Решение № 36719021, 21.01.2014, Хозяйственный суд Автономной Республики Крым

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21.01.2014Справа № 901/3692/13Господарський суд Автономної Республіки Крим у складі судді А.М. Гризодубовової, , розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Севастополь

до Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк", м. Київ в особі Кримської республіканської філії ПАТ "Укрсоцбанк", м. Сімферополь

за участю третій особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Публічного акціонерного товариства «Імексбанк», м. Одеса

про стягнення 22 017, 24 грн. шкоди

За участю представників:

від позивача- ОСОБА_2, довіреність № 406 від 07.03.2013, ОСОБА_1, , фізична особа-підприємець, паспорт НОМЕР_1

від відповідача- Ручко О.В., довіреність № 1805 від 21.10.2013

від третьої особи- Корчинський П.П., довіреність № 250413/7 від 25.04.2013, Кобченко І.М., довіреність № 250413/6 від 25.04.2013

Суть спору: Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернулась до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк", м. Київ в особі Кримської республіканської філії ПАТ "Укрсоцбанк" про стягнення 22 017, 24 грн. шкоди.

Позовні вимоги мотивовані несанкціонованим списанням грошових коштів банком без ініціативи позивача.

Відповідач позов не визнав мотивуючи списання грошових коштів з рахунку позивача належним чином оформленим та підписаним платіжним дорученням із легітимними електронними підписами. Вказане платіжне доручення було сформовано з використанням ключів електронно-цифрового підпису № 1346856314931818500 та №1346856228853818499, власником яких є позивач. Тобто, платіжне доручення було підписане дійсними ключами ЕЦП клієнта. Ким саме були використані ключі: власницею ОСОБА_1 або іншими особами, які якимось чином використали ключі банку - не відомо. Співробітники Банку не мають доступу до таємних ключів ЕЦП клієнтів.

Дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

04.12.2007р. року між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством "Укрсоцбанк", м. Київ в особі Кримської республіканської філії ПАТ "Укрсоцбанк" був укладений договір № 3744-790-Б (а.с.13).

Відповідно до заяви ОСОБА_1 від 31.08.2009р. Севастопольським відділенням Кримської республіканської філії АКБ «Укрсоцбанк» була проведена активація та підключення до системи «Інтернет -Клієнт - Банк» (а.с.54), про що, відповідно, було складено 31.08.2009р. Акт виконаних робіт по впровадженню та обслуговуванню електронної системи платежів «Клієнт-Банк», за яким зазначено, що банк виконав активацію та підключення до системи «Інтернет -Клієнт - Банк» , а клієнт прийняв виконані банком роботи (послуги) в електронній системі платежів. Роботи виконані в повному обсязі та сторони взаємних претензій не мають (а.с.56).

01.09.2010 року між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством "Укрсоцбанк", м. Київ в особі Кримської республіканської філії ПАТ "Укрсоцбанк" був укладений договір № 945/29-55712-141М (а.с.13).

За умовами вказаного договору банківського рахунку, банк - відповідач у справі, зобов'язався відкрити клієнту - позивачу у справі, поточний рахунок НОМЕР_2 в українських гривнях.

Згідно ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Згідно статті 2 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в України» встановлено, що загальні засади функціонування платіжних систем в Україні, відносини у сфері переказу коштів регулюються Конституцією України, законами України «Про Національний банк України», «;Про банки і банківську діяльність», цим Законом, іншими актами законодавства України та нормативно-правовими актами Національного банку України, а також міжнародно-правовими актами з питань переказу коштів.

Згідно статті 4 вказаного закону, для проведення переказу можуть використовуватися кошти як у готівковій, так і в безготівковій формі.

Види безготівкових розрахунків визначаються законами та прийнятими на їх основі нормативно-правовими актами Національного банку України.

Відповідно до статті 6 закону банки мають право відкривати рахунки резидентам України (юридичним особам, їх відокремленим підрозділам, фізичним особам), нерезидентам України (юридичним особам - інвесторам, представництвам юридичних осіб в Україні та фізичним особам).

Так, відповідно до п. п. 2.6 договору № 55712-141м сторони узгодили, що клієнт доручає банку здійснювати договірне списання коштів з цього рахунку.

Згідно ст. 1068 ЦК України встановлено, що банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунку. Банк в тому числі зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Як свідчать матеріали справи, 08.11.2012 р. через мережу Інтернет (з IP-адреси 178.159.230.95) було сформоване платіжне доручення №208, та з рахунку позивача були переведені кошти в сумі 18000,00 грн. на p/р 26208110356002 АТ «Імексанк», МФО 328384, отримувач ОСОБА_4, з призначенням платежу: «Оплата по рішенню суду м.Київа №1828/12 від 09.10.2012р. за спричинену шкоду здоров'ю».

Вказане платіжне доручення було сформоване з використанням ключів електронно-цифрового підпису № 1346856314931818500 та № 1346856228853818499, власником яких є позивач.

Зазначене платіжне доручення було прийнято банком до виконання та виконано.

Законом України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» визначено наступне:

14.1. Електронний платіжний засіб може існувати в будь-якій формі, на будь-якому носії, що дає змогу зберігати інформацію, необхідну для ініціювання електронного переказу.

14.5. Користувачем електронного платіжного засобу може бути юридична або фізична особа. Електронний платіжний засіб, за допомогою якого можна ініціювати переказ з рахунка користувача, має дозволяти ідентифікувати користувача.

14.12. Користувач зобов'язаний використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це права або повноважень.

17.2. Документ на переказ може бути паперовим або електронним. Вимоги до засобів формування і обробки документів на переказ визначаються Національним банком України.

18.1. Електронний документ на переказ має однакову юридичну силу з паперовим документом. Електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа на переказ.

