№ 36529708, 02.01.2014, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" січня 2014 р. Справа № 809/4147/13-a

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

Судді Грицюка П.П.

при секретарі Ткачук І.М.

за участю ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в порядку ст.183-3 КАС України адміністративну справу

за поданням: Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області

до відповідача: Державного міського підприємства "Івано-Франківськтеплокомуненерго"

про стягнення заборгованості за податковим боргом в сумі 517806,00 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Державна податкова інспекція у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області (надалі по тексту - заявник) з підстав передбачених пунктом 3 частини 1 статті 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України, 31.12.2013 року звернулася в суд з поданням до Державного міського підприємства "Івано-Франківськтеплокомуненерго" (надалі по тексту - відповідач) про стягнення заборгованості за податковим боргом в сумі 517806,00 грн, самостійно задекларованих зобов`язань згідно податкової декларації з податку на додану вартість від 20.12.2013 року.

Вимоги подання мотивовані тим, що відповідачем, в порушення частини 1 статті 67 Конституції України, статті 36, пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України (надалі також ПК України), не погашено податкові зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 517806,00 грн, самостійно задекларовані за листопад 2013 року, згідно з податковою декларацією з податку на додану вартість від 20.12.2013 року. У зв'язку із наявністю непогашеного податкового боргу, що виник з 2004 року, сума якого збільшилася, при неперервній дії надісланих податкових вимог №1/1064/14760/24-1-205 від 12.05.2004 року та №2/1269/18768/10/24-1-205 від 14.06.2004 року заявник, на підставі пункту 95.2 статті 95, пункту 59.5 статті 59 ПК України та статті 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України, звернувся до суду із поданням про стягнення вищевказаних коштів за податковим боргом, який, у свою чергу, в силу вимог пункту 56.11 статті 56 ПК України не підлягає оскарженню відповідачем і є узгодженим.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31.12.2013 року відкрито провадження за даним поданням. Беручи до уваги передбачені частиною 7 статті 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України скорочені строки розгляду даної категорії справ, розгляд подання призначено на 02 січня 2013 року о 10:00 год. та повідомлено сторін належним чином, що підтверджується доказами наявними в матеріалах справи (а.с.15-19).

Представник заявника вимоги, викладені в поданні підтримала в повному обсязі. Просила стягнути з розрахункових рахунків відповідача, що є наявними у банківських установах в дохід бюджету податковий борг з податку на додану вартість в сумі 517806,00 грн.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, хоча про час, дату та місце сужового розгляду належним чином повідомлявся, що підтверджується матеріалами справи (а.с. 16-19).

Відповідно до абзацу 3 частини 7 статті 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що неявка сторін у судове засідання не перешкоджає розгляду подання. За таких обставин, суд на підставі вказаної норми КАС України вважає, що розгляд справи слід проводити за відсутності представника відповідача за наявними в матеріалах справи письмовими доказами.

Відповідно до абзаців 1 і 3 частини 7 статті 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України у разі постановлення судом ухвали про відкриття провадження у справі суд приймає у триденний строк, але не пізніше ніж протягом 96 годин з моменту встановлення обставин, що зумовлюють звернення заявника до суду, постанову по суті заявлених вимог, яка підлягає негайному виконанню.

Розглянувши матеріали подання, заслухавши пояснення представника заявника, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги, дослідивши і оцінивши докази, суд приходить до висновку, що подання обґрунтоване та підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 28.02.1996 року проведено державну реєстрацію юридичної особи - Державного міського підприємства "Івано-Франківськтеплокомуненерго", що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 06.12.2013 року (а.с. 11-13), відповідач взятий на облік Державною податковою інспекцією у м. Івано-Франківську, як платник податків і зборів.

Правовідносини з приводу предмету адміністративної справи між позивачем та відповідачем врегульовані положеннями Податкового кодексу України.

Конституційний обов'язок кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом визначений частиною 1 статті 67 Конституції України.

Податковий кодекс України з 01.01.2011 року регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

У відповідності до вимог статті 36 вказаного Кодексу податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом або законами з питань митної справи.

Згідно статті 38 Податкового кодексу України виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.

За змістом підпункту 16.1.4. пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Відповідач, згідно з пунктом 180.1 статті 180 Податкового кодексу України, являється платником податку на додану вартість.

Пунктом 54.1 статті 54 Податкового кодексу України встановлено, що крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом.

Пунктом 202.1 статті 202 ПК України визначено, що для податку на додану вартість, звітним (податковим) періодом є один календарний місяць.

Відповідно до положень статті 203 ПК України, а саме пунктом 203.1 цієї статті встановлено, що податкова декларація з податку на додану вартість подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця. Аналогічне положення закріплене підпунктом 49.18.1 пункту 49.18 статті 49 ПК України.

Пунктом 203.2 статті 203 ПК України передбачено, що платник податку зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пунктом 203.1 цієї статті для подання податкової декларації.

