Решение № 35521206, 25.11.2013, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

19.11.13р. Справа № 904/8311/13

За позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1,

м. Дніпропетровськ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АСТА", м. Дніпропетровськ

про стягнення 19 183,20 грн.

За зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АСТА", м. Дніпропетровськ

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Дніпропетровськ

про стягнення 12 788,80 грн.

Суддя Золотарьова Я.С.

Представники:

від позивача: ОСОБА_2 - представник (дов. від 17.10.2013 року)

від відповідача: Пасько А.О. - представник (дов. від 07.10.2013 року)

СУТЬ СПОРУ:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Дніпропетровської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „АСТА" про стягнення безпідставно отриманих коштів у розмірі 19 183,20 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов договору оренди нежитлового приміщення № 1/Пр/А-27 від 19.06.2013 року позивачем було внесено на розрахунковий рахунок відповідача грошові кошти у розмірі 19 183,20 грн., але в подальшому при більш детальному вивченні умов договору, з метою його виконання, було виявлено, що у договорі оренди не визначено вартості об'єкту оренди з урахуванням її індексації. Тому, за відсутності істотної умови, договір оренди є неукладеним. А отже відповідач без достатніх підстав отримав від позивача грошові кошти у розмірі 19 183,20 грн.

14.11.2013 року представник відповідача надав у судовому засіданні відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, з наступних підстав. Передбачена ст.284 ГК України та ст. 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" така істотна умова договору оренди, як вартість об'єкту оренди з урахуванням її індексації, не є обов'язковою для суб'єктів права приватної власності, чиє майно є об'єктом оренди, за винятком випадків, коли об'єктом оренди виступає майно державного підприємства. Відповідач, якому об'єкт оренди належить на праві приватної власності, та позивач не є державними чи комунальними підприємствами, а тому вказані вище норми на спірні правовідносини сторін не розповсюджуються. Також, на спірні правовідносини, які виникли між сторонами стосовно оренди нерухомого майна, яке є об'єктом права приватної власності, поширюється дія норм Цивільного кодексу України, чим спростовується помилкове посилання позивача на ст.284 ГК України в обґрунтування висновку про неукладеність договору.

14.11.2013 року відповідачем до початку розгляду справи по суті була подана зустрічна позовна заява до позивача про стягнення неустойки у розмірі 12 788,80 грн.

В обґрунтування зустрічного позову відповідач посилається на те, що згідно п. 2.4. договору орендар в строк до 27.06.2013 року вносить на розрахунковий рахунок орендодавця грошові кошти в розмірі 19 183,20 грн., які зараховуються згідно даного договору наступним чином: 6 394,40 грн. - орендна плата за перший календарний місяць починаючи з дати підписання Акту про відкриття «Об'єкту оренди» для відвідувачів (враховуючи, що Акт про відкриття «Об'єкту оренди» повинен був бути підписаний не пізніше 01.10.2013 року, то першим календарним місяцем був жовтень 2013 року); 12 788,80 грн. - є завдатком, який у разі порушення або невиконання (неналежного виконання) орендарем своїх зобов'язань по даному договору, в тому числі: наявності у орендаря прострочення по оплаті будь-яких платежів по даному договору, відмови від оренди, поверненню не підлягає. Крім того, орендодавець має право вимагати у орендаря виконання всіх фінансових та інших зобов'язань не залежно від суми утриманого завдатку. На виконання умов даного договору, 26.06.2013 року відповідачем перерахована на розрахунковий рахунок позивача сума в розмірі 19 183,20 грн. 04.09.2013 року від відповідача, на поштову адресу позивача, надійшла заява згідно якої відповідач просив достроково розірвати укладений між сторонами договір оренди. У відповідь на дану заяву позивачем надано відповідачу відповідь - лист № 260 від 11.10.2013 згідно якого позивач повідомляв про можливість розірвання укладеного між сторонами договору та повідомлено про утримання за позивачем завдатку за договором, а також з вимогою про сплату, на користь позивача, неустойки в строк до 23.10.2013 року. Однак, відповідачем і по сьогоднішній день не було надано жодної відповіді на даний вищезазначений лист, не були сплачені санкції за договором.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 18.11.2013 року прийнято зустрічний позов ТОВ „АСТА" для спільного розгляду з первісним позовом та призначено до розгляду на 19.11.2013 року.

19.11.2013 року представник позивача надав у судовому засіданні відзив на зустрічний позов, в якому просить суд відмовити у задоволенні зустрічного позову, з огляду на те, що неукладений договір не може породжувати прав та обов'язків, в тому числі обов'язку щодо виплати неустойки.

Також, 19.11.2013 року представник позивача надав у судовому засіданні доводи-заперечення, в яких зазначає, що відповідач наголошує на тому, що до правовідносини сторін не може застосовуватись ст. 284 Господарського кодексу України. Але з такою позицією відповідача не можливо погодитись, оскільки, згідно положень ст. 283 ГК України, об'єктом оренди можуть бути:

- державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об'єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об'єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання;

- нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення);

- інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб'єктам господарювання.

