Постановление суда № 36831733, 15.01.2014, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2014 р.Справа № 818/7367/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Жигилія С.П.

Суддів: Дюкарєвої С.В. , Перцової Т.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 31.10.2013р. по справі № 818/7367/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Суми-Сервіс-Буд"

до Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Суми-Сервіс-Буд" (далі по тексту - позивач, ТОВ "Суми-Сервіс-Буд") звернулось до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області (далі по тексту - відповідач, ДПІ у м. Сумах ГУ Міндоходів у Сумській області), в якому просив суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 03.04.2013 р. № 152250 в частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість за основним платежем - 40 310, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 10 077, 50 грн., та податкове повідомлення-рішення від 03.04.2013 № 142250 в частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток у розмірі 46 356, 50 грн.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 31.10.2013р. по справі № 818/7367/13-а адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Суми-Сервіс-Буд" до Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області від 03.04.2013 № 152250 в частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість за основним платежем на суму 40 310, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 10 077, 50 грн.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області від 03.04.2013 № 142250 в частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на суму 46 356, 50 грн.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Суми-Сервіс-Буд" (40009, м. Суми, вул. Робітнича, 57, код 36234347) судовий збір, сплачений згідно платіжних доручень від 12.08.2013 № 2838 та від 30.08.20132 № 2917, у розмірі 967 (дев'ятсот шістдесят сім) грн. 44 коп.

Відповідач, не погодившись із вказаною постановою, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального та процесуального права, просив суд апеляційної інстанції скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 31.10.2013р. по справі № 2а-10960/11/2070 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ"Суми-Сервіс-Буд" відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив про порушення судом першої інстанції вимог ч.2 ст.159 КАС України, підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, пункту 138.1, пункту 138.2 статті 138, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VІ. З посиланням на вказані акти перевірок відповідач стверджує про безтоварність операцій з придбання позивачем ТМЦ (суміш асфальтобетонна) у ТОВ "Дніпропетровський завод промислової оснастки", відсутність фактичного перевезення та зберігання товару, відсутність можливості встановити вид транспорту, розмір витрат, особу, яка понесла дані витрати, можливість здійснення таких операцій з урахуванням оперативності проведення операцій та віддаленості контрагентів один від одного.

Враховуючи викладене, відповідач вважає вірними висновки акту перевірки про завищення позивачем валових витрат за 4 квартал 2011 року на суму 204 900 грн., та завищення податкового кредиту за жовтень 2011 року на загальну суму 40 980 грн., та не вбачає підстав для скасування спірних податкових повідомлень-рішень ДПІ у м. Сумах від 3 квітня 2013 року № 0000152250 про збільшення грошових зобов'язань по податку на додану вартість на суму 51 225 грн. та від 3 квітня 2013 року № 0000142250 про збільшення грошових зобов'язань по податку на прибуток на суму 47 127 грн.

Враховуючи неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що з 01.03.2013 р. по 07.03.2013 р. посадовими особами ДПІ у м. Сумах проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Суми-Сервіс-Буд" з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства по взаємовідносинам з ТОВ "Дніпропетровський завод промислової оснастки" та ФОП ОСОБА_1 за жовтень 2011 року та з податку на прибуток з 1 квітня 2011 року по 31 грудня 2011 року. За результатами перевірки складено акт від 15 березня 2013 року № 803/2250/36234347 (а.с. 15-25).

Зазначеним актом зафіксовано порушення позивачем п. 198.2., п. 198.3. п. 198.6. ст. 198 Податкового Кодексу № 2755-VI зі змінами та доповненнями, внаслідок чого встановлено заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 40980 грн., у тому числі за жовтень на суму 40980 грн.; та п.п. 14.1.27. п.14.1. ст. 14, п. 138.1. п. 138.2. ст. 138 Податкового Кодексу №2755-VІ зі змінами та доповненнями, внаслідок чого встановлено заниження податку прибуток на загальну суму 47 127 грн., в т.ч. за 4 квартал 2011 року у сумі 47 127 грн.

На підставі висновків вказаного акту перевірки ДПІ у м. Сумах прийнято податкове повідомлення-рішення від 3 квітня 2013 року № 0000152250 про збільшення грошових зобов'язань по податку на додану вартість на суму 51 225 грн., у тому числі за основним платежем на суму 40 310, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 10 077, 00 грн. (а.с. 34), та податкове повідомлення-рішення від 03.04.2013 року № 142250 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на суму 47 127, 00 грн. (а.с. 35).

Не погодившись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач подав скаргу до Головного управління Міндоходів у Сумській області від 18.04.2013 № 35 (а.с. 36-38).