Тобто, в даному випадку законом встановлений обов'язок для користувача щодо недопущення використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це права або повноважень.

Як свідчить висновок експерта №5 від 17.12.2011р. в даному випадку, відбулося несанкціоноване втручання із мережі до якої був підключений комп'ютер.

Стаття 18 зазначеного вище закону передбачає обов'язкову наявність електронного підпису на документах про переказ грошей.

Окрім того, Законом України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» встановлено наступне:

22.5. Подання електронних розрахункових документів може здійснюватися клієнтом як особисто на носіях інформації, так і за допомогою наданих йому обслуговуючим банком програмно-технічних засобів, які забезпечують зв'язок з програмно-технічними засобами цього банку. Програмно-технічні засоби з вбудованою в них системою захисту інформації мають відповідати вимогам, що встановлюються Національним банком України.

32.1. Банк, що обслуговує платника, та банк, що обслуговує отримувача, несуть перед платником та отримувачем відповідальність, пов'язану з проведенням переказу, відповідно до цього Закону та умов укладених між ними договорів.

32.3. Банки зобов'язані виконувати доручення клієнтів, що містяться в документах на переказ, відповідно до реквізитів цих документів.

32.3.1. У разі помилкового переказу суми переказу на рахунок неналежного отримувача, що стався з вини банку, цей банк-порушник зобов'язаний негайно після виявлення помилки переказати за рахунок власних коштів суму переказу отримувачу. У противному разі отримувач має право у встановленому законом порядку вимагати від банку-порушника ініціювання переказу йому суми переказу за рахунок власних коштів, сплати пені в розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення починаючи від дати завершення помилкового переказу, яка не може перевищувати 10 відсотків суми переказу.

В даному випадку, банк зазначає, що платіжне доручення № 208 від 08.11.2012р. відповідає нормам чинного законодавства, та позивач не довів жодних доказів щодо невідповідності цього платіжного доручення вимогам, передбаченим Законом.

Згідно статті 1073 ЦК України, в разі безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Наведені вище норми законодавства передбачають, що банк повинен здійснити негайне перерахування неправильно списаних коштів у випадку неправомірності дій банку.

Так, як зазначив позивач, 08.11.2012 року з розрахункового рахунку позивача здійснено несанкціоноване списання грошових коштів в розмірі 18 000, 00 грн. ( а.с. 12).

Позивач вважає наведене списання незаконним, оскільки відбулось без його ініціативи внаслідок несанкціонованого використання електронного підпису клієнта, але банк не прийняв відповідних заходів безпеки, тим самим порушив положення договору та норми чинного законодавства, чим було спричинено матеріальну шкоду позивачеві.

Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено можливість відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також чітко визначено термін збитків, під якими слід розуміти втрати, яких особа зазнала у в зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила, або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Відповідно до статті 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, якій порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушені. При цьому, під збитками, розуміються витрати, зроблені уповноваженою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Частинами 1 та 2 статті 623 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

За загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина 1 статті 22, стаття 611, частина 1 статті 623 Цивільного кодексу України).

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

Статтею 225 Господарського кодексу України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (стаття 33 Господарського процесуального Кодексу України).

З аналізу наведених вище правових норм вбачається, що відшкодуванню підлягають завдані збитки, тобто збитки, причиною яких є порушення зобов'язання, якого припустився боржник. Отже, між порушенням та збитками має бути причинний зв'язок, за відсутністю такого зв'язку збитки не відшкодовуються. При вирішенні питання про наявність чи відсутність причинного зв'язку, слід досліджувати наявність зв'язку саме між порушенням зобов'язання та шкідливими наслідками (збитками), а не між діями (бездіяльністю) боржника взагалі та збитками.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність законних та обґрунтованих підстав для задоволення позову.

Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено можливість відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також чітко визначено термін збитків, під якими слід розуміти втрати, яких особа зазнала у в зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила, або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Відповідно до статті 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, якій порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушені. При цьому, під збитками, розуміються витрати, зроблені уповноваженою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Частинами 1 та 2 статті 623 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

За загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина 1 статті 22, стаття 611, частина 1 статті 623 Цивільного кодексу України).

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

Статтею 225 Господарського кодексу України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (стаття 33 Господарського процесуального Кодексу України).

З аналізу наведених вище правових норм вбачається, що відшкодуванню підлягають завдані збитки, тобто збитки, причиною яких є порушення зобов'язання, якого припустився боржник. Отже, між порушенням та збитками має бути причинний зв'язок, за відсутністю такого зв'язку збитки не відшкодовуються. При вирішенні питання про наявність чи відсутність причинного зв'язку, слід досліджувати наявність зв'язку саме між порушенням зобов'язання та шкідливими наслідками (збитками), а не між діями (бездіяльністю) боржника взагалі та збитками.

В даному випадку, позивач не надав доказів безпідставного списання банком відповідної суми коштів або порушення розпорядження клієнта.

Наведені вище норми законодавства та умови договору передбачають, що банк повинен здійснити негайне перерахування неправильно списаних коштів у випадку неправомірності дій банку. В даному ж випадку позивачем не доведено взагалі, що банк здійснив відповідну банківську операцію неправомірно.

В порушення вимог ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України позивачем в даному випадку не надано належних та допустимих доказів існування правових підстав для стягнення з відповідача коштів в сумі 18 000, 00 коп.

Враховуючи відсутність підстав для задоволення позову в частині основної суми боргу, заявлена позивачем пеня також стягненню з відповідача не підлягає.

Судові витрати покладаються на позивача в порядку статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 21.01.2014р. оголошено вступну і резолютивну частини рішення. Повне рішення складене 21.01.2014р.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 32-34, 49, статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

У позові відмовити.

Суддя А.М. Гризодубова