У судовому засіданні встановлено, що відповідачем 20.12.2013 року подано до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську податкову декларацію з податку на додану вартість за листопад 2013 року. Однак, задекларовані зобов'язання відповідачем самостійно, у встановлений строк, не сплачені і на момент розгляду справи податковий борг з податку на додану вартість за листопад 2013 року становить 517806,00 грн.

Відповідно до загальних приписів пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Не підлягає оскарженню грошове зобов'язання, самостійно визначене платником податків (пункт 56.11 статті 56 Податкового кодексу України).

З урахуванням вимог підпункту 49.18.1. пункту 49.18 статті 49, пункту 203.1 статті 203 пункту 54.1 статті 54 та пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України останнім днем сплати податкових зобов'язань відповідача за декларацією від 20.12.2013 року по податку на додану вартість (а.с.7-8) було 30 грудня 2013 року. Відтак, у заявника 31.12.2013 року виникло право на звернення до суду в порядку статті 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України.

Податковий борг в сумі 517806,00 грн додатково підтверджується виписками із зворотного боку облікової картки платника податку на додану вартість щодо відповідача та довідкою про борг (а.с.14, 22).

Відповідно до пункту 59.1 статті 59 Податкового кодексу України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що заявником надсилалися податкові вимоги за №1/1064/14760/24-1-205 від 12.05.2004 року та №2/1269/18768/10/24-1-205 від 14.06.2004 року, які отримані уповноваженою особою відповідача, про що свідчать відповідні відмітки на рекомендованих повідомленнях про вручення поштового відправлення (а.с.9-10). Відповідач вказані податкові вимоги не оскаржував у строк передбачений Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (чинним на момент виникнення спірних правовідносин), а також Податковим кодексом України, відтак сума грошового зобов'язання, яка є предметом стягнення вважається узгодженою.

Обставини щодо неперервності податкового зобов'язання додатково підтверджуються довідкою заявника від 30.12.2013року за №13362/10/15120/8690 (а.с. 21).

Положеннями пункту 59.5 статті 59 Податкового кодексу України визначено, що у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення.

У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).

Аналогічна правова норма щодо порядку направлення вимоги і формування нового податкового боргу відображена у підпункті 6.2.1. пункту 6.2 статті 6 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", який діяв до 01.01.2011 року.

Суд зазначає, що нормами матеріального права, до і після 2011 року, питання направлення податкової вимоги та, на її підставі, звернення податкового органу до суду про стягнення податкового боргу, врегульовані ідентично.

Враховуючи відсутність колізій між такими нормами Законів, та встановлену обставину збільшення податкового боргу, визначеного в податкових вимогах від 12.05.2004 року та 14.06.2004 року, з моменту його виникнення з 3039947,04 грн, суд вважає підставним звернення заявника до суду по вказаних вимогах, без направлення нової вимоги за правилами Податкового кодексу України.

Підпунктом 14.1.175. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податковий борг - сума грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що самостійно задеклароване податкове зобов'язання з податку на додану вартість за листопад 2013 року в сумі 517806,00 грн., є податковим боргом відповідача, який не сплачений.

Доказів, які б свідчили про погашення заборгованості, що є предметом стягнення або спростування її наявності суду не подано.

Відповідно до підпункту 20.1.18. пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України передбачено право органів державної податкової служби на звернення до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, обслуговуючих такого платника, на суму податкового боргу або його частини.

Пунктом 95.2 статті 95 вказаного Кодексу визначено, що стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання такому платнику податкової вимоги, що стало підставою звернення податкового органу до суду в порядку передбаченому Податковим кодексом України та пунктом 3 частиною 1 статті 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що відповідач зобов'язаний погасити суму податкового боргу. Наявність такого конституційного обов'язку у відповідача є визначальним для вирішення вказаного спору.

Відповідно до приписів пункту 95.3 статті 95 Податкового кодексу України стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання органам державної податкової служби, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Враховуючи вищевикладене, вимоги заявника про стягнення із Державного міського підприємства "Івано-Франківськтеплокомуненерго" податкового боргу в сумі 517806,00 грн., з розрахункових рахунків які обслуговують платника є обґрунтованими, а подання таким, що підлягає до задоволення в повному обсязі.

На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158-163, 167, 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-

ПОСТАНОВИВ:

Подання задовольнити повністю.

Стягнути з Державного міського підприємства "Івано-Франківськтеплокомуненерго" (ідентифікаційний код 03346058) в дохід Державного бюджету податковий борг в сумі 517806 (п'ятсот сімнадцять тисяч вісімсот шість) гривень 00 копійок, з розрахункових рахунків у банках, що обслуговують платника.

Відповідно до частини 8 статті 183-3 КАС України, звернути постанову до негайного виконання.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Суддя: /підпис/ Грицюк П.П.