№ 35154482, 13.11.2013, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/7073/13-а

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2013 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Завальнюка І.В.,

за участю секретаря - Чернобай А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕДС ЛТД» до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 30.09.2013 року №№ 0003352201, 0003362201.

В обґрунтування адміністративного позову Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕДС ЛТД» (далі - Підприємство) зазначило, що висновки перевіряючих в акті перевірки № 366/22-01/38155828 від 17.09.2013 року не відповідають законодавству, що регулює спірні правовідносини, у зв'язку із чим оскаржувані податкові повідомлення-рішення є неправомірними. Так, перевіркою встановлено порушення пп.138.1.1 п.138.1 ст.138, п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, в результаті чого зроблено висновок про заниження податок на прибуток на суму 20800 гривень та податку на додану вартість на суму 28018,50 гривень. В основу зазначених висновків покладена оцінка перевіряючих взаємовідносин позивача із ТОВ «ОМФЛ» та ТОВ «Епро Дівайс», якими були поставлені товарно-матеріальні цінності (електротехнічні товари, будівельно-оздоблювальні матеріали тощо). Так, перевіряючі дійшли висновку про безтоварність господарських операцій, зважаючи на акти перевірок контрагентів позивача, без дослідження будь-якої документації та встановлення будь-яких фактичних обставин. При цьому, покладені в основу висновків акти перевірок в судовому порядку були визнані неправомірними, проте ці факти не були взяті перевіряючими до уваги. Разом із тим, позивач зазначає, що формування валових витрат та податкового кредиту за взаємовідносинами із контрагентами здійснювалося за наявності усіх визначальних факторів для формування валових витрат та податкового кредиту, що є підставою для віднесення витрат до валових, а суми ПДВ, сплаченої при придбанні послуг, - до податкового кредиту. Висновки про неправомірність формування валових витрат та включення до податкового кредиту з ПДВ коштів, сплачених за взаємовідносинами із контрагентами не підтверджені жодним документом бухгалтерського та податкового обліку, або іншими доказами, які є допустимими у розумінні чинного податкового законодавства та, відповідно, є незаконним. Отже покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень висновки за актом перевірки є необґрунтованими, у зв'язку із чим оскаржувані податкові повідомлення-рішення неправомірні та підлягають скасуванню.

В судовому засідання представник позивача підтримала заявлені позовні вимоги в повному обсязі та просила їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зазначивши, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені в межах правового поля, при наявності порушень позивачем податкового законодавства, у зв'язку із чим підстави для задоволення позову відсутні.

Вислухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його задоволення.

Судом встановлено, що на підставі направлень ДПІ у Київському районі ГУ Міндоходів в Одеській області від 02.09.2013 року №№ 279, 280, згідно з пп.20.1.4 п.20.1 ст.20, пп.78.1.1 п.78.1 ст.78, п.82.2 ст.82 ПК України та відповідно до Наказу ДПІ у Київському районі м. Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області від 02.09.2013 року № 258-п, співробітниками податкової служби проведена позапланова виїзна перевірка ТОВ «ЕДС ЛТД» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 04.04.2012 року по 31.12.2012 року, за результатами якої складений акт від 17.09.2013 року № 366/22-01/38155828.

Перевіркою, серед іншого, встановлено порушення Товариством п.138.1.1 п.138.1 ст.138, п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся всього на загальну суму 20800 гривень; п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на 18679 гривень, у т.ч. жовтень 2012 року - 6360 гривень, грудень 2012 року - 12319 гривень.

Відповідно до п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78 ПК України, документальна позапланова перевірка здійснюється, серед іншого, якщо за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Таким чином, положення п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78 ПК України уповноважують орган ДПС провести позапланову документальну перевірку платника податків, за результатами якої здійснити відповідні донарахування податкових зобов'язань, якщо за наслідками перевірок інших платників податків виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства.

Судом встановлено, що підставою для звернення податкового органу із запитом від 08.08.2013 року № 2272/15-51-22-01 слугувало встановлення податковим органом розбіжностей по результатах співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту на рівні ДПСУ в частині заниження податкових зобов'язань в сумі 1443,8 грн. та завищення податкового кредиту в сумі 57148,11 грн. При цьому суд враховує, що повноваження податкового органу вимагати відповідну інформацію та її документальне підтвердження, яке кореспондує з відповідним обов'язком платника податків надати їх, пов'язано з наявністю певних передбачених законом підстав.

