№ 35851849, 03.12.2013, Чернігівський окружний адміністративний суд

Справа № 825/4326/13-а

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2013 року м. Чернігів

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Лобана Д.В.,

при секретарі Романенко Л.Л.,

за участю представників сторін:

від позивача Литвинов С.І.,

Меркулов Д.С.,

від відповідача Лисиця О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом публічного акціонерного товариства «Чернігівський хлібокомбінат» до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство «Чернігівський хлібокомбінат» звернулось до суду з адміністративним позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області від 25.09.2013 № 0004732200.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем, на думку позивача, були порушені вимоги Податкового кодексу України, у зв'язку з чим податковий орган під час перевірки дійшов необґрунтованих висновків, які покладені в основу податкового повідомлення-рішення.

Позивач вважає, що він отримав беззаперечне право віднести суму ПДВ до податкового кредиту на підставі здійсненої ним господарської операції з придбання соєвих бобів та фактичного отримання товару, що підтверджено податковою накладною.

На думку представника ПАТ «Чернігівський хлібокомбінат» відповідач дійшов необґрунтованого висновку, що в діях контрагентів ТОВ «Ферко» наявні ознаки «фіктивності» та відсутні факти реального здійснення господарської діяльності. Причому, на його думку такий висновок не містить посилань на жодну правову норму, оскільки чинне податкове законодавство ґрунтується виключно на юридичних фактах, а не на ознаках, які на свій розсуд виявив та кваліфікував відповідач. Представник позивача стверджує, що ДПІ у м. Чернігові не доведено відсутності факту реального здійснення господарської діяльності між ТОВ «Ферко» та його контрагентами, оскільки відповідачем не доведено відсутності змін в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі ТОВ «Ферко» та його контрагентів. Крім того, ні чим не підтверджений нібито встановлений ДПІ у м. Чернігові факт відсутності необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності у зв'язку з відсутністю трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів у контрагентів ТОВ «Ферко», тим більше, що вказані фактори не є обов'язковими передумовами для здійснення господарської діяльності, а є лише складовими умовами для того чи іншого виду такої діяльності.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав, просив його задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, просив відмовити в його задоволенні, посилаючись на письмові заперечення, в яких зазначено, що ДПІ у м. Чернігові проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ПАТ «Чернігівський хлібокомбінат» з питань достовірності, повноти нарахування податку на додану вартість по податковій декларації з податку на додану вартість за січень-квітень 2013 року у складі податкового кредиту операцій з ТОВ «Ферко», за результатами якої складено акт перевірки від 05.09.2013 № 381/22/05517558. Відповідно до акту перевіркою встановлено господарські взаємовідносини ПАТ «Чернігівський хлібокомбінат» з ТОВ «Ферко» за січень-квітень 2013 року відповідно до договору поставки товару від 25.01.2013 № 25011 (олії соняшникової нерафінованої, соєвих бобів для технічних потреб).

Відповідач стверджує, що станом на 05.09.2013 згідно ІС «ПОДАТКОВИЙ БЛОК» існують розбіжності по податковому кредиту між ПАТ «Чернігівський хлібокомбінат» та ТОВ «Ферко» за лютий, березень 2013 року на суму ПДВ 255750,00 грн та 323950,00 грн.

ДПІ у м. Чернігові від ДПІ у Шевченківському районі м. Києва отримано акт від 30.05.2013 № 1624/22-30/31681342 про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Ферко» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ПП «Атрія Стар» та ТОВ «Афродіта Фінанс» за період лютий 2013 року.

Представник відповідача вважає, що відповідно до цих актів вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, які не мають реального товарного характеру.

Крім того, від ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПІ у м. Чернігові отримано акт від 16.08.2013 № 643/22-40/31681342 про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Ферко» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Честерхауз» та ТОВ «Квентін» та подальшої реалізації придбаних у ТОВ «Честерхауз» ТОВ «Квентін» товарно-матеріальних цінностей за період березень 2013 року.

