№ 33616746, 23.09.2013, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/5522/13-а

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2013 року

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Стефанова С.О.,

за участю секретаря судового засідання Гунько О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом дочірнього підприємства «Консультаційно-технічний центр» «Охоронні системи» до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19.06.2013 року № 0001592240 та № 0001602240,-

В С Т А Н О В И В :

Дочірнє підприємство «Консультаційно-технічний центр» «Охоронні системи» (надалі по тексту - позивач або ДП «КТЦ «Охоронні системи») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби (надалі по тексту - відповідач або ДПІ у Приморському районі м. Одеси Одеської області ДПС), в якому просило суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 19.06.2013 року № 0001592240 та № 0001602240.

Позивач позовні вимоги обґрунтовує тим, що на підставі акту перевірки від 03.06.2013 року № 3212/22-40/30-199737 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ДП «КТЦ «Охоронні системи» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Крок-М» за період з 01.08.2012 року по 31.08.2012 року» відповідачем були прийняті податкові повідомлення - рішення від 19.06.2013 року № 0001592240, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 13 650,00 грн., у тому числі: за основним платежем - 20 920,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 2 730,00 грн. та № 0001602240, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 13 000,00 грн., у тому числі: за основним платежем - 10 400, грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 2 600,00 грн. Позивач вважає, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення підлягають скасуванню, як такі, що не відповідають чинному законодавству, оскільки прийняті на підставі хибних висновків, до яких прийшов відповідач в ході проведення перевірки, у зв'язку з відсутністю порушень, що стали підставою для прийняття вказаних повідомлень-рішень.

Представник позивача у судовому засіданні підтримала позовні вимоги та просила позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись на обставини викладені в позові.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог у судовому засіданні заперечував в повному обсязі, посилаючись на те, що в ході перевірки з боку позивача були встановлені порушення, які знайшли відображення в акті перевірки, що підтверджується фактичними обставинами, а тому оскаржувані рішення є законними.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, а також дослідивши обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги та заперечення, перевіривши їх доказами, суд виходив з наступних підстав та мотивів.

Відповідно до п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно з п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Щодо податку на додану вартість дії державної податкової служби спрямовані на запобігання необґрунтованому заниженню сум податкових зобов'язань з цього податку, безпідставному одержанню сум бюджетного відшкодування з ПДВ, тобто прийняття передбачених законом заходів до суб'єктів господарювання, які намагаються штучно створювати у податковому обліку з податку на додану вартість від'ємні різниці між податковими зобов'язаннями та податковим кредитом з метою безпідставного одержання коштів з державного бюджету або створювати таки умови для вигодонабувача, виконуючи посередницьку функцію між ним та вигодоформуючим суб'єктом.

Судом встановлено, що в період з 22.05.2013 року по 28.05.2013 року згідно п.п. 20.1.4 п. 20.1, п.п. 78.1.1, п.п. 78.1.4 п. 78 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2756-УІ, наказу ДПІ у Приморському районі м. Одеси Одеської області ДПС від 15.05.2013 року № 1356 та направлення на перевірку від 15.05.2013 року № 001329/1310, виданого ДПІ у Приморському районі м. Одеси Одеської області ДПС, посадовою особою відповідача було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ДП «КТЦ «Охоронні системи» з питань перевірки відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Крок-М», їх реальності та повноти відображення в обліку за період серпень 2012 року.

За результатами проведеної перевірки відповідачем був складений акт від 03.06.2013 року № 3212/22-40/30-199737 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ДП «КТЦ «Охоронні системи» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Крок-М» за період з 01.08.2012 року по 31.08.2012 року», відповідно до висновку якого встановлено порушення позивачем п.п. 14.1.36, п.п. 14.1.178, п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 198.3 ст. 198, п. 201.1, п. 201.4, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за серпень 2012 року у розмірі 10 400 грн.; п.п. 14.1.36, п.п. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, п. 44.1 ст. 44, п. 138.2 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено завищення суми податку на прибуток за 2-3 квартали 2012 року у розмірі 10920 грн. (а.с. 13-30).

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення від 19.06.2013 року № 0001592240, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 13 650,00 грн., у тому числі: за основним платежем - 20 920,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 2 730,00 грн. та № 0001602240, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 13 000,00 грн., у тому числі: за основним платежем - 10 400, грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 2 600,00 грн. (а.с. 11-12).

Не погодившись з висновками акту перевірки та прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, ДП «КТЦ «Охоронні системи» оскаржило їх в судовому порядку, вимагаючи їх скасування.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає зазначене податкове повідомлення-рішення обґрунтованим, а позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню у зв'язку з наступним.

Як вбачається з акту перевірки, підставою для донарахування позивачу податку на додану вартість у сумі 10400,00 грн. та податку на прибуток у сумі 10 920,00 грн., зазначено те, що позивачем у серпні 2012 року завищено податковий кредит з придбання товарів (робіт, послуг) на суму 10 400,00 грн. та у 2-3 кварталі 2012 року завищено витрати по операціях з придбання товарів (робіт, послуг) на суму 52 000 грн. по господарських операціях з ТОВ «Крок-М», оскільки встановлено відсутність об'єктів оподаткування та неможливість реального здійснення платником податків операцій ТОВ «Крок-М» - по ланцюгу постачання з ДП «КТЦ «Охоронні системи».

