Решение № 33630410, 20.09.2013, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

18.09.13р. Справа № 904/6255/13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дунапак Таврія", м. Цюрупинськ, Херсонська область

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецтехоснастка", м. Дніпродзержинськ

про стягнення 31 949, 67 грн.

Суддя Золотарьова Я.С.

Представники:

від позивача: не з'явився

від відповідача: Комишна О.В. - представник (дов. № 1247 від 07.12.2012 р.)

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Дунапак Таврія" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецтехоснастка" про стягнення суми заборгованості у розмірі 31 949, 67грн. за договором поставки № ТА 000029-12 від 17.12.2012 року.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором поставки № ТА 000029-12 від 17.12.2012 року в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений товар.

06.09.2013 року відповідач надав до суду відзив на позов, в якому просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог, у зв'язку з тим, що відповідач сплатив основну заборгованість 05.08.2013 року та на момент звернення позивача до суду, між сторонами відсутній предмет спору та не існує заборгованості.

Представник позивача у судові засідання не з'явився, але 18.09.2013 року надіслав до господарського суду Дніпропетровської області телеграму, в якій просить суд відкласти розгляд справи на іншу дату, у зв'язку із неможливістю прибути у судове засідання.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (пункт 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Згідно зі статтею 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 18.09.2013 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника відповідача, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

17.12.2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дунапак Таврія" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Спецтехоснастка" (покупець) було укладено договір поставки № ТА 000029-12 (а.с.11).

Пунктом 1.1 договору передбачено, що постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупця гофрокартонну продукцію, надалі „товар", а покупець зобов'язується прийняти та своєчасно оплатити товар на умовах, визначених цим договором.

Найменування, кількість, термін та місце поставки товару погоджується сторонами до початку поставки та вказуються у заявка-замовленнях, що є невід'ємними частинами цього договору, рахунках-фактурах та видаткових накладних, складених на підставі заявок-замовлень покупця (пункт 1.2 договору).

На виконання умов договору, позивач поставив відповідачу товар, що підтверджується видатковими накладними № 661 від 25.04.2013 року на суму 17 586, 14 грн. та № 628 від 24.04.2013 року на суму 45 592, 02 грн. та товарно-транспортними накладними № Р661 від 25.04.2013 року та № Р628 від 24.04.2013 року (а.с.30-33).

Відповідач отримав товар на підставі довіреності № 4018 від 24.04.2013 року (а.с.25).

Відповідно до п. 3.2 договору з урахуванням додаткової угоди № 2 від 20.02.2013 року покупець зобов'язаний здійснити післяоплату у розмірі 100 % від погодженої вартості даної партії товару протягом 30 календарних днів з моменту отримання товару шляхом перерахування коштів у гривнях на розрахунковий рахунок постачальника (а.с.17).

Відповідач частково оплатив поставлений товар у розмірі 33 050, 53 грн.

Таким чином, заборгованості відповідача перед позивачем складає 30 127, 63 грн.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач суму заборгованості у повному обсязі не сплатив, що є причиною виникнення спору.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України: за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 1 статті 712 Цивільного кодексу України: за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова вiд зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до положень п. 3.2 договору, строк оплати поставленого товару за видатковими накладними є таким, що настав.

У ході судового розгляду відповідач надав до суду докази оплати поставленого товару у розмірі 30 127, 63 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 2870 від 05.08.2013 року, яке знаходиться у матеріалах справи (а.с.44).

Оскільки провадження у справі було порушено 13.08.2013 року, а оплата була здійснена 05.08.2013 року, тобто до порушення провадження у справі. Тому, у задоволенні позову у цій частині необхідно відмовити.

Частиною 3 пункту 4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" встановлено, що припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

У зв'язку з тим, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання, позивачем нараховано пеню за період з 27.05.2013 року по 31.07.2013 року у сумі 1 504,69 грн.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 Цивільного кодексу України зазначає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник має передати кредиторові у випадку порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштiв сплачують на користь одержувачiв цих коштiв за прострочку платежу пеню в розмiрi, що встановлюється за згодою сторiн.

Пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 5.2 договору передбачено, що за порушення термінів оплати товару покупець зобов'язаний сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості відвантаженого, але неоплаченого в термін товару за кожний календарний день прострочення. Нарахування пені здійснюється протягом усього періоду прострочення виконання зобов'язання до моменту здійснення оплати товару.

