Постановление суда № 34532044, 29.10.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 жовтня 2013 року м. Київ К/9991/14830/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2010 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2011 року

у справі № 2-а-12134/10/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юліком»

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова

про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2011 року, адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Юліком» (позивач) до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова (відповідач) задоволено в повному обсязі. Визнано недійсними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0000181800/0 від 09 квітня 2010 року, № 0000181800/1 від 01 червня 2010 року, № 0000181800/2 від 09 червня 2010 року, № 0000181800/3 від 06 вересня 2010 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «Юліком» судовий збір у розмірі 3,40 грн.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2010 року, ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2011 року та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «Юліком» з питань повноти обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум податку на додану вартість за період з 01 лютого 2007 року по 01 лютого 2010 року, за результатами якої складено акт № 1837/1800/31574794 від 22 березня 2010 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000181800/0 від 09 квітня 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 5 739,00 грн. (3 826,00 грн. - основний платіж, 1 913,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

За наслідками адміністративного оскарження, скарги позивача залишено без задоволення, а також прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000181800/1 від 01 червня 2010 року, № 0000181800/2 від 09 червня 2010 року, № 0000181800/3 від 06 вересня 2010 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 7.4.4 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних на його адресу Товариством з обмеженою відповідальністю «Центропром Комплекс», з підстав нікчемності договору купівлі-продажу № 18/02 від 18 лютого 2008 року, укладеного між ТОВ «Юліком» та вказаним контрагентом.

Зазначений висновок контролюючим органом зроблено з огляду на відсутність відомостей щодо місцезнаходження ТОВ «Центропром Комплекс», а також наявність у штаті підприємства лише однієї особи (директора).

Задовольняючи адміністративний позов в повному обсязі, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Як встановлено судами, позивачем включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені в ціні придбаних у ТОВ «Центропром Комплекс» товарно-матеріальних цінностей, на підставі належним чином оформлених податкових накладних, виписаних на його адресу особою, яка має статус платника податку на додану вартість.

Реальність здійснення господарських операцій з придбання позивачем товару у контрагента підтверджується дослідженими судовими інстанціями первинними та платіжними документами, а також не спростовано податковим органом.

При цьому слід враховувати, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Разом з тим, як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які підтверджували б відсутність фактичного виконання господарських операцій за спірним договором, узгодженість дій позивача з контрагентом з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаність з такими діями постачальника, у зв'язку з чим твердження податкового органу про нікчемність укладеного позивачем з ТОВ «Центропром Комплекс» правочину є необґрунтованими належними засобами доказування припущеннями.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2011 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова відхилити, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.