Решение № 37569578, 04.03.2014, Хозяйственный суд Автономной Республики Крым

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

РIШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А ЇН И

04.03.2014

Справа № 901/420/14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «100 Шин», м. Одеса

до Приватного підприємства «Діана – Крим», м. Сімферополь

про стягнення 41 273,60 грн.

Суддя С.О. Лукачов

Представники:

Від позивача – не з’явився, повідомлений належним чином.

Від відповідача – не з’явився, повідомлений належним чином.

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю « 100 Шин» звернулось до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до Приватного підприємства «Діана – Крим» про стягнення суми основного боргу за поставлену продукцію у сумі 32 220,00 грн., пені за несвоєчасну сплату боргу за поставлену продукцію у сумі 1 959,06 грн., штрафу за несвоєчасну сплату боргу за поставлену продукцію у сумі 6 644,00 грн., 3 % річних за користування чужими коштами у сумі 450,54 грн., всього 41 273,60 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконання відповідачем зобов’язань за договором № ЛО1489 від 21.05.2013, в частині оплати за поставлений товар.

03.03.2014 від товариства з обмеженою відповідальністю « 100 Шин» до суду надійшла заява про зменшення позовних вимог, у якій позивач просить: стягнути з відповідача суму основного боргу за поставлену продукцію у розмірі 30 220,00 грн., пеню за несвоєчасну сплату боргу у розмірі 1 959,06 грн., штраф за несвоєчасну сплату боргу у розмірі 6 644,00 грн., 3 % річних у розмірі 450,54 грн., всього 39 273,60 грн.

Суд прийняв заяву до розгляду.

Представник відповідача у засідання суду тричі не з’явився, відзив на позовну заяву не надав, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час розгляду справи був повідомлений належним чином – рекомендованою кореспонденцією. При цьому кореспонденція направлялась на адресу зазначену у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців.

Відповідно до п. 3.9.1 постанови Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Таким чином, суд вважає, що відповідач про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Враховуючи наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про те, що неявка відповідача не перешкоджає розгляду справи, у зв’язку з чим, справа розглядається за наявними у неї матеріалами в порядку статті 75 ГПК України.

Розгляд справи відкладався відповідно до ст. 77 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи та оцінивши наявні в матеріалах справи докази, суд –

встановив:

21 травня 2013 року між товариством з обмеженою відповідальністю « 100 Шин» (постачальник) та приватним підприємством «Діана – Крим» (покупець) був укладений договір поставки № ЛО 1489 (а.с. 16-20).

Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов’язується на протязі дії договору поставляти покупцю товар за його замовленням окремими партіями за цінами, в асортименті (за номенклатурою) та кількості, що остаточно погоджується сторонами в видаткових накладних, які є невід’ємною частиною договору, а покупець зобов’язується приймати та оплатити товар на встановлених договором умовах.

Загальна сума договору складає суму цін товару, вказаних в видаткових накладних протягом дії договору (пункт 1.3).

У пункті 2.1 визначено, що договір вступає в силу з моменту його підписання повноважними особами обох сторін та діє до 31.12.2013 р. включно.

Розділом 5 договору визначено ціну товару та умови оплати, відповідно до нього ціни на товар вважаються остаточно визначеними сторонами в видатковій накладній на момент постачання партії товару. Покупець зобов’язаний провести повний розрахунок за отриманий товар у термін 10 (десяти) днів від дати, зазначеної у видатковій товарній накладній. Оплата товару проводиться шляхом перерахування грошових коштів на поточний банківський рахунок постачальника.

На виконання умов договору позивачем був поставлений товар, що підтверджується наступними видатковими накладними: № 1726 від 28.05.2013 р. на суму 11 200,00 грн., № 2075 від 14.06.2013 р. на суму 5 600,00 грн., № 2273 від 26.06.2013 р. на суму 2 700,00 грн., № 2560 від 10.07.2013 р. на суму 2 700,00 грн., № 2561 від 10.07.2013 р. на суму 18 400,00 грн., № 3052 від 01.08.2013 р. на суму 43 220,00 грн. (а.с. 41,44,47,50,53,56). Всього позивачем було поставлено товару на загальну суму 83 820,00 грн.

Проте відповідачем лише частково сплачено грошові кошти за поставлений товар, а саме: 28.05.2013 – 11 200,00 грн. (платіжне доручення № 333), 26.06.2013 – 5 600,00 грн. (платіжне доручення № 414), 18.07.2013 – 5 400,00 грн. (платіжне доручення № 473), 30.07.2013 – 18 400,00 грн. (платіжне доручення № 520), 16.08.2013 – 3 000,00 грн. (платіжне доручення № 559), 27.08.2013 – 7 000,00 грн. (платіжне доручення № 576), 24.10.2013 – 1 000,00 грн. (платіжне доручення № 630), 29.01.2014 – 2 000,00 грн. (платіжне доручення № 351), всього було сплачено 53 600,00 грн.

Таким чином заборгованість відповідача складає 30 220,00 грн., з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог.

Позивачем направлявся на адресу відповідача лист – вимога від 18.12.2013 (а.с 21-24), проте він був проігнорований відповідачем, а борг так і неоплачений.

Відповідно ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Виходячи з положень ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення суми заборгованості у розмірі 30 220,00 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Крім основної суми заборгованості позивач просить стягнути пеню у розмірі 1 959,06грн. та штраф у розмірі 6 644,00 грн.

Відповідно до п. 7.2 договору у разі порушення термінів оплати товару, покупець, на вимогу постачальник, зобов’язаний сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен календарний день прострочення впродовж всього часу прострочення, а також, окрім пені, в разі прострочення платежу на термін понад 30 календарних днів – сплачує штраф у розмірі 20 % від суми.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов’язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Поняття пені передбачено у ст. 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 2 ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Позивач розраховує пеню за період з 25.06.2013 по 16.01.2014 у розмірі 1 959,06 грн., що підтверджується розрахунком (а.с. 90-91).

Враховуючи встановлення судом факту прострочення виконання зобов’язання відповідачем, суд вважає, що з відповідача підлягає стягнення пеня у розмірі 1 959,06 грн.

Перевіривши розрахунок штрафу, суд зазначає, що вірна сума штрафу складає 6 444,00 грн. (32 220,00 грн. х 20% = 6 444,00 грн.), яка і підлягає стягненню з відповідача.

Також, позивач просить стягнути 3 % річних у розмірі 450,54 грн.

У відповідності зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем нарахована сума 3 % річних у розмірі 450,54 грн., що підтверджується розрахунком (а.с.94-95).

Враховуючи встановлення судом факту прострочення з боку відповідача по оплаті за поставлений товар, суд визнає вимогу позивача щодо стягнення 3 % річних у розмірі 450,54 грн. обґрунтованою та такою, що підлягає стягненню з відповідача.

Згідно статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона має довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень способом, який встановлений законом для доведення такого роду фактів.

З огляду на викладені обставини, а також враховуючи те, що відповідач не представив суду доказів відсутності з його боку заборгованості або контррозрахунок суми позову, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Згідно зі статтею 49 ГПК України, судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 817,70 грн., покладаються судом на відповідача.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Діана – Крим» (код ЄДРПО України 32085609) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю « 100 Шин» (код ЄДРПО України 37873875) заборгованість у розмірі 30 220,00 грн., 3 % річних у розмірі 450,54 грн., штраф у розмірі 6 444,00 грн., пеню у розмірі 1 959,06 грн. та судовий збір у розмірі 1 817,70грн.

3. В задоволенні позовних вимог про стягнення штрафу у розмірі 200 грн. – відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Вступна та резолютивна частини рішення оголошені – 04.03.2014р.

Повне рішення складено – 11.03.2014р.

Суддя С.О. Лукачов