Решение № 34068160, 11.10.2013, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

10.10.13р. Справа № 904/4321/13За позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Нікополь

до Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Експрес Банк", м. Київ в особі Дніпропетровської філії Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Експрес Банк", м. Дніпропетровськ

про стягнення 21 214,03 грн.

Суддя Петренко Н.Е.

секретар судового засідання Завалєй Я.О.

Представники:

від позивача: ОСОБА_2, представник за довіреністю № б/н від 18.10.10р.

від відповідача: Галагур З.А., представник за довіреністю № юр-29 від 14.03.13р.

Ємець О.М., представник за довіреністю № юр-179 від 26.06.12р.

СУТЬ СПОРУ:

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 01.06.13р. порушено провадження у справі № 904/4321/13 за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (далі-позивач) до Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Експрес Банк", м. Київ в особі Дніпропетровської філії Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Експрес Банк" (далі - відповідач) про стягнення 21 214,03 грн.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 18.06.13р. зупинено провадження у справі № 904/4321/13 до розгляду Дніпропетровським апеляційним господарським судом справи № 904/1900/13-г за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Експрес Банк", м. Київ в особі Дніпропетровської філії Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Експрес Банк", м. Дніпропетровськ про стягнення 208 878 грн.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 01.07.13р. у справі № 904/1900/13-г рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.04.13р. - скасовано.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 05.08.13р., у зв'язку з усуненням обставин, які були підставою для зупинення провадження у справі № 904/4321/13, починаючи з 15.08.13р. поновлено провадження у справі № 904/4321/13, справу призначити до розгляду в засіданні на 15.08.13р.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 15.08.13р. відкладено розгляд справи на 10.09.13р.

09.09.13р. до господарського суду від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог на загальну суму 22 966,15 грн. та письмові пояснення за наслідками судового засіданні від 15.08.13р.

10.09.13р. в судовому засіданні оголошено перерву до 13.09.13р.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 13.09.13р. відкладено розгляд справи на 10.10.13р.

04.10.13р. до господарського суду від позивача надійшла заява про уточнення розміру позовних вимог та виправлення технічної помилки, відповідно якої позивач просить стягнути з відповідача 24 066,15 грн., з них: 16 199,85 грн. - 3% річних та 7 866,30 грн. - інфляційних втрат.

08.10.13р. до господарського суду від відповідача надійшли додаткові пояснення (заперечення).

10.10.13р. в судовому засіданні повноважний представник позивача вищевказану заяву про уточнення розміру позовних вимог підтримав та наполягав на їх задоволенні. Крім того, повноважний представник позивача заявив клопотання про долучення до матеріалів справи додаткові документи.

В свою чергу повноважні представники відповідача позовні вимоги не визнають та просять суд відмовити позивачу в їх задоволенні в повному обсязі.

В судовому засіданні 10.10.13р. оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення, згідно зі ст.85 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, подані документи, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

07.03.2007р. між позивачем та відповідачем був укладений договір № 01/03-07 оренди нежитлового приміщення (далі - Договір), відповідно до умов п. 1.1. якого, позивач зобов'язується надати, а відповідач прийняти в оренду (користування) нежиле приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_2, що належить позивачу на праві власності, (далі - "Об'єкт оренди"), що підтверджується Свідоцтвом на право власності ЯЯЯ №553490, видане виконкомом Нікопольської міської ради 05.10.2006 року.

Крім того, сторонами за Договором були укладені та нотаріально посвідчені дві додаткових угоди.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 11.02.2010р. у справі №17/15-10 розірвано договір оренди №01/03-07 від 07.03.2007 року, з 07 грудня 2009 року.

