№ 3401774, 25.11.2008, Харківський окружний адміністративний суд

Справа №2а-3934/07

Справа № 2а-1029/08

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М         У К Р А Ї Н И

25 листопада 2008 р.                                                       Харківський окружний адміністративний суд

у складі: головуючого –  судді                                              Присяжнюк О.В.

               суддів:                                                                 Ральченко І.М., Курило Л.В.,

                за участю секретаря судового засідання              Крайник Т.О.,

    за участю: представника позивача – Чеховського Д.Ю.; представників відповідача – Симонова А.А., Сліденка А.В., прокурора – Червенка А.Г.,

      розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Харкові справу за адміністративним позовом   

Приватне підприємство «Деметра» (в подальшому – ПП «Деметра») до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова (в подальшому – ДПІ у Ленінському районі), Головного управління Державного казначейства України в Харківській області при визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В :

ПП «Деметра» звернулось до суду з адміністративним позовом до ДПІ у Ленінському районі, Головного Управління Державного казначейства України у Харківській області про визнання  не чинними  податкових  повідомлень-рішень і стягнення заборгованості, в якому просить: визнати нечинними податкові повідомлення-рішення № 00011192310/0 від 06 червня 2007 р., № 0001182310/0 від 06 червня 2007 р., № 0001202310/0 від 06 червня 2007 р., № 0000171620/0 від 27 червня 2007 р., № 0001792310/0 від 05 грудня 2006 р.; стягнути з Державного бюджету України суму заборгованості по податку на додану вартість за червень 2006 року в розмірі 942 065 гривень, за липень 2006 року в розмірі 510 078 гривень, за серпень 2006 року в розмірі 501 069 гривень, за вересень 2006 року в розмірі 99 619 гривень.

В обґрунтування позову зазначено, що при прийнятті податкового повідомлення – рішення № 001182310/0 від 06 червня 2007 р. ДПІ не враховано, що товар отриманий згідно з договорами комісії продавався та передався у подальшу комісію по ціни первинного комітента. Ніякої зніми вартості товару а ні товариством а ні подальшим комісіонером зроблено не було, що також відображено у акті перевірки. Також при прийнятті рішення ДПІ не враховано, що товар який товариство передавало у комісію було отримано не лише за договорами комісії а із інших підстав (за договорами купівлі – продажу), тому вважати що на субкомісію передано один і  той же товар не має підстав.

Не погоджуючись із повідомленнями-рішеннями ДПІ стосовно зменшення суми бюджетного відшкодування по податку на додану вартість за червень - вересень 2006 року позивач вказав, що зазначені рішення ґрунтуються на незаконному зменшенні розміру валових витрат по податку на прибуток.

Відповідач – Головне Управління Державного казначейства України у Харківській області – свого представника в судове засідання не направив, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав суду письмове клопотання про розгляд справи за відсутністю його представника. Відповідачем також наданий відзив на адміністративний позов, в якому відповідач зазначив, що відповідно до діючого законодавства до функцій органів Державного казначейства України не входить контроль за сплатою та нарахуванням податків, зборів та інших платежів, а відшкодування податку на додану вартість здійснюється на підставі висновків органів державної податкової адміністрації та рішень судових органів.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Відповідач позов не визнав, в обґрунтування законності прийняття спірних податкових повідомлень рішень зазначив, що згідно акту перевірки від 22 листопада 2006 р. зменшено заявлене бюджетне відшкодування ПДВ по декларації за серпень 2006 року в сумі 501069 гривень податковим повідомленням-рішенням від 05 грудня 2006 р. № 001792310/0.

Даною перевіркою встановлено, що задекларований позивачем в липні 2006 року податковий кредит у сумі 4690518 гривень в порушення п. п. 7.4.5 ст. 7 Закону України «Про ПДВ» не підтверджений на   суму 52607 гривень трьома податковими накладними ПП «Тетра-2005» та однією ГЗАО «Охорона комплекс». В акті перевірки керівник позивача підтвердив відсутність даних податкових накладних на момент перевірки.

Залишок задекларованої до відшкодування суми (501069-52607=448462гривень) також не підлягає поверненню з Держбюджету, оскільки згідно п. 1.8 ст. 1 Закону України «Про ПДВ» обов'язковою умовою для здійснення бюджетного відшкодування ПДВ є «надмірна сплата» цього податку до бюджету, в чому і міститься сенс введення даного непрямого податку - надати можливість державі користуватися певний час коштами, на суму яких виробник товару збільшує його первісну вартість, та повернення цих коштів останньому покупцю цього товару за умови сплати до бюджету ПДВ від збільшення вартості товару по ланцюгу всіма посередниками операції.

Перевіркою встановлено, що ні сам позивач, ні його постачальники фактично нічого в бюджет не сплачували, у зв’язку з чим позивач не вправі вимагати повернення з Держбюджету коштів, які до Держбюджету не потрапили.

За таких обставин відповідач вважає позовні вимоги про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 05 грудня 2006 р. № 001792310/0 про зменшення заявленого бюджетного відшкодування ПДВ по декларації за серпень 2006 року в сумі 501069 гривень та про стягнення наведеної суми з Держбюджету - необгрунтованими.

По акту перевірки від 08 травня 2007 р. нараховано податок на прибуток в сумі 1 375 856,75 гривень та штрафні санкції в сумі 1 195 258,48 гривень податковим повідомленням-рішенням від 06 червня 2007 р. № 0001182310/0. Причиною даного нарахування був той факт, що позивачем в 2-3 кварталах 2006 року брався на комісію товар, який, в свою чергу, по аналогічним договорам комісії передавався на реалізацію іншим суб'єктам господарювання. При цьому отримана позивачем комісійна винагорода від власників товару була менше, ніж сплачена позивачем комісійна винагорода фактичним реалізаторам цього товару, тобто здійснювались завідомо збиткові операції.

В акті перевірки зазначено, що за 2-3 квартали 2006 року позивачем до валових витрат віднесено витрати на придбання товарів та на комісійну винагороду фактичним реалізаторам цих товарів всього на суму 88 334047 гривень, в той час як валовий дохід від реалізації цих товарів та отримана позивачем комісійна винагорода від власників товару за цей період склав 82 830620 гривень, тобто, на 5 503427 гривень менше. Збитки на цю суму позивачем безпідставно віднесені до валових витрат, оскільки згідно п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» обов'язковою умовою віднесення будь-яких витрат до складу «валових витрат» є використання придбаних товарів або послуг у власній господарській діяльності, а під «господарською діяльністю» згідно п. 1.32 ст. 1 даного закону розуміється не будь-яка діяльність, а тільки направлена на отримання доходу. Доводи позову зводяться до того, що в акті перевірки відповідачем внаслідок невірного тлумачення положень закону «Про оподаткування прибутку підприємств» зроблений невірний висновок про включення комісійної винагороди до складу вартості товару при його реалізації. Дане твердження не відповідає дійсності, оскільки в акті перевірки чітко відрізнені суми собівартості реалізованого товару та суми комісійної винагороди. Тобто відповідачем ці два поняття не змішуються.

Виключення зі складу валових витрат збитків в сумі 5 503427 гривень призвело до нарахування основного платежу податку на прибуток в сумі 1 375 856,75 гривень та відповідної штрафної санкції, стосовно розміру яких між сторонами спору не має.

Нараховано податок на додану вартість в сумі 474968 гривень і штрафні санкції в сумі 237484 гривень податковим повідомленням-рішенням від 06 червня 2007 р. № 0001192310/0.

У 2-3 кварталах 2006 року позивачем безпідставно віднесено до складу валових витрат 5 503427 гривень отриманих збитків від операцій комісійної торгівлі, тобто, ці витрати не пов'язані із господарською діяльністю позивача в розумінні поняття «господарська діяльність», визначеного п.1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Згідно п. п. 7.4.1, 7.4.4. ст. 7 Закону України «Про ПДВ», необхідною умовою включення будь-яких витрат до податкового кредиту також є мета використання придбаних товарів (послуг) у межах господарської діяльності. Наданий розрахунок, згідно якого в зв'язку із виключенням із складу валових витрат за 2-3 квартали 2006р. суми 5 503 427грн., яка частково (на 95,32%) була включена в цей період до податкового кредиту, здійснене відповідне   коригування   податкового   кредиту,    внаслідок   чого   оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням від 06 червня 2007 р. № 0001192310/0 позивачу цілком обгрунтовано нараховано до сплати основний платіж по ПДВ в сумі 474968 гривень і штрафні санкції в сумі 237484 гривень.

Зменшене заявлене бюджетне відшкодування ПДВ по деклараціям за червень 2006 року в сумі 366552 гривень, за липень 2006 року в сумі 34635 гривень та за вересень 2006 року в сумі 99619 гривень податковим повідомленням-рішенням від 06 червня 2007 р. № 000120210/0.

У зв'язку із виключенням із складу податкового кредиту 2-3 кварталів 2006 року сум по збитковим операціям (про які йшла мова вище), відповідно в цей період змінилось задеклароване значення ПДВ (різниця між податковим кредитом та податковим зобов'язанням замість від'ємної стала позитивною). Таким чином, коригуванню підлягають і задекларовані позивачем суми заявленого бюджетного відшкодування ПДВ, що й було, на думку відповідача, цілком обґрунтовано зроблено оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням від 06 червня 2007 р. № 000120210/0.

Зменшення податкового кредиту за травень 2006 року призвело до зменшення заявленого бюджетного відшкодування в декларації за червень на 366552 гривень; зменшення податкового кредиту червня призвело до зменшення заявленого бюджетного відшкодування в декларації за липень на 34635 гривень; зменшення податкового кредиту серпня призвело до зменшення заявленого бюджетного відшкодування в декларації за вересень на 99619 гривень.

По акту перевірки від 21 червня 2007 р. зменшено заявлене бюджетне відшкодування ПДВ по деклараціям за червень 2006 року в сумі 75406 гривень та за липень 2006 року в сумі 417608 гривень   податковим повідомленням-рішенням від 27 червня 2007 р. № 0000171620/0.

Аналогічним чином, як і при перевірці декларації за серпень 2006 року (акт від 22 листопада 2006 р.), при перевірці декларацій за червень та липень 2006 року встановлено, що ні сам позивач, ні його постачальники в ці періоди фактично нічого в бюджет не сплачували, у зв’язку з чим позивач не вправі вимагати повернення з Держбюджету коштів, які до Держбюджету не потрапили. Такі постачальники позивача як ТОВ фірма «Тетра» та ТОВ «Атлантіс-Торг» взагалі не звітують та не знаходяться за юридичною адресою, тобто, мають ознаки «фіктивності». Тобто, не встановлено факту «надмірної сплати» ПДВ до бюджету, як необхідної умови для здійснення бюджетного відшкодування.

З урахуванням того, що за наслідками попередніх перевірок податковими повідомленнями-рішеннями частка задекларованого бюджетного відшкодування за червень та липень 2006 року була зменшена, залишок склав за червень 75406 гривень, за липень 417608 гривень. Саме на ці суми було цілком обґрунтовано зменшено заявлене бюджетне відшкодування ПДВ за наслідками перевірки 21 червня 2007 р.

Щодо доводів позивача про різницю в номері податкового повідомлення-рішення від 06 червня 2007 р. про нарахування ПДВ, яке позивачем оскаржене до ДПІ, з номером, зазначеним у рішенні за наслідками розгляду даної скарги, відповідач пояснив, що первинна скарга позивача від 07 червня 2007 р. була розглянута та позивачеві надана відповідь у термін, встановлений п. п. 5.2.2 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», а саме 14 червня 2007 р. Помилка в номерах податкових повідомлень-рішень не означає, що скарга не розглянута в установлений термін, оскільки в рішенні за наслідками розгляду скарги перелічені саме ті нарахування по податку на прибуток та ПДВ, які здійснені 06 червня 2007 р. по акту перевірки від 08 травня 2007 р., спростовані доводи скарги саме по цим нарахуванням, тобто в розумінні п .п. 5.2.2 ст. 5 даного закону строк надання рішення по скарзі порушений не був і скарга з цих підстав задоволеною вважатись не може. Крім того, про виправлення помилок в номерах відповідачем винесене рішення від 08серпня 2007 р. № 9260/10/25-010, яке поштою вручене позивачеві 10 серпня 2007 р.

Позовну вимогу про стягнення з Держбюджету всіх задекларованих до відшкодування сум ПДВ по деклараціям за червень-вересень 2006 р. відповідач вважає  необгрунтованою з наступних підстав:

Задеклароване відшкодування ПДВ за червень 2006 року в сумі 942065 гривень зменшено наступними податковими повідомленнями-рішеннями:

- від 18 вересня 2006 р. по акту від 08 вересня 2006 р. на суму 500015 гривень (методологічна помилка - порушення п. п. 7.7.1 та 7.7.2 ст. 7 Закону «Про ПДВ»);

- від 18 червня 2007 р. по акту від 08 травня 2007 р. на суму 366552 гривень;

- від 27 червня 2007 р. по акту від 21 червня 2007 р. на суму 75406 гривень.

Перше із зазначених податкових повідомлень-рішень позивачем не оскаржувалось ні в адміністративному порядку, ні в теперішньому позові.

Задеклароване відшкодування ПДВ за липень 2006 року в сумі 510078 гривень зменшено наступними податковими повідомленнями-рішеннями:

- від 10 жовтня 2006 р. по акту від 03 жовтня 2006 р. на суму 57835 гривень (порушення п. п. 7.4.5 ст. 7 Закону «Про ПДВ», так як не були надані до перевірки 2 податкові накладні ПП «Тетра-2005» на суми 7800 гривень та 49900 гривень, ТОВ ПК «Арсенал» на 116,24 гривень та ГЗАО «Охорона-комплекс» на 19,09 гривень);

- від 18 червня 2007 р. по акту від 08 травня 2007 р. на суму 34635 гривень;

- від 27 червня 2007 р. по акту від 21 червня 2007 р. на суму 417608 гривень.

Перше із зазначених податкових повідомлень-рішень позивачем не оскаржувалось ні в адміністративному порядку, ні в теперішньому позові.

Вислухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи судом встановлене наступне.

З 16 березня 2007 р. по 20 квітня 2007 р. на підприємстві співробітниками ДПІ у Ленінському районі проводилась перевірка з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 10 жовтня 2005 р. по 31 грудня 2006 р.

За результатами акту перевірки було складено акт № 1071/23-304/31149163 від 08 травня 2007 р.

За результатами проведеної перевірки співробітниками ДПІ було встановлено порушення з боку підприємства п. 1.32 ст. 1, п. п. 5.2.1. п. 5.2. п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 334, п. 7.4.1., 7.4..4., п. 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Судом встановлено, що 06 червня 2007 р. на адресу товариства надійшов лист № 6961/10/23-310 від 06 червня 2007 р. за підписом начальника ДПІ у Ленінському районі, яким позивача було повідомлено про зміни у акті перевірки № 1071/23-304/31149163 від 08 травня 2007 р. щодо донарахування податку на додану вартість за 2006 рік в розмірі 474 968 гривень, про зменшення від'ємного значення на суму 115 699 гривень.

На підставі висновків акту перевірки № 1071/23-304/31149163 від 08 травня 2007 р. начальником ДПІ у Ленінському районі м. Харкова були прийняті:

-  податкове повідомлення-рішення № 0001202310/0 від 06 червня 2007 р. про зменшення сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за червень-вересень 2006 року на 500 806 гривень,

-  податкове повідомлення-рішення № 0001182310/0 від 06 червня 2007 р., яким було   визначено   суму   податкового   зобов'язання   по податку   на   прибуток  в   розмірі 1375856,75 гривень та суму штрафних санкцій в розмірі 1195258,48 гривень;

-  податкове повідомлення-рішення № 00011192310/0 від 06 червня 2007 р., яким визначено   суму   податкових   зобов'язань   по   податку   на   додану   вартість   в   розмірі 474 968 гривень та суму штрафних санкцій в розмірі 237 484 гривні.

27 червня 2007 р. ДПІ у Ленінському районі прийняте податкове повідомлення-рішення № 0000171620/0 від 27 червня 2007 р. відповідно до якого з яким підприємству було зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість за червень 2006 року на 75 406 гривень, за липень 2006 року на 417 608 гривень.

Підставою для зменшення бюджетного відшкодування у податковому повідомлення-рішенні зазначено порушення з боку позивача п. 1.8. ст. 1 Закону України «Про ПДВ».

Податкове повідомлення-рішення № 0000171620/0 від 27 червня 2007 р. прийняте на підставі акту перевірки № 1411/16-204/31149163 від 21 червня 2007 р.

Також 22 листопада 2006 р. співробітниками ДПІ у Ленінському районі було складено акт перевірки № 897/23-504/31149163. На підставі акту перевірки начальником прийняте податкове повідомлення - рішення № 0001792310/0 від 05 грудня 2006 р., яким підприємству було зменшено суму заявленого відшкодування за серпень 2006 року на 501 069 гривень.

Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши доводи сторін, вважає позовні вимоги позивача законними та обґрунтованими, з огляду на таке:

Начальником ДПІ у Ленінському районі на підставі акту перевірки № 1071/23-304/31149163 від 08 травня 2007 р. було прийняте податкове повідомлення-рішення № 0001182310/0 від 06 червня 2007 р., яким до підприємства було донараховано 1375856,75 гривень податкових зобов'язань по податку на прибуток та застосовано штрафні санкції в розмірі 1195258,48 гривень.

Як зазначено у акті перевірки співробітниками ДПІ у Ленінському районі при правильності формування валових витрат позивачем було вказано, що позивач передавав товари отримані згідно з договорами комісії у подальшу комісію та за реалізацію цього товару нараховував комісіонерам комісійну винагороду яка більше комісійної винагороди яку у свою чергу отримував позивач. Таким чином позивач здійснювало збиткові операції в наслідок чого порушило вимоги п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». З цих підстав співробітниками ДПІ виключено зі складу валових витрат, витрати які понесло позивач на оплату комісійної винагороди комісіонерам за 2006 рік в розмірі 5503 427 гривень.

Відповідачем не було документально доведено порушення з боку що до формування ціни товару, а саме що товар який отримувався позивачем аналогічне товару який передався покупцям відповідно до договорів комісії. Також відповідач не довів факту заниження ціни товару отриманого позивачем при передачі цього товару у подальшу комісію.

Суд дослідивши прибуткові та видаткові накладні позивача встановив що ніякої зніми вартості товару а ні позивачем а ні подальшим комісіонером зроблено не було. Цей факт також підтверджено відповідачем у акті перевірки.

Також у акті перевірки № 1071/23-304/31149163 від 08 травня 2007 р. зазначено що валовий доход підприємства сформовано за рахунок продажу товарів та комісійної винагороди.

Відповідно до статутних документів позивача - основним видом діяльності підприємства є оптова та роздрібна торгівля продуктами харчування, тому продаж таких товарів є господарською діяльністю підприємства.

Згідно з вимогами статті 6 Цивільного кодексу України, господарюючі суб'єкти мають право вільно визначати умови договорів, в тому числі і розмір комісійної винагороди.

Відносини щодо здійснення комісійної торгівлі регулюють норми глави 69 Цивільного кодексу України, а саме:

згідно ст. 1011 ЦК України, по договору комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за доручення іншої сторони (комітента) за плату укласти одну або кілька угод від свого імені, але за рахунок комітента;

згідно ст. 1013 ЦК України, комітент повинен сплатити комісіонеру плату у розмірах та порядку встановленому договором комісії.

Відповідно до вимог п. 1.31. ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», передача товарів на підставі договорів комісії не є продажем таких товарів.

Як свідчать документи надані позивачем - товар отриманий згідно договорів комісії в свою чергу частково був наданий у подальшу комісію без зміни вартості товару. Таким чином, ніяких збиткових операцій позивач не проводив.

Відповідно до вимог укладених позивачем договорів комісії зменшення вартості товару можливе лише власником такого товару. Таким чином, договори комісії не є збитковими для діяльності підприємства.

Відповідач ДПІ у Ленінському районі не довів, що товар, який позивач передавав у комісію було отримано лише за договорами комісії а не із інших підстав (за договорами купівлі-продажу, тощо), тому вважати що на субкомісію передано один і той же товар не має підстав.

В акті перевірки, на який посилається відповідач не доведено, що на комісію було передано той самий товар що був у свою чергу отриманий у комісію.

Відповідно до вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» зазначено:

Згідно з п. п. 7.9.1. п. 7.9 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», майно отримане по договорам комісії не є об'єктом оподаткування податком на прибуток.

Згідно з п. п. 7.9.2 п. 7.9 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат не включається майно надане платником на підставі договорів комісії.

Таким чином, вимоги Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» вказують, що лише майно передане платником по договорам комісії до складу валових витрат не включається. Сплата комісійної винагороди відноситься до складу валових витрат на підставі п. п. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Позивачем доведено, що позивач здійснює багато різних господарських операцій з іншими контрагентами (не лише договори комісії). Позивач отримуючи товар на комісію, укладаючи договори з іншими суб'єктами господарських відносин, визначає розмір комісійної винагороди комісіонера. Жодним законом не передбачено обов'язок підприємства враховувати або будь яким іншим чином відслідковувати отримання прибутку з кожної операції або угоди у податковому обліку

Суд зазначає, що відповідач - ДПІ у Ленінському районі невірно тлумачить норми Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» зараховуючи комісійну винагороду комісіонера до складу вартості товару при його реалізації.

Розмір комісійної винагороди, відповідно до вимог Наказу Міністерства фінансів України № 246 від 20 жовтня 1999 р., яким затверджено Стандарт бухгалтерського обліку «Запаси» - не включається до складу собівартості продукції. У зв’язку з чим розмір комісійної винагороди ніяким чином не впливає на вартість продукції.

Товарно-матеріальні цінності було передано на реалізацію іншим суб'єктам господарювання згідно з договорами комісії. Про хід реалізації товару комісіонер звітує комітенту щомісячно актами виконаних робіт. Товар було продано комісіонером, про що він звітував комітенту. Надані документи також свідчать, що зменшення вартості товару не відбулось, ніяких ознак збитковості таки операції не містять.

Згідно з вимогами п. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат відноситься суми будь яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Сплата комісійної винагороди - є оплата послуг комісіонера по продажу продукції і як наслідок є витратами пов'язаними з продажем продукції. Таким чином, віднесення до складу валових витрат сплаченої комісійної винагороди повністю відповідає вимогам діючого законодавства з питань оподаткування прибутку підприємств.

Позивач правомірно відніс розмір сплаченої комісійної винагороди комісіонеру до складу валових витрат відповідно до вимог п. 5.2. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Пункт 5.3. статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» містить вичерпний перелік випадків коли витрати підприємства не відносяться на валові витрати. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» не містить будь яких виключень щодо не віднесення до складу валових витрат комісійної винагороди.

Розмір комісійної винагороди комісіонеру не впливає на вартість товару, який реалізується комісіонером.

Позивач не має збитків від своєї діяльності, що підтверджується деклараціями з податку на прибуток наданих до ДПІ у Ленінському районі.

Також відповідачем у акті перевірки було вказано, що порушень при формуванні валового доходу позивачем не допускалося, тобто, валовий дохід було сформовано у повній відповідності з вимогами чинного законодавства. Таким чином, перевіркою не підтверджено факт збільшення валового доходу підприємства на 5503 427 гривень. Тобто підстав збільшувати валовий дохід у підприємства не має, і як наслідок у підприємства відсутні підстави нараховувати податок на прибуток на суму збільшення валового доходу.

Судом також встановлено, позивач за наслідками господарської діяльності надавав до ДПІ у Ленінському районі декларації по податку на додану вартість я яких відповідно до вимог Закону України «Про податок на додану вартість» визначив розмір бюджетного відшкодування з ПДВ:

-     за червень 2006 року – 942 065 гривень;

-     за липень 2006 року – 510 078 гривень;

-     за серпень 2007 року – 501 096 гривень;

-     за вересень 2006 року – 99 724 гривні.

Співробітниками ДПІ у Ленінському районі м. Харкова були проведені перевірки правомірності заявленого відшкодування:

за червень, липень, серпень, вересень 2006 року - акти перевірок № 1071/23-304/31149163 від 08 травня 2007 р., № 1411/16-204/31149163 від 21 червня 2007 р., акт № 897/23-504/31149163 від 22 листопада 2006 р.

На підставі акту перевірки № 1071/23-304/31149163 від 08 травня 2007 р., було прийняте податкове повідомлення-рішення № 0001202310/0 від 06 червня 2007 р. Цим рішенням було частково зменшено суму бюджетного відшкодування за червень 2006 року на 366 552 гривні, за липень 2006 року на 34 635 гривень, за вересень 2006 року на 99 619 гривень.

На підставі акту перевірки № 1411/16-204/31149163 від 21 червня 2007 р. прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000171620/0 від 27 червня 2007 р. Цим рішенням було частково зменшено суму бюджетного відшкодування за червень 2006 на 75 406 гривень, за липень 2006 на 417 608 гривень.

На підставі акту перевірки № 897/23-504/31149163 від 22 листопада 2006 р. відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001792310/0 від 05 грудня 2006 р. Цим рішенням зменшено суму бюджетного відшкодування за серпень 2006 року на 501 069 гривень.

Як вказано відповідачем у вищезазначених податкових повідомленнях-рішеннях підставами для зменшення бюджетного відшкодування є порушення з боку позивача п. 1. 8 ст. 1 та п. п. 7.7.1., п. п. 7.7.2., п. п. 7.4.1., п. п. 7.4.4., п. п. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про ПДВ».

Відповідачем зазначено у вищезазначених актах перевірки, що ПП «Деметра» відносило до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, по отриманим послугам по комісійній винагороді які не призначаються для їх використання в господарській діяльності.

Внаслідок незаконного зменшення розміру валових витрат по податку на прибуток (комісійна винагорода), відповідачем були переглянуті суми податкового кредиту по податку на додану вартість за цей період та зменшено розмір податкового кредиту та як наслідок суму бюджетного відшкодування (податкове повідомлення - рішення № 0001202310/0 від 06 червня 2007 р.):

-     за червень 2006 року-на 366 552 гривні;

-     за липень 2006 року - на 34 635 гривень;

-     за вересень 2006 року - на 99 619 гривень.

Відповідач у якості підстави для зменшення розміру бюджетного відшкодування вказав на порушення з боку позивача п. п. 7.4.4. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Підпунктом 7.4.4 пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про ПДВ» встановлено, що якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Так як позивач за звітний період правомірно сформував розмір валових витрат та правомірно відніс розмір сплаченої комісійної винагороди, порушень вимог Закону України «Про податок на додану вартість» з боку позивача не вбачається.

Законом України «Про ПДВ» стосовно права платника на податковий кредит встановлено наступне.

7.5. Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається:

7.5.1. дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків:

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг):

Іншими актами перевірки та прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, підставою для зменшення бюджетного відшкодування ПДВ у прийнятому повідомленні-рішенні вказане порушення з боку підприємства п.1.8. ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість».

Судом встановлено, висновки актів перевірки та рішення ДПІ не відповідають вимогам ст. 7 Закону України «Про ПДВ», з огляду на таке:

Позивач повністю розрахувався з постачальниками товарів грошовими коштами у звітних періодах, в тому числі у складі вартості товару сплатило і ПДВ.

Іншого порядку сплати податку на додану вартість Закон України «Про ПДВ» не передбачає.

Підпунктом 7.7.2. пункту 7.2. статті 7 Закону України «Про ПДВ» передбачено, що якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.7 цього пункту, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг):

б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Крім того, у акті перевірки № 897 співробітниками ДПІ вказано, що позивач не надав для перевірки податкові накладні, якими підтверджує факт формування податкового кредиту, та як наслідок бюджетного відшкодування, а саме:

-   № 004142 від 17 липня 2006 р. на суму ПДВ 46016,67 гривень від ПП «Тетра - 2005»;

-   № 004146 від 19 травня 2006 р. на суму ПДВ 5 900 гривень від ПП «Тетра - 2005»;

-  № 004150 від 21 липня 2006 р. на суму ПДВ 4100 гривень від ПП «Тетра -2005»;

- № 40742/8 від 31 липня 2006 р. на суму ПДВ 6,64 гривень від ГЗАО «Охорона комплекс».

Але це не відповідає дійсності, так як позивач під час перевірки надало всі відповідні податкові накладні за рахунок, яких було сформовано податковий кредит звітного періоду.

Задовольняючи позовні вимоги суд виходить з того, що ДПІ у Ленінському районі без достатніх на те підстав складені акти перевірок № 1071/23-304/31149163 від 08 травня 2007 р. та № 1411/16-204/31149163 від 21 червня 2007 р. та як наслідок прийнято податкове повідомлення-рішення № 00011192310/0 від 06 червня 2007 р. та податкове повідомлення-рішення № 0000171620/0 від 27 червня 2007 р. відповідно.

Суд зазначає, що згідно п. п. 7.7.1. п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про ПДВ» сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності – зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до п. п. 7.7.4. п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про ПДВ» платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. При цьому платник податку в п'ятиденний   термін    після   подання   декларації   податковому   органу подає органу Державного казначейства України копію декларації, з відміткою податкового органу про її прийняття, для ведення реєстру податкових декларацій у розрізі платників.

Із врахуванням вищезазначених обставин, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з держбюджету бюджетної заборгованості з ПДВ за червень - вересень 2006 року нормативно та документально обґрунтовані і підлягають задоволенню.

До матеріалів справи позивачем надані копії податкових накладних які повністю відповідають вимогам п. 7.2. ст. 7 Закону України «Про ПДВ». У судовому засіданні відповідач ДПІ у Ленінському районі не заперечував, що до складу податкового кредиту за червень - вересень 2006 року позивачем включені суми, що повністю підтверджені податковими накладними, копії яких надані до матеріалів справи.

Позивачем надано до матеріалів справи платіжні доручення про проведення розрахунку з постачальниками товарів у звітних періодах.

Судом встановлено правильність формування суми податкового кредиту у червні-вересні 2006 року.

В обґрунтування доводів заперечень на позовну заяву ДПІ у Ленінському районі посилається на пункт 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», який визначає, що бюджетне відшкодування – це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених ним Законом.

Проте, зазначений пункт дає загальне поняття «бюджетне відшкодування» і є відсильною нормою, оскільки безпосередньо не встановлює порядок визначення суми бюджетного відшкодування, а відсилає до інших норм цього Закону. Крім того, п. 1.8. ст. 1 Закону України «Про ПДВ» не вказує на те, що кошти повертаються платнику податку лише за умови сплати такого податку його контрагентами.

Іншою такою нормою Закону України «Про податок на додану вартість» є підпункт 7.7.1 пункту 7.7 статті 7, який передбачає, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. На підставі п. 7.7.4 статті 7 Закону України «Про ПДВ» платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. При цьому платник податку в п'ятиденний термін після подання декларації податковому органу подає органу Державного казначейства України копію декларації, з відміткою податкового органу про її прийняття, для ведення реєстру податкових декларацій у розрізі платників.

Виходячи із системного аналізу наведених норм Закону України «Про ПДВ» вбачається, що сума бюджетного відшкодування напряму залежить від правильності визначення суми податкових зобов'язань та податкового кредиту, а не навпаки.

Згідно ст. 61 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, юридична відповідальність особи мас індивідуальний характер. Тому несплата контрагентами постачальників позивача до бюджету сум ПДВ не може впливати на результати діяльності підприємства-позивача і не може бути підставою для притягнення позивача до відповідальності у вигляді позбавлення права на бюджетне відшкодування.

Відповідно до положень статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (частина І статті 19 Конституції України).

Законодавство України, зокрема й Закон України «Про податок на додану вартість» не встановлюють обов'язки покупця сплачувати ПДВ ще й до бюджету, якщо такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару.

Відповідно до положень Закону України «Про податок на додану вартість» сума податку на додану вартість включена до ціни товару,  є податковим зобов'язанням продавця товару, тому саме продавець товару несе обов'язок по сплаті цього податку до бюджету.

Таким чином, як випливає з вищенаведеного, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі в разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставах, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, податкові органи не можу відмовляти у наданні бюджетного відшкодування податку на додану вартість позивачеві при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такої відмови.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача.

Із матеріалів справи вбачається, що згідно відповідей про проведення зустрічних перевірок постачальників товару, які надані до матеріалів справи, постачальники товару позивачу включили до своїх зобов'язань зобов'язання з ПДВ по податковим накладним, виданим на адресу позивача.

Відповідно до підпунктів 7.7.5. та 7.7.6. пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про ПДВ», протягом 30 днів наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право протягом такого ж строку провести позапланову виїзну перевірку (документальну) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування.

Податковий орган зобов'язаний у п'ятиденний термін після закінчення перевірки надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

На підставі отриманого висновку відповідного податкового органу орган державного казначейства надає платнику податку зазначену у ній суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунку на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів після отримання висновку податкового органу.

Виходячи із системного аналізу підпунктів 7.7.5 та 7.7.6 пункту 7.7. статті 7 Закону України «Про ПДВ», суд вважає, що право платника податку на бюджетне відшкодування виникає через 40 днів після отримання податкової декларації податковим органом.

При цьому, суд відхиляє посилання ДПІ у Ленінському районі на внутрішні документи, розроблені та затверджені Державною податковою службою. Зміст цих документів зводиться до того, що наказами та розпорядженнями Державної податкової адміністрації України (накази «Щодо здійснення ефективного контролю за правомірністю відшкодування з бюджету сум ПДВ» від 12 листопада 2002 р. № 538/ДСК «Щодо здійснення ефективного контролю за правомірністю відшкодування з бюджету сум податку на додану вартість юридичним особами» від 24 квітня 2003 р. № 196/ДСК) рекомендується не надавати довідок органам державного казначейства для проведення відшкодування без проведення зустрічних перевірок платників податків, з якими вступав у взаємовідносини суб'єкт, що вимагає відшкодування.

Такі посилання є необґрунтованими, оскільки по - перше, зазначені накази не зареєстровані в Міністерстві юстиції України; по-друге, податковим органам надано право здійснювати зустрічні перевірки, але не проведення їх та відсутність висновків за ними не змінює порядок відшкодування податку на додану вартість, встановленого Законом України «Про ПДВ».

Відповідно до статті 19 Конституції України державні органи повинні діяти тільки на підставах і в межах повноважень та у спосіб, які передбачені Конституцією України та законами.

Статтею 2 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» на органи державної податкової служби покладено обов'язки щодо здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, до «кого відноситься і Закон України "Про податок на додану вартість».

До компетенції державних податкових інспекцій законодавством віднесено забезпечення обліку платників податків, контроль за своєчасністю подання платниками податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків та. інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, функцій щодо перевірки достовірності цих документів стосовно правильності визначення об'єктів оподаткування і обчислення податків (статті 10, 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»).

За змістом зазначених норм проведення зустрічних перевірок є обов'язком податкових органів, однак законодавець не ставить відшкодування податку на додану вартість в залежність від проведення податковими органами перевірок, а призначення податковим органом перевірки платнику податків не може продовжити визначений законом термін відшкодування з Державного бюджету України податку на додану вартість.

Визначене законодавством право податкової служби на проведення перевірок повинно реалізовуватись без порушення приписів Закону «Про ПДВ».

Таким чином, проведення перевірок щодо правомірності заявленого до відшкодування податку на додану вартість поза межами встановленого законодавством терміну є незаконною а прийняті податкові повідомлення-рішення – безпідставним.

Судом також встановлено , що на підставі акту перевірки № 1071/23-304/31149163 від 08 травня 2007 р. начальником ДПІ у Ленінському районі м. Харкова було прийняте податкове повідомлення-рішення № 00011192310/0 від 06 червня 2007 р. Вказаним рішенням підприємству було донараховано податкові зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 474 968 гривень, та застосовано штрафні санкції 237 484 гривень.

Підставами для визначення податкових зобов'язань по податку на додану вартість та застосування штрафних санкцій - співробітниками ДПІ зазначено порушення з боку підприємства при визначенні розміру валових витрат (згідно з актом ДПІ позивач зависив валові витрати). Як наслідок співробітниками ДПІ було зменшено розмір валових витрат та як наслідок проведено коригування розміру податкового кредиту.

На підставі п. п. 7.4.4. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про ПДВ» співробітниками ДПІ було зменшено розмір податкового кредиту, та на підставі п. 4.2.2. п. 4.2. ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначено суму податкових зобов'язань по податку на додану вартість в розмірі 474 968 гривень.

Судом встановлено що відповідачем неправомірно проведено зменшення розміру валових витрат підприємству за рахунок не віднесення до валових витрат комісійної винагороди сплаченої комісіонерам. Таким чином дії відповідача по зменшенню розміру валових витрат та податкових зобов'язань по податку на прибуток взаємно пов'язані.

З огляду на неправомірність зменшення співробітниками ДПІ валових витрат підприємства, зменшення податкового кредиту та визначення податкових зобов'язань по податку на додану вартість також є неправомірним.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог ПП «Деметра» та задовольняє їх у повному обсязі, у зв’язку з чим визнаються нечинними податкові повідомлення-рішення ДПІ у Ленінському районі: № 001182310/0 від 06 червня 2007 р.; № 00011192310/0 від 06 червня 2007 р.; № 0001202310/0 від 06 червня 2007 р.; № 0001792310/0 від 05 грудня 2006 р.; № 0000171620/0 від 27 червня 2007 р. та стягується (відшкодовується) з Державного бюджету України на користь ПП «Деметра» бюджетна заборгованість з податку на додану вартість за: червень 2006 року в розмірі 942065 гривень; липень 2006 року в розмірі 510078 гривень; серпень 2006 року в розмірі 501069 гривень; вересень 2006 року в розмірі 99619 гривень, а всього 2052831 гривня.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, на користь ПП «Деметра» з Державного бюджету України стягуються судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 1717 гривень.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 19, 61, 67 Конституції України, ст. ст. 6, 1011, 1013 ЦК України, ст. ст. 2, 10, 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», п. 1.31. ст. 1, п. п. 5.2.1. п. 5.2., п. 5.3. ст. 5, п. п. 7.9.1., 7.9.2. п. 7.9. ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 1.8. ст. 1, п. 7.2., п. п. 7.4.4. п. 7.4., п. п. 7.5.1. п. 7.5., п. п. 7.7.1., 7.7.2., 7.7.4., 7.7.5., 7.7.6. п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. п. 4.2.2. п. 4.2. ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», ст. ст. 8-14, 71, 94, 99, 100, 159, 160-164, 167, 181, 185, 186 КАС України, суд –

П О С Т А Н О В И В:

Задовольнити адміністративний позов Приватного підприємства «Деметра» у повному обсязі.

Визнати нечинними повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова: № 001182310/0 від 06 червня 2007 р.; № 00011192310/0 від 06 червня 2007 р.; № 0001202310/0 від 06 червня 2007 р.; № 0001792310/0 від 05 грудня 2006 р.; № 0000171620/0 від 27 червня 2007 р.

Стягнути (відшкодувати) з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Деметра» (61052, м. Харків, вул. Енгельса, 33, код ЄДРПОУ 31149163) бюджетну заборгованість з податку на додану вартість за: червень 2006 року в розмірі 942065 (дев’ятсот сорок дві тисячі шістдесят п’ять) гривень; липень 2006 року в розмірі 510078 (п’ятсот десять тисяч сімдесят вісім) гривень; серпень 2006 року в розмірі 501069 (п’ятсот одна тисяча шістдесят дев’ять) гривень; вересень 2006 року в розмірі 99619 (дев’яносто дев’ять тисяч шістсот дев’ятнадцять) гривень, а всього 2052831 (два мільйони п’ятдесят дві тисячі вісімсот тридцять одна) гривня.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Деметра» (61052, м. Харків, вул. Енгельса, 33, код ЄДРПОУ 31149163) судові витрати по справі в розмірі 1717 (одна тисяча сімсот сімнадцять) гривень.

            Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження в десятиденний строк з дня складання постанови в повному обсязі та поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, з одночасною подачею її копії до суду апеляційної інстанції, або без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

            Постанова набирає законної сили після закінчення строків для подачі заяви про апеляційне оскарження чи апеляційної скарги.

Постанову в повному обсязі виготовлено 01 грудня 2008 р.

Головуючий-суддя                                                    О.В. Присяжнюк 

        Судді:                                                     І.М. Ральченко

                                                                                    Л.В. Курило