Решение № 34444270, 28.10.2013, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

28.10.13р. Справа № 904/6829/13

За позовом Криворізької міської ради, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркамет", м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область

про стягнення 78 240,29 грн. за користування земельною ділянкою

Суддя Назаренко Н.Г.

Секретар судового засідання Бондик Є.В.

Представники:

від позивача - Ольховська А.М., довіреність № 7/26-498 від 08.07.13р.;

від відповідача - не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

Криворізька міська рада звернулась до господарського суду з позовом в якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркамет" на користь територіальної громади м. Кривого Рогу в особі Криворізької міської ради заборгованість за користування земельною ділянкою за період з червня 2012 року по травень 2013р. у розмірі 75 556,08 грн. та пеню у розмірі 2 684,21 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням ТОВ «Маркамет» своїх обов'язків по Попередньому договору № 169/05/2012 щодо укладання договору оренди (основного договору) земельної ділянки в майбутньому від 25.05.2013р.

Представник позивача підтримав позовні вимоги викладені у позовній заяві у повному обсязі.

Відповідач відзив на позов не надав, явку повноважного представника в судові засідання, призначені для розгляду справи, не забезпечив, про дату, час і місце проведення судових засідань відповідач повідомлений належним чином за його місцезнаходженням згідно матеріалів справи (а.с. 8-10).

Відповідно до ч. 1 ст. 93 Цивільного кодексу України місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2 постанови).

Статтею 22 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Суд вважає за необхідне розглянути справу за наявними матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України, за відсутності представника відповідача, оскільки про час та місце розгляду справи останній повідомлений належним чином, про що свідчить підпис представника відповідача в рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення (а.с. 25,41).

01.10.2013р. у судовому засіданні розгляд справи відкладався до 28.10.2013р.

Клопотання про здійснення технічної фіксації судового процесу не подавалось.

У судовому засіданні 28.10.2013р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, вислухавши пояснення представника позивача, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

25.05.2013р.між Криворізькою міською радою (далі - розпорядник, позивач) та ТОВ «Маркамет» (далі - користувач, відповідач) укладено Попередній договір 169/05/2012 щодо укладання договору оренди (основного договору) земельної ділянки в майбутньому за умовами п.1.1. якого розпорядник та користувач домовились, що користувач до укладення основного договору оренди та його державної реєстрації забезпечує внесення до міського бюджету платежів за користування земельною ділянкою площею 0,1830 га для розміщення нежитлової будівлі складу продовольчих товарів на вул. Бикова, 22к у Саксаганському районі міста.

В п. 1.3 цього договору визначено, що основний договір має бути укладений протягом року з дати підписання попереднього договору.

Пунктом 2 Попереднього договору встановлено, що місячна плата за користування земельною ділянкою вноситься користувачем з червня 2012р. виключно в грошовій формі, незалежно від результатів діяльності користувача, в трикратному розмірі земельного податку, що встановлюється Податковим кодексом України, на підставі розрахунку (додаток), що є невід'ємною частиною цього договору на рахунок УДКС України у м. Кривому Розі.

Предметом спору у даній справі є вимога Криворізької міської ради про стягнення з відповідача 78 240,29 грн. плати за користування земельною ділянкою за Попереднім договором 169/05/2012 від 25.05.2013р.

Підстави набуття прав на землю визначені розділом IV Земельного Кодексу України, яким встановлено, що після прийняття органом державної влади або місцевого самоврядування рішення про надання земельної ділянки у власність або в користування, затвердження результатів аукціону, укладення відповідної цивільно-правової угоди, набуття права власності на житловий будинок, будівлю, споруду особа має право на одержання земельної ділянки у власність або в користування і право вимагати оформлення документів, що посвідчують право власності або право користування земельною ділянкою.

З урахуванням положень статті 3 ЗК України правове регулювання відносин, пов'язаних з орендою земельних ділянок, здійснюється спеціальним земельним законодавством, а договір оренди землі не є тотожним зобов'язанням найму, визначеним у ЦК України.

Суб'єкт господарювання має право на визнання за ним права на оренду земельної ділянки лише за умов дотримання вимог статті 124 Земельного Кодексу України і статті 16 Закону України "Про оренду землі", якими встановлено порядок укладення договору оренди землі.

Суди мають враховувати, що способи захисту прав юридичних та фізичних осіб на земельні ділянки, визначені статтею 152 ЗК України, положення якої у відповідних правовідносинах підлягають переважному застосуванню перед нормами ЦК України та ГК України (п.2.9. постанови Пленуму ВГСУ № 6 від 17.05.2011р).

Згідно ч.2 ст. 16 ЗК «Про оренду землі», укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

При цьому, за приписами статті 17 Закону України "Про оренду землі" передача об'єкта оренди орендарю здійснюється орендодавцем у строки та на умовах, що визначені у договорі оренди землі, за актом приймання-передачі.