Перевіркою не встановлено факту реального здійснення господарських операцій ТОВ «Ферко» при придбані товарів/послуг від постачальників ТОВ «Честерхауз» та ТОВ «Квентін» з врахуванням реального часу здійснення операцій, відсутності управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, та їх подальшої реалізації на адресу контрагентів-покупців за період березень 2013 року.

На думку представника відповідача господарські відносини, які були здійснені від імені позивача, предметом яких є одержання доходів, слід розцінювати як такі, що укладені з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства. Відповідач вважає, що підприємством перераховувались кошти без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків, в зв'язку з чим дії підприємства призвели до втрат дохідної частини Державного бюджету України.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, доводи позовної заяви та заперечень на неї, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

ПАТ «Чернігівський хлібокомбінат» (код за ЄДРПОУ 05517558) зареєстровано виконавчим комітетом Чернігівської міської ради 31.07.1996, взято на податковий облік в органах державної податкової служби 27.08.1996 за № 6952 та зареєстровано як платника податку на додану вартість 08.07.1997, що підтверджується актом перевірки (а. с. 14). Ці факти сторонами не заперечуються та відповідно до ч. 3 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України не потребують доказування.

Судом встановлено, що на підставі направлень від 22.08.2013 № 424 та наказу від 22.08.2013 № 421 співробітниками ДПІ у м. Чернігові проведена документальна позапланова виїзна позапланова перевірка ПАТ «Чернігівський хлібокомбінат» з питань достовірності, повноти нарахування податку на додану вартість по податковій декларації з податку на додану вартість за січень-квітень 2013 року у складі податкового кредиту операцій з ТОВ «Ферко» (код ЄДРПОУ 31681342).

За результатами вказаної перевірки відповідачем складено акт від 05.09.2013 за № 381/22/05517558 (а. с. 13-37), в якому зафіксовано порушення позивачем: п. 198.2, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого ПАТ «Чернігівський хлібокомбінат» занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет на загальну суму 1078523 грн, у т. ч.: за січень 2013 року на суму ПДВ 196185,00 грн, за лютий 2013 року на суму ПДВ 255750 грн, за березень 2013 року на суму ПДВ 323950 грн, за квітень 2013 на суму ПДВ 302638 грн.

Не погоджуючись з висновками, зазначеними в акті перевірки від 05.09.2013 за № 381/22/05517558 позивач звернувся до відповідача із запереченням на вказаний акт (а. с. 11-12), в результаті чого висновок акту перевірки було викладено в наступній редакції: перевіркою встановлено порушення п. 198.2, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого ПАТ «Чернігівський хлібокомбінат» занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет на загальну суму 579700 грн, у тому числі за лютий 2013 року на суму ПДВ 255750 грн, за березень 2013 року на суму ПДВ 323950 грн (а. с. 38-47).

На підставі зазначених порушень, ДПІ у м. Чернігові прийняте податкове повідомлення-рішення від 25.09.2013 № 0004732200, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в розмірі 869550,00 грн, в т. ч. за основним платежем 579700,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 289850,00 грн (а. с. 48).

Зазначене податкове повідомлення-рішення було оскаржене позивачем у адміністративному порядку до Головного управління Міндоходів у Чернігівській області (а. с. 49-50). Головне управління Міндоходів у Чернігівській області своїм рішенням від 18.10.2013 № 1762/10/10-215 залишило без змін оскаржуване податкові повідомлення-рішення, а скаргу ПАТ «Чернігівський хлібокомбінат» без задоволення (а. с. 51-57).

Згідно із ст. 3 Господарського кодексу України господарська діяльність - діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Основними видами діяльності ПАТ «Чернігівський хлібокомбінат» є: виробництво хліба та хлібобулочних виробів, виробництво борошняних кондитерських виробів, тортів і тістечок нетривалого зберігання; неспеціалізована оптова торгівля; роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами, що підтверджується актом перевірки (а. с. 15).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

З матеріалів справи вбачається, що у перевіряємому періоді ПАТ «Чернігівський хлібокомбінат» здійснювало господарську діяльність із контрагентом ТОВ «Ферко».

