№ 33762166, 13.09.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

13 вересня 2013 року № 826/12555/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Шейко Т.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1до Дніпровської районної в місті Києві державної адміністраціїпровизнання незаконними дій та зобов'язання вчинити певні діїТретя особа без самостійних вимог на стороні позивача:

ОСОБА_2;

встановив:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до відповідача, Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив:

«- визнати незаконними дії та бездіяльність Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації щодо не оформлення ОСОБА_1 опіки над малолітньою ОСОБА_3, яку виховував та піклувався з 2004 р. по 31.01.2013 р.;

- визнати незаконними дії Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, що проявилися в вилученні 31.01.2013 р. малолітньої ОСОБА_3;

- зобов'язати Дніпровську районну в місті Києві державну адміністрацію оформити ОСОБА_1 опіку над ОСОБА_3 в місячний термін з дня набрання постанови законної сили».

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач разом з ОСОБА_2 виховував з 2004 року по 31 січня 2013 року малолітню ОСОБА_3. Проте, 31 січня 2013 року працівники відповідача незаконно, без судового рішення, яке набрало законної сили, на підставі розпорядження Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 12 листопада 2012 року №486 «Про припинення опіки над малолітньою дитиною» вилучили малолітню ОСОБА_3. В подальшому позивач звертався до органів опіки Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації з офіційною заявою, в якій висловлював прохання в найкоротший термін вирішити питання про оформлення за позивачем опіки над малолітньою ОСОБА_3. Рішення щодо оформлення ОСОБА_1 опікуном малолітньої дитини - ОСОБА_3 відповідач не прийняв до теперішнього часу. За таких обставин, позивач звернувся до суду в порядку адміністративного судочинства з заявленими позовними вимогами, які просив задовольнити у повному обсязі.

Відповідач позов не визнав, з підстав, викладених у запереченні проти позову, та зазначив, що діяв у відповідності до повноважень, визначених чинним законодавством та нормативними актами.

Третя особа, ОСОБА_2, у поданій через канцелярію суду заяві, підтримала позов та просила його задовольнити.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, подальший розгляд справи здійснював у порядку письмового провадження, відповідно до частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні докази, суд дійшов до доступних висновків.

Як вбачається із матеріалів справи та було встановлено судом, розпорядженням Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації №166 від 15 лютого 2006 року ОСОБА_2 було призначено опікуном малолітньої ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1, яка на час винесення розпорядження перебувала у державному інтернатному закладі.

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у шлюбі з 29 липня 2004 року; з 04 липня 2006 року шлюб розірвано, що підтверджується копією Свідоцтва про розірвання шлюбу НОМЕР_1.

Розпорядженням Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації №486 від 12 листопада.2012 року припинено опіку ОСОБА_2 над малолітньою ОСОБА_3

В матеріалах справи міститься заява позивача, ОСОБА_1, від 13 листопада 2012 року, зі змісту якої вбачається, що ОСОБА_1 бажає залишити у своїй сім'ї ОСОБА_3 з подальшим влаштуванням на правах підопічного, у зв'язку з чим приймає ОСОБА_3 на проживання до себе в сім'ю на період з 13 листопада 2012 року до прийняття рішення Дніпровською РДА в м. Києві. У разі, якщо ж йому буде відмовлено в опіці ОСОБА_3, зобов'язувався передати її для подальшого влаштування до Дніпровської РДА м. Києва.

31 січня 2013 року малолітня ОСОБА_3 працівниками Дніпровського РУ ГУ МВС України в м. Києві в присутності працівників органу опіки і піклування була вилучена та тимчасово влаштована в Центр захисту дітей «Наші діти» в м. Київ, вул. П.Тичини 28 б, про що складено Акт про дитину, покинуту в пологовому будинку, іншому закладі охорони здоров'я або яку відмовились забрати батьки чи інші родичі, про підкинуту чи знайдену дитину від 31 січня 2013 року.

Як вбачається зі змісту Акту від 31 січня 2013 року, обставини вилучення: « 31.01.2013 зняття прав опіки за станом здоров'я опікуна, загроза життю та здоров'ю дитини. Розпорядження про вилучення дитини №486 від 12.11.2012…».

Позивач вважає такі дії відповідача неправомірними, а тому звернувся до суду за захистом своїх прав.

Відповідач, заперечуючи проти позову, зазначав, що в зв'язку з погіршенням стану здоров'я та перебуванням опікуна малолітньої ОСОБА_3, ОСОБА_2, під наглядом лікаря, органами опіки і піклування було підготовлено подання про скасування розпорядження Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації №166 від 15 лютого 2006 року щодо її опікунства над малолітньою ОСОБА_3, і розпорядженням Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації №486 від 12 листопада 2012 року припинено опікунство. В свою чергу, малолітню ОСОБА_3 було тимчасово передано позивачу - ОСОБА_1, який мав намір стати опікуном ОСОБА_3 Проте, за наслідками проходження позивачем курсів навчання кандидатів в опікуни, він не рекомендований для включення до єдиного банку даних потенційних опікунів, про що видана довідка від 25 січня 2013 року №10/0013. За таких обставин дії, вчинені 31 січня 2013 року, вважає правомірними. Крім того, відповідач зауважив, що своїми обов'язками щодо належного догляду за дитиною позивач знехтував, так як малолітня ОСОБА_3 була передана 13 листопада 2012 року йому на тимчасове утримання, проте фактично перебувала з ОСОБА_2. У відповідь на звернення позивача від 14 лютого 2013 року №103/879 та подальші його звернення з приводу прийняття рішення щодо його опікунства над малолітньою ОСОБА_3 службою у справах дітей Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації позивачу надавались відповіді.

В підтвердження зазначеному відповідач надав листи служби у справах дітей Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації від 19 лютого 2013 року №41/523, від 08 липня 2013 року №103008-132. Зокрема, в листі від 19 лютого 2013 року №41/523 позивача повідомлено, що на підставі рекомендацій від 11 лютого 2013 року №10/0019 та довідки про проходження навчання від 25 січня 2013 року №10/0013, виданих Київським міським центром соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді Служба у справах дітей відмовляє йому у включенні до Єдиного банку даних кандидатів потенційних опікунів, піклувальників, прийомних батьків - вихователів та відмовляє в оформленні опіки над малолітньою ОСОБА_3

Вирішуючи даний спір суд виходив з такого.

Частиною 3 статті 243 Сімейного кодексу України встановлено, що опіка, піклування над дитиною встановлюється органом опіки та піклування, а також судом у випадках, передбачених Цивільним кодексом України.

Відповідно до статті 56 Цивільного кодексу України органами опіки та піклування є районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі органи міських, районних у містах, сільських, селищних рад.

Права та обов'язки органів, на які покладено здійснення опіки та піклування, щодо забезпечення прав та інтересів фізичних осіб, які потребують опіки та піклування, встановлюється законом та іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 23 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» встановлено, що місцева державна адміністрація, зокрема, вирішує питання щодо встановлення опіки і піклування, створення передбачених законодавством умов для виховання та/або влаштування дітей, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьків батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин залишилися без батьківського піклування, щодо захисту особистих і майнових прав та інтересів дітей, а також вживає інших заходів щодо соціального захисту дітей, віднесених до її компетенції законом.

Механізм провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини визначає Порядок провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затверджений постановою Кабінету Міністрів України «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дитини» від 24 вересня 2008 року №866 (з подальшими змінами).

Пунктом 3 Порядку визначено, що органами опіки та піклування є районні, районні у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчі органи міських, районних у містах, сільських, селищних рад, які відповідно до законодавства провадять діяльність з надання статусу дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, встановлення опіки та піклування над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, із захисту особистих, майнових та житлових прав дітей.

Безпосереднє ведення справ та координація стосовно захисту прав дітей, зокрема дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, покладаються на служби у справах дітей.

Пунктом 40 Порядку передбачено, що особа, яка виявила бажання взяти на виховання в сім'ю дитину-сироту або дитину, позбавлену батьківського піклування, подає службі у справах дітей за місцем свого проживання пакет документів, визначений цим пунктом.

Згідно з пунктом 41 Порядку служба у справах дітей за місцем проживання особи, яка виявила бажання взяти на виховання в сім'ю дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, з урахуванням результатів навчання у центрі соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді: приймає документи, зазначені у пункті 40 цього Порядку, та окрім інших дій, визначених цим пунктом, готує висновок про доцільність (недоцільність) встановлення опіки, піклування та відповідність її/його інтересам дитини.

Відповідно до пункту 42 Порядку опіка, піклування над дитиною встановлюються рішенням районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті ради за наявності документів, зазначених у пункту 40 цього Порядку, або судом.

Рішення про встановлення опіки, піклування приймається у місячний строк після подання заяви і документів, захзначених у пункті 40 цього Порядку (пункт 44 Порядку).

Як вже було наведено вище, відповідач у судовому засіданні обгрунтовуючи вчинення 31 січня 2013 року дій щодо вилучення дитини, вказував на те, що позивач не був рекомендований до включення його до єдиного банку даних потенційних опікунів, про що видана довідка від 25 січня 2013 року №10/0013 Київського міського центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, яка по суті є рішенням відповідача про відмову позивачу в оформленні опіки над малолітньою ОСОБА_3

В силу норм частини 2 статті 19 Конституції України, за яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, - суд не погоджується з наведеною позицією відповідача та вчиненими діями 31 січня 2013 року з огляду на наступне.

Так, в заяві позивача від 13 листопада 2012 року на ім'я начальника служби у справах дітей Дніпровської РДА в м. Києві зазначено, що ОСОБА_1 приймає ОСОБА_3 на проживання до себе в сім'ю на період з 13 листопада 2012 року до прийняття рішення Дніпровською РДА в м. Києві.

З Акту від 31 січня 2013 року, складеного під час вилучення дитини вбачається, що підставою для вилучення дитини є: «…Розпорядження про вилучення дитини №486 від 12.11.2012 р.».

Слід звернути увагу, що розпорядження Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації №486 від 12.11.2012 р. «Про припинення опіки над малолітньою» прийняте стосовно ОСОБА_2, і рішення щодо «вилучення дитини», як то вказано в Акті від 31 січня 2013 року, дане розпорядження не містить.

Крім того, як вбачається з вищезазначеної заяви позивача від 13 листопада 2012 року на ім'я начальника служби у справах дітей Дніпровської РДА в м. Києві, малолітня ОСОБА_3 була влаштована в сім'ю позивача вже після прийняття розпорядження Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації №486 від 12.11.2012 р. і за згодою відповідача.

Твердження представника відповідача, що дитина була відібрана 31 січня 2013 року в зв'язку з тим, що позивач не належним чином виконував свої обов'язки суд відхиляє, оскільки дана обставина не знайшла свого відобаження в Акті від 31 січня 2013 року.

Суд також не бере до уваги твердження відповідача, що підставою для вилучення дитини 31 січня 2013 року слугувало рішення, викладене в довідці Київського міського центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді від 25 січня 2013 року №10/0013, згідно якої позивач не рекомендований для включення до єдиного банку даних потенційних опікунів, а згідно з умовами, викладеними в заяві позивача від 13 листопада 2012 року малолітня ОСОБА_3 перебувала у позивача тимчасово до прийняття рішення Дніпровською РДА в м. Києві, з огляду на таке.

З урахуванням вищенаведених норм законодавства прийняття рішення щодо встановлення опіки, або ж у недоцільності встановлення опіки віднесено до повноважень місцевих державних адміністрацій. Служби у справах дітей здійснюють безпосереднє ведення справ та координацію заходів, пов'язаних із вирішенням питань щодо захисту прав дітей.

Київський міський центр соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, відповідно до Положення про Київський міський центр соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), затвердженого розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 12 квітня 2010 року №253, є спеціальним закладом, що забезпечує організацію та проведення у територіальній громаді міста Києва соціальної роботи із соціально незахищеними категоріями сімей, дітей та молоді, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги.

Відповідно до пункту 3 Положення центр є юридичною особою, має самостійний баланс та інші реквізити, притаманні юридичній особі.

Таким чином, довідка Київського міського центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді про проходження навчання (курсу підготовки) кандидатів в опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі №10/0013 від 25 січня 2013 року не є рішенням Дніпровської РДА в м. Києві про відмову ОСОБА_1 в оформленні опіки над ОСОБА_3 і не може вважатись тим рішенням (зазначеним в заяві позивача від 13 листопада 2012 року), до прийняття якого малолітня ОСОБА_3 тимчасово була влаштована у сім'ю позивача.

Також, не можуть вважатись підставою для вчинення відповідачем 31 січня 2013 року дій щодо вилучення дитини Рекомендації Київського міського центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді №10/0019 від 11 лютого 2013 року, згідно висновків яких ОСОБА_1 не рекомендований для включення до єдиного банку даних потенційних опікунів, піклувальників, прийомних батьків та батьків-вихователів як потенційний кандидат в опікуни, оскільки такі рекомендації мали місце після вчинених 31 січня 2013 року подій і не є рішенням суб'єкта владних повноважень, а саме рішенням Дніпровської РДА в м. Києві, до прийняття якого в сім'ю позивача було влаштовано малолітню ОСОБА_3

Слід зазначити, що доказів прийняття суб'єктом владних повноважень, визначеним нормами статей 56 Цивільного кодексу України, 263 Сімейного кодексу України, 23 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», пунктами 41-44 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дитини» від 24 вересня 2008 року №866 (з подальшими змінами), - будь-якого рішення з питань, пов'язаних з опікою над малолітньою ОСОБА_3, станом на 31 січня 2013 року відповідачем не надано.

За таких обставин, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання неправомірними дій Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, що проявилися у вилученні 31 січня 2013 року малолітньої ОСОБА_3, а відтак вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Щодо решти позовних вимог, а саме: - визнати незаконними дії та бездіяльність Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації щодо не оформлення ОСОБА_1 опіки над малолітньою ОСОБА_3, яку виховував та піклувався з 2004 р. по 31.01.2013 р. та зобов'язати Дніпровську районну в місті Києві державну адміністрацію оформити ОСОБА_1 опіку над ОСОБА_3 в місячний термін з дня набрання постанови законної сили», - суд, з урахуванням меж заявлених позовних вимог та повноважень адміністративного суду, - відмовляє у їх задоволенні.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

При цьому, суди не вправі переймати на себе функції суб'єктів владних повноважень.

Суб'єкти владних повноважень застосовують надані їм в межах закону повноваження на власний розсуд, без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб'єктами (дискреційні повноваження). Втручання в дискреційні повноваження суб'єкта влади виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Прийняття рішення конкретного змісту, зокрема, як просить позивач, про оформлення ОСОБА_1 опіки над малолітньою ОСОБА_3 (та, відповідно визнання бездіяльності у неприйнятті рішення такого змісту), є дискрецією Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації або, у випадках встановлених статтею 60 Цивільного кодексу України, суду, який розглядає справу в порядку цивільного судочинства.

Тому, адміністративний суд не вправі зобов'язувати відповідача прийняти рішення про оформлення ОСОБА_1 опіки над малолітньою ОСОБА_3 і, відповідно, не вважає допущеною відповідачем бездіяльністю в неприйнятті рішення про оформлення ОСОБА_1 опіки над малолітньою ОСОБА_3

Разом з тим, в силу частини 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, з огляду на наступне.

Як вже неодноразового було вище зазначено, прийняття рішення щодо встановлення опіки віднесено до компетенції місцевих державних адміністрацій.

Тобто, місцева державна адміністрація, керуючись статтями 59, 62, 63, 72, 75 Цивільного кодексу України, статтями 243, 244, 247, 249, 250 Сімейного кодексу України, статтями 46, 71 Житлового кодексу України, законами України «Про місцеві державні адміністрації», «Про охорону дитинства», «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», Порядком провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 №866 «Питання діяльності органів опіки і піклування, пов'язаної із захистом прав дитини» приймає рішення у формі «Розпорядження» за підписом голови місцевої державної адміністрації про встановлення опіки над малолітньою дитиною. Оскільки, законодавчими чи підзаконними нормативно-правовими актами не затверджена форма прийняття рішення щодо відмови у встановленні опіки, на думку суду, таке рішення має бути прийняте та оформлене у відповідності до повноважень і у спосіб, встановлений для позитивного вирішення питання щодо встановлення опіки.

Відповідь служби у справах дітей Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, викладена в листі №41/523 від 19 лютого 2013 року за підписом начальника служби О.Поліщук, суд не бере до уваги і не вважає рішенням Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, прийнятим за наслідками розгляду заяви особи, яка бажає стати опікуном над малолітньою дитиною, оскільки повноваження начальника служби у справах дітей, за підписом якого направлена відповідь, щодо прийняття рішення з приводу відмови особі, яка бажає стати опікуном над малолітньою дитиною, не доведені відповідачем належними та допустимими доказами.

Відповідь, викладена в листі служби у справах дітей Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації №41/523 від 19 лютого 2013 року є відповіддю на звернення позивача від 14.02.2013 року №103/879, а не рішенням, прийнятим повноваженим органом відповідно до закону, у межах повноважень, та у спосіб, встановлений Конституцією та законами України, та яке, фізична особа, у разі, якщо вважала б своє право порушеним таким рішенням, вправі була б оскаржити до суду у встановленому законом порядку.

За наведених обставин, суд вважає допущеною відповідачем протиправною бездіяльність у не прийнятті відповідного рішення у межах визначених повноважень на заяву позивача з приводу вирішення питань опіки над малолітньою ОСОБА_3

Тому, вважає за необхідне зобов'язати відповідача, Дніпровську районну в місті Києві державну адміністрацію вчинити дії щодо розгляду заяви ОСОБА_1 та прийняття у встановлений спосіб відповідного рішення, у межах дискреційних повноважень, за наслідками розгляду питання стосовно встановлення ним опіки над малолітньою ОСОБА_3.

Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У відповідності до частини 3 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 11, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

постановив:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, що проявилися у вилученні 31 січня 2013 року малолітньої ОСОБА_3, яка перебувала на проживанні в сім'ї ОСОБА_1, відповідно до його заяви від 13 листопада 2012 року.

Визнати протиправною бездіяльність Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації у не прийнятті відповідного рішення у межах визначених повноважень на заяву ОСОБА_1 з приводу вирішення питань опіки над малолітньою ОСОБА_3.

Зобов'язати Дніпровську районну в місті Києві державну адміністрацію вчинити дії щодо розгляду заяви ОСОБА_1 та прийняття у встановлений спосіб відповідного рішення, у межах дискреційних повноважень, за наслідками розгляду питання стосовно встановлення ним опіки над малолітньою ОСОБА_3.

В задоволенні решти позову відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України через відповідний підрозділ Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 17,30 грн. судового збору.

Постанова набирає законної сили у відповідності зі ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Шейко Т.І.