Позивач звертає увагу суду на те, що згідно приписів пункту 6.2 Договору передбачено, що зобов'язання по сплаті орендної плати закінчується з моменту підписання акту прийому-передачі № 2. Як зазначає позивач, акт № 2 прийому-передачі нежитлового приміщення з оренди було підписано сторонами лише від 16.11.2011 року (а.с. 18-21). Проте відповідач свого обов'язку зі сплати орендних платежів належним чином своєчасно не виконав. Факт наявності боргу у відповідача за Договором, позивачем належним чином доведений, документально підтверджений з посиланням на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.04.2013р. у справі № 904/1900/13-г, згідно якого було вирішено стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість з орендної плати за період з 01 червня 2010р. по 16 листопада 2011р. у сумі 208 878 грн.

Як вважає позивач, правовою підставою для звернення останнього до суду з даним позовом є стягнення інфляційних втрат та 3% річних, в порядку передбаченому положеннями ч. 2 ст. 625 ЦК України, згідно з якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

На момент звернення позивача з цим позовом відповідачем не погашена вказана вище сума грошової заборгованості з орендних платежів.

Враховуючи вищезазначене та збільшення позивачем розміру позовних вимог, позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати в розмірі 7 866,30 грн. та 3% річних в розмірі 16 199,85 грн., всього 24 066,15 грн.

Відповідач заявлені позовні вимоги не визнає та просить суд відмовити позивачу в їх задоволенні виходячи з наступного.

Як зазначає відповідач, п. 6.1. Договору зобов'язання відповідача щодо сплати орендної плати виражені в іноземній валюті по курсу долара США. Заборгованість позивачем розрахована зі ставки орендної плати 1 500 доларів США по курсу НБУ. Чинне законодавство України не передбачає нарахування інфляційних втрат на суму боргу, виражену в іноземній валюті.

Крім того, відповідач звертає увагу на те, що в п. 10 оглядового листа Вищого господарського суду України від 29.04.2013 р. № 01-06/767/2013р. "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначено, що вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству, однак унеможливлює урахування розрахованого Державним комітетом статистики України індексу інфляції для обґрунтування вимог, пов'язаних із знеціненням валюти боргу, оскільки офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Таким чином, як вважає відповідач, позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат є неправомірними.

Крім того, відповідач звертає увагу суду на те, що 16.09.13р. платіжним дорученням №48/1 відповідачем було перераховано на рахунок ВДВС 214 855,56 грн. на користь позивача, які були присуджені до стягнення рішенням господарського суду від 23.04.13р. у справі № 904/1900/13-г (а.с.139), у зв'язку з чим починаючи з 16.09.13р. нарахування 3% річних та інфляційних втрат повинні припинитися.

На підставі вищевикладеного, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Приймаючи рішення господарський суд виходив із наступного.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку ( ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно п. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі вищевказаної норми закону, позивачем були нараховані для сплати відповідачу інфляційні витрати в розмірі 7 866,30 грн. та 3% річних в розмірі 16 199,85 грн., всього 24 066,15 грн.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.04.13р. у справі №904/1900/13-г встановлено, що відповідач порушив свої зобов'язання по Договору № 01/03-07 оренди нежитлового приміщення від 07.03.2007р., в частині вчасного повернення позивачу об'єкта оренди шляхом підписання акту приймання-передачі приміщень та внесення оплати за фактичне користування майном аж до моменту підписання вказаного акта, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем по орендній платі за період з 01.06.10р. по 16.11.11р. в сумі 208 878 грн.

Постановою Вищого господарського суду України від 06.08.13р. вищезазначене рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.04.13р. у справі №904/1900/13-г залишено без змін.

Посилання відповідача на те, що позивач немає право нараховувати на суму основного боргу інфляційні витрати, тому що відповідно до умов Договору орендна плата виражена в іноземній валюті є необґрунтованим, оскільки:

По-перше, в п. 6.1. Договору зазначено про те, що за користування об'єктом оренди відповідач сплачує позивачу або особі, що діє на підставі довіреності, виданої позивачем, орендну плату в національній грошовій одиниці України, виходячи з орендної ставки, обумовленої сторонами в доларах США, установленого Національним банком України на день оплати, але не нижче курсу - 5,05 гривень за долар США. Зазначений пункт Договору 23.01.2009р. додатковим договором до договору № 01/03-07 від 07.03.2007р. оренди нежитлового приміщення був викладений в такій редакції: "За користування об'єктом оренди відповідач сплачує позивачу або особі, що діє на підставі довіреності, виданої позивачем, орендну плату розмірі 8 500,00 гривень за один календарний місяць". Таким чином, суд вважає, що сторони обумовили той факт, що орендна плата за Договором проводиться в національній грошовій одиниці України - гривні.