Рішенням в.о. начальника Головного управління Міндоходів у Сумській області про результати розгляду первинної скарги від 05.06.2013 № 495/10/10-105-79/80СК оскаржувані повідомлення-рішення були скасовані в частині суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість, визначеного податковим повідомленням-рішенням ДПІ у м. Сумах від 03.04.2013 року № 0000152250, на 837, 50 грн. (у тому числі 670.00 грн. - основний платіж та 167,50 грн. - штрафні санкції) та суми грошового зобов'язання по податку на прибуток, визначеного податковим повідомленням-рішенням ДПІ у м. Сумах від 03.04.2013 року № 0000142250 на 770, 50 грн. (а.с. 39-41).

Не погоджуючись з податковим повідомленням-рішенням від 03.04.2013 р. № 152250 в частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість за основним платежем - 40310, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 10077, 50 грн., та податковим повідомленням-рішенням від 03.04.2013 № 142250 в частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток у розмірі 46 356, 50 грн., позивач звернувся до суду з даним позовом про скасування вказаних податкових повідомлень - рішень.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач при винесенні вказаних податкових повідомлень-рішень діяв не в межах наданих повноважень та не у спосіб, передбачений Конституцією та Законами України.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що підставою для висновку відповідача про завищення позивачем податкового кредиту за жовтень 2011 року на загальну суму 40980 грн. та завищення валових витрат за 4 квартал 2011 року на суму 204900 грн. слугувало твердження про безпідставне віднесення до податкового кредиту ПДВ та, відповідно, вартості товарно-матеріальних цінностей по господарським операціям за угодами між позивачем та ТОВ "Дніпропетровський завод промислової оснастки" та ФОП ОСОБА_1, які відповідач вважає безтоварними.

Такий висновок акту перевірки зроблено з посиланням на акти перевірок Лівобережної МДПІ м. Дніпропетровська від 3 лютого 2012 року № 508/23-3/32897053 "Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Дніпропетровський завод промислової оснастки", код 32897053 з питання правильності формування податкових зобов'язань та податкового кредиту за жовтень 2011 року" (а.с. 182-199), та Кременчуцької ОДПІ від 30 листопада 2011 року №8174/17-311/НОМЕР_3 "Про результати документальної позапланової виїзної перевірки дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства ФОП ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_3 за період з 12 травня 2008 року по 30 вересня 2011 року" (а.с. 200-221), якими встановлено відсутність об'єктів, що підпадають під визначення статей 3, 4, 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 3 квітня 1997 року №168/97-ВР із замінами та доповненнями, та пунктів 198.1, 198.4 статті 198 Податкового кодексу України.

Колегія суддів вважає такі висновки відповідача хибними, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 138.1. ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з п.138.1.1 п.138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому згідно підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 цього ж Кодексу не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 ПК України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Пунктом 200.1 ст. 200 згаданого Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п. 198.1 ст. 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового Кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового Кодексу України).

Водночас згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Положеннями п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Із системного аналізу вказаних вище правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на формування податкового кредиту із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), та права на віднесення витрат по його придбанню до складу валових витрат, платник повинен мати податкові накладні, первинні бухгалтерські документи, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначені для використання у власній господарській діяльності.

Крім того, колегія суддів зазначає, що вимоги щодо документального забезпечення записів у бухгалтерському обліку визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 р. № 996-Х1У та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів від 24.05.95р. №88 (зареєстровано в Мін'юсті України 05.06.95р. №168/704).

За змістом частини другої статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій.

У відповідності до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Мінфіну України від 24.05.95р. №88, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Згідно з п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів для цілей ведення податкового обліку лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як вбачається з матеріалів справи, 30.09.2011 між позивачем та ТОВ "Дніпропетровський завод промислової оснастки" укладено договір поставки асфальтобетонної суміші № 94 (а.с. 47).

Реальність здійснення господарських операцій за даним договором підтверджується видатковими накладними від 04.10.2011 № 674 та від 14.10.2011 № 675 (а.с. 48, 49), податковими накладними від 04.10.2011 № 041004 та від 14.10.2011 № 141002 (а.с. 51, 52), рахунком на оплату від 04.10.2011 № 107 (а.с. 50) та платіжним дорученням від 08.11.2011 № 1613 (а.с. 53).

Транспортування товару відповідно до умов договору здійснювалось шляхом самовивезення орендованими автомобілями позивача, що підтверджується договорами оренди транспортних засобів від 04.01.2011 (а.с. 222-225).