Також як вбачається з акту перевірки, вказані вище обставини були встановлені на підставі акту ДПІ у Приморському районі м. Одеси Одеської області від 20.11.2012 року № 7032/22-5/20958082 «Про результати виїзної позапланової перевірки ТОВ «Крок-М» з питань підтвердження господарських взаємовідносин з контрагентами за період квітень, травень, липень, серпень 2012 року», відповідно до висновків якого встановлено, що ТОВ «Крок-М» не підтверджено реальність здійснення господарських відносин із контрагентами, їх вид, обсяг, якість та розрахунки, а саме встановлено відсутність об'єктів оподаткування та неможливість реального здійснення платником податків ТОВ «Крок-М» операцій по ланцюгу постачання з ДП «КТЦ «Охоронні системи».

З урахуванням предмету спору дослідженню підлягає реальність господарських операцій, укладених між ДП «КТЦ «Охоронні системи» та ТОВ «Крок-М», що є підставою для формування витрат, виникнення права на податковий кредит, визначення податкових зобов'язань та одержання сум бюджетного відшкодування з ПДВ.

Порядок формування складу витрат та податкового кредиту визначено Податковим кодексом України від 02.12.2010р. № 2755-VI (надалі по тексту - ПК України).

Так п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України визначено, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до вимог п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

В свою чергу, відповідно до п. 198.3. ст. 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України вважається дата здійснення першої з подій:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Підпунктом 198.6 п. 198 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до п. 201.1 ст.201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Згідно з п.201.10 ст.201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Однак в даному конкретному випадку, з урахуванням доводів представника відповідача, предметом доказування у справі, у тому числі, є реальність правочину за укладеною усною угодою.

Відповідно до п.п. 201.6 та 201.8 ст. 201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу. Проте податкова накладна не є документом, на підставі якого можливо дійти висновку про використання придбаних послуг у межах господарської діяльності платника податку та отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Судом встановлено, що у перевіряємий період між ДП «КТЦ «Охоронні системи» та ТОВ «Крок-М» було укладено домовленість - рахунок фактуру № СФ-12708 на постачання безконтактних карт у кількості 2000 штук на загальну суму 62 400 грн., в тому числі ПДВ - 10 400 грн. (а.с. 32).

В підтвердження товарності операцій між ДП «КТЦ «Охоронні системи» та ТОВ «Крок-М», позивач надав суду копії видаткових накладних № 12708 від 27.08.2012 року та № 12908 від 29.08.2012 року, копії податкових накладних від № 302 від 27.08.2012 року та № 323 від 29.08.2012 року (а.с. 33-36).

Відповідно до ст.3 Господарського кодексу України господарська діяльність - це діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результаті та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Згідно Національного класифікатора України, затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 26.12.2005р. №375 (з наступними змінами і доповненнями), економічна діяльність - це процес виробництва продукції (товарів, послуг), який здійснюється з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічна діяльність характеризується витратами на виробництва, процесом виробництва та випуску продукції.

Відповідно до ч.1 та ч.5 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Згідно з ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Отже в результаті виконання сторонами нікчемної угоди не можуть виникати право на податковий кредит.

У відповідності до п.1.4 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» поставка товарів - це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання. Не належать до поставки операції передачі товарів в межах цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу права власності (користування або розпорядження) на такі товари іншій особі.

Відповідно до п.п. 14.1.191 ст. 14 ПК України, постачання товарів - будь-яка передача права на розпорядження товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Дії з перерахування постачальнику коштів за товар без фактичного отримання останнього та переходу права власності на нього не підпадають під поняття «продаж товарів», при цьому доказів фактичного отримання придбаних товарів позивачем суду не надано.

Також Постановою Верховного суду України від 21.10.2008 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Євротрейд» до ДПІ в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення визначено, що дії з перерахування постачальнику коштів за товар без фактичного отримання останнього та переходу права власності на нього не підпадають під поняття «продаж товарів», яке визначено п.1.31 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Суд відхиляє доводи позивача щодо того, що видаткова та податкова накладні, є безспірними доказами обґрунтованого віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ сплачених у ціні придбання товару та формування витрат. Так, вказані документи, за відсутності інших доказів, які б підтверджували фактичне отримання товару (сировини), на підставі яких сформований податковий кредит, за умови недодержання встановленої чинним, на момент виникнення спірних правовідносин, законодавством форми для обліку, самі по собі не можуть беззаперечно підтверджувати право платника на його формування, та не можуть бути взяти судом до уваги, оскільки б це призвело до формального вирішення справи.

Відповідно до п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999р. № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, а також враховуватись повнота складання всіх підтверджуючих господарські операції документів.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999р. № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Під час проведення перевірки та розгляду справи в суді позивачем не надано доказів руху активів у процесі здійснення господарських операцій. Не спростовані твердження відповідача щодо відсутності можливостей у ТОВ «Крок-М», для вчинення господарських операцій, за якими виписані податкові накладні, надані позивачем.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позивачем, враховуючи наявні первинні документи, не доведений факт отримання товару саме від ТОВ «Крок-М».

Суд вважає необхідним зазначити, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування ПДВ має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, що стала підставою для формування податкового обліку платника податку.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом.

Суд погоджується з висновками за актом перевірки та доходить аналогічного висновку, що дії позивача призвели до втрат дохідної частини Державного бюджету України. Очевидним також вбачається факт, що позивачем укладено угоду з контрагентом ТОВ «Крок-М», яка не були спрямована на реальне настання правових наслідків. В судовому засіданні представником позивача на пропозицію суду не наданого жодного переконливого доказу, який би спростував такий висновок.

Згідно з ч. 4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами.

Відповідно до ст.86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З огляду на викладене, суд вважає, що позивачем не надано вичерпних, оформлених належним чином згідно з вимогами діючого законодавства документів, на підставі яких можливо достовірно визначити, що товари придбані з наміром використання у власній господарській діяльності. При цьому в ході перевірки встановлена відсутність фактичного підтвердження взаємовідносин позивача по ланцюгу постачання з вищевказаним підприємством.

Вирішуючи спір, суд також зважає, що в силу вимог ч.2 ст.49 КАС України особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, що з огляду на запроваджений ст.8 Конституції України принцип верховенства права та в кореспонденції з приписами ч.1 ст.71 КАС України означає абсолютний і безумовний обов'язок кожної особи, яка бере участь в адміністративній справі довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Оцінка поданих особами, які беруть участь в адміністративній справі та самостійно зібраних судом в порядку ст.11 КАС України доказів в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, здійснюється судом за правилами ч.2 ст.71 КАС України в порядку, що встановлений ст.86 цього кодексу.

Дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності за правилами ст.86 КАС України, суд приходить до висновку про відсутність будь-яких фактичних даних, які б спростували висновки за актом перевірки.

Договірні відносини позивача з контрагентом ТОВ «Крок-М» не містять у своїй суті розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного (протягом місяця) придбання та продажу товарів. Такі причини можуть бути наявними лише за умови, що платник податку має намір одержати економічний ефект від результатів підприємницької або іншої економічної діяльності. Наслідком діяльності вказаних підприємств є виключно чи переважно формування податкових зобов'язань та податкового кредиту на адресу контрагентів.

Несплата позивачем податків у встановленому законодавства України порядку руйнує систему оподаткування, що створена в інтересах держави та формування дохідної частини Державного бюджету України, що суперечить моральним засадам суспільства. Наявним вбачається намір ДП «КТЦ «Охоронні системи» одержати економічний ефект за рахунок формування податкового кредиту по договором, який не був спрямований на реальне настання правових наслідків, з ціллю заниження об'єкту оподаткування, несплати податків. Такі дії підприємства призвели до втрат дохідної частини Державного бюджету України, оскільки не сплачені підприємством ПДВ внаслідок порушення встановленого порядку формування податкового кредиту з ПДВ є дохідною частиною бюджету та власністю держави.

Провадження ДП «КТЦ «Охоронні системи» своєї діяльності призвело до штучного завищення податкового кредиту та витрат.

На підставі встановлених фактів та досліджених доказів, керуючись нормами діючого законодавства та внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, що ТОВ «Крок-М» не мало реальної можливості здійснювати господарські операції щодо постачання товару, тобто не здійснювало господарську діяльність, а штучно формувало податкову вигоду позивачу.

При відсутності реального здійснення господарських операцій ТОВ «Крок-М» видало податкові накладні позивачу в порушення вимог ПК України, який надає право видавати такі накладні лише при здійсненні господарської операції.

Таким чином, на підставі встановлених в судовому засіданні фактів, суд дійшов висновку про те, що спірні податкові повідомлення-рішення винесено податковою інспекцією в межах компетенції та у спосіб, що передбачений законодавством, що регулює спірні правовідносини та обґрунтовано. В судовому засіданні представник відповідача довів суду належними та допустимими в спірних правовідносинах доказами, з посиланням на відповідні положення законодавства, необґрунтованість позовних вимог позивача. При цьому звернення позивача з даним позовом за захистом своїх порушених прав та інтересів суд оцінює обраний спосіб ухилення від відповідальності за встановлені порушення.

З огляду на викладене, на підставі ст. 10 КАС України, згідно якої, усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст. 11 КАС України, згідно якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними доказів, з'ясувавши обставини у справі; перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю.

Керуючись ст.ст. 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов дочірнього підприємства «Консультаційно-технічний центр» «Охоронні системи» до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19.06.2013 року № 0001592240 та № 0001602240,- залишити без задоволення.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги. Якщо апеляційну скаргу не буде подано в строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Постанова суду може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги до Одеського окружного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови складений та підписаний суддею 23 вересня 2013 року.

Суддя С.О. Cтефанов