Крім того, суд звертає увагу на те, що додатковий договір до договору № 01/03-07 від 07.03.2007р. оренди нежитлового приміщення від 23.01.09р. судом визнаний недійсним не був, сторони погодили всі необхідні умови та здійснили нотаріальне посвідчення вищевказаного додаткового договору.

По-друге, п. 6.7. Договору було визначено, що орендна плата підлягає індексації, до закінчення строку оренди, або до урядових змін і вказівок по індексаціях, якщо протягом дії Договору відбулися коливання індексу інфляції (індекс інфляції перевищував -100%). У цьому випадку позивач проводить перерахунок розміру оплати за оренду щомісяця, у якому відбулися коливання індексу інфляції по наступній формулі:

А1 =А0 х Й, де

А1 - розмір орендної плати в поточному місяці в гривнях

АО - розмір орендної плати в попередньому місяці в гривнях

Й - індекс інфляції за попередній місяць, що офіційно встановлений й опублікований Державним комітетом статистики України й виражається у відсотках.

Крім того, п. 6.8. Договору було передбачено, що розмір орендної плати в національній грошовій одиниці України, з урахуванням річного індексу інфляції за рік оренди на наступний рік терміну дії Договору підлягає коректуванню один раз у році за станом на 01 березня, на підставі виставленого позивачем рахунку.

Господарський суд вважає за необхідне зазначити про те, що додатковим договором до договору № 01/03-07 від 07.03.2007р. оренди нежитлового приміщення від 23.01.09р. пункти 6.7. та 6.8. були виключені, але на момент укладання основного Договору сторонами було узгоджено зобов'язання по сплаті орендної плати, вираженої у національній грошовій одиниці України - гривні.

По-третє, суд вважає за необхідне зазначити про те, що судами у справах між тими ж сторонами за Договором № 01/03-07 оренди нежитлового приміщення від 07.03.2007р. всі стягнення з відповідача на користь позивача відбулись у національній грошовій одиниці України (справи № 21/7-11, № 5/5005/6527/2012, № 41/5-11, № 904/1900/13-г).

Враховуючи той факт, що у відповідача станом на день звернення позивача з позовом до суду існувала заборгованість по орендній платі за період з 01.06.10р. по 16.11.11р. в сумі 208 878 грн., господарський суд вважає, що позивач мав право звернутися до суду з позовом до відповідача щодо стягнення з останнього інфляційних втрат та 3 % річних, виходячи з наступного.

В силу приписів ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

При цьому, чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриття виконавчого провадження по його примусовому виконанню.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, зобов'язаний на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові; отже, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання.

Таким чином, як встановлено судом, відповідач порушив виконання грошового зобов'язання, то, відповідно, і вимога позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних є обґрунтованою.

Розрахунок 3% річних судом перевірений та визнаний таким, що підлягає задоволенню в повному обсязі.

Розрахунок інфляційних втрат також судом перевірений та визнаний таким, що зроблений невірно.

Після перерахунку проведеного господарським судом в "ЛІГА:ЗАКОН" відповідно до вимог чинного законодавства України, інфляційні витрати складають 7 146,13 грн.

Крім того, господарський суд вважає за необхідне зазначити, що твердження відповідача про те, що інфляційні втрати та 3% річних з 16.09.13р. повинні припинитися до уваги судом не беруться, оскільки усі нарахування позивачем були проведені до 10.09.13р. (а.с.89-90).