1 вересня 2011 року між ТОВ «Суми-Сервіс-Буд» та ФОП ОСОБА_1 було укладено договір № 03/09 (а.с. 56-58).

На підтвердження реальності виконання вказаного договору позивачем надано:

- податкові накладні від 28.09.2011 №№ 192, 193 (а.с. 73, 76), від 07.10.2011 №№ 202, 203 (а.с. 61, 64);

- рахунки-фактури від 28.09.2011 №№ СФ-0000191, СФ-0000190, (а.с. 72, 75) від 07.10.2011 №№ СФ-0000200, СФ-0000201 (а.с. 60, 63);

- видаткові накладні від 28.09.2013 № РН-0000190 (а.с. 74) та від 07.10.2011 № РН-0000200 (а.с. 59);

- платіжні доручення від 07.10.2011 №№ 1562, 1563, від 29.08.2011 №№ 1543, 1544, 1545 (а.с. 65-70).

Перевезення товару здійснювалось транспортом постачальника (ФОП ОСОБА_1), що підтверджується договором транспортно-експедиційного обслуговування від 01.09.2011 № ТЕ-3/9 (а.с. 54-55) та актами здачі-прийняття робіт №№ ОУ-0000201 та ОУ-0000191 (а.с. 62, 71).

Для отримання товару у розпорядження постачальника позивачем видано довіреність від 28.09.2011 № 715, про що свідчить запис у журналі реєстрації довіреностей (а.с. 169).

В подальшому, товар придбаний у ФОП ОСОБА_1, без розміщення на складах позивача було передано на переробку до ПАТ "Харківшляхбуд" згідно договору від 22.09.2011 № 10 (а.с. 79), про що підписано акти здачі-приймання матеріалів для виробництва щебеню чорного фракції 10-20 (а.с. 82, 88).

Щебінь було виготовлено ПАТ "Харківшляхбуд" та отримано ТОВ «Суми-Сервіс-Буд», що підтверджується податковими накладними від 29.09.2013 № 3, від 13.10.2011 № 3, від 27.10.2011 № 11 (а.с. 84, 85, 90), платіжними дорученнями від 29.09.2011 № 1545, від 13.10.2011 № 1567, (а.с. 86, 91), актами здачі-прийняття робіт № ОУ-0000022, ОУ-0000029 (а.с. 80, 87), актами здачі-приймання продукції від 29.09.2011, від 13.10.2011 (а.с. 83, 89) та рахунками-фактурами №№ СФ-0000032, СФ-0000034.

Продукція (чорний щебінь) була доставлена до місця використання орендованими автомобілями ТОВ «Суми-Сервіс-Буд», що підтверджується договорами оренди транспортних засобів від 04.01.2011 (а.с. 222-225).

На підтвердження отримання матеріалу представник позивача надав копії паспортів на відпуск чорного щебеню (а.с. 172-175).

В подальшому, продукція, яка була придбана у ТОВ "Дніпропетровський завод промислової оснастки" та ФОП ОСОБА_1, була використана позивачем для виконання підрядних робіт за договорами:

- з Управлінням реконструкції та капітального будівництва СМР по об'єкту «Реконструкція дороги на ділянках від просп. М. Лушпи до вул. Заливної (в районі ж/б № 7 по вул. Заливній) в м. Суми» від 06.09.2011 р. № 29/11 (а.с. 92-96), що підтверджується довідками про вартість виконаних робіт (а.с. 97, 100), актами приймання виконаних робіт (а.с. 98-99, 101-102), податковими накладними від 21.09.2011 р. № 35, від 20.10.2011 р. № 45 (а.с. 103, 104), платіжними дорученнями від 21.09.2011 р. № U1318881, від 27.10.2011 № U1546339, від 28.10.2011 р. № U1545760 (а.с. 105-107) та актом контрольного обміру від 13.04.2012 р. (а.с. 108);

- з ДП "Сумикоопторг" Сумської облспоживспілки від 10.05.2011 № 47 (а.с. 109-110), що підтверджується довідкою про вартість виконаних будівельних робіт (а.с. 111-112), податковими накладними від 29.09.2011 № 39, від 14.10.2011 № 43 (а.с. 113, 114) та платіжними дорученнями від 29.09.2011 № 839, від 19.10.2011 № 893 (а.с. 115, 116);

- з Дочірнім ПС ОСС "Центальний ринок м. Суми" від 10.10.2011 № 58п (а.с. 117), що підтверджується довідкою про вартість виконаних будівельних робіт (а.с. 118), актом приймання виконаних будівельних робіт (а.с. 119-120), податковою накладною від 13.10.2011 № 42 (а.с. 121) та платіжними дорученнями від 13.10.2011 № 3305, від 07.11.2011 № 3568 (а.с. 122, 123);

