.

Частиною 4 ст.13 Бюджетного кодексу України передбачено, що власні надходження бюджетних установ використовуються (з урахуванням частини дев'ятої статті 51 цього Кодексу) на: покриття витрат, пов'язаних з організацією та наданням послуг, що надаються бюджетними установами згідно з їх основною діяльністю (за рахунок надходжень підгрупи 1 першої групи).

Також, п.23 постанови №228 визначено, що видатки спеціального фонду кошторису за рахунок власних надходжень плануються у такій послідовності: за встановленими напрямами використання, на погашення заборгованості установи з бюджетних зобов'язань за спеціальним та загальним фондом кошторису та на проведення заходів, пов'язаних з виконанням основних функцій, які не забезпечені (або частково забезпечені) видатками загального фонду. При цьому розпорядник бюджетних коштів здійснює коригування обсягів узятих бюджетних зобов'язань за загальним фондом кошторису для проведення видатків з цих зобов'язань із спеціального фонду кошторису відповідно до бюджетного законодавства.

Крім того, наказами Міністерства фінансів України від 30.09.2011 року №1223 (втратив чинність 24.12.2012 року) та від 24.12.2012 року №1407 передбачено, що обсяги власних надходжень, які перевищують відповідні витрати, за умови забезпечення ресурсами заходів з виконання основних функцій бюджетних установ розпорядники бюджетних коштів перераховують вищим та підвідомчим установам і організаціям у разі, якщо їм такі повноваження надано відповідними нормативно-правовими актами.

Щодо пункту 6 вимоги, яка оскаржується, суд зазначає наступне.

Пунктом 6 вимоги Держфінінспекція вимагає провести претензійно-позовну роботу щодо відшкодування коштів зам надані послуги з охорони в сумі 112600,08 грн. та забезпечити їх надходження від КУП «ЕкоВін».

Позивач із даною вимогою не погоджується, при цьому, посилається на ст.ст. 901, 903 ЦК України, ст.10 Закону України «Про ціни та ціноутворення», а також на те, що комунальне унітарне підприємство «ЕкоВін» знаходиться в комунальній власності Вінницької міської ради. Вартість послуг одним військовослужбовцем за годину складає 6,06 гривень. Дана вартість обумовлена тим, що військова частина 3028 розташована в місцевості, де вказана вартість послуг є реальною, як така, що склалась в регіоні на момент підписання договору. Охорона на об'єкті не несе великого навантаження на особовий склад, а дія договору дає змогу заробляти частині 20000 грн. на місяць, які використовуються на закупівлю ПММ для несення служби по ОГП, матеріалів для проведення поточного ремонту приміщень та на інші господарські потреби частини. Доходи отримані від КУП «ЕкоВін» за ревізійний період становить 46 % від отриманих коштів спеціального фонду. Крім того, частину включено до «Єдиної комплексної правоохоронної програми на 2011-2014 роки» (рішення Вінницької міської ради від. 01.03.2011 №96), згідно якої військовою частиною отримано субвенції в сумі 135270,00 гривень. Вінницькою міською радою на баланс частині передано в безоплатне користування два автомобілі ВАЗ-210934 та ВАЗ-21101 на загальну балансову вартість 89171 гривень для несення служби з охорони громадського порядку. Таким чином, позивачем прийнято рішення про підписання зазначеного договору.

Однак суд з даними твердженнями позивача не погоджується виходячи з наступного.

Згідно із п.8.3. Інструкції про порядок укладення та погодження договорів, обліку та використання коштів, отриманих від господарської діяльності військових частин, затвердженої наказом командувача внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України від 14 березня 2011 року №115 (далі - Інструкція №115) визначено, що вартість надання послуг охорони одним військовослужбовцем за відповідний період не повинна бути меншою фактичної вартості його утримання згідно з кошторисом, а також мінімальної заробітної плати, установленої законами України про Державний бюджет України на відповідний рік.

Одночасно, ст.22 Закону України від 23 грудня 2010 року №2857-VI «Про Державний бюджет України на 2011 рік», ст.13 Закону України від 22 грудня 2011 року №4282-VI «Про Державний бюджет України на 2012 рік» та ст.8 Закону України від 06 грудня 2012 року №5515-VI «Про Державний бюджет України на 2013 рік» визначено, що мінімальна заробітна плата в Україні становить у 2011 році: у місячному розмірі: з 1 січня - 941 грн., з 1 квітня - 960 грн., з 1 жовтня - 985 грн., з 1 грудня - 1004 грн.; у погодинному розмірі: з 1 січня - 5,66 грн., з 1 квітня - 5,77 грн., з 1 жовтня - 5,92 грн., з 1 грудня - 6,04 грн.; у 2012 році: у місячному розмірі: з 1 січня - 1073 грн., з 1 квітня - 1094 грн., з 1 липня - 1102 грн., з 1 жовтня - 1118 грн., з 1 грудня -1134 грн.; у погодинному розмірі: з 1 січня - 6,43 грн., з 1 квітня - 6,56 грн., з 1 липня - 6,61 грн., з 1 жовтня - 6,7 грн., з 1 грудня - 6,8 грн.; у 2013 році: у місячному розмірі: з 1 січня - 1147 грн., з 1 грудня - 1218 грн.; у погодинному розмірі: з 1 січня - 6,88 грн., з 1 грудня - 7,3 грн. відповідно.

Комунальне унітарне підприємство «ЕкоВін» перебуває в комунальній власності територіальної громади м. Вінниці.

