№ 33903581, 04.10.2013, Луганський окружний адміністративний суд

11.5

ПОСТАНОВА

Іменем України

04 жовтня 2013 року Справа № 812/8024/13-а

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Ірметової О.В.,

при секретарі судового засідання: Семціві О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за адміністративним позовом Приватного підприємства «Ромалекс» до Відділу державної виконавчої служби Рубіжанського міського управління юстиції про скасування постанов про стягнення виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій, -

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду звернулось ПП «Ромалекс» з позовом до ВДВС Рубіжанського міського управління юстиції та просило:

- визнати постанови про стягнення з боржника ПП «Ромалекс» виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій за виконавчим провадженням №39294938, винесені старшим державним виконавцем ВДВС Рубіжанського міського управління юстиції Марковим І.Ю. від 16.08.2013 протиправними та скасувати;

- стягнути з ВДВС Рубіжанського міського управління юстиції сплачені, згідно постанов про стягнення виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій, суму у розмірі 3569,02 грн.

В обґрунтування позову ПП «Ромалекс» зазначило, що 30 серпня 2013 року підприємство дізналося про те, що на його рахунки в банківських установах було накладено арешт за постановою відповідача. Лише 05 вересня 2013 року підприємство мало можливість ознайомитися з виконавчим провадженням. Та оскільки відповідач відмовлявся зняти арешт з рахунків у банківських установах без сплати виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій, підприємство було змушено їх сплатити.

Позивач вважає, що в порушення вимог чинного законодавства його не було повідомлено про відкриття виконавчого провадження та не було надано строк для добровільного виконання судового рішення, а тому вважає, що безпідставно було винесено постанови про стягнення виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій.

Під час судового засідання представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі та пояснив, що копію постанови про відкриття провадження було направлено на адресу, за якою підприємство було раніш зареєстровано.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог та зазначив, що відповідно до діючого законодавства на адресу боржника ПП «Ромалекс» було направлено постанову про відкриття виконавчого провадження, яку було отримано уповноваженим представником боржника 13.08.2013. Таким чином у боржника був строк для добровільного виконання рішення суду. Оскільки у строк для добровільного виконання судового рішення боржник не вчинив ніяких дії, державним виконавцем було розпочато процедуру примусового виконання, що потягло за собою винесення постанов про стягнення виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій.

За таких підстав представник відповідача вважає, що державним виконавцем вжиті дії, які відповідають вимогам чинного законодавства та не порушують законних інтересів сторін виконавчого провадження, та просив відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази, суд дійшов висновку про необґрунтованість позову з наступних підстав.

Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України та застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України та принципом рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, відповідно до якого усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом.

Згідно із ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Частиною 1 статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби (частина 3 статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України).

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України від 21.04.1999 № 606-ХІV «Про виконавче провадження».

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень державною виконавчою службою здійснюється на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження»).

Згідно із ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.

Статтею 11 Закону України «Про виконавче провадження» визначено права та обов'язки державних виконавців при примусовому виконанні рішень, встановлених цим Законом, а ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» встановлені гарантії прав громадян і юридичних осіб у виконавчому провадженні - державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.

Відповідно до ч.2 ст.17 Закону України «Про виконавче провадження» підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи:

1) виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті;

2) ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних справах та справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;

3) судові накази;

4) виконавчі написи нотаріусів;

5) посвідчення комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій;

6) постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;

7) постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу;

8) рішення інших органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу;

9) рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"

Відповідно до ч.1 ст.25 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Згідно з ч.2 ст.25 цього Закону у постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Відповідно до ч.1 ст.27 Закону України «Про виконавче провадження» у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Згідно з ч.1 ст.31 цого Закону копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження), що державний виконавець зобов'язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

В судовому засіданні встановлено та підтверджено належними доказами наступні обставини.

08 серпня 2013 року до ВДВС Рубіжанського міського управління юстиції надійшла заява ТОВ НВФ «Мікрохім» про примусове виконання рішення суду (а.с.22).

На підставі поданої заяви державним відповідачем було винесено постанову від 09.08.2013 ВП№39294938 про відкриття виконавчого провадження та надано ПП «Ромалекс» строк для добровільного виконання судового рішення до 16.08.2013 (а.с.23). Копія постанови про відкриття виконавчого провадження у цей же день була направлена боржнику ПП «Ромалекс» на адресу, зазначену в судовому наказі - м. Рубіжне, вул. Ватутіна, буд. 36, та була отримана уповноваженою особою ПП «Ромалекс» Романовським 13.08.2013 (а.с.24, 25).

16 серпня 2013 року відповідачем було винесено постанови про стягнення виконавчого збору у розмірі 3516,25 грн. (а.с.26) та про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій у сумі 52,77 грн. (а.с.28).

Постановою від 27.08.2013 було накладено арешт на кошти ПП «Ромалекс», що знаходяться в банківських установах (а.с.29).

02 вересня 2013 року ПП «Ромалекс» сплатив суму боргу, стягнуту рішенням суду, у розмірі 35162,51 грн. (а.с.30).

03 вересня 2013 року ПП «Ромалекс» сплатив витрати на проведення виконавчих дій у розмірі 52,77 грн. (а.с.31) та виконавчій збір у розмірі 3516,25 грн. (а.с.32).

09 вересня 2013 року відповідачем було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження (а.с.33).

Посилання представника позивача на те, що адреса підприємства є вул. 30 років Перемоги,14-в м. Рубіжне, та до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ще 10.09.2012 було внесено зміни про місцезнаходження підприємства, під час розгляду справи в господарському суду, та тому відповідачем було направлено постанову про відкриття виконавчого провадження за невідповідною адресою є незмістовним, оскільки у судовому наказі зазначено адресу боржника ПП «Ромалекс»: м. Рубіжне вул. Ватутіна, 36, що відповідає ст.31 Закону України «Про виконавче провадження». Крім того, під час судового засідання представником позивача не було спростовано того, що саме Романовським було отримано копію постанови про відкриття виконавчого провадження, а тому відповідачем було порушено право позивача на добровільний строк виконання судового наказу.

Оскільки під час розгляду справи було встановлено, що відповідач відповідно до вимог ст.31 Закону України «Про виконавче провадження» надіслав копію постанови про відкриття виконавчого провадження та її було отримано уповноваженою особою ПП «Ромалекс», позивач у свою чергу у наданий державним виконавцем строк для добровільного виконання судового рішення не сплатив суму боргу, стягнуту за рішенням суду, а наведені позивачем доводи не спростовують правомірності дій відповідача, позовні вимоги ПП «Ромалекс» щодо визнання протиправними та скасування постанов про стягнення з боржника ПП «Ромалекс» виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій за виконавчим провадженням №39294938, винесені старшим державним виконавцем ВДВС Рубіжанського міського управління юстиції Марковим І.Ю. від 16.08.2013, стягнення з ВДВС Рубіжанського міського управління юстиції сплачені, згідно постанов про стягнення виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій, суму у розмірі 3569,02 грн. необґрунтовані та такі, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.2 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Керуючись статтею 2, 11, 17, 18, 71, 87, 90, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову Приватного підприємства «Ромалекс» до Відділу державної виконавчої служби Рубіжанського міського управління юстиції про скасування постанов про стягнення виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій відмовити в повному обсязі.

Постанова суду може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Постанову складено та підписано у повному обсязі 04 жовтня 2013 року.

Суддя О.В. Ірметова