Решение № 35860861, 04.12.2013, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2013 року Справа № 915/1691/13

Господарський суд Миколаївської області у складі судді: Бритавської Ю.С.

при секретарі судового засідання: Прудниковій Т.М.

за участю представників сторін:

від прокуратури: Ібрагімова А.О., за посвідченням №009630 від 15.10.2012р.

від позивача-1: Кравченко Ю.А., довіреність №260/1800/7-8/13 від 18.03.2013р.

від позивача-2: Панарін В.В., за довіреністю №3/03-16 від 05.06.2013р.

від відповідача: ОСОБА_4, за паспортом

розглянувши у відкритому судовому засіданні позовну заяву: Прокурора Баштанського району Миколаївської області (56401, Миколаївська обл., м. Баштанка, пров. Пожежний, 3) в інтересах держави в особі Головного управління Держземагенства у Миколаївській області (54034, м. Миколаїв, пр-т Миру, 34, код ЄДРПОУ 38312932) та Баштанської районної державної адміністрації (56100, Миколаївська обл., Баштанський р-н, м. Баштанка, вул. Баштанської Республіки, 37, код ЄДРПОУ 04056687)

до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1)

про: дострокове розірвання договору оренди земельної ділянки, повернення її у розпорядження держави, -

ВСТАНОВИВ:

Прокурор Баштанського району Миколаївської області в інтересах держави в особі Головного управління Держземагенства у Миколаївській області та Баштанської районної державної адміністрації звернувся до господарського суду Миколаївської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про дострокове розірвання договору оренди землі від 12.04.2007р., укладеного між Баштанською районною державною адміністрацією та Приватним підприємцем ОСОБА_4, зареєстрованого у Баштанському районному відділі Миколаївської регіональної філії ДП «Центр Державного земельного кадастру при Держкомземі України» 30.05.2007р. за №040700601281, та скасування його державної реєстрації; зобов'язання відповідача повернути земельну ділянку площею 14,37 га, вартістю 33449,18 грн. (кадастровий номер 4820610000:07:000:0600), що розташована в межах території Баштанської міської ради Баштанського району Миколаївської області, у розпорядження держави в особі Головного управління Держземагентства у Миколаївській області.

Позовні вимоги Прокурора Баштанського району Миколаївської області в інтересах держави в особі Головного управління Держземагенства у Миколаївській області та Баштанської районної державної адміністрації мотивовані порушенням відповідачем договірних зобов'язань в частині використання орендованої ним земельної ділянки не за цільовим призначенням.

На виконання вимог ухвал суду прокурором та позивачем-1 надані витребувані судом документи та письмові пояснення, в т.ч. прокурором - за вх.№20299/13 від 17.10.2013р., за вх.№23713/13 від 04.12.2013р., позивачем-1 - за вх.№20135/13 від 15.10.2013р., за вх.№22182/13 від 12.11.2013р.

У судових засіданнях прокурор та представник позивача-1 підтримали позовні вимоги в повному обсязі та просили суд їх задовольнити.

Позивачем-2 та відповідачем на виконання вимог ухвал суду також надано витребувані судом документи.

Представник позивача-2 у судових засіданнях проти позову заперечив та просив суд відмовити у його задоволенні з підстав, викладених у наданих до суду відзивах на позовну заяву за вх.№20609/13 від 22.10.2013р., за вх.№21421/13 від 01.11.2013р., за вх.№21954/13 від 08.11.2013р.

Відповідач у судових засіданнях проти позову також заперечив та просив суд відмовити у його задоволенні з підстав, викладених у наданих до суду запереченнях на позовну заяву за вх.№22206/13 від 12.11.2013р.

Ухвалою суду від 12.11.2013р. задоволено клопотання прокурора та сторін; продовжено строк вирішення спору по справі до 04.12.2013р.

Відповідно до вимог ст. 85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши прокурора та представників сторін, господарський суд встановив:

12.04.2007р. між Баштанською районною державною адміністрацією (Орендодавець, позивач-2) та Приватним підприємцем ОСОБА_4 (нині - Фізична особа-підприємець ОСОБА_4) (Орендар, відповідач) був укладений договір оренди землі, який зареєстровано Баштанським районним відділом Миколаївської регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 30.05.2007р. за №040700601281.