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню частково: стягненню підлягають 3% річних в розмірі 16 199,85 грн. та інфляційні втрати в розмірі 7 146,13 грн., в решті позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. В контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Крім того, відповідно до ст. 28 Господарського процесуального кодексу України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законом, та установчими документами, через свого представника.

Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище.

Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації.

Повноваження сторони або третьої особи, від імені юридичної особи, може здійснювати відособлений підрозділ, якщо таке право йому надано установчими або іншими документами.

Повноваження адвоката як представника можуть також посвідчуватися ордером, виданим відповідним адвокатським об'єднанням, або договором.

Тобто, вказана норма не обмежує юридичних осіб у виборі осіб, котрі будуть здійснювати їх представництво в господарському суді.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 Господарського процесуального кодексу України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Поняття особи, котра є адвокатом, наводиться в статті 2 Закону України "Про адвокатуру", котра зазначає, що адвокатом може бути особа, яка має вищу юридичну освіту, підтверджену дипломом України або відповідно до міжнародних договорів України дипломом іншої країни, стаж роботи у галузі права не менше двох років, володіє державною мовою, склала кваліфікаційні іспити, одержала в Україні свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняла Присягу адвоката України.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про адвокатуру" адвокат має право займатись адвокатською діяльністю індивідуально, відкрити своє адвокатське бюро, об'єднуватися з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, контори та інші адвокатські об'єднання, які діють відповідно до цього Закону та статутів адвокатських об'єднань. Адвокатські об'єднання діють на засадах добровільності, самоврядування, колегіальності та гласності. Реєстрація адвокатських об'єднань провадиться у Міністерстві юстиції України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом (ст. 12 Закону України "Про адвокатуру").

Таким чином, стаття 44 Господарського процесуального кодексу України передбачає відшкодування сум як судових витрат, які були сплачені стороною за отримання послуг, лише адвокатам, а не будь-яким представникам.

Позивач просить стягнути з відповідача витрати на оплату послуг адвоката за договором № 5/05-г про надання адвокатської правової допомоги у господарських справах від 28.05.13р. (а.с.71-75) в розмірі 2 000 грн.

Відповідач заперечує щодо стягнення витрати на оплату послуг адвоката, оскільки адвокат ОСОБА_5 вже приймав участь у розгляді інших справ по яким також було стягнуто з відповідача витрати на його оплату послуг.

Вирішуючи питання про розподіл витрат, які підлягають сплаті за послуги адвоката, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з урахуванням матеріалів конкретної справи, зокрема, ціни позову може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи (п. 12 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 04.03.98 N 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України").

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна надавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат (абзац третій пункту 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 14.12.2007 N 01-8/973 "Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права").

Враховуючи вищевикладене, господарський суд виходячи з принципів розумності та справедливості, оцінює правові послуги, надані адвокатом ОСОБА_5 фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 по даній справі в розмірі 1 000 грн.

Керуючись ст.ст. 509, 525, 526, 530, 599, 610, 611, 612, 625, 629 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 193, 218 Господарського кодексу України, Законом України "Про адвокатуру", ст.ст. 4, 28, 32-34, 43-44, 48, 49, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Експрес Банк" (03049, м. Київ, проспект Повітрофлотський, буд. 25, код ЄДРПОУ 20053145) в особі Дніпропетровської філії Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Експрес Банк" (49070, м. Дніпропетровськ, вул. Плеханова, буд. 17, код ЄДРПОУ 25724963) на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1. ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 3% річних в розмірі 16199,85грн. (шістнадцять тисяч сто дев'яносто дев'ять грн. 85 коп.), інфляційні втрати в розмірі 7 146,13 грн. (сім тисяч сто сорок шість грн. 13 коп.), витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 669,01 грн. (одна тисяча шістсот шістдесят дев'ять грн. 01 коп.), витрати на оплату послуг адвоката в розмірі 1 000,00 грн. (одна тисяча грн. 00 коп.).

В решті позовних вимог - відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Суддя Н.Е. Петренко

Повне рішення складено 14.10.13р.