У відповідь ТОВ «ЕДС ЛТД» супровідним листом від 28.08.2013 року № 28/1 направило податковій інспекції довідку з питань правових відносин із контрагентами (а.с.-159-171).

В подальшому начальником ДПІ у Київському районі м. Одеси прийнятий наказ від 02.09.2013 року № 258-п (а.с.242) про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «ЕДС ЛТД» відповідно до пп.78.1.1 п.78.1 ст.78, п.82.2 ст.82 ПК України, який був реалізований шляхом проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «ЕДС ЛТД» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 04.04.2012 року по 31.12.2012 року, оформленої актом від 17.09.2013 року № 366/22-01/38155828, та за результатами якої винесені податкові повідомлення-рішення, які на теперішній час є предметом судового оскарження.

З урахуванням викладеного, суд відхиляє посилання позивача на те, що ДПІ у Київському районі м. Одеси жодного запиту на адресу ТОВ «ЕДС ЛТД» не направляло, оскільки це спростовується матеріалами справи. При цьому суд враховує, що перевірка проведена уповноваженими співробітниками податкового органу, за наявності наказу керівника податкової інспекції та відповідних направлень на проведення перевірки, а самі перевіряючі були допущені до проведення перевірки.

На підставі вищевказаного акту перевірки ДПІ у Київському районі м. Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області прийняті податкові повідомлення-рішення від 30.09.2013 року № 0003352201, яким Товариству збільшено грошове зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 20800 гривень та застосовано штрафні санкції в сумі 10400 гривень; № 0003362201, яким Товариству збільшено грошове зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 18679 гривень та застосовані штрафні санкції в сумі 9339,5 гривень.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає зазначені податкові повідомлення-рішення необґрунтованими, а позовні вимоги підлягаючими задоволенню, у зв'язку з наступним.

Судом встановлено, що у перевіреному періоді ТОВ «ЕДС ЛТД» мало господарські відносини із ТОВ «ОМФЛ» та ТОВ «Епро Дівайс».

На виконання укладених позивачем із ТОВ «ОМФЛ» (№ 12061 від 01.05.2012 року) та ТОВ «Епро Дівайс» (№ б/н від 31.10.2012 року) договорів поставки, контрагенти позивача поставили на користь ТОВ «ЕДС ЛТД» електротовари (лампи, розетки, вимикачі, кабелі тощо) та будівельно-оздоблювальні матеріали в асортименті. Суми витрат на придбання матеріалів включені позивачем на підставі видаткових накладних до валових витрат, а сплачений в складі ціни податок на додану вартість віднесений до податкового кредиту згідно з податковими накладними, внесеним в реєстр податкових накладних.

Однак в ході перевірки, оформленої актом від 17.09.2013 року № 366/22-01/38155828, встановлено заниження податку на прибуток на 20800 гривень та завищення податкового кредиту на 18679 гривень, внаслідок завищення витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування на 99047 гривень та формування податкового кредиту по податковим накладним, виписаним ТОВ «ОМФЛ» та ТОВ «Епро Дівайс», які не мають статусу юридично значимих.

Так, з акту перевірки вбачається, що взявши за основу акти «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ОМФЛ» від 25.03.2013 року № 167/22-2/33399183, від 22.05.2013 року № 279/22-2/33399183 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Епро Дівайс» від 23.05.2013 року № 41/22-00/37896740 перевіряючі дійшли висновків про те, що у ТОВ «ЕДС ЛТД» відсутній об'єкт оподаткування по операціях з придбання та продажу товарів (послуг) у підприємств-постачальників ТОВ «ОМФЛ» та ТОВ «Епро Дівайс» відповідно до пп.48.5.1 п.48.5, п.48.7 ст.48, п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188 ПК України. Перевіряючими констатовано проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального характеру, що свідчить про відсутність факту реального здійснення господарських операцій та про те, що складені контрагентами позивача податкові накладні не можуть бути підставою для віднесення сум ПДВ до податкового кредиту, а видаткові накладні - підставою для формування валових витрат.