За змістом п. 1 ст. 124 Земельного кодексу України передача земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальної власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Необхідною умовою укладення договору оренди земельної ділянки, яка перебуває у державній або комунальній власності, є наявність рішення відповідного органу про надання земельної ділянки, зобов'язання цього органу надати в користування земельну ділянку на підставі договору оренди.

До 01.01.2013р. згідно із ч.1 ст. 20 попередньої редакції Закону України «Про оренду землі», ч.5 ст. 126 попередньої редакції Земельного Кодексу України договір оренди землі підлягав державній реєстрації. Та саме після неї він набирав чинності.

В силу положень п.3 розд. ІІ Закону України «Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" та інших законодавчих актів України», п.3 розд. ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що посвідчують право на земельну ділянку, а також порядку поділу та об'єднання земельних ділянок», до початку реєстрації прав на нерухоме майно та їх обмежень відповідно до Закону України «Про державну реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», право оренди земельної ділянки виникало саме моменту реєстрації договору оренди.

З 01.01.2013р. положення про реєстрацію договорів оренди землі з законодавства виключені, а право оренди земельної ділянки відповідно до ст. 125 Земельного Кодексу України виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Відповідно до ст. 126 Земельного Кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

З поняття договору оренди землі наданого ст. 13 Закону України "Про оренду землі" вбачається обов'язок орендаря користуватися земельною ділянкою відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частинами 1, 4 статті 15 Закону України "Про оренду землі" встановлені істотні умови та невід'ємні частини договору оренди землі.

Укладений між сторонами Попередній договір не містить істотних умов та невід`ємних частин (додатків) до договору оренди землі визначених Законом України "Про оренду землі", а саме: умов збереження стану об`єкта оренди умов і строків передачі земельної ділянки орендарю, умов повернення земельної ділянки орендодавцеві, існуючих обмежень (обтяжень) щодо використання земельних ділянок, визначення сторін, які несуть ризик випадкового пошкодження або знищення об`єктів оренди чи його частин, відповідальність сторін, умов передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельних ділянок, плану або схем земельних ділянок, які передаються в оренду, кадастрових планів земельних ділянок з відображенням обмежень (обтяжень) у їх використанні та встановлених земельних сервітутів, акт визначення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), акт приймання-передачі об`єкта оренди.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (ч.2 ст.15 Закону України «Про оренду землі»).

Згідно з частиною 1 статті 635 Цивільного кодексу України, на підставі якої, як зазначає позивач у позові, укладено спірний попередній договір орендної земельної ділянки № 169/05/2012, попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі (абзац 4 частини 1 вказаної статті).

Щодо посилань позивача на ст. 182 Господарського кодексу України, як на підставу укладання Попереднього договору, слід зазначити, що Попередній договір спрямований на безпосереднє встановлення організаційно-юридичних відносин його учасників з укладення основного договору в майбутньому. Майнові ж або економічні відносини залишаються поза його рамками. Тому сторони не мають прав та обов'язків по реальному виконанню дій, які будуть встановлюватися в майбутньому договорі.

Попередній договір має бути складений таким чином, щоб будь-яка особа могла визначити предмет та інші істотні умови основного договору. Перелік таких умов встановлюється відповідно до конкретного виду майбутнього договору. Форма попереднього договору повинна відповідати формі основного. Оскільки всі господарські умови договору укладаються письмово, то і попередній господарський договір підлягає оформленню в письмовому вигляді. У випадках, передбачених законодавством для окремих договірних видів, необхідним є нотаріальне посвідчення. У такому разі нотаріальне оформлення обов'язкове і для попереднього договору.

Статтею 640 Цивільного кодексу України встановлено, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Здійснюючи судовий розгляд справи, судом встановлено, що державна реєстрація Попереднього договору № 169/05/2012 від 25.05.2012 р. не здійснювалась, тобто вказаний Попередній договір є таким, що не набув чинності, внаслідок чого не породив для його сторін будь-яких прав та зобов'язань.

Крім того, суд зазначає, що така форма користування земельною ділянкою, як "Попередній договір щодо укладення договору оренди земельної ділянки в майбутньому" без наявності відповідного рішення органу місцевого самоврядування, не передбачена чинним земельним законодавством, у зв'язку з чим у суду відсутні підстави для стягнення заборгованості за таким договором.

Згідно ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Виходячи з положень ст.34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, в задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до приписів ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі слід покласти на позивача.

Керуючись ст.ст. 3, 124, 125, 126, 152 Земельного Кодексу України, ст.ст. 15, 16, 17 Закону України "Про оренду землі, ст.ст. 203, 215, 635, 640 Цивільного кодексу України, ст.ст.33, 34, 49, 82-87 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Судові витрати покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Н.Г. Назаренко

Дата підписання рішення, оформленого відповідно до вимог ст. 84 ГПК України, - 29.10.2013р.