Одночасно, п. 4 ст.63 Господарського кодексу визначено, що унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний капітал, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.

Крім того, ст.8 Господарського кодексу України передбачено, що держава, органи державної влади та органи місцевого самоврядування не є суб'єктами господарювання. Рішення органів державної влади та органів місцевого самоврядування з фінансових питань, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів, а також з адміністративних та інших відносин управління, крім організаційно-господарських, в яких орган державної влади або орган місцевого самоврядування є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією, приймаються від імені цього органу і в межах його владних повноважень.

Також, ст.78 Господарського кодексу визначено, що комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління. Орган, до сфери управління якого входить комунальне унітарне підприємство, є представником власника - відповідної територіальної громади і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами.

Частиною 2 ст.85 Бюджетного кодексу України визначено, що Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних місцевих рад, сільські голови (якщо відповідні виконавчі органи не створені згідно із законом) зобов'язані забезпечити здійснення видатків, визначених пунктами 2 і 3 частини першої статті 82 цього Кодексу, з відповідних місцевих бюджетів з додержанням розподілу цих видатків між бюджетами, визначеного статтями 88-91 цього Кодексу та законом про Державний бюджет України. Забороняється планувати та здійснювати видатки, не віднесені до місцевих бюджетів цим Кодексом, а також здійснювати впродовж бюджетного періоду видатки на утримання бюджетних установ одночасно з різних бюджетів, крім випадків, коли такі видатки здійснюються за рішенням відповідної місцевої ради за рахунок вільного залишку бюджетних коштів або перевиконання дохідної частини загального фонду місцевого бюджету за умови відсутності заборгованості такого бюджету за захищеними статтями видатків протягом року на будь-яку дату або за рішенням Кабінету Міністрів України.

Протягом періоду, охопленого контролем, надійшло коштів з Вінницького міського бюджету в сумі 135,27 тис. грн. на реалізацію Єдиної комплексної правоохоронної програми на 2011-2014 роки в м. Вінниці, згідно рішень 15 сесії Вінницької міської ради 6 скликання від 27 грудня 2011 року №616, 18 сесії 6 скликання від 10 лютого 2012 року №629, 28 сесії 6 скликання від 1 лютого 2013 року №1124 та 28 сесії 6 скликання від 1 лютого 2013 року №1120.

Також, надання в оренду автомобілів марки ВАЗ 210934-20, державний номер АВ6864ВА та ВАЗ 21101, державний номер АВ2177АТ виконавчим комітетом Вінницької міської ради в/ч 3028 не впливає на розмір вартості послуг по забезпеченню безпеки одним військовослужбовцем за одну годину.

Таким чином, через недотримання вимог п.8.3. Інструкції №115, а саме не перегляду Договорів №№ 9, 13 в частині збільшення вартості послуг по забезпеченню безпеки, спеціальним фондом в/ч 3028 протягом періоду з 1 липня 2011 року по 1 вересня 2013 року недоотримано доходів в загальній сумі 112,6 тис. гривень.

Відповідно до п.2 ст.22 Цивільного кодексу збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) та доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Крім того, згідно п.1.3 Порядку взаємодії між органами державної контрольно-ревізійної служби та органами прокуратури, внутрішніх справ і Служби безпеки України, затвердженого наказом Головного контрольно-ревізійного управління України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Генеральної прокуратури України від 19 жовтня 2006 року №346/1025/685/53 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2006 року за №1166/13040 (далі - Порядок №346/1025/685/53) матеріальна шкода (збитки) - втрата активів чи недоотримання належних доходів об'єктом контролю та/або державою, що сталися внаслідок порушення законодавства об'єктом контролю шляхом дій або бездіяльності його посадових (службових) осіб.

Зважаючи на вищевикладене, висновок про нанесення збитків в/ч 3028 в сумі 112,6 тис. грн. є обґрунтованим та підтверджуються матеріалами справи.

Отже, здійснивши системний аналіз діючого на момент вчинення спірних правовідносин законодавства та наданих у справі доказів, суд доходить висновку, що Державною фінансовою інспекцією у Вінницькій області правомірно встановлено порушення вимог чинного законодавства України.

Таким чином, суд вважає, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсним обставинам, встановленим у справі та не підтверджуються належними, достовірними та допустимими доказами, дослідженими у судовому засіданні за участю присутніх учасників процесу, а тому не підлягають задоволенню.

Крім того, в силу ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Враховуючи вищенаведене, позивачем не було надано суду достатньо належних доказів, які б свідчили про правомірність заявлених позовних вимог.

Відповідно до ч. 5 ст. 94 КАС України, у разі відмови у задоволенні позовних вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, а також залишення адміністративного позову без розгляду судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок Державного бюджету України. Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а відповідач не вказав про понесені витрати, суд не має підстав для вирішення питання щодо розподілу витрат.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

В позові військової частини 3028 до державної фінансової інспекції у Вінницькій області про визнання дій неправомірними та скасування пунктів 1, 2, 3, 4, 5, 6 вимоги про усунення виявлених порушень від 17 січня 2014 року №02-08-28-14/335 відмовити.

Постанова суду може бути оскаржена до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Вінницький окружний адміністративний суд, шляхом подачі в 10-ти денний строк, з дня її проголошення, апеляційної скарги у порядок і строки, передбачені статтями 186 і 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова суду набирає законної сили в порядку ст. 254 КАС України.

Суддя Крапівницька Н. Л.