Так, між ПАТ «Чернігівський хлібокомбінат» та ТОВ «Ферко» було укладено договір поставки від 25.01.2013 № 25011 (а. с. 58-59) та додатки до договору (а. с. 60, 62, 64, 66, 68, 70).

Договір і додатки до нього підписано повноважними на це особами та скріплено печатками.

Реальність виконання вказаного договору підтверджують наступні первинні документи:

- акти прийому-передачі товару: від 25.01.2013 № 1 на загальну суму 1177110,00 грн, в т. ч. ПДВ 196185,00 грн, від 18.02.2013 № 1 на загальну суму 1534500,00 грн, в т. ч. ПДВ 255750,00 грн; від 01.03.2013 № 2 на загальну суму 153450,00 грн, в т. ч. ПДВ 25575,00 грн; від 29.03.2013 № 1 на загальну суму 1176450,00 грн, в т. ч. ПДВ 196075,00 грн; від 29.03.2013 № 1 на загальну суму 613800,00 грн, в т. ч. ПДВ 102300,00 грн; від 29.04.2013 № 1 на загальну суму 1815825,00 грн, в т. ч. ПДВ 302637,50 грн (а. с. 61, 63, 65, 67, 69, 71);

- видаткові накладні: від 25.01.2013 № 2359 на загальну суму 1177110,00 грн, в т. ч. ПДВ 196185,00 грн, від 18.02.2013 № 2578 на загальну суму 1534500,00 грн, в т. ч. ПДВ 255750,00 грн; від 01.03.2013 № 2766 на загальну суму 153450,00 грн, в т. ч. ПДВ 25575,00 грн; від 29.03.2013 № 3064 на загальну суму 1176450,00 грн, в т. ч. ПДВ 196075,00 грн; від 29.03.2013 № 3100 на загальну суму 613800,00 грн, в т. ч. ПДВ 102300,00 грн; від 29.04.2013 № 3400 на загальну суму 1815825,00 грн, в т. ч. ПДВ 302637,50 грн (а. с. 72-78);

- податкові накладні: від 25.01.2013 № 134 на загальну суму 1177110,00 грн, в т. ч. ПДВ 196185,00 грн, від 18.02.2013 № 147 на загальну суму 1534500,00 грн, в т. ч. ПДВ 255750,00 грн; від 01.03.2013 № 69 на загальну суму 153450,00 грн, в т. ч. ПДВ 25575,00 грн; від 29.03.2013 № 330 на загальну суму 1176450,00 грн, в т. ч. ПДВ 196075,00 грн; від 29.03.2013 № 342 на загальну суму 613800,00 грн, в т. ч. ПДВ 102300,00 грн; від 29.04.2013 № 287 на загальну суму 1815825,00 грн, в т. ч. ПДВ 302637,50 грн (а. с. 79-84);

- платіжні доручення (а. с. 85-100).

Реалізацію даного товару позивачем підтверджує договір комісії від 25.01.2013 № К01251, який було укладено між ПАТ «Чернігівський хлібокомбінат» та ТОВ «Вторметекспорт» (а. с. 101-103) та додатки до договору (а. с. 104, 106, 107, 109, 111, 113, 115, 117, 119, 121-123).

Договір і додатки до нього підписано повноважними на це особами та скріплено печатками.

Реальність виконання вказаного договору підтверджують наступні первинні документи:

- акти прийому-передачі товару: від 25.01.2013 № 1 на суму 125400,00 доларів США, від 18.02.2013 № 1 на суму 163500,00 доларів США; від 01.03.2013 № 2 на суму 16350,00 доларів США; від 29.03.2013 № 1 на суму 125350,00 доларів США; від 29.03.2013 № 1 на суму 65400,00 доларів США; від 29.04.2013 № 1 на суму 193475,00 доларі США, від 30.05.2013 № 1 на суму 193475,00 доларів США, від 30.05.2013 № 1 на суму 193475,00 доларів США (а. с. 105, 108, 110, 112, 114, 116, 118, 120,);

- декларації (а. с. 124-153);