Так як 19 червня 2013 року між позивачем відповідачем було укладено договір оренди нежилого приміщення №1/Пр/А-27, то застосування норм господарського законодавства є цілком правомірним та таким, що відповідає обставинам справи.

Згідно зі статтею 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 19.11.2013 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

19.06.2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю „АСТА" (орендодавець) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (орендар) був укладений договір № 1/Пр/А-27 (а.с.8).

Відповідно до пункту 1.1 договору орендодавець передає, а орендар приймає у термінове оплатне користування (оренду) частину нежитлового приміщення загальною площею 8,0 кв.м., у торговому центрі, розташованому за адресою: АДРЕСА_1

Згідно з пунктом 6.1 договору даний договір оренди вступає у силу з моменту його підписання сторонами. Строк оренди обчислюється з моменту підписання акту прийому - передачі об'єкта оренди та діє до 31.08.2016 року.

Таким чином, сторони дійшли згоди, що строк дії договору складає 3 роки та 2,5 місяці з дати підписання 19.06.2013 року по 31.08.2016 року.

Пунктом 2.4 договору встановлено, що орендар у строк до 27.06.2013 року вносить на розрахунковий рахунок орендодавця суму у розмірі 19 183,20 грн., у т.ч. ПДВ, яке враховується до даного договору наступним чином:

- 6 394,40 грн., у т.ч. ПДВ - орендна плата за перший календарний місяць, починаючи з дати підписання акту про відкриття об'єкту оренди для відвідувачів;

- 12 778,80 грн., у т.ч. ПДВ - є завдатком, який у випадку порушення або невиконання (неналежного виконання) орендарем своїх зобов'язань за даним договором, у тому числі: прострочення оплати орендарем будь-яких платежів за даним договором, відмова орендаря від оренди, поверненню не підлягає. Крім того, орендодавець має право витребувати у орендаря виконання усіх своїх фінансових та інших зобов'язань в незалежності від суми утриманого завдатку. При належному виконанні орендарем своїх зобов'язань за даним договором платіж буде зарахований наступним чином: 6 394,40 грн. - у т.ч. ПДВ - зараховується в рахунок оплати за останній місяць оренди при закінченні договору оренди; 6 394,40 грн., у т.ч. ПДВ - підлягає поверненню орендатору за закінченням строку дії договору оренди після виконання усіх фінансових зобов'язань за даним договором, у тому числі сплати штрафу та пені.

На виконання умов договору, позивач перерахував на розрахунковий рахунок відповідача грошові кошти у розмірі 19 183,20 грн., що підтверджується квитанціями від 26.06.2013 року (а.с.21-22).

Причиною виникнення спору є переконання позивача в тому, що договір оренди є неукладеним, відповідно, грошові кошти у сумі 19 183,20 грн. набуті відповідачем без достатніх правових підстав.

Приймаючи рішення господарський суд виходить із наступного.

За договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності (частина 1 статті 283 Господарського кодексу України).

Відповідно до частини 6 статті 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

З цією нормою кореспондується ч. 2 ст. 759 та ч. 3 ст. 760 Цивільного кодексу України.

Частиною 3 статті 283 Господарського кодексу України встановлено, що об'єктом оренди можуть бути: державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об'єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об'єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб'єктам господарювання.

Відповідно до п.п.1 п.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 12 від 29.05.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" зі змісту приписів статті 1, частини другої статті 9, частини другої статті 759, частини третьої статті 760 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та частини другої статті 4, частини шостої статті 283 Господарського кодексу України (далі - ГК України) випливає, що ЦК України встановлені загальні положення про найм (оренду), а особливості регулювання майнових правовідносини, які виникають між суб'єктами господарювання і пов'язані з укладенням, виконанням та припиненням договорів оренди, передбачені ГК України. Отже, якщо останній не містить таких особливостей, то застосовуються відповідні положення ЦК України.

Отже, із змісту Параграфу 5 Глави 30 Господарського кодексу України випливає, що до правовідносин сторін повинні застосовуватись ст. ст. 283, 284, 285, 286, 289, 291 Господарського кодексу України., а також норми Цивільного кодексу України, якщо Господарський кодекс не містить особливостей укладання, виконання та припинення договорів оренди.

Тому, судом не приймається до уваги твердження відповідача за первісним позовом про те, що ст. 284 Господарського кодексу України, яка встановлює істотні умови договору оренди не є обов'язковою для суб'єктів господарювання приватної власності.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4 статті 203 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 2 статті 207 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін (частина 1 статті 209 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 210 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Згідно зі статтею 793 Цивільного кодексу України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до статті 794 Цивільного кодексу України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладений на строк не менше ніж на три роки, підлягає державній реєстрації.

Статтею 795 Цивільного кодексу України встановлено, що передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.

Пункт 6.1 договору чітко зазначає, що договір набирає сили з моменту його підписання сторонами.