- з ТОВ «Лоранта» від 13.10.2011 № 63 (а.с. 124-125), що підтверджується довідкою про вартість виконаних робіт (а.с. 126-127), рахунком-фактурою від 25.10.2011 № 25/10-1 (а.с. 128), податковою накладною від 25.10.2011 № 48 (а.с. 129) та платіжним дорученням від 25.10.2011 № 2318 (а.с. 130);

- з ТОВ «Пірсан» від 03.10.2011 № 61 (а.с. 131-132), що підтверджується довідкою про вартість виконаних робіт (а.с. 133-134), рахунками-фактурами від 04.10.2011 № 04/10-1, від 13.10.2011 № 13/10-1 (а.с. 135, 136), податковими накладними від 07.10.2011 № 40, від 25.10.2011 № 49 (а.с. 137, 138) та платіжними дорученнями від 07.10.2011 № 428, від 25.10.2011 № 444 (а.с. 139, 140).

Колегія суддів вказує на те, що укладені між позивачем та контрагентами договори містять положення щодо найменування, кількості, якості та асортименту, що свідчить про наявність наміру щодо настання реальних наслідків в момент укладення договорів, оскільки, укладаючи угоду, сторони домовлялися щодо істотних умов правочину.

Для бухгалтерського обліку, що базується на безперервному документуванні всіх здійснюваних господарських операцій, первинні документи є документальними свідоцтвами, що підтверджують отримання товарно-матеріальних цінностей від постачальника. Такі документи у свою чергу є підставою для внесення записів до облікових бухгалтерських регістрів.

Колегія суддів зазначає, що до документів, що є підставою для оприбуткування товару, належать прибутково-видаткові накладні, які виписуються постачальником та містять кількісно-вартісні відомості про товар, сертифікати, паспорти якості заводу-виробника товару.

З наявних в матеріалах справи копій вищезазначених первинних документів вбачається, що останні оформлені у відповідності до вимог ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704), а податкові накладні - згідно з нормами п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України. Вищевказані документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п. 2.4 Положення № 88 спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак, є належними та допустимими доказами реальності вчинення господарських операцій.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про реальність господарських операцій між ТОВ "Суми-Сервіс-Буд" та його контрагентами - ТОВ "Дніпропетровський завод промислової оснастки" та ФОП ОСОБА_1 як таких, що повністю підтверджені належним чином оформленим первинними документами.

Крім того, колегія суддів вважає необхідним відмітити, що судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції відсутність у перевіряючих жодних зауважень чи претензій до правоздатності і дієздатності юридичних осіб, які є сторонами спірних правочинів, до правового статусу сторін договорів як платників ПДВ, відповідності спірних правочинів вимогам закону, належності складання первинних документів за спірним правочином податковим органом.

Щодо посилань відповідача про відсутність товарно-транспортних накладних, а також висновки актів перевірок контрагентів позивача про відсутність у них необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності у зв'язку з відсутністю трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем отримано від контрагентів податкові накладні, які саме і є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та відповідно, зазначені накладні оформлені у повній відповідності до вимог ст. 201 Податкового кодексу України, що не заперечується податковим органом.

Колегія суддів вважає необхідним зазначити, що чинним законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за можливими допущеними порушеннями законодавства інших юридичних осіб.

Крім того, на господарюючих суб'єктів не покладається обов'язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції.

Висновок про те, що платник не несе відповідальності за порушення, допущені його контрагентом узгоджується з практикою Європейського Суду (Рішення Європейського Суду від 22 січня 2009 року у справі "Булвес"АД проти Болгарії (заява № 3991/03), відповідно до п. 714 якого, визначено, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності.

Також колегія суддів зазначає, що відсутність під час перевірки товарно-транспортних накладних, сертифікатів якості товару, актів прийому-передачі товару щодо перевезення (передачі) товару не спростовують факту доставки ТМЦ, оскільки такий факт підкріплено не лише товарно-транспортними накладними, а й іншими первинними документами, до заповнення яких у податківців на час проведення перевірки зауваження були відсутні.

Як вбачається із преамбули наказу Мінтрансу від 14.10.1997 р. № 363 "Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні", затверджені цим наказом, розроблені у виконання цілого ряду державних документів, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів, захисту їх від розкрадання, безпеки пасажирів на транспорті, боротьби зі злочинністю.