- акти надання послуг: від 07.03.2013 № 123 на загальну суму 19920,00 грн, в т. ч. ПДВ 3320,00 грн; від 30.04.2013 № 248 на загальну суму 21240,00 грн, в т. ч. ПДВ 3540,00 грн; від 07.07.2013 № 875 на загальну суму 16383,36 грн, в т. ч. ПДВ 2730,00 грн (а. с. 154, 157, 160);

- звіти: від 07.03.2013 на суму 1437541,05 грн; від 30.04.2013 на суму 1524664,75 грн; від 07.07.2013 на суму 1189482,46 грн (а. с. 155, 158, 161);

- податкові накладні: від 07.03.2013 № 12 на загальну суму 19920,00 грн, в т. ч. ПДВ 3320,00 грн, від 30.04.2013 № 24 на загальну суму 21240,00 грн, в т. ч. ПДВ 3540,00 грн; від 07.07.2013 № 198 на загальну суму 16383,36 грн, в т. ч. ПДВ 2730,56 грн (а. с. 156, 159, 162);

- платіжні доручення: від 17.04.2013 № 3028 на суму 100,00 грн; від 17.04.2013 № 3029 на суму 19820,00 грн; від 04.06.2013 № 4330 на суму 21240,00 грн; від 06.09.2013 № 7096 на суму 16383,36 грн (а. с. 163,164);

- контракти з рахунками-фактури та інвойсами до них (а. с. 165-184).

Отже, правовідносини за спірними правочинами в повній мірі відображені в бухгалтерському та податковому обліку позивача.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем було вчинено дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових ресурсів.

Тобто, позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми).

Суд вважає, що будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З наданих позивачем доказів вбачається, що договори мали на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними, оскільки товар (роботи/послуги) був переданий, оплата проведена, договори виконано сторонами в повному обсязі.

Відповідно до статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Суд звертає увагу на те, що на момент вчинення правочинів підприємство - контрагент позивача було зареєстровано в якості юридичної особи та платника податків, ці факти сторонами не заперечуються та відповідно до ч. 3 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України не потребують доказуванню.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що на момент укладення договору з контрагентом позивач проявив належну обачність, перевіривши необхідні документи контрагента та чи здійснює він господарську діяльність.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно із п. 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є постачання товарів (послуг), місце постачання яких розташоване на митній території України.

Відповідно до п. 187.1 статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно із п. 188.1 ст.188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів, і збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Згідно із п. 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п. 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно із п. 201.7 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

У разі якщо частка товарів/послуг, не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби, та враховується при визначенні загальних податкових зобов'язань.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Суд звертає увагу на те, що податкові накладні, видані ПАТ «Чернігівський хлібокомбінат», містять всі реквізити передбачені п. 201.1 ст. 201 ПК України, а тому згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України вони є підставою для нарахування податкового кредиту.

При цьому, з урахуванням норм статей 44 та 61 Податкового кодексу України саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Відносини між учасниками попередніх поставок товарів, робіт, послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між позивачем та його контрагентами.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Як на підставу нікчемності правочину позивача з контрагентом відповідач посилається на акт ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 30.05.2013 № 1624/22-30/31681342 про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Ферко» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ПП «Атрія Стар» та ТОВ «Афродіта Фінанс» за період лютий 2013 року та акт ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 16.08.2013 № 643/22-40/31681342 про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Ферко» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Честерхауз» та ТОВ «Квентін» та подальшої реалізації придбаних у ТОВ «Честерхауз» ТОВ «Квентін» товарно-матеріальних цінностей за період березень 2013 року.

Посилання відповідача на вищезазначені акти, як на підставу нікчемності правочину, судом не приймаються до уваги, зважаючи на наступне.

По-перше, ДПІ у м. Чернігові в порушення вимог ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України не виконало вимоги ухвали Чернігівського окружного адміністративного суду від 22.11.2013, а саме: не надала докази того, що товар, придбаний позивачем у ТОВ "ФЕРКО" є саме тим товаром, який раніше був придбаний останнім у ТОВ "Честерхауз" та у ТОВ "Квентін"; не надала відповідь на запит, направлений до ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 27.08.2013 № 576/7/22-610 щодо підтвердження взаємовідносин ПАТ "Чернігівський хлібокомбінат" з ТОВ "Вторметексперт" за січень-квітень 2013 року.

