№ 36949774, 29.01.2014, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

29 січня 2014 року Чернігів Справа № 825/89/14

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої - судді Соломко І.І.,

за участю секретаря Федоренка Я.О.,

позивача ОСОБА_1,

представника відповідачів Лотоцького А.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Чернігівського обласного військового комісаріату, військового комісара Чернігівського обласного військового комісаріату - Нікуліна Костянтина Олексійовича про зобов'язання вчинити певні дії

В С Т А Н О В И В:

10.01.2014 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Чернігівського обласного військового комісаріату (далі - відповідач ЧОВК), військового комісара Чернігівського обласного військового комісаріату - Нікуліна Костянтина Олексійовича (відповідач - військовий комісар ЧОВК Нікулін К.О.), в якому остаточно просить суд зобов'язати ЧОВК поновити його на посаді провідного спеціаліста з 16.01.2014; стягнути з ЧОВК на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 11.01.2014 по 15.01.2014 з розрахунку середнього заробітку за останні 2 місяці до звільнення у сумі 2605,30 грн.; зобов'язати військового комісара ЧОВК Нікуліна К.О. відшкодувати йому спричинену моральну шкоду в розмірі 2400,00 грн.

Позовні вимоги позивач мотивує тим, що наказом ЧОВК від 13.12.2013 № 235 позивача було звільнено з займаної посади за пунктом 3 статті 40 Кодексу законів про працю України (систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених трудовим договором). Наказом ЧОВК від 11.01.2014 № 8 його поновлено на посаді, яку він займав до звільнення та зазначено виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу з 14.12.2013 по 10.01.2014. Вказаний наказ отримано позивачем 15.01.2014. А тому позивач вважає, що має право на стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 10.01.2014 по 15.01.2014.

Позивач позов підтримав та просив його задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві та заяві про зміну позовних вимог(а.с.41-41).

Представник відповідачів щодо позову заперечував та просив у задоволенні позовних вимог відмовити з підстав, викладених у запереченнях(а.с.54-56). Також зазначив, що позивача повідомлено про поновлення на роботі - 11.01.2014 в телефонному режимі, проте до роботи останній приступив лише 16.01.2014. За таких обставин вважає, що оскільки позивачу про його поновлення на посаді було відомо 11.01.2014, тому підстав для задоволення вимоги про стягнення з ЧОВК на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 11.01.2014 по 15.01.2014 у сумі 2605,30 грн. немає. На думку представника відповідача, вимога про стягнення моральної шкоди також не підлягає задоволенню, оскільки позивачем не надано доказів причинного зв'язку між діями військового комісара ЧОВК Нікуліна К.О. та шкодою, яка йому заподіяна. Отже, вважає, що відповідачі діяли в межах та в порядку, визначеному чинним законодавством України, а тому відсутні підстави вважати, що законні права та інтереси позивача порушені.

Заслухавши пояснення позивача, представника відповідачів, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Наказом військового комісара ЧОВК від 13.12.2013 № 235 позивача було звільнено з посади провідного спеціаліста Чернігівського об'єднаного міського військового комісаріату за пунктом 3 статті 40 Кодексу законів про працю України (систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених трудовим договором) (а.с.73-74).

В подальшому, наказом Чернігівського обласного військового комісаріату від 11.01.2014 № 08 скасовано наказ № 235 від 13.12.2013 про звільнення позивача та поновлено на посаді провідного спеціаліста Чернігівського об'єднаного міського військового комісаріату ОСОБА_1. Також у пункті 5 цього наказу зазначено про виплату ОСОБА_1 заробітної плати за час вимушеного прогулу з 14.12.2013 по 10.01.2014 у розмірі 2193,90 грн.» (а.с.45-49).

Наказом від 24.01.2014 № 17 внесено доповнення до пункту 5 наказу військового комісара ЧОВК від 11.01.2014 № 8 наступного змісту: «поновити з 14 грудня 2013 року» (а.с.91).

Не погоджуючись з датою поновлення на посаді та сумою виплати заробітної плати за час вимушеного прогулу позивач звернувся з цим позовом до суду.

Визначаючись щодо позовних вимог, суд керувався таким.

Спірні правовідносини регулюються Кодексом законів про працю України та Типовою інструкцією з діловодства у центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України 30.11.2011 уроку № 1242.

Що стосується вимоги позивача про зобов'язання ЧОВК поновити його на посаді провідного спеціаліста з 16.01.2014, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Частиною першою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

З аналізу вказаних правових норм вбачається, що для ухвалення правосудного судового рішення, яким суд поновлює чи в інший спосіб надає захист порушеним правам, свободам чи інтересам особи, повинні бути порушені права особи.

Згідно частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Як вже встановлено судом, позивача поновлено на посаді провідного спеціаліста Чернігівського об'єднаного міського військового комісаріату з 14.12.2013, що підтверджується наказами військового комісара ЧОВК від 11.01.2014 № 8 та від 24.01.2014 № 17 ( а.с.45-49, 91).

Отже, з наведеного вбачається, що фактично вимога позивача в частині поновлення на посаді виконана, в зв'язку з чим підстави для її повторного задоволення - відсутні.

Разом з тим, судом встановлено, що прийнявши рішення про поновлення на посаді відповідач не здійснив виплату заробітної плати працівникові в повному обсязі, що є порушенням вимог трудового законодавства, адже при позитивному вирішені питання про поновлення на посаді саме роботодавець зобов'язаний виплатити середню заробітну плату за час вимушеного прогулу.