За умовами п.п. 1.1-2.4 договору Орендодавець надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться за межами населеного пункту на території Баштанської міської ради Баштанського району Миколаївської області, загальною площею 14,37 гектарів пасовищ (відповідно до плану договору оренди кадастровий номер земельної ділянки - 4820610000:07:000:0600), яка знаходиться в розпорядженні Баштанської райдержадміністрації; без наявності на земельній ділянці об'єктів нерухомого майна, а також інших об'єктів інфраструктури; з нормативною грошовою оцінкою земельної ділянки без урахування коефіцієнта щорічної індексації грошової оцінки земель в 10452,87 грн. із коефіцієнтом щорічної індексації грошової оцінки земель - 2,551 (з 01.01.2007р.) в розмірі 26665,28 грн.; земельна ділянка не має недоліків, що можуть перешкоджати її ефективному використанню.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що він укладений на 50 років, починаючи з дати його державної реєстрації.

Відповідно до п.п. 5.1-5.2 договору земельна ділянка передається в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Цільове призначення земельної ділянки - землі сільськогосподарського призначення. Земельна ділянка повинна використовуватися виключно як пасовище для вирощування багаторічних трав, випасання худоби. Не допускається розорювання земельної ділянки для вирощування зернових та просапних сільськогосподарських культур.

За п.11.4 договору Орендар, зокрема, зобов'язався: своєчасно вносити орендні платежі; виконувати встановлені щодо земельної ділянки обмеження в обсязі, передбаченому законом та договором; використовувати земельну ділянку тільки за цільовим призначенням, виконувати режим природоохоронного використання земель.

У відповідності до п.13.1 договору за невиконання або неналежне виконання умов договору сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України та цього договору.

Як свідчать матеріали справи, Державною інспекцією сільського господарства в Миколаївській області 21.05.2013р. було проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства, в результаті якої встановлено, що земельна ділянка площею 14,37 га, яка знаходиться в користуванні відповідача на умовах оренди згідно договору оренди земельної ділянки від 12.07.2007р., в період 2012-2013 р.р. використовується приватним підприємцем ОСОБА_4 не за цільовим призначенням та не виконуються вимоги природоохоронного режиму використання земель. На час перевірки земельна ділянка, цільове призначення пасовища, використовується як рілля, хоча п.5.2 договору оренди землі від 12.07.2007р. з Баштанською РДА, визначено, що земельна ділянка повинна використовуватись орендарем виключно як пасовище для вирощування багаторічних трав, випасання худоби, що є порушенням п. «а» ст. 96 Земельного кодексу України, де визначено, що землекористувачі повинні забезпечувати використання землі за цільовим призначенням, а також, порушення ст. 36 Закону України «Про охорону земель» - зміна цільового призначення земель сільськогосподарського призначення допускається лише за умови обґрунтування доцільності такої зміни в порядку, визначеному законом, про що Державною інспекцією сільського господарства в Миколаївській області 21.05.2013р. складено Акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства та Акт обстеження земельної ділянки №5.

У зв'язку з виявленим правопорушенням Державною інспекцією сільського господарства в Миколаївській області 21.05.2013р. складено Протокол про адміністративне правопорушення №000285, яким встановлено порушення ОСОБА_4 ст. 91 та п. «а» ст. 96 Земельного кодексу України, ст. 36 Закону України «Про охорону земель».

Постановою про накладення адміністративного стягнення від 21.05.2013р. №000277 ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні адміністративного порушення та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425 грн.

21.05.2013р. Державною інспекцією сільського господарства в Миколаївській області приватному підприємцю ОСОБА_4 виданий Припис (реєстраційний №000430), за яким останній має привести земельну ділянку у відповідність до її цільового використання та повідомити про виконання припису до 21.06.2013р.

25.06.2013р. Державною інспекцією сільського господарства в Миколаївській області складений Акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства, яким встановлено невиконання приватним підприємцем ОСОБА_4 припису.

25.06.2013р. Державною інспекцією сільського господарства в Миколаївській області складено Протокол про адміністративне порушення №000377 за невиконання Припису №000430 від 21.05.2013р.

Постановою про накладення адміністративного стягнення від 27.06.2013р. №000372 ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні адміністративного порушення та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 255 грн.

25.06.2013р. Державною інспекцією сільського господарства в Миколаївській області приватному підприємцю ОСОБА_4 виданий Припис (реєстраційний №000540), за яким останній має привести земельну ділянку у відповідність до її цільового використання та повідомити про виконання припису до 25.07.2013р.

В обґрунтування позовних вимог прокурор стверджує про порушення відповідачем договірних зобов'язань - використання останнім орендованої земельної ділянки не за цільовим призначенням, що є підставою відповідно до норм чинного законодавства для розірвання відповідного договору оренди землі. Також прокурор посилається на те, що незаконне розорення пасовищ призводить до погіршення якості ґрунтів та виснаження земель, що завдає значної шкоди земельним ресурсам держави. Подальше усунення відповідачем виявлених порушень, сплата орендної плати за доводами прокурора не спростовує факт використання відповідачем земельної ділянки не за її цільовим призначенням, з огляду на що прокурор вважає, що наявні підстави для дострокового розірвання укладеного між позивачем-2 та відповідачем договору оренди земельної ділянки та повернення відповідачем орендованої земельної ділянки позивачу-1.

