№ 36248039, 25.11.2013, Вінницький окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

25 листопада 2013 р. Справа № 802/4336/13-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Жернакова М. В.,

за участю:

секретаря судового засідання: Дмитрука В. В.,

представника позивача: Джугострана В. І.,

представників відповідача: Кіт С. М., Прокопюк О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом: спільного Українсько-Ліванського підприємства "БЕЙРУТ+" у формі товариства з обмеженою відповідальністю

до: Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області

про: визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулося спільне Українсько-Ліванське підприємство "БЕЙРУТ+" у формі товариства з обмеженою відповідальністю (далі - СУЛП "БЕЙРУТ+", позивач) з адміністративним позовом до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області (далі - Вінницька ОДПІ, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0005912201 від 16.10.2013 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 47892 грн. та нараховано штрафні санкції в розмірі 11973 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте в порушення вимог чинного законодавства України, нормативне обґрунтування застосовано за відсутності юридичних фактів, на підставі помилкового застосування норм матеріального права до фактичних правовідносин, а тому підлягає скасуванню. Зокрема, позивач вважає помилковими висновки контролюючого органу щодо непроведення операцій з придбання товару від ПП "Біко Агротрейд", оскільки зазначений правочин повністю підтверджений усіма необхідними первинними документами, є реальним і укладений в межах господарської діяльності товариства. Тому, на переконання позивача, сума податку на додану вартість, визначена з вартості придбаного у контрагента товару, правомірно віднесена СУЛП "БЕЙРУТ+" до податкового кредиту згідно з отриманими податковими накладними.

В судовому засіданні представник позивача повністю підтримав заявлені позовні вимоги та надав пояснення згідно з наведеними у позовній заяві обґрунтуваннями. Просив суд адміністративний позов задовольнити.

Представники відповідача в судовому засіданні проти вимог позивача заперечили з мотивів, викладених у наданих суду 13.11.2013 р. письмових запереченнях. Представники Наполягали на тому, що при проведенні позапланової невиїзної документальної перевірки СУЛП "БЕЙРУТ+" і прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення податковий орган діяв відповідно до вимог чинного законодавства, на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України, а тому адміністративний позов задоволенню не підлягає.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд установив такі фактичні обставини.

З 25.09.2013 р. по 01.10.2013 р. на підставі направлення від 25.09.2013 р. № 592/22 головний державний ревізор-інспектор відділу перевірок платників податків управління податкового контролю Вінницької ОДПІ Кіт С. М. провела позапланову виїзну документальну перевірку СУЛП "БЕЙРУТ+" з питань своєчасності, достовірності та повноти нарахування податку на додану вартість по взаємовідносинах з ПП "Біко Агротрейд", код ЄДРПОУ 36677875, за січень, лютий та березень 2013 року.

Результати перевірки знайшли своє відображення в акті від 17.10.2013 р. № 626/2201/23106391. На підставі вказаного акта перевірки Вінницька ОДПІ 16.10.2013 р. прийняла податкове повідомлення-рішення № 0005912201 про збільшення СУЛП "БЕЙРУТ+" суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 47892 грн. та нарахування штрафні санкції в розмірі 11973 грн.

Не погодившися з указаним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку рішенню відповідача, суд виходить із приписів частини 2 статті 19 Конституції України, якою передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У висновках акта документальної перевірки від 17.10.2013 р. № 626/2201/23106391, на підставі якого прийняте оскаржуване рішення, зазначено, що позивач завищив податок на додану вартість за період з 01.01.2012 р. по 31.03.2012 р. на загальну суму 47892, у тому числі: за січень 2012 року на суму 13436 грн., за лютий 2012 року на суму 16319 грн., за березень 2012 року на суму 18137 грн. При цьому, як вважає податковий орган, позивач безпідставно зарахував до складу податкового кредиту в декларацію з ПДВ за січень, лютий та березень 2012 року суму податку в розмірі 47892 грн. без підтверджуючих документів.

Однак, суд вважає, що такі висновки Вінницької ОДПІ не відповідають фактичним обставинам справи і є помилковими з огляду на таке.

Згідно з п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України) сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Статтею 201 ПК України передбачено, що податкова накладна є податковим документом. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку.