Відповідно до частини другої статті 235 Кодексу законів про працю України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Як вбачається з матеріалів справи, копію наказу від 11.01.2014 № 8 ЧОВК про поновлення на посаді та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 14.12.2013 по 10.01.2014 у сумі 2193,90 грн. позивач отримав 15.01.2014, що підтверджується листом ЧОВК від 11.01.2014 № 38 та рекомендований повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.61). До роботи приступив-16.01.2014, що не заперечувалось представником відповідачів.

Представник відповідачів в судовому засіданні вказував на те, що позивача про його поновлення на посаді відповідно до наказу ЧОВК від 11.01.2014 № 8 було повідомлено в телефонному режимі 11.01.2014 ТВО військового комісара ЧОМВК ОСОБА_2 у присутності начальника відділення особового складу ОСОБА_3,заступника військового комісара Чернігівського ОВК ОСОБА_4, а тому відсутні підстави для виплати позивачу заробітної плати з 10.01.2014 по 15.01.2014.

Вказані обставини підтвердили в судовому засіданні свідки: ОСОБА_2 ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Проте, суд не приймає до уваги наведені докази, оскільки пунктом 102 Типової інструкції з діловодства у центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади передбачено, що під час ознайомлення з наказом (розпорядженням) згаданими у ньому особами на першому примірнику наказу чи на спеціальному бланку проставляються їх підписи із зазначенням дати ознайомлення.

Згідно розрахунку середнього заробітку для оплати вимушеного прогулу (а.с.90) позивачу виплачено суму 2193,90 грн. з 14.12.2013 по 10.01.2014. За період з 10.01.2014 по 15.01.2014 (день отримання наказу про поновлення) заробітна плата ОСОБА_1 не нарахована та не виплачена.

При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що при обрахунку заробітної плати з 10.01.2014 по 15.01.2014 слід враховувати, що згідно пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995, у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення.

Відповідно до частини другої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Таким чином, суд приходить до висновку про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 11.01.2014 по 15.01.2014, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100.

Відповідно до вимог статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби та присудження виплат заробітної плати у відносинах публічної служби, у межах суми стягнення за один місяць, підлягає негайному виконанню.

З огляду на зазначене вище, суд доходить до висновку, що постанова в частині виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 10.01.2014 по 15.01.2014 підлягає негайному виконанню.

Стосовно вимоги позивача про стягнення моральної шкоди суд вважає, що в цій частині позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 237-1 Кодексу законів про працю України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Із наведеного слідує, що обов'язок по відшкодуванню моральної шкоди виникає лише за умови, що моральні страждання працівника, або втрата ним нормальних життєвих зв'язків, або необхідність додаткових зусиль для організації свого життя стали наслідками порушення законних прав працівника.

Відповідно до частини другої статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

В ході судового розгляду адміністративної справи позивач пояснив, що незаконне звільнення із займаної посади завдало значних моральних страждань, оскільки ним втрачено нормальні усталені життєві зв'язки, які сформувалися з роками роботи, довіри до нього з боку родини, співробітників та друзів, що вимагає докласти додаткових зусиль для організації свого життя. Через моральне та фізичне виснаження з приводу звільнення вперше за останні сім років захворів та перебував на лікарняному.

При вирішенні питання про з'ясування фактів, з якими закон пов'язує відшкодування моральної шкоди, слід виходити з вимог статті 1167 Цивільного кодексу України, в якій визначені підстави відповідальності за завдану моральну шкоду.

Частиною першою статті 1167 Цивільного кодексу України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до частини другої статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

Таким чином, відшкодування моральної шкоди здійснюється особою, яка її заподіяла, лише за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.

Крім того, відповідно до пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

В процесі розгляду справи порушень зі сторони відповідача що б спричинили зазначені вище наслідки не встановлено, а позивач не довів заподіяння йому моральної шкоди. Наведені в позові обставини на увагу суду не заслуговують, оскільки не узгоджуються зі змістом статті 237-1 Кодексу законів про працю України та не підтверджується факт заподіяння моральних страждань, за яких обставин вони заподіянні, чому позивач оцінив моральну шкоду на таку суму та з чого він при цьому виходив, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.

Таким чином вимога позивача щодо стягнення з військового комісара Чернігівського обласного військового комісаріату полковника Нікуліна К.О. моральної шкоди завданої незаконним звільненням у розмірі 2400грн. задоволенню не підлягає.

Враховуючи вищевказані обставини справи, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог в частині зобов'язання відповідача - Чернігівського обласного військового комісаріату нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 11.01.2014 по 15.01.2014.

Згідно частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» за подання позовів про стягнення заробітної плати, поновлення на роботі та за іншими вимогами, що випливають із трудових правовідносин позивачі звільняються від сплати судового збору.

Оскільки в матеріалах справи відсутні докази понесених позивачем витрат зі сплати судового збору, тому питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішувалось.

Керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 9, 11, 69-71, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Чернігівський окружний адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1, - задовольнити частково.

Зобов'язати Чернігівський обласний військовий комісаріат нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 11.01.2014 по 15.01.2014 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати».

В задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

Постанова суду набирає законної сили в порядку статей 167,186 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Суддя І.І. Соломко