Постановление суда № 37277231, 15.01.2014, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 січня 2014 р.м.ОдесаСправа № 821/2170/13-а

Категорія: 10.1 Головуючий в 1 інстанції: Дубровна В.А. Одеський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Крусяна А.В.,

суддів Джабурія О.В., Шляхтицького О.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 04 липня 2013 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м.Херсоні про скасування вимоги про сплату недоїмки,-

ВСТАНОВИВ:

03.06.2013р. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до управління Пенсійного фонду України в м.Херсоні, в якому просив захистити порушене право, визначене ст.ст. 36, 57 Конституції України шляхом заборони примушування брати участь у діяльності неприбуткової самоврядної організації Пенсійний фонд, скасувати вимогу № Ф-266-У від 08 квітня 2013р. про сплату недоїмки в сумі 8582,72грн.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 04.07.2013р. у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду скасувати та ухвалити нову про задоволення позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Судом першої інстанції встановлено, що за позивачем обліковується недоїмка з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у сумі 8582,72грн. та з метою здійснення заходів щодо погашення вищевказаної недоїмки, відповідачем було направлено позивачу вимогу № Ф-266-У від 08 квітня 2013 р.

Правовий статус Пенсійного фонду України визначається Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Так, згідно зі ст. 58 вищевказаного закону Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків. Пенсійний фонд є самоврядною неприбутковою організацією і здійснює свою діяльність на підставі статуту, який затверджується його правлінням. Пенсійний фонд набуває статусу юридичної особи з дня реєстрації статуту в спеціально уповноваженому органі виконавчої влади.

Відповідно до пункту 12 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України №1058-IV Пенсійний фонд є правонаступником Пенсійного фонду України. Протягом п'яти років із дня набрання чинності цим Законом функції виконавчої дирекції Пенсійного фонду, її територіальних органів виконують відповідно Пенсійний фонд України та головні управління Пенсійного фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві, Севастополі та управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах.

У період до перетворення Пенсійного фонду України в неприбуткову самоврядну організацію він функціонує як центральний орган виконавчої влади на підставі норм цього Закону (крім норм, зазначених в абзаці шостому пункту 1 цього розділу) та Положення про Пенсійний фонд України, яке затверджує Президент України. Бюджет Пенсійного фонду України в зазначений період затверджує Кабінет Міністрів України.

Отже, станом на момент виникнення спірних правовідносин та на момент подачі позову Пенсійний фонд України не перетворено у самоврядну неприбуткову організацію, така організація не зареєстрована у встановленому законом порядку. Виходячи з цього, на даний момент Пенсійний фонд України має статус органу державної влади та діє на підставі Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 р. № 384/2011.

До того ж, Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" на Пенсійний фонд покладено здійснення функцій щодо обліку платників єдиного внеску та збору єдиного внеску.

Стаття 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, платники страхових внесків, їх права та обов'язки, порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків, стягнення заборгованості за цими внесками.

Пунктом 3 ч.1 ст.7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначено, що для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе та членів сім'ї, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу.

Згідно з приписами п.5 ч.1 ст.7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Відповідно до ч.8 ст.9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платники єдиного внеску зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за відповідний базовий звітний період, не пізніше 20 числа місяця, що настає за базовим звітним періодом.

Отже, на підставі п.6 ст.1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» несплачена позивачем вчасно сума єдиного внеску визнається недоїмкою та повинна бути погашена у передбаченому законом порядку.

Таким чином, судова колегія вважає, що при вирішенні справи суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального та процесуального права, внаслідок чого апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції в порядку ст.200 КАС України - залишенню без змін.

Керуючись ст. 197,198,200,205,206 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 04 липня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий:

Судді: