Постановление суда № 34026956, 09.10.2013, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/2481/13Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 19, 24 Нестерук Т.М. Доповідач в апеляційній інстанції Бородійчук В. Г. УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2013 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючого Бородійчук В. Г. суддів Подорога В. М. , Демченко В. А. при секретаріБражнюк О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 19 липня 2013 року по справі за позовом Звенигородського підприємства теплових мереж до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості по оплаті за теплову енергію.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши сторони, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

15 квітня 2013 року Звенигородське підприємство теплових мереж звернулось до суду з позовом до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості по оплаті за теплову енергію.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що Звенигородське підприємство теплових мереж є постачальником теплової енергії в квартирі АДРЕСА_1, де проживає відповідач ОСОБА_6. Квартира має загальну площу 57 кв.м.. Особовий рахунок НОМЕР_1 виписаний на ім'я відповідача. Позивач виконує свої обов'язки по забезпеченню тепловою енергією квартири відповідача, однак плати за неї своєчасно не отримує, внаслідок чого виникла заборгованість. Нарахування проводиться по площі або по лічильнику згідно діючих тарифів. З 01 вересня 2008 року відповідно до рішення Звенигородської міської ради № 31-1/v від 20 серпня 2008 року розмір щомісячної плати становить 2,88 грн. за 1 кв.м. протягом року або 253,96 грн. за 1 Гкал. Протягом опалювального сезону, або 5,76 грн. за 1 кв.м. протягом опалювального сезону. З 01 грудня 2010 року відповідно до рішення міської ради № 430 від 25 листопада 2010 року розмір щомісячної плати становить 3,13 грн. за 1 кв.м. протягом року, або 342,77 грн. за 1 Гкал. Протягом опалювального сезону, або 6,26 грн. за 1 кв.мс. протягом опалювального сезону. Відповідач був неодноразово попереджений про суму боргу, необхідність його негайного погашення, однак на попередження не зреагував.

Позивач просив стягнути із ОСОБА_6 на свою користь заборгованість по оплаті за теплову енергію за період з 01 грудня 2009 року по 01 жовтня 2012 року в сумі 1 345 грн. 93 коп.. Також, просив покласти на відповідача судові витрати.

Рішенням Звенигородського районного суду Черкаської області від 19 липня 2013 року позов Звенигородського підприємства теплових мереж задоволено частково.

Стягнуто із ОСОБА_6 на користь Звенигородського підприємства теплових мереж заборгованість за теплопостачання за період з квітня 2010 року по 01 жовтня 2012 року в сумі 738 грн. 72 коп..

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Стягнуто із ОСОБА_6 на користь Звенигородського підприємства теплових мереж судові витрати в сумі 126 грн. 17 коп..

В апеляційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 19 липня 2013 року як незаконне та ухвалити нове, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає до відхилення з слідуючих підстав.

Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Ст. 213 ЦПК України вказує, що рішення суду повинно бути законним та обгрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що шляхом відкриття особового рахунку НОМЕР_1 на ім'я відповідача ОСОБА_6 між сторонами склались фактичні договірні відносини, згідно яких підприємство-позивач зобов'язалось надавати послуги з централізованого опалення, а відповідач своєчасно їх оплачувати.

Згідно з положеннями статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на:

1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газопостачання та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо);

2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо);

3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо);

4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власність зобов'язує.

Відповідно до п. 29 Правил надання послуг з централізованого опалення населенню, постачання холодної води і водовідведення, споживач має право на несплату вартості послуг лише в разі їх ненадання виконавцем або припинення надання у встановленому порядку за письмовою заявою споживача.

В матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач відмовлявся від надання послуг або надавав письмові заяви на надання неналежної якості послуг від відповідача. Таких доказів не було надано ОСОБА_6 і під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до п. 18 «Правил надання послуг з централізованого опалення населенню, постачання холодної води і водовідведення» плата за надані послуги вноситься щомісячно.

Відповідно до ст.ст. 67, 68 ЖК України, наймачі (власники) квартир зобов'язані своєчасно, не пізніше за 10 число наступного місяця вносити плату за комунальні послуги, до числа яких входять послуги з централізованого опалення.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що між позивачем та відповідачем склалися відносини, що регулюються Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Позивач фактично надав відповідачу послуги з надання централізованого опалення, а тому відповідач зобов'язаний такі послуги оплатити.

ОСОБА_6 неодноразово попереджався позивачем про утворення в нього заборгованості по оплаті за надану теплову енергію та необхідність її погашення, однак не здійснив ніяких дій щодо такого погашення.

Тому, висновок районного суду про те, що позовні вимоги Звенигородського підприємства теплових мереж є обгрунтованими та доведеними є законним і скасуванню не підлягає.

Наданий представником позивача розрахунок заборгованості відповідача по особовому рахунку НОМЕР_1 (а.с. 5-6) був предметом дослідження колегії суддів і підстав для визнання його неправомірним колегія суддів не вбачає.

Відповідач, як власник квартири, користується послугами, що надаються у відповідності Правил надання послуг з централізованого опалення населенню.

Тому, колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що між сторонами фактично виникли договірні правовідносини, які породили цивільні права та обов'язки у сфері житлово-комунальних послуг в порядку ст. 11 ЦК України.

В своїй апеляційній скарзі ОСОБА_6 вказував на ту обставину, що позивач в обґрунтування своїх позовних вимог не зміг надати суду договір, укладений з відповідачем про надання останньому послуг централізованого опалення і на дану обставину ОСОБА_6 наголошував при розгляді справи в суді апеляційної інстанції. Вважав, що оскільки відсутній договір, тому відсутнє і його зобов'язання по оплаті за теплову енергію.

Колегія суддів не може визнати таке обґрунтування вимог апеляційної скарги вмотивованим, оскільки відсутність договору не звільняє споживача від зобов'язань за отримані послуги.

Така ж правова позиція викладена у постанові ВСУ від 10 жовтня 2012 року у справі № 6-110 цс 12, де зазначено, що свобода договору, закріплена у ст. ст. 6, 627 ЦК України, яка полягає у праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, при виборі контрагентів та при погодженні умов договору, не є безмежною.

У тих випадках, коли актом цивільного законодавства передбачена обов'язковість положень цього акту для сторін договору, сторонни не вправі відступити від їх положень (ч. 3 ст. 6 ЦК України). Так, ст. ст. 19, 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачають обов'язок споживача житлово-комунальних послуг укласти письмовий договір з виконавцем послуг на основі типового договору.

Форма та зміст (умови) типового договору затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року № 529 «Про затвердження типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій».

З аналізу змісту ч. 3 ст. 6, ч. 1 ст. 630 ЦК України, ст. ст. 19 - 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», постанови Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року № 529 «Про затвердження типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій» убачається, що умови типового договору, що набули юридично обов'язкового значення в силу актів цивільного законодавства, є обов'язковими для сторін договору, які не мають права відступити від їх положень і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Таким чином, укладення договору на надання житлово-комунальних послуг є обов'язком споживача за умови, якщо запропонований виконавцем послуг договір відповідає типовому договору. Відмова споживача послуг від укладення договору в такому разі суперечить вимогам ч. 3 ст. 6, ст. ст. 627, 630 ЦК України та ст. ст. 19, 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

У разі такої відмови, виходячи з положень ст. ст. 3,6,12 - 15, 20, 630, 640, 642, 643 ЦК України виконавець послуг вправі звернутись до суду за захистом свого права, яке підлягає захисту судом на підставі п. 1 ч. 2 ст. 6 ЦК України шляхом визнання договору укладеним на умовах, передбачених нормативним актом обов'язкової дії.

За таких обставин, укладення договору про надання житлово-комунальних послуг є обов'язком ОСОБА_6 і не укладення такого договору без поважних причин не звільняє його від цивільно-правових обов'язків, що витікають із відносин, що склалися між сторонами по справі.

Посилання ОСОБА_6 на ту обставину, що позивач пропустив строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом були предметом дослідження суду і колегія суддів вважає висновок в цій частині також правильним, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно вимог ст. 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

Ч. 4 ст. 267 ЦК України передбачає, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Оскільки, позивач звернувся до суду з позовною заявою згідно штампу вхідної кореспонденції районного суду 15 квітня 2013 року (а.с. 3), тому на думку колегії суддів, суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги за період з 15 квітня 2010 року в розмірі 738 грн. 72 коп..

Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Виходячи з положень ч. 4 ст. 60 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів погоджується з висновком районного суду про те, що позивач повністю довів обґрунтованість своїх позовних вимог та підтвердив їх наданими по справі доказами і дійсно, з урахуванням застосування строку позовної давності, заборгованість за надані Звенигородським підприємством теплових мереж послуги у відповідача ОСОБА_6 складає 738 грн. 72 коп..

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно застосовано норми матеріального права та ухвалено рішення з додержанням положень чинного законодавства.

Крім того, судова колегія вважає також вірним висновок суду в частині стягнення судових витрат, оскільки він ґрунтується на вимогах чинного законодавства і відповідає вимогам ст. 88 ЦПК України.

Доводи апеляційної скарги були предметом дослідження колегії суддів, суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильність застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 19 липня 2013 року по справі за позовом Звенигородського підприємства теплових мереж до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості по оплаті за теплову енергію відхилити.

Рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 19 липня 2013 року залишити без змін.

Ухвала може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту проголошення.

Головуючий :

Судді :