Дотримання Правил № 363, зокрема, вимоги про наявність ТТН під час перевезення вантажів є обов'язковим для перевізників. За їх порушення останні можуть бути притягнуті до відповідальності органами, що здійснюють контроль за дотриманням вимог законодавства про автомобільний транспорт у процесі виконання перевезень вантажів.

Правила № 363, розроблені Міністерством транспорту України, стосуються, перш за все, порядку здійснення перевезень і не встановлюють правила ведення бухгалтерського й податкового обліку підприємств, які є відправниками вантажу й вантажоодержувачами.

Зі змісту Правил № 363 вбачається, що товарно-транспортні накладні є документами, що регламентують взаємини перевізника й замовника як учасників транспортного процесу, і слугують, перш за все, для обліку витрат паливно-мастильних матеріалів та інших транспортних ресурсів.

В той же час, як зазначалось вище, в даному випадку позивачем сформовано валові витрати не з вартості транспортних послуг, підставою для обліку яких є товарно-транспортна накладна, а з вартості придбаного і перевезеного товару, а тому відсутність товарно-транспортних накладних не є підставою для позбавлення права позивача на віднесення вартості придбаного товару до складу валових витрат.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що відсутність у позивача товарно-транспортних накладних не свідчить про безтоварність спірних господарських операцій із ТОВ "Дніпропетровський завод промислової оснастки" та ФОП ОСОБА_1

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем було цілком правомірно сформовано податковий кредит за результатами відносин із ФОП «ОСОБА_1», ТОВ «Дніпропетровський завод промислової оснастки» по реальним господарським операціям, повністю підтвердженим відповідними первинними документами, з придбання товарів, призначених для використання у власній господарській діяльності позивача.

Також, суд зазначає, що відповідно до п. 58.1. ст. 58 ПК України визначено, що у разі коли сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян), або у разі коли за результатами перевірки контролюючий орган встановлює факт невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, або зменшує розмір задекларованого від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованого платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення.

Податкове повідомлення-рішення містить підставу для такого нарахування (зменшення) податкового зобов'язання та/або зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість; посилання на норму цього Кодексу та/або іншого закону, контроль за виконанням якого покладено на контролюючі органи, відповідно до якої був зроблений розрахунок або перерахунок грошових зобов'язань платника податків; суму грошового зобов'язання, що повинен сплатити платник податку; суму зменшеного (збільшеного) бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення результатів господарської діяльності або від'ємного значення суми податку на додану вартість; граничні строки сплати грошового зобов'язання та/або строки виправлення платником податків показників податкової звітності; попередження про наслідки несплати грошового зобов'язання або внесення виправлень до показників податкової звітності в установлений строк; граничні строки, передбачені цим Кодексом для оскарження податкового повідомлення-рішення.

Враховуючи наведені положення норм права, суд вважає за необхідне звернути увагу на норми, якими керувався податковий орган приймаючи спірні податкові повідомлення-рішення.

Так, як вбачається із спірних податкових повідомленнь-рішеннь від 03.04.2013 року, відповідач посилається на порушення позивачем пунктів 198.2, 198.3, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VІ, п.п.7.2.3 п.7.2 пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України від 03.04.97 №168 "Про податок на додану вартість" (із змінами і доповненнями), а також п.п. 14.1.27 п. 14.1 ст.14 п.138.1 п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VІ, п.5.1 п.п. 5.2.1 п.5.2 пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України від 22.05.97 №283/97-ВР " Про оподаткування прибутку підприємств" (із змінами і доповненнями), в той час як Закону України "Про податок на додану вартість" та Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" актом перевірки від 15.03.2013 року №803/2250/36234347/11 не встановлено.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів вважає, що відповідач при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 03.04.2013 № 152250 в частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість за основним платежем - 40 310, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 10 077, 50 грн., та податкового повідомлення-рішення від 03.04.2013 № 142250 в частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток у розмірі 46 356, 50 грн., діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України, з порушенням вимог ч.3 ст.2 КАС України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач правомірність винесених податкових повідомлень-рішень належним чином не довів.

За таких обставин, факти вказаних в акті перевірки від 15.03.2013 року № 803/2250/36234347/11 порушень слід вважати недоведеними, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 03.04.2013 р. № 152250 в частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість за основним платежем - 40 310, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 10 077, 50 грн., та податкового повідомлення-рішення від 03.04.2013 р. № 142250 в частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток у розмірі 46 356, 50 грн. є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справа та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області залишити без задоволення.

постанову Сумського окружного адміністративного суду від 31.10.2013р. по справі № 818/7367/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Жигилій С.П.Судді(підпис) (підпис) Дюкарєва С.В. Перцова Т.С.