Решение № 35843303, 02.12.2013, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2013 року Справа № 915/1740/13

за позовом: Державного підприємства "Миколаївський морський торговельний порт" /вул. Заводська, 23/14, м. Миколаїв, 54020/

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Миконт" /вул. Космонавтів, 1, м. Миколаїв, 54018/

про стягнення 129072,55 грн.

Суддя Бездоля Д.О.

ПРЕДСТАВНИКИ:

від позивача: Полубоярова К.В. (довіреність від 25.07.2013 № 09/30)

від відповідача: Цимбаліст С.І. - директор, Абдулін О.М. (довіреність від 17.06.2013 № 3)

СУТЬ СПОРУ: позивач звернувся до господарського суду з позовом до відповідача про стягнення з останнього 122796,17 грн. основного боргу та 6276,38 грн. пені.

Свої вимоги позивач обґрунтовує неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань з оплати послуг, наданих йому позивачем за договором від 18.03.2013 № 73-р.

Відповідач визнав позов позивача в частині суми основного боргу в розмірі 122796,17 грн. та підтвердив вірність здійсненого позивачем розрахунку пені. При цьому, відповідач просить суд зменшити розмір пені, мотивуючи важким фінансовим станом відповідача, та розстрочити виконання рішення суду до 15.11.2013 та до 15.12.2013 рівними частинами.

Ухвалою суду від 26.09.2013 провадження у справі було порушено, позовна заява прийнята до розгляду, розгляд справи призначений на 10.10.2013 о 10 год. 00 хв.

У судовому засіданні 10.10.2013 судом оголошувалась перерва до 21.10.2013 о 14 год. 00 хв.

Ухвалою суду від 21.10.2013 строк розгляду спору був продовжений на 15 днів.

У судовому засіданні 21.10.2013 судом оголошувалась перерва до 02.12.2013 о 14 год. 00 хв.

Дослідивши матеріали справи та вислухавши пояснення представників сторін, суд -

ВСТАНОВИВ:

18.03.2013 сторони уклали договір № 73-р (далі - договір), за яким позивач зобов'язався за письмовою заявкою відповідача забезпечувати встановлення та збирання бонових загороджень, роботу МНМС-101 та інших плавзасобів, для забезпечення безпечного перевантаження вантажу.

Згідно з п. 3.2 договору відповідач оплачує послуги позивача згідно з рахунками, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача на підставі актів наданих послуг та приймально-здавальних актів, за фактично витрачений час, з моменту початку до моменту закінчення надання послуг, до 20-го числа місяця, наступного за звітним.

Згідно з п. 4.2. договору у разі несвоєчасної оплати послуг з відповідача стягується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми недоплати за кожен день прострочення до повної сплати заборгованості.

Відповідно до п. 6.1. договору цей договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами та діє до 31.12.2013 включно.

На виконання умов договору позивач у період з 31.03.2013 по 30.04.2013 надав відповідачу послуги на загальну суму 122796,17 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи рахунками, приймально-здавальними актами, актами наданих послуг, поясненнями сторін та іншими доказами.

19.06.2013 між Державним підприємством "Адміністрація морських портів України" та відповідачем було укладено додаткову угоду № 2 до договору, згідно з якою вказані контрагенти, у зв'язку з реорганізацією позивача шляхом виділу стратегічних об'єктів портової інфраструктури, іншого майна, прав та обов'язків стосовно них відповідно до розподільчого балансу та акту приймання - передачі, та утворення внаслідок виділу ДП "Адміністрація морських портів України", а також переходом прав та зобов'язань за договором до правонаступника - ДП "Адміністрація морських портів України", внесли зміни до договору.

20.06.2013 ДП "Адміністрація морських портів України" та відповідач за участі позивача уклали додаткову угоду № 3 до договору, якою доповнили п. 10 додаткової угоди № 2 до договору абзацом наступного змісту: "Сторони підтверджують повноваження Порту (позивача) щодо стягнення заборгованості та штрафних санкцій з Клієнта (відповідача) відносно зобов'язань за цим договором, що виникли до 13.06.2013 року.".

Спір у справі виник з причин того, що відповідач не виконав свої зобов'язання за договором в частині оплати послуг, наданих позивачем у період з 31.03.2013 по 30.04.2013, на загальну суму 122796,17 грн.

Таким чином, станом на час вирішення даного спору сума основного боргу відповідача перед позивачем становить 122796,17 грн., що підтверджується позивачем та визнається відповідачем.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позов позивача підлягає повному задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 5 ст. 78 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Як встановлено судом станом на час вирішення даного спору сума основного боргу відповідача перед позивачем становить 122796,17 грн., а отже позов позивача в цій частині підлягає повному задоволенню судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

За цих підстав, суд, враховуючи п. 4.2. договору, перевіривши здійснений позивачем розрахунок, вважає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня в розмірі 6276,38 грн., нарахована станом на 25.09.2013 по кожному з рахунків окремо, а отже позов позивача в цій частині також підлягає задоволенню господарським судом.