Так, в актах «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ОМФЛ» від 25.03.2013 року № 167/22-2/33399183, «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Епро Дівайс» від 23.05.2013 року № 41/22-00/37896740 зазначено, що відсутність реальної можливості поставок товарів ТОВ «ОМФЛ» та ТОВ «Епро Дівайс» свідчить про те, що операції не мали реального товарного характеру, товар (роботи, послуги) не могли постачатися, перевірками не виявлено наявності розумних економічних або інших причини (ділової мети).

За змістом актів перевірок, у зв'язку з відсутністю у ТОВ «ОМФЛ» та ТОВ «Епро Дівайс» необхідних умов для проведення відповідної підприємницької діяльності в силу відсутності основних засобів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, товару, відсутність обов'язкових первинних документів тощо, перевіряючі дійшли висновків, що операції виконання договорів не проводилися.

Отже за висновками перевіряючих позивачем безпідставно віднесено до валових витрат та до складу податкового кредиту витрати по операціями із ТОВ «ОМФЛ» та ТОВ «Епро Дівайс», так як по ним відсутнє документальне підтвердження у вигляді податкових накладних на придбання товарів з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Суд не погоджується з вказаними висновками акту перевірки, на підставі яких прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, та дослідивши фактичність проведених господарських операцій, їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, дійшов висновку про обґрунтованість формування позивачем податкового кредиту за вищерозглянутими операціями, з огляду на наступне.

Суд враховує, що покладені в основу висновків про безтоварність операцій позивача із ТОВ «ОМФЛ» та ТОВ «Епро Дівайс» акти про неможливість проведення зустрічних звірок ТОВ «ОМФЛ» від 25.03.2013 року № 167/22-2/33399183, від 22.05.2013 року № 279/22-2/33399183 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Епро Дівайс» від 23.05.2013 року № 41/22-00/37896740 були оскаржені в судовому порядку (справи № 810/3272/13-а, 810/2570/13-а). За результатами судового розгляду дії податкових інспекцій щодо проведення зустрічних звірок, формування в актах висновків про відсутність реальності здійснення господарських операцій та щодо коригування показників податкової звітності ТОВ «ОМФЛ» та ТОВ «Епро Дівайс» визнані протиправними.

Судове рішення по справі № 810/3272/13-а набрало законної сили і, в силу ст. ч.2 ст.14 КАС України, є обов'язковим до виконання на всій території України, однак безпідставно не було взято до уваги перевіряючими під час проведення позапланової виїзної перевірки ТОВ «ЕДС ЛТД» .

Згідно з п.6 Порядку факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

В порушення вищенаведеного положення, перевіряючими в акті перевірки викладені порушення без посилання на первинні або інші документи, які підтверджують зазначені факти; самі порушення висвітлені нечітко, необ'єктивно та не у повній мірі.

Перевіряючими не надано оцінки фактам, що понесені позивачем витрати обумовлені господарською необхідністю та мали реальний характер; докази того, що дані, наведені в документах, не відповідають дійсності та товари не придбавались в ході перевірки не встановлені. При цьому перевіряючими не надано оцінки первинним документам, що підтверджують фактичність господарських операцій, які оформлені відповідно до вимог чинного законодавства.

Проаналізувавши зміст акту перевірки, суд встановив, що висновки відповідача про нікчемність операції позивача є необґрунтованими, оскільки ним не наведено жодної підстави та не надано належних доказів вважати укладені позивачем угоди - нікчемними правочинами.

Підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України встановлено презумпцію правомірності рішень платника податку в тому, що в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків. Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

В даному випадку податковий орган обмежився посиланням на акти перевірок інших податкових інспекцій та без самостійного дослідження господарських операцій дійшов хибного висновку про безтоварність укладених позивачем із контрагентами правочинів.

При цьому суд зауважує, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Аналогічна правова позиція викладена в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11.

Суд також зазначає, що висновки перевіряючих порушують закріплений в Конституції України принцип персональної відповідальності, відповідно до якого суб'єкт господарювання не може нести відповідальності за дії своїх контрагентів, а може бути притягнений до юридичної відповідальності лише за власні правопорушення.

