Постановление суда № 34209010, 09.10.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 жовтня 2013 року м. Київ К/9991/23185/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області (далі - Бориспільська ОДПІ)

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 06.10.2010

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2011

у справі № 2а-7256/10/1070

за позовом державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" (далі - Підприємство)

до Бориспільської ОДПІ

про скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 06.10.2010, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2011, позов задоволено; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 08.02.2010 № 0001542310/0, від 26.05.2010 № 0032482310/1 та від 09.08.2010 № 0001542310/3.

На вказані судові акти Бориспільською ОДПІ подано касаційну скаргу, в якій скаржник зазначає про невідповідність висновків судів положенням підпункту 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та дійсним обставинам справи та просить відмовити у позові, скасувавши оскаржувані судові рішення.

Підприємством у відповідності до статті 216 Кодексу адміністративного судочинства України подано заперечення, в якому заявник зазначає про правильність та обґрунтованість висновків судів та просить залишити оскаржувані судові акти без змін, а скаргу - без задоволення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що Бориспільською ОДПІ було проведено позапланову виїзну перевірку Підприємства з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника податку у банку за жовтень 2009 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось у серпні, вересні 2009 року. За наслідками цієї перевірки податковим органом було складено акт від 29.01.2010 № 49/23-1/20572069 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 08.02.2010 № 0001542310/0, згідно з яким Підприємству визначено суму завищення бюджетного відшкодування з ПДВ за жовтень 2009 року в розмірі 3568 грн. За результатами оскарження цього акта індивідуальної дії позивачем в адміністративному порядку Підприємству було визначено суму завищення бюджетного відшкодування ПДВ у розмірі 3589 грн. за податковим повідомленням-рішенням від 09.08.2010 № 0001542310/3.

Правова позиція податкового органу по справі, покладена в основу прийняття оспорюваних податкових повідомлень-рішень, полягає у тому, що у серпні та вересні 2009 року Підприємство включило до податкового кредиту суми ПДВ за податковими накладними, складеними постачальниками, які відсутні за місцезнаходженням та не виконали обов'язку з перереєстрації їх свідоцтв ПДВ у зв'язку із зміною адреси.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 цього ж Закону передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

У справі, що переглядається, реальність виконання господарських операцій в рамках правовідносин зі спірними постачальниками (товариством з обмеженою відповідальністю «Авеста-К», товариством з обмеженою відповідальністю «Оверпас», товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «Пако-техніка», приватним підприємством «ТД «Фільтрон», товариством з обмеженою відповідальністю «Астмастер») податковим органом під сумнів не ставиться.

Фактично, заперечуючи проти права позивача на формування податкового кредиту по операціям з названими контрагентами, податкова інспекція посилається на порушення, допущені цими постачальниками як третіми особами, а не позивачем безпосередньо.

А відтак такі доводи самі по собі за відсутності інших обставин, які б свідчили саме про недобросовісність позивача як платника податків, не можуть бути підставою для висновку про необґрунтованість податкової вигоди Підприємства. Чинне податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит із знаходженням підприємства-постачальника за юридичною адресою та із виконанням ним обов'язку щодо перереєстрації свідоцтва ПДВ у зв'язку із зміною місцезнаходження.

У свою чергу, платник податків не зобов'язаний перевіряти наявність його контрагента за місцем реєстрації під час здійснення підприємницької діяльності, на нього не може бути покладено надмірний тягар доказування своєї добросовісності. Податкові органи не вправі тлумачити поняття добросовісності платника як таке, що породжує у останнього додаткові обов'язки, не передбачені чинним законодавством.

Судами встановлено, що у період здійснення господарських операцій зі спірними контрагентами останні були зареєстровані в установленому законом порядку, у зв'язку з чим цілком відповідали ознакам та поняттю юридичної особи, та мали статус платників ПДВ. Несвоєчасність перереєстрації свідоцтва платника ПДВ не може слугувати підставою для висновку про недійсність реєстрації особи платником ПДВ.

За таких обставин висновок судових інстанцій про дотримання Підприємством необхідних умов для формування податкового кредиту та про відсутність у податкового органу підстав для позбавлення позивача права на отримання бюджетного відшкодування в оспорюваній сумі відповідає наявним у справі доказам.

Доводи касаційної скарги були розглянуті судами першої та апеляційної інстанцій по суті, цим доводами було надано правильну юридичну оцінку. Підстави для їх переоцінки у суду касаційної інстанції відсутні в силу статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України.

Оскільки усі обставини, що входять до предмета доказування у справі, встановлені судами на підставі повного та всебічного дослідження наявних у справі доказів, які відповідають ознакам належності та допустимості, цим обставинам надана правильна юридична оцінка, то підстав для скасування оскаржуваних судових актів не вбачається.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області відхилити.

2. Постанову Київського окружного адміністративного суду від 06.10.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2011 у справі № 2а-7256/10/1070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухітярова І.В. Приходько