Оскільки сторони передбачили строк дії договору 3 роки 2,5 місяці з 19.06.2013 року по 31.08.2016 року, відповідно цей договір підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації відповідно до ст. ст. 793, 794 Цивільного кодексу України.

Сторони не надали суду доказів дотримання ними при укладанні договору вимог ст. ст. 793, 794 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини 1 статті 284 Господарського кодексу України істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.

Об'єкт оренди як істотна умова договору повинен містити склад майна та його вартість з урахуванням її індексації.

Опис об'єкту оренди наведено у п. 1.1 договору, відповідно до якого орендодавець передає, а орендар приймає у термінове оплатне користування (оренду) частину нежитлового приміщення загальною площею 8,0 кв.м., у торговому центрі, розташованому за адресою: АДРЕСА_1

Отже, договір не містить відомостей щодо вартості об'єкту оренди з урахуванням її індексації.

Таким чином, у договорі оренди відсутня істотна умова - об'єкт оренди.

Частиною 8 статті 181 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Пунктом 2.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 року "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" встановлено, що зокрема, не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача; не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо. Водночас господарським судам необхідно враховувати таке. Визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону; це правило не стосується випадків, коли для вчинення правочину необхідні його державна реєстрація або нотаріальне посвідчення, оскільки за відсутності відповідної реєстрації чи посвідчення договір в будь-якому разі не вважається укладеним. Сама лише відсутність у договорі тієї чи іншої істотної умови (умов) може свідчити про його неукладення, а не про недійсність (якщо інше прямо не передбачено законом, як-от частиною другою статті 15 Закону України "Про оренду землі"). При цьому позовна вимога про визнання правочину неукладеним не відповідає передбаченим законом способам захисту цивільних прав та охоронюваних законом інтересів, і тому в задоволенні відповідної вимоги має бути відмовлено; в такому разі можуть заявлятися вимоги, передбачені главою 83 ЦК України.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що договір оренди нежитлового приміщення № 1/Пр/А-27 від 19.06.2013 року є неукладеним.

Відповідно до частини 2 статті 331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до частини 1 пункту 1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме право власності на нерухоме майно.

Частиною 3 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" встановлено, що права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Частиною 1 статті 761 Цивільного кодексу України встановлено, що право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.

Право власності на об'єкт оренди було зареєстроване за відповідачем лише 14.08.2013 року, що випливає із свідоцтва на нерухоме майно (а.с.45).

Таким чином, на момент укладання договору оренди (19.06.2013р.) ТОВ "АСТА" ще не було власником об'єкту оренди, та не міг на час його укладення бути орендодавцем.

Тому, відповідно до частини 1 статті 761 Цивільного кодексу позивач не мав правових підстав для укладання договору оренди.

Відповідно до частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Таким чином, позовні вимоги за первісним позовом є такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі

Стосовно позовних вимог за зустрічним позовом щодо стягнення з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 неустойки у розмірі 12 788,80 грн. на підставі пункту 6.3.3.1 договору суд зазначає наступне.

Позивач на адресу відповідача надіслав заяву, в якій просить розірвати договір оренди № 1/Пр/А-27 від 19.06.2013 року (а.с.29).

У свою чергу, відповідач відповів позивачу листом № 260 від 11.10.2013 року, в якому зазначає, що підприємство не проти дострокового розірвання договору. Повідомляє, що завдаток у розмірі 12 788,80 грн. залишається у розпорядженні підприємства та просить відповідно до пункту 6.3.3.1 договору виплатити неустойку у розмірі 19 183,20 грн. (а.с.30).

Відповідно частини 2 статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 34 Господарського процесуального кодексу України).

Оскільки, договір оренди є неукладеним, такий договір не може породжувати прав та обов'язків, в тому числі обов'язку орендаря по сплаті орендної плати та завдатку, а також виплат орендодавцю неустойки в розмірі щомісячної орендної плати помноженої на кількість місяців, які складають різницю між тримісячним строком та кількістю повних місяців, за які орендар попередив про дострокове розірвання договору.

Таким чином, суд не вбачає підстав для задоволення зустрічних позовних вимог.

Відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, при задоволені позову судові витрати у справі покладаються на відповідача за первісним позовом.

Таким чином, з урахуванням задоволення позовних вимог по первісному позову, судовий збір у розмірі 1 720,50 грн. стягується з відповідача.

Керуючись ст. ст. 1, 4, 12, 33, 34, 43, 49, 60, 82 - 85, 115 - 117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

Первісний позов задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „АСТА" (49083, м. Дніпропетровськ, вул. Собінова, 1; ідентифікаційний код 32281016) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2; ідентифікаційний код НОМЕР_1) - безпідставно отримані грошові кошти у розмірі 19 183,20 грн. та 1 720,50 грн. судового збору, про що видати наказ.

В задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено 25.11.2013 р.

Суддя Я.С. Золотарьова