Отже, в разі видачі покупцю контрагентом, який зареєстрований як платник ПДВ, податкових накладних з усіма необхідними реквізитами, визначеним законом, такий покупець має право на включення цього податку до складу податкового кредиту за звітний податковий період.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до частини другої статті 3 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

При цьому нормами ч. 2 ст. 9 вказаного закону встановлені вимоги до первинних документів. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як зазначено в листі Вищого адміністративного суду України "Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України" № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р., з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість обов'язковому з'ясуванню підлягають, зокрема, обставини, що підтверджують рух активів у процесі здійснення господарської операції. При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

З матеріалів справи суд убачає, що 05.01.2012 р. між ПП "Біко Агротрейд" (продавець) та СУЛП "БЕЙРУТ+" (покупець) укладено договір купівлі-продажу № 10/01, згідно з яким продавець зобов'язується передати у власність покупцю продукт, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити запчастини та мастильні матеріали. На виконання вказаного договору виписані: накладна № 845 від 25.01.2012 р., податкова накладна № 845 від 25.01.2012 р., накладна № 900 від 26.01.2012 р., податкова накладна № 900 від 26.01.2012 р., видаткова накладна № РН-3-30008 від 30.03.2012 р., податкова накладна № 458 від 30.03.2012 р., накладна № 463 від 15.02.2012 р., податкова накладна № 463 від 15.02.2012 р., видаткова накладна № РН-3-26005 від 26.03.2012 р., податкова накладна № 375 від 26.03.2012 р., накладна № 583 від 20.02.2012 р., податкова накладна № 583 від 20.02.2012 р. Розрахунки між підприємствами проводилися через розрахунковий рахунок згідно з платіжними дорученнями від 31.01.2012 р. № 33 на суму 71370 грн., від 07.02.2012 р. № 37 на суму 9246 грн., від 12.03.2012 р. № 75 на суму 19551 грн., від 20.03.2012 р. № 92 на суму 22050 грн., від 28.03.2012 р. № 103 на суму 41370 грн., від 04.04.2012 р. № 109 на суму 45402 грн. Частину заборгованості в сумі 78360 грн. списано позивачу відповідно до договору уступки вимоги б/н від 15.02.2012 р. Товарно-матеріальні цінності, отримані позивачем від ПП "Біко Агротрейд", списані на власні потреби згідно з актами списання від 31.01.2012 р., від 29.02.2012 р., від 31.03.2012 р.

На підтвердження транспортування товарно-матеріальних цінностей віл ПП "Біко Агротрейд" на адресу СУЛП "БЕЙРУТ+"товарно-транспортні накладні від 15.02.2012 р., від 20.02.2012 р., від 25.01.2012 р., від 26.01.2012 р., від 25.03.2012 р., від 30.03.2012 р.

Отже, сукупність первинних, платіжних, звітних та інших документів, які зазвичай супроводжують такого роду операції, підтверджує фактичне здійснення господарських операцій і не дає підстав для сумніву у їх реальності та безтоварності. Характер спірних операцій відповідає звичайній господарській діяльності позивача та її основним видам.

Натомість відповідач не надав належних і допустимих доказів, які б об'єктивно ставили під сумнів фактичне здійснення цих операцій. Також ним не наведено обставин та доказів, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, збитковості здійснених операцій або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли свідчити про їх фіктивність чи про те, що дії позивача і його контрагента були спрямовані на отримання незаконної податкової вигоди.

Податковий орган також обґрунтовує правомірність свого рішення нереальністю спірних господарських операцій, посилаючись при цьому на акт ДПІ у Печерському районі м. Києва Київської області ДПС № 1706/22-8/36677875 від 17.05.2013 року про неможливість проведення зустрічної звірки ПП "Біко Агротрейд". Так, згідно з висновками зазначеного акта перевірки не підтверджено реальність проведених господарських операцій з контрагентами-покупцями та постачальниками за період з 01.12.2011 р. по 31.03.2012 р.

Податковий кодекс України виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставить у залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання. Положення щодо надмірної сплати податку як необхідної умови його повернення з бюджету платникові, стосується саме цього платника і сплати ним податку в ціні товарів (послуг) постачальникам. Несплата продавцем податку на додану вартість до бюджету в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем і не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Вказана правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 22.10.2010 року та 31.01.2011 року і повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який у своєму рішенні від 22.01.2009 року (справа "Булвес АД" проти Болгарії") констатував, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Європейського суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Крім того, відповідно до ст. 201 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. В силу вимог частини 4 та частини 5 статті 203 ЦК України правочин має вчинятись у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. За правилами, встановленими у статті 205 ЦК України, правочин вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Статтею 206 ЦК України передбачено, що усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Інших підстав визнання правочину нікчемним чинне законодавство не передбачає.

Разом із тим, відповідно до ч. 1 ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності).

Таким чином, головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані ж в актах податкових органів недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що укладений договір позивачем та його контрагентом ПП "Біко Агротрейд" не може визнаватися нікчемним в розумінні положень статті 203 ЦК України, оскільки він відповідає волевиявленню та внутрішній волі його учасників і спрямований на реальне настання правових наслідків, а зміст правочину не суперечить чинним нормам законодавчих актів та не порушує моральні засади суспільства.