По-друге, відповідно до статті 215 Цивільного Кодексу України від 16.01.2003 № 435 (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) - у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Пунктом 1 статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити, зокрема, моральним засадам суспільства, пунктом 5 статті 203 ЦК України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину. Зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановлений законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За змістом ч. 1 ст. 228 ЦК України, правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з ч. 2 згаданої статті, є нікчемним.

Частино 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому, носіями протиправного умислу юридичних осіб - сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Суд вважає за необхідне зазначити, що сам по собі факт допущення, на думку податкового органу, суб'єктом господарювання порушень певних встановлених законом правил господарської діяльності, здійснюваної на підставі певного договору, не є безумовною підставою для висновку про укладення такого договору з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства. Юридична відповідальність має здійснюватися на принципі законності, який полягає у тому, що така відповідальність настає за діяння, передбачені законом, та застосовується у спосіб, визначений законом.

Стосовно відповідальності позивача за можливі протиправні дії його контрагентів суд зазначає, що для висновків про наявність порушень податкового законодавства у діях платника податків в обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників ПДВ, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо).

Поряд з цим, будь-яких доказів щодо обізнаності позивача про фіктивне підприємництво юридичної особи, що є контрагентом та здійснення ним незаконної фінансово - господарської діяльності представником відповідача суду не надано.

Таким чином, за переконанням суду, відповідач неправомірно поклав на позивача відповідальність за можливі протиправні дії його контрагента.

Крім того, в акті перевірки відсутні посилання на ухиляння контрагентом позивача від уплати податків та зборів, визначення їм податкових зобов'язань, винесення вироків посадовим особам підприємства, або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок.

В свою чергу, судом встановлено, що вищезазначені договори були виконані сторонами в повному обсязі, товар (роботи/послуги) отриманий, сторони претензій один до одного не мають.

Таким чином, надання податковому органу належним чином оформлених первинних документів, передбачених законодавством, є підставою для формування валових витрат та податкового кредиту.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано будь-яких інших доводів та не подано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання вказаних правочинів з отримання позивачем товарів (робіт/послуг), невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування валових витрат та податкового кредиту.

Всі суми податку на додану вартість сплаченого і віднесеного позивачем до податкового кредиту, підтверджуються податковими накладними, які відповідають вимогам Податкового кодексу України та відображають зміст господарських операцій, в результаті яких вони складені.

Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Частиною 2 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Верховний суд України у справах з аналогічним предметом спору дотримується позиції, що судом обов'язково має бути досліджено факт вчинення господарських операцій, за наслідками яких виникло право позивача на формування податкового кредиту та факт сплати позивачем сум податку своїм контрагентам.

Вказаний факт не був спростований в судовому засіданні представником відповідача.

Враховуючи вищевикладене, висновок податкового органу про заниження позивачем суми податку на додану вартість є безпідставним, а тому і нарахування штрафних (фінансових) санкцій, з огляду на ст. 123 Податкового кодексу України, також є протиправним.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірність свого рішення.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 122, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов публічного акціонерного товариства "Чернігівський хлібокомбінат", - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області від 25.09.2013 № 0004732200.

Стягнути з Державного бюджету України на користь публічного акціонерного товариства "Чернігівський хлібокомбінат" судові витрати в сумі 458 (чотириста п'ятдесят вісім) грн 80 коп.

Відповідно по ст. ст. 186, 254 КАС України апеляційна скарга подається через Чернігівський окружний адміністративний суд, а її копія надсилається апелянтом до суду апеляційної інстанції, протягом десяти днів з дня проголошення постанови, а у разі проголошення її вступної та резолютивної частин, або прийняття її у письмовому провадженні - протягом десяти днів з дня отримання її копії. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано, або її подано з пропуском строку, у поновленні якого було відмовлено, а у разі вчасного подання апеляційної скарги, з набранням законної сили рішенням апеляційної інстанції, якщо оскаржувану постанову не скасовано.

Суддя Д.В. Лобан