№ 3501022, 07.04.2009, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" квітня 2009 р.

Справа № 6/91/09

за позовом

Приватного підприємства «Ексим Трейд»м.Миколаєва

до відповідача

ДПІ у Ленінському р-ні м.Миколаєва

про

Скасування рішень

Суддя Ткаченко О.В.

Секретар Засядівко О.О.

Представники:

Від позивача

Баришніков А.О.

Від відповідача

Голіченко Н.П., Матвєєв Є.В.

Суть спору: З 09.10.08 по 19.11.08 року Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Миколаєва проводилась планова виїзна перевірка з питань дотримання вимог податкового законодавства, за результатами якої було складено акт № 3669/23-300/30738020 від 26.11.08. На підставі зазначеного акту були прийняті податкові повідомлення-рішення - від 09.12.2008 № 0001502301/0 про визначення податкового зобов’язання з ПДВ на суму 71875 грн. та штрафні санкції 35 936 грн. та від 09.12.2008 р. № 0001492301/0 про визначення податкового зобов’язання з податку на прибуток на суму 112980 грн. та штрафних санкцій 45945 грн.

Підприємство, не погодившись з рішенням, звернулося до суду з позовом про їх скасування, посилаючись на невідповідність рішень діючому законодавству. Крім того, вважає, що податковою службою застосовані непрямі методи.

Відповідач позов не визнав з підстав, зазначених в рішенні і акті перевірки.

Господарський суд, розглянувши справу, вважає, що позов підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Рішення від 09.12.2008 № 0001502301/0 було прийнято податковою службою, виходячи з наступного.

Сума податкового зобов’язання, визначена податковою службою по операціям з ФГ «Дионіс», ППзОВ «Урожай», СТОВ «Калинівське», ТОВ «Лан»та ПСП АФ «Василівка».

Донарахування податку на додану вартість відбулось за рахунок того, що перевіряючими було встановлено заниження податкового зобов’язання на суму 71875 грн. Такий висновок ґрунтувався на тому, що підприємством не оподатковувались ПДВ операції по передачі паливно-мастильних матеріалів, які були розцінені перевіряючими як операції з продажу товарів контрагентам (стор 37 акту останній абзац).

При цьому відповідач виходив з того, що товарно-транспортні накладні, за якими паливно-мастильні матеріали повертались із відповідального зберігання є підтвердженням реалізації цих ПММ, а отже –є об’єктом оподаткування ПДВ по пункту 3.1.1. Закону України «Про податок на додану вартість».

На думку суду, такий висновок є помилковим, оскільки наявність тільки товарно - транспортної накладної не розкриває зміст господарської операції без дослідження інших документів, які відносяться до даної операції, оскільки призначення товарно-транспортної накладної –це документальне оформлення перевезення вантажу (пункт 11.1 «Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні»). Із однієї лише товарно-транспортної накладної неможливо зробити висновок, кому на праві власності належить товар, як і неможливо визначити, чи передається при перевезенні право власності на товар. Встановлення цих обставин є обов’язковою умовою для донарахування ПДВ, оскільки пункт 3.1.1. Закону про ПДВ визначає об’єктом оподаткування операції з поставки товарів та послуг. Поставкою же, згідно з пунктом 1.4. цього ж закону, є будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання. Другим абзацом цього ж пункту передбачено, що не належать до поставки операції з передачі товарів в межах договорів схову (відповідального зберігання).

Статтею 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно чи розсудливо.

Податковою службою не прийняті до уваги описані в акті перевірки на стор 38-48 акту договори схову, а також надані акти приймання-передачі товару на відповідальне зберігання та акти приймання-передачі товару із відповідального зберігання, а також відомості обліку та руху нафтопродуктів, які належать Поклажодавцям.

Отже рішення щодо нарахування податку на додану вартість прийнято необґрунтовано.

Підставою для донарахування податку на прибуток стало встановлене перевіряючими заниження валового доходу та завищення валових витрат.

Перевіряючими зроблено висновок, що у перевіряємому періоді підприємством здійснювалась реалізація паливно-мастильних матеріалів, доходи від продажу яких не включено до складу валових. Такий висновок був зроблений на підставі товарно-транспортних накладних. При цьому базою для оподаткування було прийнято мінімальну ціну, за яку підприємство здійснювало продаж паливно-мастильних матеріалів (далі - ПММ) на конкретну дату.

Проте такий висновок є помилковим

Оформлення товарно-транспортної накладної передбачено «Правилами перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні». Так, згідно з пунктом 11.1 цих Правил, основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Згідно статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»первинні документи фіксують факт здійснення господарської операції. Тобто товарно-транспортна накладна є підтвердженням факту перевезення вантажу, але ж ніяк не переходу права власності (продажу товару).