Отже, з твердженнями відповідача з посиланням на матеріали перевірки про те, що діяльність контрагента позивача була спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди СУЛП "БЕЙРУТ+" у вигляді безпідставного формування податкового кредиту, суд не погоджується, оскільки вони ґрунтуються на припущеннях.

Суд також зазначає, що з урахуванням приписів п. 201.1, 201.6, 201.8 ст. 201 ПК України покупець має право на включення ПДВ до складу податкового кредиту за звітній податковий період в разі видачі йому контрагентом, який зареєстрований як платник ПДВ, податкової накладної з усіма необхідними реквізитами, визначеним законом.

Податкові накладні, які були отримані позивачем від продавця ПП "Біко Агротрейд", повністю відповідають вимогам податкового законодавства та містять усі необхідні для цього різновиду первинних документів реквізити, що не заперечує відповідач. Факт реєстрації вказаного контрагента позивача платником ПДВ на час видачі податкових накладних також не заперечується.

В процесі розгляду справи суд установив, що в межах спірних відносин товар позивачем отриманий та оплачений, за фактом отримання податкових накладних сформований податковий кредит. З огляду на викладене суд вважає помилковими висновки контролюючого органу про неправомірність включення СУЛП "БЕЙРУТ+" до податкового кредиту січня, лютого, березня 2012 року сум податку на додану вартість, сплачених у зв'язку з придбанням товарно-матеріальних цінностей у ПП "Біко Агротрейд", та безпідставність формування позивачем показників своєї звітності з врахуванням цих сум.

Відтак підстави для визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість відсутні. Безпідставність збільшення грошових зобов'язань доводить також безпідставність застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів правомірність оскаржуваного рішення, відтак позовні вимоги знайшли своє підтвердження під час розгляду адміністративної справи.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Визначаючись щодо розподілу судових витрат у справі, суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України відповідно до задоволених вимог (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Згідно з ч. 1 ст. 98 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у постанові суду або ухвалою.

Абзацом 2 пункту 3 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання позову майнового характеру визначена - 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати.

Згідно з частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Позивач заявив майнову вимогу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0005912201 від 16 жовтня 2013 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 47892 грн. та застосування штрафної (фінансової) санкції (штрафу) у розмірі 11973 грн. 2 відсотки розміру майнових вимог позивача складають 1197,30 грн., у зв'язку з чим застосовується мінімальна встановлена ставка судового збору - 1,5 розміру мінімальної заробітної плати. З 1 січня 2013 року встановлена мінімальна заробітна плата у розмірі 1047,00 грн.

Таким чином, визначена за правилом абзацу 2 пункту 3 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" сума судового збору складає 1720,50 грн. (1047,00 грн. х 1,5) і з урахуванням положення частини 3 статті 4 того ж закону позивачеві належало сплатити суму судового збору у розмірі 172,05 грн. (10 % від 1720,50 грн.), а решта суми судового збору у розмірі 1548,45 (1720,50 грн. - 172,05 грн.) підлягає стягненню з відповідача.

До позовної заяви позивач додав платіжне доручення № 271 від 16.10.2013 року про сплату судового збору у розмірі 598,65 грн., тобто позивач надмірно сплатив судовий збір у розмірі 426,60 грн. (598,65 грн. - 172,05 грн.).

Відповідно до підпункту 3 пункту 9 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ передбачено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

З огляду на викладене та з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами суд вважає за необхідне стягнути судові витрати позивача у розмірі 172,05 грн. із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунків суб'єкта владних повноважень - відповідача.

За правилом пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сума надмірного сплаченого збору у розмірі 426,60 грн. підлягає поверненню позивачеві. Інших судових витрат, окрім судового збору, під час розгляду справи не встановлено.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області № 0005912201 від 16 жовтня 2013 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь позивача - спільного Українсько-Ліванського підприємства "БЕЙРУТ+" у формі товариства з обмеженою відповідальністю понесені ним судові витрати у вигляді судового збору в сумі 172 (сто сімдесят дві) грн. 05 коп. шляхом їх безспірного списання органами Державної казначейської служби України з рахунків Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області.

Повернути з Державного бюджету України на користь позивача - спільного Українсько-Ліванського підприємства "БЕЙРУТ+" у формі товариства з обмеженою відповідальністю надміру сплачений судовий збір у сумі 426 (чотириста двадцять шість) грн. 60 коп.

Стягнути з Державного бюджету України на спеціальний рахунок Державної судової адміністрації України (банк одержувача - ГУ ДКСУ У Вінницькій області, код банку 802015, р/р 31219206784002) судовий збір у сумі 1548 (одна тисяча п'ятсот сорок вісім) грн. 45 коп. шляхом його безспірного списання органами Державної казначейської служби України з рахунків Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області.

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Жернаков Михайло Володимирович