Позивач-1 підтримав вимоги прокурора в повному обсязі.

Позивач-2 у наданих до суду відзивах на позовну заяву прокурора та у поясненнях, наданих у судових засіданнях, неодноразово зауважив на не наполяганні на розірвання договору оренди землі з відповідачем, а також пояснив, що відповідачем сплачується орендна плата в повному обсязі, чим поповнюється державний бюджет.

В запереченнях проти позовних вимог відповідач вказує, що він не порушував умов договору оренди землі та не змінював цільового призначення орендованої земельної ділянки, у зв'язку з чим відсутні підстави для дострокового розірвання договору оренди та повернення її у розпорядження держави. Відповідач звертає увагу суду на те, що в даному випадку взагалі не йде мова про зміну цільового призначення земельної ділянки, оскільки цільове призначення земельної ділянки - землі сільськогосподарського призначення - відповідачем не змінювалось, а йдеться лише про зміну виду використання земельної ділянки в рамках цільового призначення земельної ділянки.

Проаналізувавши наявні у справі докази та надавши їм правову оцінку, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з вимогами ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У відповідності до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

За ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини (п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України).

Відповідно до ст. 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Згідно зі ст. 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частиною 1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відповідно до вимог ч.1, ч.7 ст. 193 ГК України, які кореспондуються з вимогами ст. 526 ЦК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

За ст.ст. 24, 25 Закону України «Про оренду землі» орендодавець має право вимагати від орендаря: використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди; дотримання екологічної безпеки землекористування та збереження родючості ґрунтів, додержання державних стандартів, норм і правил; дотримання режиму водоохоронних зон, прибережних захисних смуг, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон, зон особливого режиму використання земель та територій, які особливо охороняються; своєчасного внесення орендної плати. Орендар земельної ділянки зобов'язаний: приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку; виконувати встановлені щодо об'єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі; дотримуватися режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; у п'ятиденний строк після державної реєстрації договору оренди земельної ділянки державної або комунальної власності надати копію договору відповідному органу державної податкової служби.

Згідно з ч.1 ст. 32 Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

У відповідності до ст. 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов'язані: а) забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та за свій рахунок приводити її у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком випадків незаконної зміни рельєфу не власником такої земельної ділянки; б) додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля; в) своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату; г) не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; ґ) підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі; д) своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом; е) дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; є) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Частиною 1 ст. 19 Земельного кодексу України передбачено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Згідно з ч.ч. 1,3 ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Зміна цільового призначення земельних ділянок приватної власності здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок.

Відповідно до ст. 21 Земельного кодексу України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; г) притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.

Частинами 1-3 ст. 22 Земельного кодексу України встановлено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо). Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва; б) сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства; г) несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об'єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства; ґ) оптовим ринкам сільськогосподарської продукції - для розміщення власної інфраструктури.

У відповідності до п.п. 1.2, 1.4 Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010р. №548, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 01.11.2010р. за №1011/18306 (з наступними змінами і доповненнями), код та цільове призначення земель застосовуються для забезпечення обліку земельних ділянок за видами цільового призначення у державному земельному кадастрі. КВЦПЗ визначає поділ земель на окремі види цільового призначення земель, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, видом господарської діяльності, типами забудови, типами особливо цінних об'єктів.

Як встановлено судом, відповідач дійсно засіяв частину орендованої земельної ділянки ячменем, проти чого він і сам не заперечує.

Між тим, прокурором та позивачем не доведено того факту, що засіяння відповідачем на орендованій земельній ділянці ячменю свідчить про використання ним земельної ділянки не для сінокосіння і випасання худоби, а для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Окрім того, в даному випадку не йдеться про використання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, адже зміна виду використання земельної ділянки в рамках однієї категорії цільового призначення земельної ділянки не є зміною її цільового призначення. Цільове призначення земельної ділянки за умовами укладеного між позивачем-2 та відповідачем договору оренди земельної ділянки від 12.04.2007р. - землі сільськогосподарського призначення. Саме за таким цільовим призначенням відповідач і використовує земельну ділянку протягом строку дії спірного договору оренди земельної ділянки. Вказане цільове призначення земельної ділянки відповідачем не змінювалось.

Іншого ані прокурором, ані позивачами не доведено.