Оскільки відповідно до пункту 4.1.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до валового доходу включаються доходи від продажу товарів, робіт, послуг, а факт перевезення цих товарів сам по собі не свідчить про те, що при цьому відбувається їх продаж, то в такому випадку розцінювати таку операцію як продаж тільки лише на підставі товарно-транспортних накладних і без врахування інших документів, які повністю розкривають характер і зміст господарської операції –є порушенням пункту 1.7. Наказу ДПА України № 327 , яким передбачено, що факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Однак перевіряючими не було враховано, документів наданих до перевірки, а саме, що ті товарно-транспортні, які на думку перевіряючих свідчать про продаж товару, підтверджують не продаж товару, а передачу товару з відповідального зберігання. На підтвердження цього до перевірки були надані договори схову (ці договори описані в акті перевірки на стор 10-22 акту, але не прийняті до уваги перевіряючими). Також були надані акти приймання-передачі товару на відповідальне зберігання та акти приймання-передачі товару із відповідального зберігання, а також відомості обліку та руху нафтопродуктів, картки складського обліку матеріалів, які належать Поклажодавцям.

В акті перевірки в кожному розділі, який описує операції з конкретним контрагентом, зазначено, що на підприємство направлявся запит № 8362/10/23-315 від 18.11.08 р. і підприємство листом № 173 від 19.11.08 відповіло, що всі документи, щодо підтвердження здійснений господарський операцій з передачі на зберігання та повернення із зберігання, а саме, акти приймання-передачі на зберігання, акти приймання-передачі із зберігання, договори зберігання, відомості бухгалтерського обліку нафтопродуктів, які належать Поклажодавцям були надані перевіряючим. Ці обставини підтверджуються змістом листа № 173 від 19.11.08 р.

Також під час перевірки перевіряючим надавались пояснення, доходи від операцій з реалізації паливно-мастильних матеріалів підприємство включило до складу валових за правилом першої події – по даті реалізації товарів (згідно видаткової накладної) Крім того, деякі операції з продажу ПММ були здійснені підприємством у періоді, який вже був перевірений попередньою перевіркою (акт № 1020/23-300/30738020 від 12.10.07), і більш того, актом попередньої перевірки ці операції перевірялись і перевіркою не було встановлено порушень в правильності визначення валового доходу.

В результаті цього перевіркою було збільшено валовий дохід на 30508,04 грн. При визначенні суми донарахувань ревізори прийняли за базу оподаткування мінімальну ціну, за яку підприємство здійснювало продаж ПММ на дату 02.08.08. Про неправомірність такого методу мова піде у останньому абзаці цієї позовної заяви.

Також неправомірно було збільшено валовий дохід підприємства по аналогічним операціям.

Встановлюючи завищення валових витрат, перевіряючі зазначили про порушення підприємством абз. 4 пп. 5.3.9. п. 5.3. статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»в частині віднесення до складу валових витрат, які не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

На думку перевіряючих, порушення полягало в тому, що документи, які підтверджували вартість транспортних послуг (товарно-транспортні накладні) буди оформлені неналежним чином а саме, що на товарно-транспортних накладних були відсутні печатки вантажоодержувачів, що, нібито, не дає змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у господарській операції з надання транспортних послуг, що, в свою чергу є порушенням вимог пункту 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність щодо змісту первинних документів.

На стор 24-28 акту перевірки міститься посилання на «Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні», затв. Наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 № 363 та на вимоги Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», якими перевіряючі намагались обґрунтувати обов’язкову наявність печатки вантажоодержувача на товарно-транспортній накладній.

Але такі висновки є помилковими.

Пункт 5.3.9. Закону про Прибуток забороняє включати до складу валових витрат лише ті витрати, які не підтверджені документами, обов’язковість яких передбачена правилами ведення саме податкового обліку. Одним із документів, передбаченим правилами ведення податкового обліку є податкова накладна. Податкові накладні досліджувались перевіряючими, були визнані правильно оформленими, і достатніми для включення 20% від сум придбаних автопослуг до податкового кредиту з ПДВ (це підтверджується тим, що в розділі «3.2.2 податковий кредит»на стор 48 акту порушень не встановлено).

Крім того, в акті перевірки зазначено, що окрім ТТН до перевірки були також надані акти здачі-прийняття робіт на суму автопослуг, в яких були зазначені всі реквізити сторін, вони були підписані та скріплені печатками сторін - тобто повністю відповідали вимогам первинних документів, передбачених статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»– і у перевіряючих не виникло зауважень щодо них.

Пункт 11.5 «Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні»зазначає, що обов’язковим реквізитом товарно-транспортної накладної (далі - ТТН) є підпис вантажоодержувача, а печатка або штамп вантажоодержувача ставиться на ТТН у разі потреби, тобто цей пункт не визначає печатку вантажоодержувача як обов’язкових реквізит ТТН.

Також частина 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»також передбачає, що первинний документ має містити, зокрема :

«особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції»- це означає що особистий підпис особи, яка брала участь у господарській операції є реквізитом, який дає змогу ідентифікувати її, та при наявності підпису, первинний документ вважається належним чином оформленим.

Отже зазначені документи дозволяли ідентифікувати особу, яка надавала авто послуги.

Таким чином податкове повідомлення-рішення 09.12.2008 № 0001492301/0 не відповідає вимогам чинного законодавства і підлягає скасуванню

Щодо застосування непрямих методів, то доказів такого застосування, передбачених законодавством(зокрема. рішення відповідного органу про їх застосування ) в судовому засіданні не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 94,161-163 КАС України, господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

Позов задовольнити в повному обсязі.

Скасувати податкові повідомлення –рішення ДПІ у Ленінському р-ні м. Миколаєва від 09.12.2008 № 0001502301/0 та № 0001492301/0.

Постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Суддя

О.В.Ткаченко