Господарський суд вважає, що клопотання відповідача про зменшення розміру пені не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з п. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Отже, зменшення розміру неустойки є правом господарського суду, а реалізація даного права здійснюється господарським судом у виняткових випадках, виключно за результатами оцінки наявних в матеріалах справи доказів.

На підтвердження наявності даних виняткових обставин відповідач посилається на збитковість діяльності власного підприємства, що підтверджує поданою суду звітністю за 1 півріччя 2013 року.

Між тим, на запитання суду відповідач пояснив, що на час розгляду спору це не остання звітність відповідача, а отже з наявних в матеріалах справи доказів суд, забезпечуючи принцип змагальності сторін, не може встановити дійсний майновий стан відповідача станом на час вирішення заявленого клопотання. Більше того, з наведених відповідачем суду пояснень та доказів не вбачається, в чому саме полягає винятковість цих обставин.

В той же час, позивач, заперечуючи проти задоволення даного клопотання відповідача, також посилається на збитковість власної господарської діяльності, на підтвердження чого подав суду звіт про фінансові результати за 9 місяців 2013 років.

За цих обставин, господарський суд, враховуючи у сукупності ступінь виконання спірного зобов'язання відповідачем, майновий стан сторін, інші інтереси сторін, вважає, що підстав для задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру пені немає.

Щодо клопотання відповідача про розстрочку виконання рішення суду рівними частинами до 15.11.2013 та до 15.12.2013, то господарський суд дійшов висновку про наступне.

Згідно з п. 6 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Стаття 121 ГПК України визначає необхідною умовою розстрочення виконання рішення суду наявність виняткових обставин, що ускладнюють виконання цього рішення суду або роблять його неможливим. Стаття 84 ГПК України зазначає, що при задоволенні позову в резолютивній частині рішення, в т.ч., вказується строк сплати грошових сум при відстрочці або розстрочці виконання рішення.

З цього приводу, у п. 7.2. постанови від 17.10.12р. № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарський судів України" пленум Вищого господарського суду України роз'яснив, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

На підтвердження наявності виняткових обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення суду, відповідач посилається на збитковість діяльності власного підприємства, що підтверджує поданою суду звітністю за 1 півріччя 2013 року. Інших доказів, як-то: відсутності коштів на банківських рахунках, наявності загрози банкротства, відсутності майна, на яке можливо було б звернути стягнення тощо, відповідачем суду не було подано.

Між тим, як вже зазначалось, на запитання суду відповідач пояснив, що на час розгляду спору це не остання звітність відповідача, а отже з наявних в матеріалах справи доказів суд, забезпечуючи принцип змагальності сторін, не може встановити дійсний майновий стан відповідача станом на час вирішення заявленого клопотання. Більше того, з наведених відповідачем суду пояснень та доказів не вбачається, в чому саме полягає винятковість цих обставин.

Клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення суду не містить жодного посилання на докази, які підтверджують ймовірність покращення його фінансового стану у грудні 2013 року, що дозволить відповідачу повно виконати рішення суду та забезпечити при цьому дотримання майнових інтересів позивача в частині строків отримання присудженого.

Більше того, станом на день розгляду спору (02.12.2013) відповідач не дотримав вказаного ним у відзиві зобов'язання щодо сплати позивачу частини основного боргу у листопаді 2013 року. А розстрочення виконання рішення суду на листопад 2013 року, як це зазначено у відзиві, станом на час судового засідання - 02.12.2013 - взагалі є неможливим.

В той же час, позивач, заперечуючи проти задоволення клопотання відповідача про розстрочку виконання рішення суду, також посилається на збитковість власної господарської діяльності, на підтвердження чого подав суду звіт про фінансові результати за 9 місяців 2013 років, а тому суд, враховуючи матеріальні інтереси обох сторін, вважає, що задоволення даного клопотання відповідача може призвести до невиправданих затримок у виконанні рішення суду та погіршення фінансового стану позивача.

До цього ж, фінансовий стан суб'єктів господарювання утворюється та залежить насамперед від власних дій самих суб'єктів господарювання, наслідки від яких вони мають і повинні передбачити та відповідно нести певні ризики.

За цих обставин, господарський суд вважає, що матеріалами справи не підтверджується наявність виняткових обставин, що ускладнюють виконання відповідачем рішення суду у даній справі або роблять його неможливим, а тому клопотання відповідача про розстрочку виконання рішення суду рівними частинами у листопаді та грудні 2013 року не підлягає задоволенню судом.

Керуючись ст. ст. 1, 4, 4-3, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 82, 82-1, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Миконт" (вул. Космонавтів, 1, м. Миколаїв, 54018, код 35473284) на користь Державного підприємства "Миколаївський морський торговельний порт" (вул. Заводська, 23/14, м. Миколаїв, 54020, код 01125608) 122796 (сто двадцять дві тисячі сімсот дев'яносто шість) грн. 17 коп. основного боргу, 6276 (шість тисяч двісті сімдесят шість) грн. 38 коп. пені та 2581 (дві тисячі п'ятсот вісімдесят одна) грн. 45 коп. судового збору.

3. У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Миконт" про розстрочку виконання рішення суду відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Повний текст рішення складено 09.12.2013.

Суддя Д.О.Бездоля