При цьому господарський суд не приймає до уваги в якості доказу протилежного посилань прокурора на правовий висновок, наведений у постанові Верховного Суду України від 05.03.2013р. у справі №21-417а12 про те, що зміна виду використання земельної ділянки в межах однієї категорії цільового призначення також вважається зміною цільового призначення земельної ділянки, оскільки господарський суд з тексту вказаної постанови такого правового висновку не вбачає.

При цьому притягнення фізичної особи ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності не створюють в даному випадку підстав, передбачених ст. 35 ГПК України, для звільнення прокурора та позивачів від доказування факту використання Приватним підприємцем ОСОБА_4 орендованої ним земельної ділянки не за її цільовим призначенням.

Як вже було зазначено вище, за вимогами ч.2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Прокурором та позивачами не доведено наявності в даному випадку істотного порушення відповідачем договору, коли внаслідок такого порушення позивач-2 значною мірою був позбавлений того, на що він розраховував при укладенні договору оренди земельної ділянки.

Так, орендна плата сплачується відповідачем належним чином та в повному обсязі, проти чого не заперечували у судових засіданнях ані прокурор, ані позивачі.

Прокурором та позивачами не доведено здійснення відповідачем погіршення якості ґрунтів та виснаження земель, або завдання іншого пошкодження земельної ділянки, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки (ч.1 ст. 32 Закону України «Про оренду землі»). Також прокурором та позивачами не доведено факту не виконання відповідачем вимог природоохоронного режиму використання земель.

Водночас слід врахувати також, що згідно з абз.4 ч.1 ст. 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави.

Відповідно до ч.2 ст. 2 ГПК України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві.

Відповідно до п.3 ч.3 ст. 20 Закону України «Про прокуратуру» при виявленні порушень закону прокурор у межах своєї компетенції має право звертатися до суду в передбачених законом випадках.

Згідно з положеннями ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст. 167, ст. 170 ЦК України держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

При цьому, ані Конституцією України, ані Законом України «Про прокуратуру», ані Цивільним або Господарським кодексом України не передбачено право прокурора на виконання обов'язків та реалізацію прав, наданих стороні за договором, у тому числі і прав на розірвання такого договору.

Як вже було зазначено вище, статтею 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Статтею 188 ГК України визначено певний порядок розірвання господарських договорів, зокрема визначено, що: сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором; сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду; у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Тобто, договір може бути розірваним за рішення суду на вимогу однієї із сторін за договором із додержанням певного порядку, що визначений законодавством.

У відповідності до ч.2 ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Тобто дії, що спрямовані на розірвання договору є діями, що спрямовані на зміну або припинення прав та обов'язків сторін, що засновані на договорі.

Зазначені дії, за ознаками відповідають ознакам правочину, що наведені у ч.1 ст. 202 ЦК України, та, відповідно, підлягають правовій оцінці за приписами норм законодавства, що регулюють зазначений вид правовідносин.

Положеннями ст. 203 ЦК України запроваджені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочинну, зокрема особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч.2) та волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч.3).

Таким чином, необхідною умовою розірвання договору у судовому порядку є у тому числі наявність відповідної дієздатності особи, що звертається із відповідним позовом, та її вільне волевиявлення щодо настання наслідків розірвання договору.

Сторонами ж договору, який вимагає розірвати прокурор, є Баштанська районна державна адміністрація (Орендодавець, позивач-2) та Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (Орендар, відповідач). Проте жодна з них розірвати спірний договір не вимагає, навпроти, і позивач-2, і відповідач проти розірвання договору заперечують.

З огляду на все вищевикладене, господарським судом ретельно проаналізовано фактичні обставини справи, оцінено надані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, в результаті чого господарський суд не вбачає правових підстав для дострокового розірвання договору оренди земельної ділянки від 12.04.2007р., укладеного між позивачем-2 та відповідачем, та відповідного зобов'язання відповідача повернути орендовану земельну ділянку позивачу-1.

За вимогами ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

За таких обставин вимоги Прокурора Баштанського району Миколаївської області в інтересах держави в особі Головного управління Держземагенства у Миколаївській області та Баштанської районної державної адміністрації до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про дострокове розірвання договору оренди земельної ділянки та повернення її у розпорядження держави є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Інші наявні в матеріалах справи документи вищевикладені висновки суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог Прокурора Баштанського району Миколаївської області в інтересах держави в особі Головного управління Держземагенства у Миколаївській області та Баштанської районної державної адміністрації відмовити.

Згідно з ч.5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржене протягом десяти днів з дня його підписання до Одеського апеляційного господарського суду через господарський суд Миколаївської області.

Повне рішення складено 09 грудня 2013 року.

Суддя Ю.С. Бритавська