Так, у разі, якщо контрагент позивача не виконав свого зобов'язання зі сплати ПДВ до бюджету, настає відповідальність та відповідні негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 09.09.2008 року по справі за № 21-500во08.

Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, на підставі даних, не підтверджених документами.

Згідно пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Пунктом 44.1. статті 44 Податкового кодексу України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено загальне поняття та характеристика документу на підставі якого виникає право та обов'язок в платника податків на формування показників податкової, бухгалтерської та фінансової звітності. Таким документом є первинний документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Вимоги до первинного документу встановлені ст.9цього Закону та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, проведення будь-якої господарської операції підприємства фіксується та підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базуються фінансова, податкова, статистична та інші види звітності. Отже, первинні документи по відображенню господарської операції є підставою й для податкового обліку.

Відповідно до п.14.1.27 п.14.1 ст.14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

За змістом пп.138.1.1 п.138.1 ст.138 ПК України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, серед іншого, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.198.6 ст.198 ПК України, не відноситься до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними.

Ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податків, який несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку.

Таким чином, висновки відповідача в акті перевірки ґрунтуються виключно на припущеннях та не підтверджені жодними документами та доказами з боку відповідача. Натомість, позивачем документально підтверджено правомірність формування валових витрат та податкового кредиту по господарським операціям з контрагентами. Так, на підтвердження реальності операцій позивачем надано копії договорів поставки, видаткових накладних, податкових накладних тощо.

Крім того, на підтвердження товарності господарських операцій представником позивача надано до суду копії сертифікатів відповідності, сертифікатів якості, декларацій про відповідність Технічного регламенту низьковольтного електричного обладнання, які в сукупності з іншими первинними документами, безумовно свідчать про реальність поставок продукції.

При цьому суд не приймає до уваги доводи податкового органу щодо відсутності у позивача товарно-транспортних накладних та інших перевізних документів, оскільки в даному випадку їх відсутність не може слугувати підставою для позбавлення підприємства права на податковий кредит та на формування валових витрат. Адже товарно-транспортні накладні є обов'язковими для застосування відправниками та одержувачами вантажів, позаяк слугують підставою для проведення розрахунків за договором перевезення. В спірних же правовідносинах не оцінюється правомірність формування ТОВ «ЕДС ЛТД» даних податкового обліку за операцією з перевезення товарів.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позивачем правомірно віднесені суми витрат до валових та сформовано податковий кредит з ПДВ по господарським операціям із ТОВ «ОМФЛ» та ТОВ «Епро Дівайс» у перевіреному періоді, у зв'язку із виконанням господарських договорів, укладених між позивачем та його контрагентами. Отже, з урахуванням положень діючого законодавства, суд приходить до висновку, що визначення відповідачем ТОВ «ЕДС ЛТД» суми грошового зобов'язання податку на додану вартість в сумі 28018,5 гривень (за основним платежем - 18679 гривень, за штрафними санкціями - 9339,5 гривень), та з податку на прибуток на суму 31200 гривень (за основним платежем - 20800 гривень, за штрафними санкціями - 10400 гривень) є неправомірним, у зв'язку із чим оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Перевіряючи обґрунтованість та законність дій та рішень суб'єкта владних повноважень, суд враховує наведене нормативне регулювання та вимоги частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Одним із головних принципів адміністративного судочинства, відповідно до ст. 7 КАС України є принцип верховенства права. Відповідно до ст. 3 Конституції України та ст.8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права.

В адміністративному судочинстві принцип верховенства права зобов'язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.

Системний аналіз наведених правових норм при застосуванні до правовідносин, що є предметом судового дослідження, вказує на те, що відповідач, який є суб'єктом владних повноважень при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень діяв без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), та без дотримання принципу верховенства права.

Таким чином, на підставі ст.10 КАС України, згідно якої усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст.11 КАС України, згідно якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними доказів, з'ясувавши обставини у справі; перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, у зв'язку із чим позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Керуючись ст.ст.158-163 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕДС ЛТД» задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області від 30.09.2013 року №№ 0003352201, 0003362201.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови складено 13 листопада 2013 року.

Суддя _____ І.В. Завальнюк