Також, позивачем нараховано 3 % річних за період з 27.05.2013 року по 31.07.2013 року у сумі 317,35 грн.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунки позивача, судом встановлено, що вимоги позивача щодо стягнення пені за період з 27.05.2013 року по 31.07.2013 року у сумі 1 504,69 грн. та 3 % річних за період з 27.05.2013 року по 31.07.2013 року у сумі 317,35 грн. є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

З урахуванням викладеного, господарський суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

У зв'язку з тим, що відповідачем основний борг у розмірі 30 127,63 грн. був сплачений до звернення позивача із позовною заявою до суду, тому судовий збір у розмірі 1 622,38 грн. покладається на позивача.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог в сумі 98,12 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача інші витрати, пов'язані із наданням позивачу правової допомоги за договором про надання юридичних послуг від 24.07.2013 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дунапак Таврія" (замовник) та адвокатом Янклевич Яремою Євстаховичем (виконавець), відповідно до якого виконавець надає замовнику юридичні послуги стосовно представництва інтересів замовника у суді щодо стягнення боргу за договором поставки № ТА 000029-12 від 17.12.2012 року, підписаним з ТОВ „Спецтехоснастка" (а.с.34).

На виконання умов вищезазначеного договору позивач перерахував Янкевичу Я.Є. 3 194,97 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 2631 від 01.08.2013 року (а.с.8).

Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Пунктом 5 листа Вищого господарського суду України від 14.07.2004р. № 01-8/1270 "Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у 2003 р. щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України", визначено, що статтею 44 ГПК України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. У контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавалися, а їх сплату підтверджено відповідними фінансовими документами.

Судовими витратами є лише оплата тих послуг, які надаються адвокатами, що відповідають вимогам статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" та здійснюють свою діяльність у організаційних формах, зазначених у статтях 4, 13, 14, 15 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Отже, статус адвоката характеризується певними елементами, зокрема, права і обов'язками, які перебувають у нерозривному взаємозв'язку. Так, право адвоката представляти за плату інтереси довірителя, пов'язано із можливістю довірителя віднеси плату за послуги адвоката до судових витрат. При цьому адвокат має отримати таку суму гонорару.

Відповідно до статті 1 Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Згідно зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Відповідно до пункту 6.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 року "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум. За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Суд не вбачає підстав для задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача суми 3 194,97 грн. за надані юридичні послуги, оскільки, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, а саме: документи, які підтверджують статус Янклевича Яреми Євстаховича як адвоката - належним чином засвідчена копія адвокатського свідоцтва.

Також, сума 3 194,97 грн., вказана позивачем як витрати за надання послуг адвоката, не відповідає розумній необхідності судових витрат для даної справи. Оскільки, відповідно до пункту 2.1 договору про надання юридичних послуг виконавець бере на себе наступні зобов'язання:

- ознайомитись та вивчити матеріали справи;

- виготовити позовну заяву;

- представляти інтереси замовника у господарському суді Дніпропетровської області по даній справі, а у випадку апеляційного/касаційного оскарження рішення господарського суду Дніпропетровської області по даній справі, представляти інтереси замовника в апеляційній/касаційній судових інстанціях;

- готувати необхідні для ведення справи в суді документи правового характеру;

- у випадку необхідності, представляти інтереси замовника, як стягувача коштів, у відділі державної виконавчої служби.

Таким чином, у вказаний в договорі про надання юридичних послуг, розмір винагороди (3 194,97 грн.) входить поміж іншого, вартість послуг, які будуть виконані виконавцем на користь позивача у майбутньому (участь в апеляційній/касаційній судових інстанціях, юридичний супровід виконавчого провадження), тобто вартість тих послуг, які взагалі не можуть бути виконані на стадії розгляду та винесення рішення господарським судом по справі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 33, 34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецтехоснастка" (51921, м. Дніпродзержинськ, вул. Арсенічева, 122; ідентифікаційний код 13429839; р/р 26004000080410 в ДВ ПАТ „Укрсоцбанк"; МФО 300023) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дунапак Таврія" (75101, Херсонська область, м. Цюрупинськ, вул. Гвардійська, 103; ідентифікаційний код 38045226; р/р 2600811766 в Херсонській дирекції ПАТ „Райфайзен Банк Аваль"; МФО 352093) - 1 504 (одна тисяча п'ятсот чотири) грн. 69 коп. пеню, 317 (триста сімнадцять) грн. 35 коп. 3 % річних та 98 (дев'яносто вісім) грн. 12 коп. судовий збір, про що видати наказ.

В іншій частині позову - відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено 23.09.2013 р.

Суддя Я.С. Золотарьова